На початку Незалежності письменник Василь Рубан закликав владу не здавати ядерну…

На початку Незалежності письменник Василь Рубан закликав владу не здавати ядерну…

Молодший від мене мій добрий знайомий Василь Рубан після служби в ракетних військах Радянської армії навчався на філологічному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка за спеціальністю «Українська мова й література». 1967 р. з третього курсу його, як і мене наприкінці 1956 р. з четвертого, було відраховано або, простіше, виключено з політичних мотивів.

На щастя, Василю
пощастило, де прихилити голову. Оселився в селі Лісники Києво-Святошинського
району в хаті своєї баби по матері. Захопили в полон вірші. Разом із такими ж
переслідуваними однодумцями започаткував так звану Київську школу поезії.

Два роки працював літературним редактором у видавництві «Музична Україна». Але й там його дістали недремні й всюдисущі «органи». Позбавили роботи. Опинившись мовби в підпіллі, відчайдушний виготовляв і поширював на територіях Інституту ядерної фізики й тодішньої Сільгоспакадемії листівки з неодмінним гаслом: «Хай живе самостійна соціалістична Україна!» Про арешт і перебування в спецізоляторі на зловісній вулиці Володимирській, 32 у Києві написав і пустив у самвидав роман «Помирав уражений проліском сніг». Рятуючи написане кров’ю, закопав у грішній землі. Після проголошення незалежної Української Держави разом із родичем шукав заховане, але знайти не вдалося.

Добував якийсь гріш на хліб насущний кочегаром і навіть завклубом, а більше – слюсарем. Не беріг себе від того, щоб його вірші друкувалися за кордоном, зокрема в Англії, у журналі «Визвольний шлях». На підсилення поетичного натхнення написав «Програму Української національної комуністичної партії». Її виявили під час повальних обшуків 1972 р. у Євгена Сверстюка, звичайно ж, заарештованого й запротореного у Сибір несходимий.

Свідомих патріотів, «сведомых» на теперішньому зловорожому сленгу, судили за «антирадянську агітацію і пропаганду». Рубану ж, як і 1961 р. Левку Лук’яненку, інкримінували статтю: «зрада Батьківщини». А це – 15 років ув’язнення або розстріл. Саме розстрілу удостоївся Л. Лук’яненко. 72 доби чекав у камері смертників, поки Верховний суд замінив «до вищої міри» на п’ятнадцять років позбавлення волі.

В. Рубан, як і В. Лук’яненко, непохитно відмовлявся давати свідчення по справі і про своїх знайомих. Непоступливому «впаяли» «примусове лікування». Запроторили до Дніпропетровської психлікарні чи в просторіччі – психушки. «Страшніше, ніж у тюрмі. Бо з тобою роблять що завгодно». Сповідувався Василь після шести років і двох місяців мук у тюрмах і спецпсихотюрмах аж до Казані. Після начебто ж звільнення не міг зачепитися за роботу. Не давали паспорта. Одбріхувалися, що загубили на етапі. Ні сном, ні духом не відали кати, що про злочинне в усій його потворності дізнаються читачі з роману В. Рубана «На протилежному боці від добра».

Страдницької долі, а точніше недолі письменник – особистість потужної сили духу. Від природи був закроєний на неабиякі діяння. Був народжений для значущих звершень, на натхненну творчість. Замість того пройшов усі кола комуністичного пекла. Імперська політика вербувала у владні кабінети безпринципних гнучкошиєнків, бо ж їй необхідно було когось нацьковувати на таких самовідданих, як Левко Лук’яненко й Василі – Рубан, Стус, Симоненко… Рубан виявився настільки міцним і неподоланним, що всупереч жахливим випробуванням прожив 75 років. Після проголошення незалежної Української Держави очолював Київську організацію Спілки письменників. На велелюдному зібранні майстрів художнього слова не говорив, а волав не підписувати горезвісний Будапештський меморандум у такому вигляді, який пропонується, не здавати на милість жорстокій юдолі земній ядерну зброю.

Керівник фракції «Слуга народу» у Верховній Раді України Давид Арахамія –грузинського походження. Відомий також під псевдонімом Давид Браун. Нещодавно, мабуть же, узгодивши з Офісом Президента, зробив гучну заяву. Вважає помилкою відмову України від ядерного статусу. Коли ж не підписувати ефемерний Будапештський меморандум закликав на зборах письменників Василь Рубан, тоді ще свіжі комуністи, які сліпо вірили керівній партії, в буквальному значенні цього слова затюкали далекоглядного. Хоч він і посилався на засторогу майбутнім поколінням від Тараса Шевченка: «Погибнеш, згинеш, Україно, Не стане знаку на землі… Сама розіпнешся. Во злобі Сини твої тебе уб’ють Оперені, а злозачаті Во чреві згинуть, пропадуть, Мов недолежані курчата!..».

Тоді один із вископосадовців переконував з екранів телевізорів: не можна давати в руки мавпі гранату, в якій висмикнуто чеку. Якщо не помиляюся, вперше в історії людства правитель обізвав мавпами підданих, котрими удостоївся кермувати. Оприлюднити нелицемірне мене примушує заповідане народною мудрістю: «Все згине – тільки правда зостанеться». Також обпікає свідомість те, що незалежна Українська Держава відроджується воістину як храм на крові патріотів, безоглядно відданих рідному народу.  

Аби не спіткало лихо, необхідно вивулканювати всі сили для самозахисту від спрута чи то удава глобалізації. Інакше він пожере й проковтне геть усе на правічній українській землі, яка споконвіків – рідна Мати-Земля. Не приведи, Господи, до безпам’ятства, до втрати національної ідентичності, до затуманення української національної свідомості.

У майже програмній статті, яку зобов’язані вивчати у військових частинах РФ, Путін спромігся на «комплімент» «братскому народу»: «Русские и украинцы – это один народ. Как мордва, где есть мокша и эрьзя». Хто з майбутніх поколінь може погодитися на таку ж глухоту, безмовність та безпам’ятство, на які приречені в РФ мокша, мордва, ерзя? Було вже, було в неволі, в ярмі. Виривав із горла відчайдушні слова пекучий відчай:

Кобзо ж моя, дружино вірная,
Де ж мені тебе діти?   
А чи у чистому полі спалити
І попілець по вітру пустити?
А чи на могилі положити?

До скороминущих правителів напрошується чи ж не глузливе від І. Котляревського: «І над нашим ще народом, Ще хоч трохи попануй…».

Названа донькою Прометея Леся Українка вірш «Contra spem spero» починає повчально для майбутніх поколінь: «Жити хочу!» І завершує життєствердно: «Буду жити! Геть, думи сумні!»

Вадим Пепа, письменник

Джерело: ukrreporter.com.ua.

Фото з відкритих джерел

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: На початку Незалежності письменник Василь Рубан закликав владу не здавати ядерну…

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Як зміниться Osnovy Publishing, отримавши нових власників

Відтепер видавництвом Osnovy Publishing володітиме Українська школа політичних студій (УШПС).  Про це повідомили 14 червня на сайті школи.
Право власності на 100% частки в Osnovy Publis

В Україні започаткували видавничий проєкт ilostmylibrary

Галерея сучасного мистецтва в Івано-Франківську «Асортиментна кімната» запустила власний малотиражний видавничий проєкт ilostmylibrary, що видаватиме нішеву нонфікш-літературу англійськ

Конкурси воєнної поезії і короткої прози оголосили довгі списки

Конкурс воєнної короткої прози від видавництва «Білка» та конкурс воєнної поезії пам’яті Гліба Бабіча оголосили короткі списки 2023 року. Про це повідомила на своїй фейсбук-сторінці дир

Виходить книжка свідчень жінок про війну, які збирала Вікторія Амеліна

На початку 2025 року вийде друком книжка Вікторії Амеліної War & Justice Diary: Looking at Women Looking at War («Щоденник війни і правосуддя: Дивлячись на жінок, що дивляться на війну»

Вбивство священного оленя на Оболоні — про «Катананхе» Софії Андрухович

Після 800-сторінкової «Амадоки», що охоплювала величезні шматки історії української культури і яку завбачливо в іноземних перекладах розділяли на кілька томів, Софія Андрухович створила

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"