Оглядаючи випадкових пасажирів — уривок із книжки Романа Малиновського «Солодке життя»

Оглядаючи випадкових пасажирів — уривок із книжки Романа Малиновського «Солодке життя»

Солодке життя [Текст] / Роман Малиновський. – Чернівці : Видавець Померанцев Святослав, 2021. – 176 с.

 

Тринадцять історій, які нуртують внутрішніми драмами, переживаннями, пристрастю, люттю, обожнюванням. Оповідання мироточать смаками — солодкими і не тільки. Вони кінематографічні: читаючи, ви наче відчуватимете простір фізично — тканини, кольори, відтінки, поверхні. Читомо пропонує уривок із дебютної книжки Романа Малиновського, щоб дізнатися, наскільки життя із нього справді солодке (до речі, нещодавно ми писали ще про 5 дебютних книжок-2021).

 

На інформаційному табло з’явилося повідомлення, що рейс затримується, але щойно серед пасажирів зануртувало хвилювання, посадку відкрили і всі пройшли в салон. Літак покинув аеропорт пізніше, ніж мав, проте капітан оголосив, що в Бориспіль прибудуть без запізнення, за сім годин.

 

Як тільки злетіли, Сава ввімкнув монітор на спинці крісла попереду. В медіатеці було багато італійських фільмів, серед яких він обрав «Солодке життя» Федеріко Фелліні — фільм, якого ще не бачив. Дві години він провів, спостерігаючи за Марчелло Мастроянні. 

 

Залишалося ще п’ять годин польоту. Сава послухав Клементайна, прочитав статтю «Ілюзії Авіньйона» в «Нью-Йоркері», погортав французьку колекцію медіатеки, подумав: можливо, подивитись ще й «Примарний об’єкт бажання» Бунюеля? Але вирішив, шо ні: «Солодке життя» залишило по собі особливий присмак, густий, як поволока від сиґарет, які постійно курив Марчелло, приємний, як нічний променад Римом, яким бігла Сильвія. Сава хотів залишити собі цей присмак якнайдовше. Йому не залишалося іншої розваги, крім як оглянути своїх тимчасових сусідів, подорожніх, із якими опинився в череві літака. Чи знайде він серед присутніх когось цікавого або несподіваного?

 

Сава дивиться поздовж лінії проходу, яка розсікає літак навпіл: літній чоловік з вусами в синьому костюмі, на лацкані — емблема, можливо, символ якогось товариства, можливо, таємного; далі — дитя, хлопчик у зеленому светрі і сірих штанах з книжкою-розмальовкою на колінах та кольоровими олівцями; а ще японець у твідовому костюмі, можливо, музикант, можливо, виконавець барокової музики, клавесиніст — довгі пальці, щоправда, лише дев’ять, хоч, можливо, він неуважно порахував і пальців десять або й всі одинадцять. І насамкінець — брюнетка, яка сиділа у крайньому кріслі з протилежного боку за кілька рядів. Інших він або не міг роздивитись, або ж вони видались йому нецікавими. 

 

Вусатий, дитя, японець і жінка. Жінка. Він може роздивитись її уважно, у нього 12-й ряд, у неї 8-й — дуже вдало. Коли б вона сиділа трохи далі, він би не бачив її детально; коли б поряд, не міг би дивитися відверто, а коли б позаду — постійне обертання швидко привернуло б увагу; тут — ідеальне місце.

 

Смаглява шкіра туго облягає контури м’язів на обличчі, окреслює вилиці, вони пірнають до підборіддя; її волосся, що нагадує Саві завісу в невеликому театрі, в який він повсякчас ходить на прем’єри, сягає плечей, розділене посередині; вона заправляє ліве пасмо, саме те, яке йому видно, за вухо, тож він бачить його, вухо, — мушлю зі шкіри, всіяну справжніми перлами: поздовж зовнішньої лінії три білі сережки-перлини; на зап’ясті руки, яка поправляє волосся, браслет — кілька червоних кульок, нанизаних на нитку, схожих на плоди ягід на гілці, що прогинається під їхньою вагою, достиглих, хоч їж. Чи не отруйні вони? Вона в теракотовому ґольфі, що тягнеться шиєю до підборіддя, його горловина — як кратер вулкана; нижче — сірі штани. Її губи наповнені червоним, ніби вона вже їла ці плоди на зап’ясті.

 

 

«Яка дивна врода, — думає він, а тоді визирає з-за спинки, щоб переконатися: — можливо, все-таки буденна? Ні. Цікава і несподівана зовнішність». Його дивує відчуття, яке раптом з’являється в ньому — спокуса, не інакше.

 

Сава відкриває журнал, гортає сторінки, але думає про її чорне волосся, що торкається плеча, тоді повертається до музики, слухає новий альбом «Бальтазара», але згадує про її губи, наповнені червоним, а коли намагається заснути — про тонкі зап’ястя, обвиті послідовністю сфер.

 

Але чому вона так захопила його? Він знає про неї лише те, що дозволяє його випадковий спостережний пункт: про її сьогоднішній ґардероб, прикраси, колір помади, якою вона користується. Важко було сказати, якого вона зросту, але з постави можна припустити, що висока, — можливо, рівна з ним або навіть вища; як на чоловіка його зріст середній. «Цікаво, чи носить вона підбори?» — думає він. Йому видається, що їй личить бути на підборах, хоч тепер вона, напевно, боса. Саві не видно, але можна здогадатися: це семигодинний рейс, тож навіть коли вона зайшла сюди в туфлях на високих підборах, то зняла їх, підчепивши пальцями задники. Пара чорних лакованих армані має тепер лежати під кріслом, поки вона розминає стопи. Армані, розмір 41, так, 41, якщо він не помиляється щодо зросту. 

 

Потрібно поглянути на неї ще раз — можливо, дізнається більше.

 

Вона дістає зі сумки на колінах навушники і вкладає їх у вуха. Що вона слухає? Сава прислухається, та дарма — не почути; зате можна вгадати, тож він придивляється, як вона постукує долонею по коліну, похитує вказівним пальцем — це натякає на ритм, з якого можна здогадатися про все інше. В її слухавках Сара Вон або Бессі Сміт, безперечно, щось таке — джаз. Або ж Елла Фіцджеральд чи Ніна Сімон, співачки з глибокими голосами і сумними очима. Але чому співачки і чому джаз, якщо це також можуть бути Девід Бові або Боб Ділан, чи Нік Кейв, навіть «Велвет андеґраунд», цілий оркестр може бути у слухавках, які так ніжно торкаються її вух. 

 

Він уявляє, що ці слухавки — його пальці.

 

Тепер було б добре щось дізнатися про її голос, але для цього вона має сказати хоча б слово. Ось іде стюард. «Попроси в нього води, — думає він, — цього буде досить: vand, ilma, l’eau νερό, su. Хоч коли це буде wasser, ти можеш бути німкенею, австрійкою, швейцаркою, а коли agua, тоді все ще складніше. Але ж ти можеш сказати англійською, а це вже зовсім нічого не означає, жодного австралійського, новозеландського чи південноафриканського походження. Проте це не так уже й важливо, це лише надбудова, що здіймається над основою: тембром твого голосу, його гучністю, мелодійністю».

 

Але їй нічого не хочеться, ані води, ані чогось іншого, стюард проходить повз неї, запитує: «Чогось бажаєте, пані?». Вона лише заперечно похитує головою. Саві залишається хіба що уявити її голос, зліпити, ніби з глини, ніби з ребра.  

 

Можливо, її ім’я — Єва?  

 

Але що там з голосом? Можливо, в неї альт, як в Емі Вайнгаус, чи сопрано, як у Нори Джонс, а може бути, що такий голос, як у Долорес О’Ріордан, — мецо-сопрано. Її голос губиться поміж можливостей, між припущень і вигадок.

 

Але що йому залишається, крім як вигадувати, уявляти різноманітні факти про неї, не лише про зріст і голос, але й інше — скільки їй років (33), звідки вона (Італія), чим займається (архітекторка), куди летить (додому). Можливо, Київ — лише порт для пересадки? І чи вона, як і він, також летить з Нью-Делі чи звідкись інде?

 

Йому цікаво, якою мовою вона промовляє слово «любов». Або хоч би «пристрасть».

 

Вона оглядається, і Сава бачить, що колір її очей карий, як і його.

 

«Bella, — думає він, — так, називатиму її bella, це ідеально, може бути як ім’я, так і означення, отак по-італійському, вона ж може бути й італійкою. До того ж, їй пасує, вона дійсно красуня, як можна оцінити з півоберта. Так, безперечно: bella».

 

Але коли її звати не Белла, то як? Він знає чимало імен, але серед них може не виявитись того, яке належить саме їй. А крім імені, є ще так багато іншого, що потрібно вгадати або вигадати, що не вистачило б навіть рейсу Сінґапур — Нью-Йорк, не кажучи про цей, семигодинний, понад чотири з якого вже минуло. Сава дивиться на екран свого «касіо»: добре, що це не європейський рейс. 

 

 

«Що міг означати той кинутий у мій бік погляд? — думає Сава. — Можливо, вона сидить у своєму кріслі і так само знемагає, як і я? В такому разі мені пощастило більше, тому що я можу дивитись на неї безборонно, наче просто оглядаю салон літака, досить байдуже, а вона для цього мусила б обертатись, і тоді все стало б очевидним. Але, безперечно, вишуканість, притаманна їй разом із красою, а ще стриманість, найважливіша тут, не дозволяють їй оглядатись повсякчас. Хоч, може, її погляд не означав нічого?». 

 

Вона покірно вклала пальці лівої руки між пальці правої, один поміж один, ніби мала намір молитися, стискаючи долоні, але коли завершувала цей рух, її пальці захрустіли від зусилля, напруги і сили, з якою сплелися, — ледь чутний звук тривоги.

 

«Що тебе непокоїть, мила? Чого ти боїшся? Може, того, що чекає тебе на летовищі?» — при цій думці Саві довелося перерватися на обід, який запропонував стюард: овочеве раґу і сирне тістечко.

 

— Може, щось вип’єте?

 

— Так, благаю, джину, подвійну порцію, з льодом, дякую.

 

Продовжимо. 

 

Купити книжку.

Оригінал статті на Suspilne: Оглядаючи випадкових пасажирів — уривок із книжки Романа Малиновського «Солодке життя»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Продовження попаданки!

Усім привіт! 

Оновлення книги Академія дружин драконів вже на сайті! 

 

                        Запрошую до прочитання 

поціновувачів фентезі,

Досьє на персонажа

Ім’я: Белла

Фамілія: Франкс

Рід: Франкс

Країна: Україна (перебування в цей момент)

Вік: 16

Ріст: 165 см

Характер: хитра; весела; вигадлива.

Родичі: Ян Косориконіг – зведений брат ; Ольга Косориконіг – опікун.

Сильні

Не варто проходити повз)

Ваша підтримка дуже важлива для мене)Підтримайте мене та цю книгу)І деякий подарунок для вас)

Няня по зальоту

Оце я потрапила! Так, саме такі думки завітали до мене в голову, коли я дізналася, що мені доведеться підміняти

Я теж хочу собі принца!

Привіт всім) Останнім часом мене тягне на історії про королівства)) Як тільки я дочитала до останньої випущеної глави книжку Юліанни “Та єдина, яку він шукав”, то одразу почала шерстити букнет на ще щось подібної тематики

Нова обкладинка та трішки перчику)

Слава Україні! 

Шановні читачі, хочу повідомити, що історія

“День студента”

отримала нову обкладинку! Ось так вона виглядає зараз)  

Також хочу поділитися враженнями про книгу, яку нещодавно почала

Перейти до блогу

Нові автори

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Денис Нарбут

Народився 13 березня 1985 року в м.Армянськ (АР Крим, Україна). Після смерті батька, переїхав з матір’ю та братом в м.Вознесенськ, Миколаївська обл. Публікуватися почав з 16 років у друкованих газетах, книгахзбірниках, альманахах у м.Вознесенськ та м.Миколаїв та інтернетпорталах України. Протягом тривалого часу писав мало. З середини 2020 року повернувся до активного написання віршів та публікацій. […]

Ірина Каспрук

Я – Ірина Каспрук. Поетеса, авторка поетичної збірки “Вплітаючи квіти у своє волосся”. Друзі часто називають мене Сонячна, тому більше моєї поезії ви знайдете у соцмережах за #sonyachna. Детальніше ознайомитись з моєю творчістю можна ось тут : https://www.facebook.com/irkaspruk/

Камелія Кількість робіт: 8 Перейти до "Нові автори"