Невагомість твоя називається висота: 8 віршів від військових

Невагомість твоя називається висота: 8 віршів від військових

Продовжуємо ділитися поезією військових поетів і поеток – поезією як документом, як замовлянням, як пластиром, як спробою пояснити реальність довкола. 

Читати попередню добірку можна тут.

 

“От повернуться хлопці з війни,

То вони вже покажуть!..”

Що вони там покажуть,

Боюсь уявити.

Хлопець, що прийде з війни,

В цьому сенсі

Не зробить нічого. Хіба що

Ляже собі і буде лежати.

В перервах, можливо, пити.

Хлопець, що прийде з війни,

В цьому сенсі

Не вдарить і палець об палець.

Не те щоб там типу

”Тягар на серці…”,

А просто, щоб всі від’їбались.

Прийде, якийсь взагалі нецікавий,

Не швидкий на язик,

Буде глушити літрами каву,

Просто тому, що звик,

Занурюватись у ванну,

Вивчати види безсоння,

Курити безперестану,

Ховаючи сигарету в долонях.

Хлопець, що прийде,

Захопиться дивною грою

Не дивитись всередину себе

І на зоряне небо,

І більше ніколи не візьме до рук зброю,

Якщо, звичайно, на те не буде потреби.

 

Невагомість твоя називається висота.

Ти ще маєш усе, що хочеш, і ще кусок.

Це пронизливе літо наспівує “Summertime”

І роки, мов кити, викидаються на пісок.

Накажи собі не лишати у цих містах

Те, що стане потім основою для легенд.

Хрипкий голос тобі співає про summertime,

У якому не передбачений хеппі-енд.

Але доки комусь самотньо, але не нам,

Попри цілі потоки болю або тривог

Це проникливе літо наспівує “Summertime”

І ніколи не переписує епілог.

 

17.05.2021

 

#приголосніголосні

 

***

босоноге й замурзане

край дороги стоїть дитя нашого часу

із сивими мов густий дим очима

на бронетранспортерах і танках

солдати їдуть повз нього

пригощають цукерками шоколадом і тістечками

втішають що скоро все це минеться

і ворогів проженуть

дитя нашого часу

із сивими очима

їх не бачить

дивиться крізь них мов скло

і бачить невідоме

може це насправді відоме

може воно бачить клавку

з якою ходило на фортепіано

яку батьки вивезли до польщі ще 25 лютого 2022 року

може воно бачить володьку

який не добіг із мамою до підземного переходу

може воно бачить сусіда дядька івана

який за своїм гаражем щодня гудів фрезувальним станком

може воно бачить круасани з кафе на паралельній вулиці

поблизу музичної школи

але цього більше нема

нема вулиць

нема музичної школи

нема круасанів і кафе

нема клавки

нема володьки із мамою

нема підземного переходу до якого вони не добігли

нема сусіда дядька івана його гаража і фрезувального станка

нема більше того що було відоме

лише одне невідоме

лише потоки бронетранспортерів і танків

на яких веселі солдати

дружно махають дитині нашого часу

із сивими мов густий дим очима

одні зіскакують із броні щоб пригостити солодкою водою

цукерками шоколадом і тістечками

інші беруть на руки і фотографуються

але на світлинах не буде дитячих очей.

 

Йде велика вода

Світ мовчить. Спогляда

На біду.

На катів.

На святих.

Йде велика вода.

Йде велика біда.

Світ мовчить. Знерухомів.

Застиг.

Йде велика вода.

Йде велика біда.

На городи, будинки, лани.

Світ застиг.

Заплітає брехнею орда.

Та пливуть вже з Херсону човни.

Йде велика вода.

Розмива. Роздяга.

Виполощує суть та лице.

Хтось застиг.

Хтось збрехав.

Хтось останнє віддав.

Хтось помер.

Пам’ятаймо про це.

 

Миша

Кажуть, зло найчастіше приймає невинну подобу

як от привітна бабуся у будиночку з солодощів

або білява дівчинка вночі на цвинтарі.

Та я був абсолютно не готовий

що воно виявиться грудочкою сірої шерсті

з чорними намистинками замість очей

і тонким, як дріт, хвостом.

Ба більше, потім я часто думав про те,

що Люциферу тільки тому довелося стати абсолютним злом,

бо у раю не було мишей.

А точніше, саме ЇЇ.

Ця істота була хитра, ніби бог скупників краденого,

і знахабніла, як таксисти новорічної ночі.

Вона прослизала в бліндаж своїми потайними шляхами,

оминаючи спокійно всі пастки й мишоловки.

І, прогризаючи у рюкзаку дно –

діставалася хавчика.

Якраз коли ми були на чергуванні

або покотом спали втомлені.

І найбільше ця скотина полюбляла шоколадні батончики.

Зазвичай “Снікерси”, проте не минала також

“Марси” й “Баунті”

і навіть ЗСУшні “Energy”,

заповнюючи все довкола сяючим конфеті з прогризених обгорток.

Виграючи у цих злих, втомлених солдат

раунд за раундом.

Місяцями ми марно намагалися її спіймати,

з приблизно таким же успіхом

як ловили би ворожий “Мavic”,

бігаючи по полю з корзиною і сачком.

Ця сволота просто була занадто хороша.

Вона з’являлася непомітно, наче воїн ССО

у тилу противника

і невідворотно, як стихійне лихо.

Викликаючи лише безсилий гнів

ніби жалюгідне видовище власних ніг,

коли вперше за тиждень знімаєш шкарпетки.

Тож з часом ми просто змирилися.

І сприймали погризене печиво і батончики

як добровільну пожертву

цьому ненаситному духові окопів та бліндажів.

Але коли закінчувалися солодощі,

в’ялена ковбаса і навіть пачки з “Мівіною”

(якими вона також не гребувала)

Коли лишалися тільки бляшанки з кашею,

(перловкою, або в кращому випадку, гречкою) –

отоді ставало страшно.

Бо ми всі чудово пам’ятали те відчуття,

коли тобі сниться сексуальне покусування вушка,

або млосне і хтиве – нижньої губи

від якоїсь з улюблених акторок або поп-див;

А взаправді тобою снідають.

І тоді, втомлений та виснажений,

вкладаючись після чергування спати

Я діставав з рюкзака священний оберіг –

балаклаву, на якій перед виїздом спала

наша хатня (а колись бездомна) кицька.

І та тонка флісова тканина кольору хакі

захищала мене надійніше, ніж кевларовий шолом.

Бо тільки тоді

І лише тоді

Підклавши під голову руку

У позі задоволеного ембріона

Я міг нарешті заснути.

07.07.2023

 

З епічної провесни цього бою

Згадається нам потому

З’єднання ненависті і любові,

Притлумлене через втому.

Це скажуть нащадки про нас з тобою:

“Позбавили світ від зла ви”

З шаленою тугою за добою,

Коли доросли до слави.

 

#Bilozerska_rhymes

 

проти ночі осточортілої, як стихають звуки арти

першими

починають

кудись

зникати

коти

.

згодом почина під ногами зникати твердь

розумієш, колись моя кішка забрала від мене смерть

смерть прийшла по мене, збрехала: зайду на чай

мене зжерла печаль, я забрала в коханого всю печаль

він порадив завéсти кішку й відчалив

.

мою кішку прозвали Лампою очі кольору ватри

поки я служила, вона мене стерегла, як начальник варти

простягнула до смерті лапу: пожди, пожди

я дістану її із дна, дістану її з води

(хоча я боюсь води)

я її діставала і з гірших місцин

зараз я потопчусь по серцю, постій цить

то і що сама тебе кликала? не утямила, що верзла

он видряпую на стіні вона від тебе спасла

двох лише минулого року, ще чотирьох з весни

це чиїсь незрівнянні доньки, вогнетривкі сини

дай мені дві хвилини, смерте, мрр-мрр, засни

не по тих ти усе приходиш, не тих жереш

через труп мій пухнастий ти її забереш

розумієш, вона унесла мене з чистилища для котів

не тягайся зі мною в мене дев’ять життів

як колись вона врятувала мене від тамтешніх котів і псів

так і я рятую її, хоча твій творець і не попросив

шерстю чхала я взагалі на твого творця

кожна кішка собі обира людину, моя ця

я її рятувала на нитці від тебе, як те йо-йо

коли в нирки її лупцював тиловий майор

в переродженнях кішка меншає не відтяпаю кулаків

та безодню із миски вип’ю, кинусь на хижаків

що ти хочеш іще, ми й без тебе пройшли сім кіл

ну, гаразд, шипить, пропоную укласти нову угоду

я віддам тобі вісім своїх життів за два життя з її взводу

ще ти зараз підеш на схід, вставатимеш зрáння

зрозумієш, що таке вигорання

хай Харон зніміє, як кулементник, що їх день і ніч клав

щоб від тої зарази сів твій старий човнар на амоксиклав

і нехай у раю не буде довбаної р*сні

бо утнем таке, що і ти не бачила уві сні

бо інакше, каже кішка моя й сопе,

забиратимеш нас з небесного ВСП

коли викосиш їх усіх, як бісів бур’ян по літу

от тоді, і лише тоді, ми квити

.

чи забула, як влітку не стримала слова з голоду?

попердній моїй людині вони прострілили голову

як дізнаюсь, що хоч один не лежить в землі, що носить його земля

я тебе загризу

загризу

загризу, кістлява

а тоді, я повторюю, і лише тоді

буду сива, як волосся творця твого в бороді

ми сидітимем з нею під небом біля порогу

прóйде пів століття з нашої перемоги

як мене на її колінах гойдатиме крісло-кокон

як у неї вже побіліє останній локон

от тоді, я повторюю, і лише тоді

знов приходь по клятій своїй воді

.

сидимо із кішкою в кріслі біля озерця

я, стара, не згадаю, як тоді запустили серце

я давно в запасі, я дослужилася до майора

я дивлюсь, як зростають мої дівчата, як вода прибуває фйордам

моїй кішці не страшно, дивуюсь, не любила ж води

от тепер, Лампа каже смерті, киць-киць, ходи

смерть ступає водою скорчено і незручно

підіймає кішку мою на ручки

та муркоче знову, й здається

що з самої смерті сміється

треба ж, смерть малювала мені уява як непорушну

смерть неквапно чухає кішку мою за вушком

.

я несу свою кішку водою з прифронтового міста

не знайдеться й в раю такого, щоб їй за все віддячить

розумієш, річ у тім, що я синхроністка

й після смерті

навчилась

перекладати котячу

 

ЦЕ — 

 

Це коли кожен робить все, що може. 

Це коли під обстрілами в харківському цеху шиють берци. 

Це коли необхідні речі з рук в руки передаються маршрутом Шарлот — Нью-Йорк — Париж — Варшава — Тернопіль за добу, ще через добу їх привозять адресатам в Одесу, Миколаїв, Херсон, Київ та Харків.

Це водії, які, ніби кров венами, циркулюють дорогами країни, возять людей та допомогу. 

Це люди, що стоять горою за спиною, і коли щось потрібно — все вирішується за лічені години. 

Це коли на блокпості зупиняється автівка, і жіночі руки дають термос з кавою, а за нею діти приносять бутерброди. 

Це діти, що граються в Збройні Сили України і в 11 років йдуть до військових на позиції записуватись в територіальну оборону.

Це «залізні люди»Укрзалізниці, що працюють нон-стоп двадцять чотири години сім днів на тиждень.

Це мами, які оберігають своїх дітей і співають колискові далеко від дому. Усміхаються, коли дуже хочеться плакати. 

Це батьки й матері, що б’ються до останнього. 

Це звільнені міста і села.

Це люди, що піднімають синьо-жовті прапори перед колоною озброєних окупантів. 

Це незламність у найтемніші часи. 

Це коли один каже: «Слава Україні!», а мільйони відповідають: «Героям слава!»

Це земля людей з великими серцями. 

Це Янголи-Охоронці, яких можна обійняти. 

 

Це — УКРАЇНА.

Це — МИ. 

Вільні.

 

Оригінал статті на Suspilne: Невагомість твоя називається висота: 8 віршів від військових

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Запустили флешмоб «Електрохарчування»: що читають українці під час блекаутів

Українські користувачі соцмережі Х (твіттеру) відновили флешмоб «Електрохарчування», у межах якого люди діляться книжками, які читають під час знеструмлень світла. 
Флешмоб започаткувал

Переклад Майка Йогансена номінували на престижну польську премію

Переклад роману Майка Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію» номінували на літературну премію міста Ґдиня. П

House of Europe оголосив переможців сьомого конкурсу грантів на переклад

House of Europe визначив переможців сьомого конкурсу на отримання перекладацьких грантів. Про це йдеться на сторінці організації у фейсбуці.
Переклади на українську
Видавництво «Вавилон

«Це національна ганьба, що в Києві є музей Булгакова», — Віра…

Дослідниця літератури Віра Агеєва вважає, що в Києві не має бути музею Булгакова.

Про це вона сказала у інтерв’ю «Культурі на часі».

Агеєва пояснила, чому література 19 століття стає промовистою д

В Україні планують карати студентів за плагіат і ШІ в наукових роботах

Верховна Рада України ухвалила в першому читанні законопроєкт №10392 про академічну доброчесність. Про це повідомили на сайті Верховної Ради.
Законопроєкт передбачає відповідальність за

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"