«Небо сингулярності» Чарльза Стросса: нездійснена революція і зброя з чистого повітря

«Небо сингулярності» Чарльза Стросса: нездійснена революція і зброя з чистого повітря

Стросс Чарльз, Небо сингулярності / переклад Богдана Стасюка. – НК-Богдан, 2021 – 336 с.

У болоті захланної провінційної вулички лежить і цвірінчить телефон. Якщо відповісти на його дзвінок, то можна задешево сповнити усі свої бажання. Два такі телефони — дивина, десяток — морока для місцевої жандармерії. А якщо таких телефонів тисячі? А якщо їхнє пілікання — це набат старого світу? «Небо сингулярності» — дебютний роман відомого британського фантаста Чарльза Стросса написаний на перетині hard sf та космоопери; у ньому лунають традиційні для автора теми: технологічна сингулярність, міжзоряні подорожі і… колапс традиційної політики та економіки.

Ми публікуємо уривок з українського видання, з якого ви дізнаєтеся, чим живе Світ Рохарда і які зміни на нього чекають.

Війну оголосили того дня, коли злива телефонів з неба заторохтіла по бруківці Нового Петрограда. Деякі неабияк підсмажилися під час проходження атмосфери, та майже половина, приземлившись і швидко вичахнувши в досвітній прохолоді, через якусь мить запілікала, встановлюючи контакт. До одного з цих пристроїв підійшов допитливий голуб, закинув голову набік і дзьобнув блискучий корпус, а потім стривожено відлетів геть, коли мобілка ожила і дзенькнула до нього у відповідь тонким голосочком:

 

— Алло? Зацікавте нас.

 

У Світ Рохарда прибув Фестиваль.

 

Однією з перших жертв нападу, скоєного на економічну цілісність наймолодшої з планет-колоній Нової Республіки, став худющий халамидник. Зі смердючим мішком, накинутим на кощаві плечі немов солдатська скатка, Руді, чийого батька ніхто не знав — навіть на ім’я, — помітив один із телефонів у стічній канаві брудного завулка, яким він щодня ходив на роботу. Мобільник лежав на пощербленому камені, переливаючись кольорами бронзових гармат. Перш ніж підібрати річ, хлопчина потайки озирнувся, чи немає досі поруч якогось пана, котрий міг його перед тим упустити. Коли слухавка зацвірінькала, він мало не впустив її зі страху — машина! Машини тільки для вищих класів і суворо заборонені всім іншим, постійно під вартою похмурих вартових держави у сірих мундирах. Хай там як, а якщо він однесе це додому та покаже дядькові Шмуелю, то за нього можна буде виручити багато їжі, значно більше, ніж він заробить, цілий день збираючи собаче лайно для місцевої чинбарні. Руді покрутив мобілку в руках, намагаючись зрозуміти, як вона закривається, коли тонкий голосок промовив:

 

— Алло? Зацікавте нас.

 

Руді мало не впустив телефон і кинувся бігти, але цікавість узяла гору:

 

— Нащо?

 

— Зацікавте нас, і ми відплатимо чим завгодно.

 

В Руді очі полізли рогом. У нього в жменьці лежала багатообіцяюча металева пластинка. Раптом йому пригадалися казки, що їх розповідала старша сестра, поки її не забрала кашлюча недуга — про чарівну лампу, й чарівників, і джина. Він аж боявся, що панотець Борзовський анахтемує весь цей поганський нонсенс. І тепер усередині нього змагалися бажання втекти від похмурої жорстокості буденного життя та природний песимізм. Песимізм, виплеканий трохи більше ніж десятком років каторжної праці. Переміг реалізм. Тому з вуст хлопчини зірвалося не «хочу летючий килим і повну калитку червонців» або «хочу бути ерцгерцогом Міхаелем у його королівськім палаці», а:

— Можете нагодувати мою сім’ю?

 

— Звісно. Зацікавте нас, і ми нагодуємо вашу сім’ю.

 

Руді став посилено думати, не маючи ані найменшої гадки, як сповнити це химерне бажання, аж тут кліпнув. Це ж очевидно! Він підніс телефон до губ і прошепотів:

 

— Хочете, розкажу казочку?

 

Під вечір, коли манна небесна зійшла з орбіти і мрії людей стали матеріалізуватися, немов зацвіли дивні виноградні лози посеред пустелі, Руді з сім’єю, хворою матір’ю, питущим дядьком та сімома братами-сестрами, вже більше не належали політекономічній моделі Нової Республіки.

 

Ось так проголосили війну.

 

Глибоко в космосі, на підступах до цієї зоряної системи, виробничий флот Фестивалю творив усякі речі з мертвої речовини. Фестиваль ходив порожнем; усе, що потрібно, він мав на своєму мігруючому флоті «зоряних віхтів», який гребував надсвітловими швидкостями суто людських клад. Після прибуття на морозному прикордонні системи засвітилися його термоядерні капсули, і комахоподібний штучний інтелект став несамовито множитись. Щойно житлові станції були готові і перемістилися на орбіту планети прибуття, мандрівники-фестивальники прочуняли від сплячки, готові торгувати й слухати.

 

Світ Рохарда був загумінковою колонією Нової Республіки, яка й сама не могла похвалитися передовими технологіями людських цивілізацій, що виникли після Розселення. Маючи обмежену індустріальну базу, яка заледве приваблювала бізнес, обмежену як законами, так і спроможністю, тут практично ніхто не стежив за сигнатурами нових космічних кораблів у небі. Вахту ніс тільки космопорт, що завис на геосинхронній орбіті, та й цей приділяв максимум своєї уваги площині екліптики в межах внутрішньої системи. Флот Фестивалю встигнув демонтувати супутник газового гіганта і три комети, взявся за другий супутник і саме готувався окропити планету дощем із телефонів, коли імператорська диспетчерська служба помітила недостачу.

 

Ба більше, спочатку ніхто не міг навіть уторопати, що ж відбувається. Нова Республіка хоч і не належала до числа головних світів, та розташовувалася неподалік; а от Фестиваль прилетів із районів, які лежали далеко за її світловим конусом, за понад тисячі світлових років від анархістської Землі. Попри одного й того ж пращура за численні сторіччя, що минули, доріжки Нової Республіки та Фестивалю розійшлися дуже сильно — починаючи від комунікаційних протоколів і закінчуючи політекономічними системами, навіть геномами. І тому саме Фестиваль першим помітив неквапливе монохроматичне базікання імператорських диспетчерів та начхав на нього. Ще дивнішою була реакція герцогського палацу, де нікому не спало на думку підібрати бодай один із напіврозплавлених телефонів, що всіяли все навколо міста, та запитати:

— Хто ви такі і чого вам треба?

 

Хоча з іншого боку, насправді, нічому дивуватися. Адже ополудні Новий Петроград охопив слабко контрольований громадський непослух.

 

Буря Рубенштейн — газетяр-радикал, агітатор демократів та вряди-годи політв’язень, що жив у передмісті, у внутрішнім засланні, яке забороняло йому повернутися на рідну планету, не кажучи вже про одну зі співмешканок та її дітей, мінімум іще одне десятиліття — тицьнув по сріблястому артефакту на столі закаляним у чорнило пальцем. (Це в нього потекло автоматичне перо.)

 

— Кажеш, валяться повсюди? — запитав він і зловісно змовк.

 

— По цілому місту, — кивнув Маркус Вольфф. — Миша телеграфував із провінції. Каже, там усе так само. Люди герцога зараз із мітлами та мішками намагаються все зібрати, але їх надто багато. І ще щось.

 

Останнє речення не було питальним, але Буря безальтернативно насупив лоба.

 

— З неба валяться всякі штуки. І це аж ніяк не звичні жаби! — На ноги захоплено зірвався Олег Тимошевський і мало не поперекидав з кухонного столика поруч шрифткаси для нелегального друкарського верстата, яким під загрозою додаткових десяти років у внутрішньому засланні обзавівся Буря Рубенштейн. — Речі, гадаю, типу телефона (принаймні вони відповідають, якщо з ними говорити) кажуть одне й те саме всім: зацікавте нас, розкажіть щось пізнавальне, а ми натомість дамо вам чого забажаєте! І це правда! Я на власні очі бачив, як із неба впав велосипед! Його попросив Георгій Павлович, заплативши машині історією Роланда.

 

— Слабко віриться. Давайте випробуємо, чи як? — Буря вишкірився по-вовчому і нагадав Маркусу старі дні, коли дванадцять років тому в ньому іще палахкотів огонь, коли він носив із собою револьвер і виступав перед десятьма тисячами робітників залізничної профспілки напередодні так і не здійсненої Жовтневої революції. — Якщо наші таємничі меценати радо міняють велосипед на бабусині казки, то що вони можуть запропонувати в обмін на загальну теорію постіндустріальної політичної економії?

 

— Поліз чортові в зуби, зціп свої сильніше, — попередив його Маркус.

 

— Та не переймайся. Трохи попитаю його, та й усе. — Рубенштейн узяв телефон і зацікавлено покрутив його в руках. — Де ж тут… ага, ось. Кгхм, машино, ти мене чуєш?

 

— Так. — Голос був слабкий, на диво без акценту і трохи наспівний.

 

— Добре. Що ви? Звідки ви? Чого вам треба?

 

— Ми — Фестиваль. — Троє революціонерів нахилилися ближче, ледве не гупнувшись лобами. — Ми прилетіли з відстані двохсот п’ятдесяти шісток світлових років, відвідали багато шістнадцяток населених планет. Ми шукаємо інформацію. Ми торгуємо.

 

— Торгуєте? — трошки розчаровано зиркнув на товаришів Буря: якщо він і чекав когось із космосу, то явно не капіталістичних негоціантів.

 

— Ми дамо вам будь-що. Ви дасте нам щось. Будь-що, чого ми ще не знаємо: мистецтво, математику, комедію, літературу, біографію, релігію, гени, проєкти. Що ви хочете дати нам?

 

— Що означає це ваше «дамо вам будь-що»? Вічну молодість? Свободу? — Нотка сарказму забриніла в його словах, але Фестиваль, здається, не звернув на неї уваги.

 

— Абстрактні поняття важко матеріалізувати. Обмін інформацією також ускладнено — тут поганий канал, немає доступу. Але можемо будь-що збудувати і спустити з орбіти. Новий будинок? Самохідні летючі (й пливучі) карети? Одяг? Ми виготовимо.

 

У Тимошевського аж щелепа відвисла з подиву.

 

— То ви маєте автоматизований «ріг достатку»? — вимовив він на перехопленім подиху. Буря прикусив язика. Його перервали, але з цілком зрозумілих причин.

 

— Так.

 

— А дасьте нам один? З інструкцією з використання та бібліотекою, щоб спроєктувати колонію? — поцікавився Буря, у вухах якого зашумувала кров.

 

— Можливо. А що в обмін?

 

— Підійде постмарксистська теорія політекономії в умовах посттехнологічного суспільства із доведенням, що диктаторський режим спадкового характеру можна втримати лише систематичним пригнобленням та експлуатацією робочих та інженерів? Але такого, де при набутті людьми самовідтворюваних засобів виробництва він не втримається за жодних обставин? 

 

Запала пауза. Тимошевський шумно дихав, але тільки-но він зібрався говорити, телефон химерно теленькнув:

— Цього нам досить. Свою теорію повідомите цьому вузлу. Підготовка клонування реплікатора та бібліотеки вже розпочалася. Запит: здатні навести доведення компетентності цієї теорії?

 

Буря вищирився:

 

— А у вашого реплікатора передбачена схематика для клонування самого себе і прямого виробництва термоядерної, стрілецької зброї, військових літаків?

 

— Так і так на обидва підпитання. Запит: здатні навести доведення компетентності цієї теорії?

 

Тимошевський боксував із невидимим ворогом та стрибав по всій кімнаті. Навіть зазвичай флегматичний Вольфф посміхався на всі кутні, немов найсправжнісінький маніяк.

 

— Просто дайте робітникам засоби виробництва, і ми доведемо цю теорію, — відповів Рубенштейн. — Треба переговорити сам на сам. Буду за годину з текстами, про які ви питаєте.

 

Він натиснув на кнопку відбою і махнув рукою:

 

Так!

 

Десь за хвилину Тимошевський трохи вгамувався. Рубенштейн приязно чекав, правду кажучи, він і сам почувався схоже. Але зараз, як вождь руху або найближчий його еквівалент у питаннях держуправління, що з примусу відбував внутрішнє заслання у цім гниднику на околиці міста, він мав мислити стратегічно. А тут же думати не передумати. Вже незабаром бруківкою котитимуться численні голови: в обмін на пачку паперів Фестиваль, ким би й чим би він не був, запропонував ключ до темниці, де сторіччями під гнітом дворянства скніють мільйони кріпаків. Усе — задля стабільності й традиції.

 

— Друзі, давайте сподіватися, що це не жорстокий розіграш, — мовив він розчуленим голосом. — Бо в такому разі ми нарешті будемо в змозі покласти край привиду, що від народження переслідує Нову Республіку. Пишучи ці рядки, я надіявся на допомогу з одного… джерела, але це набагато краще! Маркусе, знайди якомога більше членів комітету; Олегу, я зараз накидаю чернетку плаката. Треба буде одразу надрукувати п’ять тисяч штук і роздати їх, поки не поворушився Політовський і не оголосив надзвичайний стан. Сьогодні ми стоїмо на порозі визволення Світу Рохарда! А завтра — і Нової Республіки!

 

Наступного ранку, вдосвіта, варта герцогського палацу та гарнізону з Черепної гори, яка панувала над містом, стратила шістьох селян і техніків на базарній шибениці. Екзекуція мала застерегти і доповнювала герцогський едикт «Спілкуватися з Фестивалем заборонено під страхом смертної кари!» Це, можливо, хтось в управлінні Куратора збагнув, яку смертоносну загрозу Фестиваль ніс режиму, і вирішив дати всім урок. Але він спізнився, і плакати Партії демократів-революціонерів уже заліпили навколишні тумби, пояснюючи, що телефонів повно за містом, та напоумляючи діяти відповідно до старої приказки: дай чоловікові рибу, і нагодуєш його на цілий день, дай чоловікові вудку, і нагодуєш його на все життя. Радикальніші плакати закликали робітників вимагати собі засоби виробництва самовідтворюваних інструментів, чим намагалися зачепити значно могутнішу струну колективної душі, бо незважаючи на будь-які побажання режиму, народна пам’ять жила.

 

В обід четверо грабіжників вдерлися на головпоштамт Плоцька, міста за вісімдесят кілометрів від столиці. Вони мали екзотичну зброю, якою начисто спалили поліцейський дирижабль, що прибув на місце пригоди. Про схожі випадки доповідали звідусіль. На всій планеті поліція та держапарат охранки відзначали злісну непокору, яку в цілій низці випадків забезпечувала потужна зброя, взята з чистого повітря. Тимчасом у провінції по тисячах сільських дворищ виростали дивовижні, незвичні гриби купольних поселень, оснащених по-царськи щедро та комфортно.

 

Угорі спалахнули світляні цятки, хоча радіо тільки шипіло статикою та мовчало. Трохи пізніше в небі кілометрів за тисячу від Нового Петрограда прокреслив смуги метеоритний дощ, — це в атмосферу планети спускалися рятувальні капсули.

 

А ввечері скорботний голос диктора повідомив від імені флоту, що есмінець «Сахалін» було втрачено під час героїчної атаки на ворожі кораблі, які обложили колоніальний світ. Нападники теж зазнали серйозних утрат, але тим не менш причинно-зумовленим каналом зв’язку уряд запитав про підкріплення в імператорської столиці. Його імператорська величність зглянулися на запит зі щонайбільшою поважністю.

 

Ніч потьмарили спонтанні демонстрації робітників і солдатів, але більшість панцерників стерегли підходи до мостів через ріку Гаву, яка відділяла герцогський палац і гарнізон від самого міста.

 

Та найлиховіснішим став ярмарок, що виник нізвідки на Північному плацу: там ніхто не працював, усе було задарма, і кому чого бажалося — все можна було роздобути безкоштовно, тільки запитай.

Купити книжку.

Оригінал статті на Suspilne: «Небо сингулярності» Чарльза Стросса: нездійснена революція і зброя з чистого повітря

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

«Місто» Валер’яна Підмогильного тепер можна прочитати і польською

Роман «Місто» Валер’яна Підмогильного видали у Польщі. Про це повідомили на фейсбук-сторінці видавництва Wydawnictwo KEW.
«Сміливо сучасний, часом надто полемічний, іронічний та інтерте

Перекладачка Ірина Маркова потребує допомоги

Перекладачка Ірина Маркова потребує допомоги у лікуванні. Про це повідомили на фейсбук-сторінці видавництва Komubook.
«Талановита перекладачка і просто дуже мила та розумна дівчина Ірин

Букерівська премія-2024 назвала фіналістів

Букерівська премія оголосила короткий список творів, що претендують на нагороду у 2024 році. Про це повідомили на сайті премії.
До короткого списку увійшли:
 

Not a River («Не річка»),

Переклади Асєєва і Жадана — у довгому списку премії PEN America

Книжки Станіслава Асєєва «Світлий шлях: історія одного концтабору» і Сергія Жадана How Fire Descends («Як сходить вогонь») у перекладі англійською номінували на премію PEN America Trans

Читомо запускає книжкову «Вітрину новинок-2024» у зміненому форматі

До міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» Читомо оголошує запуск проєкту «Вітрина новинок». 
«Вітрину новинок» Читомо організовує щорічно, починаючи з 2015 року. Проєкт втілюють у

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"