Не лише страждання, але й любовний авантюризм: голохвастови української класики

Не лише страждання, але й любовний авантюризм: голохвастови української класики

Старші подейкують, а молодші, буває, повторюють, що українська література, а й заразом – і літературна мова, цнотливі, яко новонароджене телятко. Жодної лайки – крім «щоб тебе качка копнула», звісно, – ніякої еротики, бо за еротику, як відомо, зрізають коси й обмазують двері смолою. Таким чином, здається, що й образу казанови чи інакшого героя-коханця тут, у каноні вкраїнської літератури, не місце. Що спокуси романтичні – це вигадки венеційських панів, яким узагалі немає чого робити, крім як сіяти пропаганду розпусти, блуду і кольорового скла. У День всіх закоханих ми вирішили розвіяти ці стереотипи.

Суперечка на тему може тривати до другого пришестя, поки не з’явиться вона, кістка поперек горла –  сороміцькі пісні, в яких дотепно й грайливо оспівані різні сексуальні практики, де матюкаються досить міцними словами, і де українці постають аж ніяк не цнотливий і пристойний люд, що червоніє, забачивши, як півень топче курку. Зокрема грайливість і нескромність – визначальна риса шкільної драми XVII-XVIII століть., що обігрувала релігійні сюжети, кидала критичний погляд на тогочасні реалії та розігрувала прості побутові сценки.

 

Пісні й думи також не зосереджувалися на самій лише тужливості, а й оповідали про більш веселі речі, зокрема про зваблення жінок жовнірами або ж попами, що, безперечно, було частиною загального осуду духівництва.

 

Часто пісні про зваблення оповідають про жінок, одружених на нелюбах, чоловіках значно старших: «Красна в пані урода: / Хорошая, молода, / А її муж / Стар, недуж, — / Пойдімо до хати, / Щоб весела / Пані була, / Будем забавляти». Та справедливо буде сказати, що в народній творчості жінки часто репрезентуюся саме як активна сила, що не так проти зваблення, як і зваблює сама: «Ой дівчина кріпко жне — / Серпа в руку не бере, / А за нею густий сніп: / Штири дяки, п’ятий піп!»; «Ой хороша молодичка моргала на мене: / “Покинь, покинь молотити та ходи до мене!” / “Ой не піду, бо ся бою, маєш чоловіка, / Як застане мене в тебе, збавить мене віка!”».

 

 

Отже, якщо в нашому письменстві все не так однозначно (чи то пак однозначним є все), тож пропонуємо вашій увазі огляд героїв-звабників, а також їх оцінку за шкалою Голохвастова – мабуть, одного з найпримітніших коханців-авантюристів у нашій літературі. 

Києво-Печерський патерик. Слово про преподобного Мойсея Угрина

Власне, про еротизм давніх текстів говориться небагато, що зумовлено специфікою цього періоду, проте той таки Києво-Печерський патерик місцями аж наелектризований енергією монахів, що страждають від хіті й намагаються позбутися її різними методами: від банального голодування до палиці, якою преподобний б’є чоловіка в лоно. І якщо ми вже заговорили саме про жінок-спокусниць – було б грішно не згадати Києво-Печерський патерик (за другою Касіянівською редакцією 1462 року) і сюжет про преподобного Мойсея Угрина.

Проте зайдемо до цієї розмови трохи здалеку і збоку. З репрезентації жіночого образу в релігійній літературі. Не зважаючи на низку житій про подвижниць християнської віри, про великомучениць, які мали вдосталь внутрішньої сили, щоби протистояти владі, гонінням і катуванням, мізогінне бачення жінки як носійки зла, спокуси й смерті траплятися в релігійні літературі, що посилалася на біблійні сюжети про первородний гріх, спокусу Адама Євою, послання апостола Павла і книгу Сираха: «Від жінки гріх почався – з-за неї й усі вмираємо» (Сир 24, 24). До того ж життя у монастирі, ясна річ, передбачає відмову від мирського й тілесного, що перешкоджає шляху до Царства Божого. Проте, що цікаво, перешкоду до цього шляху вбачають саме в жінці, а не в слабкості віри й духу чоловіка. 

 

Власне, роль такої жінки-спокусниці в Слові про преподобного Мойсея Угрина виступає знатна, багата й молода вдова з Ляської землі, куди Мойсей потрапляє під час міжусобиць між Святополком і Ярославом Володимировичами. 5 років він проводить у рабстві, а згодом його помічає вищезгадана пані, що оцінила красу й молодість героя та зажадала заволодіти ним:

 

Я тебе викуплю й знатним зроблю, і паном всього дому мого зроблю, і за чоловіка тебе мати собі хочу, лиш [і] ти волю мою вдовольни й жагу душі моєї втіш. І дай мені добро́тами твоїми насолодитися. Вдовольнюся, бездумно згублена, твоєю любов’ю, аби сердечне полум’я, яке палить мене, вгасло – не можу [бо] стерпіти краси твоєї. Я ж радість отримаю від [утілення] бажань моїх, і спочину від пристрасті, й ти насолодишся моїм добро́м, і паном усього майна мого будеш, та спадкоємцем моєї влади, і зверхником боярам [станеш].

 

Жінка викупає чоловіка, всіляко спокушає його багатством, землями, одягом, смачною їжею та, звісно, сексом, проте Мойсей виявився стійким духом, за що його було побито й кастровано: «жона повеліла йому по сто ран завдавати щодня, наостанок же повеліла йому таємні члени відрізати, говорячи: “Не пощажу його добро́т, аби не наситилися інші його красою”». Та попри катування моральні й фізичні, ця історія має гарний фінал: злі герої помирають, а добрий персонаж зцілюється, приходить у Печерський монастир і живе там праведником 10 літ.

 

Звісно, від початку ця оповідь не про мистецтво зваблення благочестивих і прекрасних юнаків, проте у нас, як у читачів сучасних, які бачили і середньовіччя, і просвітництво, і модернізм, і постмодернізм, є набагато ширший вибір інтерпретації тексту. Тож жона із Ляської землі  цілком заслуговує на 5 Голохвастових із 10-ти, оскільки «цілуючи й обнімаючи, але не могла його цією спокусою навернути на бажане».

Тарас Шевченко. Катерина

Інколи може здатися, що наша література стоїть на трьох китах: смерть з туги, страждання селян і покритки. Останні – чи не найголовніші персонажки творчості кожної(го) письменниці(ка)-реалістки(а), яка (який) себе поважає: Марка Вовчка, Панаса Мирного, Григорія Квітки-Основ’яненка тощо. Звісно ж, без дівчат, що кілька разів сходили під вишню вночі й народили позашлюбне дитя, не обійшлося і в Шевченковій творчості.

Сюжет поеми «Катерина» відомий усім ще з-за шкільної парти, а його «Кохайтеся чорнобриві, / Та не з москалями» – фраза-ікона: дотепна, лаконічна й завжди актуальна. Якщо коротко: юна дівчина закохується у військового росіянина, що зваблює її і їде собі далі в своїх російських військових справах. Катерина вагітніє, піддається суспільному осуду і накладає на себе руки, лишивши дитину напризволяще. Є припущення, що на цей сюжет поета надихнула «Сердешна Оксана» Григорія Квітки-Основ’яненка – оповідання, що, попри схожу зав’язку і драматизм, усе ж має оптимістичний фінал із поверненням додому, прощенням і весіллям. І на перший позір, усі сюжети про покриток виконують роль перестороги молодим дівчатам, аби ті покірно сиділи вдома і співали пісень біля прядки.

 

Проте поглибивши погляд, бачимо викриття жорстокого соціального явища, що полягало в контролі громадою жіночого тіла. І навіть попри нормалізацію вечорниць, де сексуальні практики були цілком поширеними, суспільство все одно засуджувало жінку вступати в позашлюбні інтимні стосунки.

 

Так, таке табу мало ще й суто практичний бік, оскільки мало перешкоджати поширенню венеричних хвороб, до прикладу. Проте гноблення покриток усе одно навряд можна назвати ефективною секс-просвітою. Це була мізогінна практика навіть попри те, що хлопців, які «зводили» дівчат також карали. Але чи багато ви знаєте історій понівеченого парубоцького життя, що з великого кохання зламав чиюсь калину? Отож-бо.   

 

 

Власне, Шевченко приділяє багато уваги саме жорстокій суспільній реакції, що цькує Катерину та її батьків, які в гострій емоційній реакції виганяють дочку й новонародженого онука з дому. На самому звабленні дівчини москалем автор не загострює своєї уваги, бо історія стара як світ. Проте він розкриває його як людину жорстоко-розважливу, що усвідомлює свою провину, проте не визнає її задля збереження власного статусу. І, чесно кажучи, москаль заслуговує на 9 Голохвастових із 10-ти, бо звабити – то він звабив. Проте ми не толеруємо чоловіків, які порожніми обіцянками й посереднім сексом доводять жінок до самогубства. Тому – 2 Голохвастова із 10-ти буде цілком достатньо.

Михайло Старицький. За двома зайцями

Через блискучу екранізацію 1961-го року не так уже й багато людей звертається до першоджерела – до п’єси Михайла Старицького, якій було суджено буквально забронзовіти біля Андріївської церкви. Тож саме час виправити цю несправедливість і поговорити про цей текст. Отже, Свирид Петрович Голохвастов (або ж Голохвостий – це його справжнє прізвище) – київський цирульник, який по вуха заліз у борги й винен грошей усім подільським євреям, що не дають йому й кроку ступити. Чоловік, прямо кажучи, не найбільшого розуму, але має велику мрію – жити розкішне життя і завести «таке монпасьє, що тільки пальці облизуй!».

Тож він забиває баки романтичною і просто дурнею Проні Прокопівні Сєрковій (Сірко) – міщанці-малоросці, батько якої має крамницю; водночас силою та примусом він сватається на Галі – бідній, але красивій і порядній дівчині. Під час весілля Голохвастова й Проні стається велике викриття: насправді Свирид Петрович – банкрут і нікудишній жених.

 

Загалом це вічна історія про класову нерівність, бажання вирватися зі злиднів. Мабуть, буде моветоном сказати, що твір, написаний 1883-го року, досі гостро актуальний, проте це чиста правда, оскільки українці досі працюють над своєю національною та мовною ідентичністю, і можуть упізнати в персонажах себе або своїх знайомих. Старицький зображує межу між ідентичностями й соціальними прошарками не лише зміною прізвищ і мови, а й завдяки просторовості. Коли Прокіп Свиридович називає Голохвастого «цилюрником з-за Канави», він говорить про конкретний маргіналізований простір. Канава – локація на Подолі, місце злиття двох річок – Киянка і Глибочиця, – що згодом пересохли й перетворилися на помийник.

 

Пролягала Канава між Верхнім і Нижнім валами, а за Канавою жили бідні містяни і євреї. Саме тому уточнення батька Проні звучить як особиста образа, оскільки Голохвастов всюди представляє себе як заможного кавалера. І, власне, це кавалерування для героя – єдина можливість перетнути цю Канаву не лише як географічне місце, а і як межу бідності.

 

Свирид Петрович Голохвастов – типовий чоловік із Тіндера. Він фотографується біля машини (це не його машина), веде дівчину в кав’ярню третьої хвилі на матча-лате (Приватбанк відмовився збільшувати кредитний ліміт) і вживає слово «кринж» у значенні «вау!». Хай Бог одводить, як то кажуть, але своєю майстерністю Голохвастов заслуговує на 10 Голохвастових із 10-ти. 

Леся Українка. Камінний господар

Образ Казанови йде обіруч із Дон Жуаном, проте в цих двох героях є разюча відмінність. Зокрема Казанова – не так вічний герой, як реальна історична особа, що олітератературнила себе в скандально відомих мемуарах «Історія мого життя» (Histoire de ma vie). Дон Жуан хоч і тягнеться корінням до трикстера і має стосунок до авантюрно-романтичних пригод, проте у творчості письменників кінця XIX початку XX соліття зазнає значної трагедізації. Уже починаючи з опери Моцарта відчувається, що для героя починається тотальна екзистенційна чорнота, журба, туга, бентега й недоля.

«Камінний господар» Лесі Українки – одна з багатьох обробок відомого іспанського сюжету, втіленого в комедії «Севільський спокусник, або Кам’яний гість» Тірсо де Моліни 1610-го року. І обробка ця є досить промовистою, оскільки письменниця як дочка свого часу протранслювала шлях героя від комічного до трагічного, а також загострила увагу на закам’янілому патріархальному світі, жорстокість якого підкорює навіть вертлявих коханців, що порушують правила.

 

Донна Анна – жінка, що жадає влади й статусу – одружується з розрахунку з Командором. Та в її житті з’являється Дон Жуан, що спокушає Анну, а згодом, щоб далеко не ходити, вбиває Командора прямісінько в її покоях, одружується з вдовою та успадкованим багатством.

 

Себто герой, який досі був спокусником, втрачає своє авантюрне я, яке стає важким, застигає і завмирає у вигуку «Де я? мене нема… се він… камінний!».

 

Зважаючи на всю передісторію персонажа, на його природу і «шлях дорослішання», втіленого рукою поетки, вважаємо, що сей варіант Дон Жуана заслуговує на 7 Голохвастових із 10-ти.

Віктор Петров-Домонтович. Доктор Серафікус

Початок ХХ століття знаменується дискусією між раціо та емоціо, між науковим та чуттєвими типами пізнання. Одним із результатів цих баталій став так званий «інтелектуальний» роман – художній твір, де думка вивищується над дією, який часом стреміє до філософської трактатності, де голос автора вибудовується в певну ідеологію. «Доктор Серафікус» – напевно, найпоказовіший приклад цього явища. Головний герой – доктор Комаха, чоловік роботящий і захоплений наукою настільки, що відкидає все ірраціональне. В його житті з’являється дівчинка Ірця п’яти років, якій він розповідає про комах і навіть нагадує їй своїм виглядом велику комаху.

В результаті цього спілкування у науковцю прокидається бажання батьківства, але батьківства розсудливого, раціонального, виваженого, без емоцій і фізичної любові до жінки, якою він насправді гидував. До прикладу, його стосунки з Тасею, молодою жвавою курсисткою, що часом проявляла до чоловіка ініціативу, так і не вийшли за межі фантазії через серафічність і неприйняття фізичного. Згодом у його житті з’являється Вер – сучасна нова жінка, що обирає сама, а не яку обирають; вона рішуча, смілива та відкрита до нового.

 

Її роман із Комахою розвивається геть туго, оскільки чоловік відданий науці й вважає плотську любов чимось низьким, недостойним, чимось на кшталт гріховної спокуси, що зрештою наближує його до печерських монахів попри науковість його підходу.

 

Комаха заростає в посиланнях, книжках і сторінках своїх досліджень, остерігаючись виру людських почуттів, чим розчаровує Вер, яка вирішує завершити ці стосунки.

 

Як бачимо, із доктора Комахи жених і спокусник такий собі, але йому, вочевидь, це й не потрібно. Тож він заслужено отримує 2 Голохвастова з 10-ти за несміливе прогладжування дівочих кінчиків пальців.

 

 

Оригінал статті на Suspilne: Не лише страждання, але й любовний авантюризм: голохвастови української класики

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Добрі поради від Всесвіту.

Добрий вечір, мої любі!

 Слава Україні дорогі читачі й колеги

Вітаю усіх, Сьогодні я виклала ще один розділ книги

Покликання або Добрі Поради від Всесвіту 

 і на який ви чекали. Трішки смакоти у блозі для тих

86% діячів культури очікують збільшення популярності української культури у світі

72% українських культурних діячів передбачають збільшення патріотичного ухилу в культурі всередині країни внаслідок повномасштабної російсько-української війни. Про це свідчать результа

«Гра на вибування»: презентація книги відомого письменника у Чернівцях зібрала повну…

У Чернівцях 12 травня відбулася презентація книги «Гра на вибування» відомого публіциста, перекладача, письменника та критика Олександра Бойченка.

Захід зібрав повну залу Літературного целанівського

Моє Ца прогресивні домогосподарки

Пишуть багато про цільову аудиторію. Мені хочеться бачити такою прогресивних домогосподарок. Не тих, що посудомийки, а ті що люблять свого чоловіка усією душею. Знають, як йому важко приходиться на роботі й у захисті батьківщини.

Остання знижка на передплату Грішна

Любі мої, історія Вара і Єви в книжці “Грішна” доходить до свого завершення. Через днів п’ять буде фінал, тому продаж на деякий час (редегування) зупиниться. 

Не пропустить можливість купити зараз по заниженній

Перейти до блогу

Нові автори

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Денис Нарбут

Народився 13 березня 1985 року в м.Армянськ (АР Крим, Україна). Після смерті батька, переїхав з матір’ю та братом в м.Вознесенськ, Миколаївська обл. Публікуватися почав з 16 років у друкованих газетах, книгахзбірниках, альманахах у м.Вознесенськ та м.Миколаїв та інтернетпорталах України. Протягом тривалого часу писав мало. З середини 2020 року повернувся до активного написання віршів та публікацій. […]

Ірина Каспрук

Я – Ірина Каспрук. Поетеса, авторка поетичної збірки “Вплітаючи квіти у своє волосся”. Друзі часто називають мене Сонячна, тому більше моєї поезії ви знайдете у соцмережах за #sonyachna. Детальніше ознайомитись з моєю творчістю можна ось тут : https://www.facebook.com/irkaspruk/

Камелія Кількість робіт: 8 Перейти до "Нові автори"