Наталя Гурницька: «Моя родина мешкає у Львові із середини ХІХ століття,…

Наталя Гурницька: «Моя родина мешкає у Львові із середини ХІХ століття,…

Відверта розмова з відомою львівською письменницею Наталею Гурницькою про творчість, непростий шлях від рукопису до видавця, від книжки — до телесеріалу «Кава з кардамоном».

Про це пише wz.lviv.ua.

Далеко не кожний сучасний письменник може похвалитися екранізацією своїх творів. Наталя Гурницька, коли писала свій перший роман «Мелодія кави в тональності кардамону», навіть не уявляла, наскільки історія кохання її героїні заполонить серця читачів. А про те, що за цим романом буде знято телесеріал, навіть не мріяла. Проте зірки зійшлися й екранізацію роману Наталі Гурницької можна дивитися на одному з телеканалів України. Серіал називається «Кава з кардамоном».

Від «а» до «я» знаю, як книжка робиться

— Шлях від рукопису до видавництва дуже складний. Ви за освітою економіст. Як починалася ваша письменницька творчість?

— Перш ніж розповісти, як усе починалося, скажу про те, що відчуваю зараз, під час прем’єри серіалу «Кава з кардамоном».

Хвилююся навіть більше, ніж перед презентацією моєї першої книжки «Мелодія кави в тональності кардамону», за якою знято серіал, тому що тоді все залежало лише від мене, а серіал — це командна робота. І скільки людей хвилюється, скільки людей вклало свої сили, вміння, кошти, час, нерви, талант у цей серіал, що я сама мимоволі переймаюся тим, наскільки люди повірили у цю книгу. Серіал — це третє диво.

Перше диво — це що книжка була видрукувана. Я писала книжку десять років і мене завжди питали: «А що ж буде? Де ти видрукуєш?» Я відповідала: «Не переживайте, я маю відчуття. Мені головне написати. Якщо це буде добре, навіть Всесвіт тоді захоче, щоб книжка відбулася». Я написала, дала почитати літературознавцю. Мені сказали, що книжка гарна, але вона дуже велика і її буде важко видати. Щось таке, як «Сестри Річинські» Ірини Вільде — як за стилем, так і за об’ємом. Я її скоротила. І мені вже так захотілося цю книжку в руках потримати, адже я стільки над нею працювала, що моя родина вирішила допомогти. У мене був день народження — ювілей — і всі мої родичі, друзі, знайомі, куми вирішили мені подарувати таке диво, як видання книжки. Тато папір купив, кум мій має маленьку друкарню, то видрукував, донька зробила художнє оформлення, чоловік коректував… Уся родина працювала на цю книжку. А я на свій день народження сиділа з чоловіком в підвалі друкарні і розкладала, щоб везти її зшивати.

Тому я знаю, як важко видати книжку, і від «а» до «я» знаю, як книжка робиться. Було 600 примірників, але вони розійшлися на диво швидко. Люди почали до мене звертатися з питанням, де можна придбати книжку. Наступний ювілей буде нескоро, щоб хтось мені знову подарував друк книжки (сміється. — Л. П.).

«Добре було б цю книжку екранізувати»

— І що ви зробили?

— Я економіст за освітою, а серед письменницького середовища мої найперші колежанки Наталя Шевченко та Олена Печорна. Я з ними познайомилася у соціальних мережах. І Олена Печорна мені порадила: «Віддай рукопис видавництву. Якщо їм рукопис сподобається, вони в нього повірять і вирішать, що його куплятимуть читачі, все відбудеться. Я так свій перший рукопис й дала». І я послухала поради Олени, подала рукопис і через чотири місяці сталося таке диво, що мені дали позитивну відповідь. Для мене це була фантастика! А потім сталася друга фантастика — почалися додаткові наклади більші, ніж перший наклад. З’явилися читачі, які казали: «Як добре було б цю книжку екранізувати». Я відповідала: «Та що ви?! Хіба це реально?» Але мені було приємно це чути і я казала: «Якщо вона має відбутися фільмом, так само Всесвіт допоможе». І якось до мене перший раз звернулися з пропозицією екранізувати. Але коштів не було і все завмерло на рівні пропозиції. А згодом, через той таки фейсбук, до мене звернулася акторка Олена Лавренюк, якій у руки потрапила моя книжка.

— І Олена зіграла головну роль…

— Так, але все було не відразу і не так просто. Їй просто сподобалася книжка, і вона теж сказала, що добре було б її екранізувати.

Дала почитати своїм знайомим, друзям зі сфери кіно і просто родичам — усім книжка сподобалася, всі побачили потенціал. Тоді ми з Оленою зустрілися і вона сказала, що зіграла б у тому фільмі Анелю. Мій чоловік сказав, що вона — викапана Анна — така ж делікатна, вишукана, жіночна, наче порцелянова статуетка. Як тільки побачила цю акторку, відразу зрозуміла, що вона Анна, а ніяка не Анеля. Ми її ще довго вмовляли.

— Тобто, вона не бачила себе в ролі Анни?

— Не бачила. Вона себе бачила Анелею. І все — таки вона вирішила спробувати, навіть пішла на проби на роль Анелі, але в результаті таки зіграла Анну.

Це було зародження фемінізму

— А чому в неї не було таких амбіцій — зіграти головну роль?

— У романі Анна — юна дівчина, а Олена Лавренюк має далеко не 17 років, уже одружена і має дітей. Хоча й має зовсім юний вигляд. А той факт, що акторка має дітей, навпаки дуже їй на користь, адже юна акторка не має того досвіду, вона б не відчула цю героїню.

А історія ж довга, Анна ще розвивається, і в неї діти з’являються ще в першій книжці. Коли я була на зйомках, то бачила, що ця Анна навіть краща, ніж Адам, — вона перевершила всі мої сподівання і найсміливіші уявлення. Вона ідеальна Анна. Я знала, що Олена зможе зіграти ту Анну, яка стає самодостатньою, яка не хоче, щоб її долею хтось керував, а прагне бути вільною жінкою — наскільки це можливо в ХІХ столітті. Це було зародження фемінізму, Анна не хотіла бути іграшкою в чужих руках. Для тих часів вона наважилася на дуже сміливі кроки і змінила не лише своє життя, але й усіх, хто був біля неї. Тому й цікаво серіал дивитися — з тієї маленької дівчинки вона стає самодостатньою жінкою. За цим цікаво спостерігати. Ну і плюс історія кохання. Це Львів середини ХІХ століття. Це і заборонене кохання з одного боку, а з іншого — воно таке чисте, світле і романтичне…

— Зрештою, якщо це кохання, ким воно заборонене? Приписами суспільства, чужою думкою?.. Якщо два серця кохають одне одного, хто їм може заборонити кохати?

— Власне, так і є.

«Коли писала, мала відчуття, що Анна в мені»

— Знаю, що ви взяли за основу сюжету історію своєї родини. А прообразом Анни стала бабуся Андрея Шептицького Софія Яблоновська.

— Все починалося з родинних моїх альбомів і з тої історії кохання мого дідуся Яся і бабусі Олі. Вони не мали забороненого кохання в тому сенсі, що хтось із них був одружений, але в них було різне соціальне становище. Це було ще за Польщі. Дідусь був більш багатий, і родина не хотіла приймати бабусю. Але там було таке гарне кохання, що вони почали разом жити. Теж боролися за своє кохання і змогли одружитися лише тоді, коли їхньому першому синові було чотири роки. Ви уявляєте, як це — в 30-х роках минулого століття подолати опір суспільства, суспільної думки?..

— Тобто, за сто років фактично нічого не змінилося?

— Так, нічого не змінилося. І мене це так вразило! Бабуся померла молодою, коли моєму татові було шістнадцять років. Я її знала тільки за родинними альбомами. Моя бабця Оля була красунею. І дідусь на фотографіях виглядає, як кінозірка 30−40-х років ХХ століття. І отой флер романтики я пам’ятаю з дитинства. Моя родина мешкає у Львові із середини ХІХ століття, тому я героїв своєї книжки поселила саме в той час. Коли писала, мала відчуття, що Анна в мені. І Олена Лавренюк під час зйомок казала, що в неї таке відчуття, що Анна в ній, або десь біля неї.

— Очевидно, ця історія мала побачити світ…

— Цікаво, що проєкт нашого фільму в Держкіно отримав найвищий бал серед усіх інших. В історії мусить бути світло, гармонія, щось добре, тому що, як там не буде основи, того, що потрібно людям, воно просто не відбудеться.

— Скільки часу знімали серіал?

— Було 80 знімальних днів і п’ять років від перших перемовин, а згодом робота над сценарієм — у мене таке відчуття, що він разів двадцять переписувався, я разів двадцять його редагувала, мінялися сцени, підбиралися актори, а ще сукні шилися, — напевно, близько тисячі костюмів, а інтер’єр…

— І ви мали нагоду спробувати себе в ролі акторки, і ваші донечки теж…

— Ми були акторами масових сцен. Ще як тільки почали знімати серіал, я собі мріяла: «Я мушу бути з Анною на її весіллі». І я там була! У мене було відчуття, що я свою Анну віддаю заміж. Зрештою, майже всі етапи зйомок я була зі знімальною групою. Тільки в Київ не змогла поїхати, бо захворіла. Коли ти в кадрі, то відчуваєш себе частинкою історії. Коли я в костюмі ходила площею Ринок, у мене було відчуття, що я перенеслася в ХІХ століття й опинилася там, де була моя прапрабабця. До слова, вона називалася Анеля і мешкала на бічній вулиці від площі Ринок.

— Серіал «Кава з кардамоном» знято за першими двома книжками трилогії?

— Ні, лише за першою, навіть не повністю…

— Тобто, буде продовження?

— Планується. Якщо буде успішний перший сезон, то зніматимуть далі.

— Коли буде третя книжка?

— Вона в процесі написання. Коли були зйомки серіалу, я відклала її, бо просто не було часу, — я редагувала, консультувала, перебувала на зйомках. Слава Богу, мене допускали до всього: і як костюми шиються, бачила, і процес підбору акторів. Знаю, хто пробувався на ту чи іншу роль, як цей герой виглядає в костюмі. Я з усіма акторами спілкувалася, хтось мене питав, як трактувати той чи інший образ… І тому життя кіно пригальмувало рукопис. Якщо друга книжка має назву «Мелодія кави в тональності сподівання», то третя називатиметься «Мелодія кави в тональності кохання».

«Якщо вражає фільм, то я шукаю книжку»

— Але і найперша — «Мелодія кави в тональності кардамону» — незабаром вийде ще одним накладом і на обкладинці будуть герої серіалу «Кава з кардамоном».

— Так, здійсниться ще одна моя мрія — книжка буде видрукувана великим шрифтом і люди, які не дуже добре бачать, зможуть її прочитати.

— Ви більше любите дивитися фільм після прочитання книжки чи читаєте книжку після перегляду фільму?

— Більше люблю спочатку читати. Власне, вся моя письменницька «школа» — у читанні, я дуже багато читаю. Скільки себе пам’ятаю, — читаю. І бабця моя була книгоманка, і мама. Але, якщо мене вражає фільм, то я шукаю книжку, за якою його зняли, щоб почитати.

— Думаю, зараз історія вашої книжки вийде на новий виток спіралі, тому що вона зробила крок у ще більшу популярність, ставши телесеріалом. І, можливо, навіть той, хто не любить читати, після перегляду серіалу захоче взяти до рук вашу книжку, щоб порівняти, — а як же це було в романі?

— У мене вже є з півсотні листів від людей, які ніколи не читали, а, взявши мою книжку, зрозуміли, що в Україні є автори, яких цікаво читати. І люди починають читати твори Галина Вдовиченко, Олени Печорної, Наталі Шевченко… Виявляється, в нас є що читати! Книжка має бути написана так, щоб людина взяла її і не просто прочитала, а прожила історію, описану в книжці, щоб не могла від неї відірватися.

Спілкувалася Людмила Пуляєва

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Наталя Гурницька: «Моя родина мешкає у Львові із середини ХІХ століття,…

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Остання знижка в передплаті!

Добрий день!

Сьогодні з гарною новиною – впродовж дня буде діяти знижка в 15% на книгу “Кохання тут зайве”. Остання знижка в передплаті, тому… для усіх, хто мав намір прочитати, чудова можливість придбати книгу

Українська мрія — вийде нова марка від Укрпошти

28 червня Укрпошта вводить в обіг нову поштову марку «Українська мрія». Про це повідомив генеральний директор Укрпошти Ігор Смілянський в Telegram. 
Загальний тираж марки 3 млн. Її можн

У Баку обговорюють український та азербайджанський літературні процеси

В Азербайджанському Інституті теології під час заходу «Репрезентація азербайджанських цінностей в українських перекладах азербайджанської літератури» обговорили дослідження українсько-а

Тимофій Гаврилів. Чорний червень

сонмені снилися килимові бомбування росіїкраїни що смерть і розруху навколо сіємені снилося як росіяни плакали і благалищо вони не винні що вони не хотіли вони не зналия запитав хто ж тоді вдирався до

Нові обкладинки…

Шрифт, стиль, колір можна замінити за бажанням. 

1. Вільна. Ціна 40 грн

2. Вільна. Ціна 40 грн

3. Вільна. Ціна 20 грн

4. Вільна. Ціна 30 грн

5. Вільна + арт в подарунок. Ціна 30 грн

6. Вільна. Ціна 30 грн

Перейти до блогу

Нові автори

Софія Заяць

Мій роман піднімає декілька тем: 1 Тема сексуальних домагань , через чоловіків і призму винуватий сам. 2 Ціна людського життя. 3 Тема технологій за якими люди не бачать людей. В мому фентезі є 4 основних легенди які формують його кістяк. 1 Мору (малі деталі є в Арці Істина ангела , один з найулюбленіших персонажів бо […]

Тоня Твіст

м. Київ Письменниця, перекладачка, авторка освітніх програм в «Lucky Academy». Пише для дітей та дорослих. Також пише детективи. Випускниця літературних шкіл, курсів та академії детектива. Публікується під псевдонімом в різних літературних журналах та збірниках. Лавреатка та фіналістка багатьох літературних конкурсів, серед яких: міжнародний літературний конкурсу до Дня Студента, (Канів, 2019); міжнародний літературний конкурс «Коли наблизитися…» […]

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Денис Нарбут

Народився 13 березня 1985 року в м.Армянськ (АР Крим, Україна). Після смерті батька, переїхав з матір’ю та братом в м.Вознесенськ, Миколаївська обл. Публікуватися почав з 16 років у друкованих газетах, книгахзбірниках, альманахах у м.Вознесенськ та м.Миколаїв та інтернетпорталах України. Протягом тривалого часу писав мало. З середини 2020 року повернувся до активного написання віршів та публікацій. […]

Перейти до "Нові автори"