Наталка Фурса. «Вернигоро, Крутиводо, Вирвидубе…»

Наталка Фурса. «Вернигоро, Крутиводо, Вирвидубе…»

“Українська літературна газета”, ч. 7 (351), липень 2023
 
З НОВОЇ КНИЖКИ «ВЕРНИГОРА»
 
***
Вернигоро, Крутиводо, Вирвидубе…
Хай на вас, на трьох, земля моя устоїть.
Прикрий, горо, те, що серцю рідне й любе.
Крути, водо, те, що враже, –
аж до згуби!
Вирви, дубе, біль підглибний – бо не гоїть…
 
Штовхай, горо, геть у прірву чорні душі.
Заткни, горо, діру чорну – й гайда вгору!
Пробий, горо, діру білу в хмарній гущі:
хай не висне, хай не застить, хай не душить,
хай ріка проллється з неї – здобрить корінь!
 
Саджай, дубе, діток в землю – тім’ям в небо.
Плети, водо, мертві петлі та й затягуй –
повзуть яром довгі шиї, летять степом
птахи трупні, дзьоби трутні на кров теплу…
Вливай, водо, смолу чорну – в їхню спрагу!
 
Здіймай, горо, хрест вінчальний, стяг блакитний.
Тримай, горо, сонця свічку – понад обрій!..
Обмий, водо, тіла славні й дай напитись –
полям смертним, щоб родили вічне жито.
Вирви, дубе, пам’ять люту, –  скріпи добру.
 
Вернигоро, Крутиводо, Вирвидубе…
2022
 
***
Боже, у раби Твоєї Вкраїни
мільйони синів і дочок, різних-усяких.
Є Каїни поміж них, є Авелі, є Марії –
вони у прабабці Єви вчилися зваби й страху,
щиро вбирати в душу лукавство змія
і землю ліпити – з праху.
 
Господи, у сестри Твоєї Вкраїни
спина то зігнута, то випрямлена –
розп’яттям.
Не карай, коли гнів розгинає її коліна,
й воскреси – після зрад, катувань і страти.
Бо ж не кожен Син – той, хто назвався сином,
як не кожен брат, істинно, стерпить сестру чи брата.
 
Любове, у моєї мами Вкраїни
що  соняхи родять і до сонця тягнуться.
Їх дзьобає то град, то смерч, то чорні птахи осінні…
Обгорни її душу небесним стягом –
яко хусткою теплою, щоби лоно її і прісно, й нині
не знало покори ні жертви, ні жриці, ні грішниці, ні рабині,
а чуло в собі тільки спрагу родити від тебе, безстрашну спрагу:
із кожного зерня, що сіяне, –
по дитині…
із кожного зерня, що згублене, –
щопту праху і жменю глини –
бо треба земельки много…
а з того, яке спікали, – хоч іскру гніву із серцевини –
для Тараса нового.
08.2021 – 10.2022
 
***
верби зламано
кетяг скльовано
мор розносять вітри вертепні
меч показано
миром змазано
і проспівано
«степом, степом…»
 
степ обстукують
підбори рослих
майорів безпеки і підмайорів
народе руський
помаранчево-абрикосовий
ти підеш до коренів
чи в сині гори?
 
густо від ляскоту
мир брязкає касками
паркани обласкані
крейдяним папером
очі з пластику
намацують свастику
нової ери
2004
 
ШЛЯХ НА ЗАХІД
Триптих
1.
Зблиски потоку, що шлях пробиває на захід,
в ніч не згасають, а випікають шанці…
Спалений простір покриється завтра прахом.
Землі нові спопеліють від жару вранці.
 
Води йорданські змарновано на оази.
В мандрівнику не впізнає ніхто Предтечі…
Треба шукати нові імена і назви –
мертві моря вже не родять живої течі.
 
2.
Сіль із іржею не кануть у жодну Лету –
канула Лета, бо зраджена берегами.
Шанцями стали всі русла – та тісно смерті!
Смерть прибуває – і схрону шукає пам’ять.
В книгу ховається – книгу вогонь зжирає.
Стукає в душу, а та – роздирає жили…
Нині і прісно вербує війна до раю
тих, що до солі іржавої причастились.
3.
Кожному – дрібку, щоб око, сухе й осліпле,
спухло сльозою і знов зачинало течу:
з сивого ранку – у день,
що  яскріє сріблом,
й далі – до злата, що кревним стає надвечір.
 
Кревним, кривавим, гарячим – щоб ніч збудилась,
щоби зірки пропекли ярі шанці з неба:
нá тобі, Боже, всі русла земного тіла –
входь і течи, і спікай, і роби, що треба!
 
…Зблиски потоку, що шлях пробиває Сходу,
вже не згасають – і кров загусає в тромби.
Бог не прийдě по воді – бо скінчились води.
Суша – солона і ржава, і в ній свободі
знов вигризати арени
і катакомби.
2004–2022
 
***
З цієї клітки простору і часу,
де тяжко всім – і з лихом, і з добром,
ми вийдем разом… чи загинем разом,
залишивши землі кривавий тромб –
могилу братську…
Чи ворожу, брате?
Кому проститься: вольному? рабу?
І чи земля зуміє розпізнати,
кому – осику, а кому – вербу?
над ким – пусту траву, вітрами м’яту,
і впалий горбик без хреста і дати?
над ким – барвінок, що й себе забув?
над ким – калину, що цвіте хрещато,
а красну кров вливає в голубу?
2015–2022
 
***
Пливе качá… Господь благий:
тримає річки береги
й спасає в вирі і в потоці.
А воріженьки-вороги
не гинуть як роса на сонці…
Те сонце – яре! Та саме
свою сокиру не здійме
і не скарає навіть вбивцю.
Господь сказав: не мир, а меч, –
і кров’ю вмив і лики, й лиця.
 
А міг же з тої висоти
всі чаші страдні одвести –
од всіх синів Адама й Ноя…
Пливе кача, за ним – хрести,
ще ті, що Сеймом і Десною…
А вслід – з Лугані і Донця,
Торця, Айдару,  Інгульця,
Із Бучі, Лопані, Бахмутки…
Усі в Дніпро – як до Вітця!
І ні звернути, ні вернути…
 
З мутних нуртовищ давнини,
з річок великих і дрібних,
як голка, що блукає в венах,
пливе кача – і Перуни
ламають блискавки об дена.
І пробивають! Та спасти
не годні і качат отих –
і витікає з серцевини
землі, що прийняла хрести,
кипуча кров лихої мсти –
в любові вистуджені вина.
2019–2022
 
***
А ти ходи, парубче, понад краєм, –
тільки тих, хто скраю, Господь вінчає.
 
А ти ходи, діво, де трави в пояс, –
тільки тих, хто з вітром,
Господь впокоїть.
 
А ти дивись, пташечко, в прірву чорну, –
тільки тих, хто падає,
Бог пригорне.
 
А ти пливи, рибонько,
в срібне море, –
із німими тільки Господь говорить.
 
А ти квітни, ружо, як завжди квітла, –
бо не в’януть в Господа душі світлі.
 
А ти роди, земле, невтомним тілом, –
бо ж не всіх ще Господу народила.
 
А ти рости, горо, бо ти – Говерла!
Хай Боженько бачить: іще не вмерла.
2020, 2022
 
ВЕСІЛЬНИЙ ТРИПТИХ
1.
П’ють зі щастя біда й вина.
Пахне ружа і в трутнім зіллі.
У сусіда в дворі – труна,
а навпроти – цвіте весілля.
 
Що ж це, Боже, за круговерть
квітки, зав’язу і покосу?
У сусіда у серці – смерть,
а його до любові просять.
 
В красних чарах не видно дна.
Хтось допив – і забувся в снах,
хтось налив, що не видно й вінець:
 
чи за віно, чи на коня –
бо на ранок нового дня
і на нього чека гостинець.
 
2.
А на чорному весіллі
танцювали біси білі,
а на білому весіллі – смоляні.
Кров червона квітла в згустках,
кров блакитна – як пелюстка –
опадала у подоли вогняні.
 
Пахло смажене й печене,
і сміялась наречена,
й осміхався їй у відповідь жених.
І текли по душах – вина…
А вітри хапали віно
й дерли вéльон на пацьорки сивини!
 
Відгоріло сонце жарко.
Сонця місяцю не жалько –
ніч розжарює зірками далину.
І летять на спинах бісів
ті, що сміхом обнялися, –
обіймати – міцно, намертво – війну.
 
3.
Пів світу – скаче, пів світу – плаче,
пів світу – гине, та світ живе.
Холодна твань під піском гарячим:
піддення – чорне, сліпучий верх.
 
У вирві – черва, над виром – червень
гойдає маку благенький цвіт.
Живі вбивають живих, а мертві…
а мертві дивляться – як живі!
 
Мачиння чорне – по зсохлих стеблах…
Живому – темно, насінню – тепло.
Коріння п’є і росу, й сльозу…
 
А що там в небі? А що у небі? –
На сонці – вибух, прорвало греблі…
Безсмертні бавляться у грозу.
2019–2022
 
***
Сильце солодке, срібні ґрати…
Вродилась гордою?
Не хочеш лапу одгризати –
утратиш голову.
Не хочеш гнутися лозою –
змією вигнешся.
Раз мовчки вмилася сльозою –
золою витрешся.
 
Трава – аж чорна, прах – зелений,
а кров – смарагдова.
Не на палітрі – на пательні
кольόри адові!
Не в небесах – бо небо вирвано
з кістками й душами –
снують і ті, що з клітки вигнані,
і в ній задушені.
 
Не на землі – її лишилося
хіба під нігтями –
гніздечка в’ють оті, що з крилами,
і ті, що з ліктями.
Не по воді – бо затромбовані
всі ріки з жилами –
життя, знеславлене, знесловнене,
щось пише вилами.
 
Дарма, чи гаспидом, чи Господом
цей світ замучений –
дари розібрано і роздано,
і вибір вручено.
Гримлять ключі, співають ґрати…
В парчі чи голою,
не хочеш лапу одгризати –
утратиш голову.
2022
 
***
Хрестяться вікна – ґратами.
Плутають крок сандалі.
Інколи треба вмирати –
щоб жити далі.
Нишкне земля під листям,
та крига не стане сталлю.
Інколи треба зректися –
щоб вірити далі.
 
Ловить приціл – крилатих.
Зорі летять в кострища.
Інколи треба зламатись –
щоб стати вищим.
Крок – між людським і Божим
і змах – між злетом і крахом.
Інколи й гадом можна…
а вийде – птахом.
 
Плата – вона ж розплата:
ставить ребром монету.
Інколи треба вмирати –
аби не вмерти.
І, обігнувши обрій,
в очі сказати часу
дві правди: «Все буде добре»
й «Життя прекрасне».
Осінь 2021
 
***
тиша –
як після вибуху
страшно –
як перед боєм
в кожнім
надія випекла:
Боже
постій за мною
 
потім
як все вже станеться –
пóтом
кров’ю
сльозою –
послух
вогнем огранений
поступ
почне – травою:
 
кожна –
стеблом – до дерева
коштом
води живої
 
можеш –
прикрий хоч мертвого
Боже
якщо Ти воїн
2019
 
***
Випадає усе із рук:
голка, нитка, шмат хліба, ложка…
Десь літає над полем крук –
десь мовчить над яйцем ворожка.
Бо прийшла – і питає:
– Де?
Чи живий? Чи хоч прах ти видиш? –
Бо ступила – як ніч у день.
Бо вклонилася, як сновида.
 
Тінь до сволока прилипа,
в комин дихає чорна варта.
– Я сьогодні уже сліпа, –
може, прийдеш до мене завтра?
Серце камінь до вуст штовха.
Звуки в’яжуть слова колишні…
– Я сьогодні уже глуха –
може, прийдеш на тому тижні?
 
З понеділка ростуть в четвер
ті дощі, що утоплять верші.
– Віриш, люба, що він не вмер?
Вір – йому там од того легше.
Не питай, де це там, – завжди
там – це тут, де у зливі вклякла.
Бачиш рибу, яка з  води
виставляє плавці і зябра?
 
Не лови – хай собі пливе.
Не зови – хто пливе, не чує.
Чує той, що на дні живе,
а в серцях полохких – ночує.
Та допоки ще лід на дні,
жди, що скресне ріка – в росину.
…Ти приходь, мабуть, навесні, –
я сьогодні вже надто сива.
2022
 
***
Свічка місяця не горить,
свічка сонця – лежить під сподом…
Навпрошки, крізь чужі городи,
крізь садки і пусті двори
храм іде у свою господу.
 
Ніч. Та видно йому усе:
темні вікна і білі стіни,
навіть злякану павутину,
що із гілочки спокій ссе,
притулившись, немов дитина.
Бачить стежку, та обмина.
Бачить двері, але не стука.
Бачить матір, жону й онуку,
що боїться пітьми вікна
й тихо просить: «Візьміть на руки…»
 
Завертає за ріг. Вкляка.
Жадно курить убік – і пальці,
що стискали метал уранці,
так тремтять, аж тремтить рукав
і свіча у глибокім ранці…
2022
 
Захисникам України,
з вдячністю
БАЛАДА ПРО ТЕЛЕСИКА
Диптих
1.
Ач, летять! Хмари крешуть звільна
золотими крильми – бо сильні!
Отакими б – спасати світ…
Ой, Телесю, наївний хлопче,
перші й знати тебе не схочуть,
бо… з вінцями на голові.
 
– Ми з тобою, безкрилий, різні.
Ми несем на собі вітчизну.
Важко й так – не обтяжуй слізьми.
Може, хай тебе задні візьмуть.
 
О, летять! Тихі, гарні, милі.
Трохи нижче, і вужчі крила –
день погойдують голубий.
Ой, Телесю, зберися з духом.
Не гукай! Не захочуть слухать:
ближче вух у таких – дзьоби.
 
– Ми з тобою, безхатьку, різні.
Ми шукаємо десь вітчизну –
чуєш: грім? бачиш: хмари грізні?
Може, хай тебе кревні візьмуть…
 
Ох, летять… Ці – хрести і стяги
із собою у пам’ять тягнуть,
а на лапах – багно і слиз…
Шиї довгі й тонкі, як спиці,
в обрій встромлюють темні лиця –
їм нема чим дивитись вниз.
 
– Ми з тобов – родаки. Молися.
Тут, за нас, щоби ми – спаслися.
Видиш, любий: нема вітчизни…
– А хай мене кутні візьмуть!
 
2.
Осміхаються кутні:
– Цей явір – іще не гріб.
Хоч підпиляна крона,
та ми ще піднімем гілку!
Прийде Бог пополудні –
і витеше дах і хліб,
зброю і виногрона,
ще й вистачить на сопілку!
 
Зникнуть перші – у небі,
і других – поглине льос,
і за третіми обрій
зачинить похмуре віко…
Мій Телесю, не треба
сприймати біду всерйоз:
кутні – хлопці хоробрі,
поцілять і в смерть із вікон.
 
В шанці крайньої хати
не шукають уже кутка
і дверей не шукають –
бо ж можна і через комин…
Але краще тримати
і зброю, й себе в руках –
бо не вічний і Каїн,
що братом назвався кровним!
 
Милуй перших і других,
і третім прости… прости…
Врешті, пізно чи рано,
усім подають на щастя…
В кола скручено дуги:
Вітчизна тепер – це ти.
Мій Телесю, останній
і першим не дасть пропасти.
Засмієшся на кутні –
й освітяться всі кути!
Злого виженеш гостя
і станеш собі – столиця!
…А повернуться трутні –
всі їхні вінці й хрести
на покуття примостиш
і скажеш – як Бог:
– Моліться…
2004–2022
 
***
І прийде до тебе звір.
І скаже:
– Умри – в траві
ні грама наїдку!
Моєї вини нема –
спитай хоч кого сама, –
бо ж голод за свідка.
 
І дійде до тебе той,
хто слідом, траві у тон, –
мисливець з болота.
І скаже:
– Біжи! Бо тут
і люд, і звіроту б’ють,
коли ув охоті.
 
І явиться третім змій.
І скаже:
– Ходім домів –
нора моя гарна!
У виводку змієнят
знайдéться й сестра, і брат,
а може, і пара…
 
І зійде на тебе Бог,
і скаже:
– Когось із трьох
бери собі катом.
Бо час. Та не маю рук…
А душечку заберу –
судити й прощати.
2022
 
***
Повзе вечір полозом…
Пита місяць полиском:
– Ось мій серп. Де ж твоє жито?
Ось мій гріш. Та за що платити? –
й ховає за полу…
 
Сходить ранок паскою,
мастить губи ласкою:
– Ось мій хліб. Де ж твоя віра?
Ось мій дар. Чом же торба в дірах? –
і кришить любаскам…
 
День спікає золотом,
в тім’я лупить молотом:
– Маю міць. Де ж твоя зброя?
Маю світ. Де ж твоя воля? –
і стискає колом.
 
…Крапкою чорнильною
зирить ніч із вирію:
– Маю тиш. Де ж твоє слово?
Маю час. Чи уділиш крові –
щоб заснути в мирі?
2019
 
***
Срібну січеш косу,
шепчеш: не фраєр – Бог.
Гепаєш по дзеркалах.
Іменем ЗСУ
святиш свою любов –
щоби перемагала.
 
Гостриш стальну косу,
шепчеш: ні мрій, ні снів –
надто любов кривава.
Іменем ЗСУ
святиш і лють, і гнів:
любі, служіть во славу.
 
Бог підбере косу:
буде до свят парча –
сніжна, як вічна пам’ять.
Кровію ЗСУ
вмиє свого меча
й скаже: Я з ним і з вами.
2022
***
Ангеле, ніч. Поспи.
Вдень було багато роботи:
варили сироп – з ропи,
іржу начищали – до позолоти,
з дощів в’язали снопи,
із крові – низали разки для глоду,
сонця показували сліпим,
а зрячим – вогонь і воду.
 
Ангеле, день. Спочинь.
Ніч стояв на незмінній варті:
то гриз валуни причин,
то сльози втирав, то колючим жартом
життя гартував – як чин,
то смерті гадав на картах,
то думав: чому в Бога син – один,
а небожат – багато?
 
Ангеле, ранок. Встань –
час ладнати вітрила й крила.
У небі  зола й сльота –
блакить небожичі розбомбили.
Лежить у траві висота,
а вирва така – для гори могила…
Вставай, заради Христа!
А ти ж і не спав, мій милий…
 
Ангеле, вечір. Мовчиш?
Снопи аж риплять ропою.
Іржею похрустує синя тиш –
глухою стала й сліпою.
Повня намацує шлях у виш –
і зманює за собою…
В голови стелиш собі спориш –
і чистиш зброю.
2022
 
***
Час «Ч» переноситься на щодня,
час пік – на кожну годину.
Рости тигреням, полохке кошеня, –
бо в лісі загинеш.
 
В глибокій норі – ані волі, ні ден,
і зігнута спина.
Час «Ч» переноситься на щодень –
рости по годинах.
 
Не вийде навспак –
навіть Бог не спиня
цей напрям єдиний.
Від першого дня і до судного дня –
живи похвилинно.
 
То люди лихі, то вогонь, то дими,
то повінь, то студінь…
Час «Ч» – це сьогодні, час пік –
це щомить.
А інших не буде!
 
Не лізь на рожен, та не м’якни од сну – що Бог одесную й ошую.
А виростеш тигром – за миттю пильнуй, –
бо й миті полюють.
2022
 
***
Хоч день, хоч ніч – тече ріка,
руда чи сіра…
Не бий терплячих по руках –
бо впустять віру.
 
У час, що душу обпіка
бідою злою,
не бий гарячих по руках –
бо впустять зброю.
 
У мить, що менша світлячка,
та сяє в темінь,
не бий щасливих по руках –
бо впустять землю.
2022
 
***
Царства брязкають силою,
кривавлять мечі й щити.
Доки махаєш крилами,
доти й летиш.
Царства беруть стожиллями,
та жезлом крутить змія.
Доки махаєш крилами,
доти й воля – твоя.
 
Царства, що стали милими, –
не далі тюремних меж.
Доки махаєш крилами,
доти й живеш.
 
Царства чадять кадилами
про рай, утіху, дива…
Доки махаєш крилами –
співай.
2023
 
***
Увіруй чи поворожи
у час досвітній…
Шукаю рідних між чужих,
гукаю рідних.
Кров проростає крізь зело,
та тромби множить,
бо сніг лютневий битим склом
застряг у кожнім.
 
Мій світе, світочку, світкý,
при чорних звіздах
горить черешня у садку,
горить безслізно.
При ватрі вечора і дня
чадить у вічі:
війна весну не зупиня –
і чорно й свічці.
 
Я, мабуть, наковталась снів-
димів – по комин…
Я – та зима, що в цій весні
не має дому.
Їй треба йти, згортать  сліди
в старе і давнє –
бо топко в пам’яті води
і в вишніх плавнях!
 
Вода відтала, мов сліпа,
країв шукає,
та в руслах – крівця і ропа,
а дна – немає!
Вода росте крізь чорний прах –
у час досвітній…
Шукаю рідних по світах,
бо смертно рідним.
2019, 2022
 
***
Маму – провідати б.
Доню – діждатися б.
Мрії позначені.
Протяг між датами
стоншує жили.
Дух – перелітує.
Тілом – оплатиться.
Серцем – пробачено.
Стрілись – побачимось…
От і поговорили.
 
Голос – пропущено.
Погляд – упіймано
дірами чорними
з білими віями.
Мрії, як цілі –
обрані мушками,
з теплими душками,
сховані в мушлі і
знесені чόвнами
в море надії.
 
Не зупинятися –
навіть уклякнувши…
Не замирятися –
ранами, кляпами,
навіть одплакавши,
навіть без жалю вже…
Птáхи – із жалами.
Мрії – як Вежі
на вражім помежжі –
меморіалами…
2022

litgazeta.com.ua

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Наталка Фурса. «Вернигоро, Крутиводо, Вирвидубе…»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Одеса, Івано-Франківськ, Дніпро, Вінниця й Чернівці — які нові книгарні можна відвідати не в столиці

В Україні відкрилися нові книгарні: «Книгарня Є» у Вінниці й Івано-Франківську, книгарні-кав’ярні Старого Лева в Івано-Франківську й Одесі, «Вперта коза» у Дніпрі, «Книгарня артефактів»

Видавці й книгорозповсюджувачі: Піратство не зменшилось

Під час публічного обговорення підсектора книговидання та книгорозповсюдження, що організував проєкт RES-POL спільно з Українським інститутом книги, розгорнулася дискусія щодо піратства

Фільм Ірини Цілик «Я і Фелікс» — відтепер на стримінгових сервісах

Фільм «Я і Фелікс» режисерки Ірини Цілик вийшов в онлайн прокат на стримінгових сервісах Netflix, Megogo, Sweet.TV і Київстар ТБ. Про це повідомила режисерка фільму на своїй фейсбук-сто

Після ракетної атаки по Харкову кількість замовлень у Vivat зросла вчетверо

Після оголошення про підтримку харківського видавництва Vivat, чиї книжки були знищені під час російської ракетної атаки на друкарню Factor Druk, українці вчетверо збільшили зам

Книжки Катерини Міхаліциної і Сашка Дерманського переклали словацькою і англійською

У Словаччині вийшла друком книжка Катерини Міхаліциної з ілюстраціями Грасі Олійко «Яків та мокрий вечір». Про це письменниця повідомила на своїй фейсбук-сторінці.
У Словаччині книжка в

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"