Новинка “Витончена помста”

2021-09-25 17:59:59 Ксенія Чейз

Новинка “Витончена помста”

Добрий вечір, любі читачі та читачки!

Уривок з нової глави

За чотири роки навчання мені наскільки остогидли оці інста діви, що дивитися на них було бридко. Блогери новоспечені. Що хорошого в тому, щоб виставляти напоказ своє життя? Я зробила масочку. Вау! Шкіра після неї, як дупка новонародженого. Або спробуйте гамбургер в забігайлівці біля коледжу. Вони це реально? І хтось за їх рекомендаціями й справді піде туди? Вже якщо рекламувати якусь страву, то хоча б в якомусь відомому ресторані. А то? В мене день народження. Поздоровте мене. Фу! Ніколи не міг терпіти витівки оцих закоханих в себе придурків і не розумів їх тупі приколи. У цих блогерів весь час такий вигляд, ніби весь світ належить тільки їм одним. А на всіх інших їм плювати. І Кетрін Волш не виняток з правил. Не вистачало ще, щоб вона всі наші ідеї викладала у свої сторіс. Я її тоді з землею змішаю. Якщо зробить якусь дурницю, через яку я не отримаю бажаного, я її просто знищу.

****

Поки Олівія Петерсон підбирала нам завдання, мій мозок посилено працював, шукаючи вихід з цієї ситуації. І я мав за будь-яку ціну відв’язатися від парної роботи з цією куркою – Кетрін Волш.

– Схоже, ми напарники? – чую її голос поряд.

Повільно озираюся, і мої очі стикаються з парою інших очей, самих золотистих у всьому світі. Я ніколи не помічав, що у Кетрін Волш такий неймовірний колір очей. Золотисто-карі! Для смаглявої, темноволосої дівчини цей колір очей доволі природний, проте він заворожує і позбавляє сил що-небудь зробити.

– Не тіш себе ілюзією, я не збираюся працювати з тобою в парі! – фиркаю роздратовано. – І зроблю все, щоб позбутися такого напарника.

– Я чимось тобі не сподобалася від самого початку?

– А повинна була?

– Думаєш, я в ейфорії від такого напарника, як ти? – видає раптом дівчина.

Вона реально це сказала? Та ким вона себе вважає? Теж мені курка общипана.

– Зазвичай, дівчата втрачають свідомість від такого подарунку, – промовляю глузливо.

– А може від покарання, яке звалилося, як сніг, їм на голову?

Придушую посмішку. Ого! То дівчинка смілива? Самовпевнена? Гостра на язичок? Це просто чудово. Не вистачало мені замість боротьби за перемогу, витрачати час на сварки та з’ясування стосунків з цим пришелепуватим дівчиськом.

– Не знаю, – мої брови вигинаються. – Їм видніше!

– Не льсти собі!

– Мені цього не треба, мала! Такі, як я, не мають потреби в лестощах!

– «Мала»?

– А що краще називати тебе «волейбольним зайчиком»? Бачив ти там у своїх сторіс виставляла себе на наших матчах. Подобаються волейболісти?

– Слухай сюди, волейбольний дебіл, можеш забути про роботу разом, – ричить вона, стискаючи долоні в кулаки. І мені на секунду здається, що вона готова накинутися на мене. – Ти хоч читати вмієш?

– А що картинок там немає? – запитую перше, що спадає на думку, глузливо блиснувши очима. – Я ж читаю тільки по картинках…

Оригінал статті на Букнет: Новинка “Витончена помста”