Наталка Поклад. «Із канадського циклу»

Наталка Поклад. «Із канадського циклу»

“Українська літературна газета”, ч. 4 (348), квітень 2023
 
 
***
Тоне місто в дощах і туманах,
до зими – тільки крок…
На дорогах, порослих дурманом, –
ні джерел, ні зірок.
 
Ангел смерті кладе свої мітки,
дзвонять дзвони в церквах,
і жона – без сорочки й намітки –
мед гіркий попивах…
 
Зачиняються вікна і двері,
долу хилиться віть…
А Господь на небеснім папері
пише: «ПЕ-РЕ-ЖИ-ВІТЬ!!!»
 
***
…О, як далеко рідний дім!..
І раптом
в чужім вікні – він: Український Прапор!
У сірий день вібрує кольорами:
хтось знак подав, що він душею – З НАМИ.
 
Вітаю, знаменО моє незборне!
Господь нехай шляхи тобі прогорне –
любов нести, і кликати підмогу,
і рятувати світ в епоху строгу…
 
***
А листопад все шле і шле депеші:
«Смерть ворогам!»
ПотЕпліло, – тож буде трохи легше
І тут, і ТАМ.
 
Горить моя земля, і хто зупинить
Той вал вогню?!
Чекає світ модерної картини:
«Смерть в стилі ню».
 
А Бог все вимальовує деталі
Днів нелегких, –
І чути, як хрипить козак на палі…
Затих… Затих??!
 
***
До сонечка серце тулиш…
А дні, як тарпани:
Галоп чужомовних вулиць
І запах маріхуани.
 
Ти – ніби той Ной в потопі;
Що маєш при сОбі?
Лише словеняток торбу
Й надій безконечні дроби.
 
Хитають вітриська човен,
І завтрашнє – невідоме…
Молитва спиняє лови:
«Діждися, мій дОме!..»
 
***
Затишні вулички вдивляються у тебе,
коли блукаєш ними, як причинна…
Безпека і достаток – що ще треба
у цьому звихреному і непевнім світі?
Ні, не за себе – за Вітчизну лячно, –
на чужині вона іще рідніша…
І по очах упізнаЄш землячку:
той самий крик причинної вигнАнки…
 
***
– … Я із Юкрейн…
– Юкрейн? Спік інглеш? Ноу?!
Ітель’єн? Франсе?.. –
І дивиться розгублено-здивовано.
– У нас війна, мій пане, – гине все.
Ай лів ін Київ…
– Єс! То п’єнькне място. –
– У нас віійна… Нам русіш смерть приніс…
– Шлєхт! Шлєхт!! –
– В нас хочуть душу вкрасти…
– Тшимайчє… Бардзо прошен! Соррі. Пліз…
 
Ліфт зачинився. День спішив по колу.
Мигтів калейдоскоп людських облич…
Нових часів якісь нові закони
знак подавали: ЯК ДОЗРІЄШ – КЛИЧ.
 
***
ВійнИ жахіття… Господи, не впасти б!..
І ворога кленУ: ЗГИНЬ! ЩЕЗНИ! ЗСЛИЗНИ!..
…Втекла – слабка!!! – але не годна скласти
вогненні пазли чужини й Вітчизни.
Щоночі сниться рідний дім, і мама
запитує з небес: «БанУєш, доню?..»
А я молюсь отерплими вустами,
аби спинити цю страшну погоню…
 
***
Малими нам бути завАжко:
ми йшли крізь випрОби й покути…
Озвись по-веснЯному, пташко, –
пружина готова рвонути
і випростатись – на всю силу
терпінь своїх і непокори…
Все – фронт, і нема більше тилу,
й могили, могили – як зорі
в Чумацькому шлясі… Пильнують,
чи наші не вмовкли гармати,
чи вершник дочищує збрую –
і меч подає йому мати…
 
***
Учора ще – здвиг і клекіт,
віків проминулих луни:
озвались живі й полеглі,
повіривши тим – з трибуни…
 
Учора ще – чорна й біла
дороги – без камуфляжу:
земля моя правди хтіла,
зривала облуду вражу.
 
Були заповіти й клятви…
…А з ким і за ким – СЬОГОДНІ,
якщо в тих – брехня під глянцем,
а ті – наче пси голодні?
 
Із ким та за ким – у  нетрях
блискучого словоблуддя??
Летять в капшуки монетки,
медальки бряжчать на грудях…
 
Чого ви нас вчили, Крути?
Де ворог? Ізліва? Справа?..
У рОзбратах та покутах
шукає свій жезл держава.
 
***
Кутя та узвар на столі –
і свічки врочиста підмога:
чекають старі і малі
народження Бога.
Того, що не відає меж,
Того – для яскині й хорому…
Народиться Він щонайперш
у серці людському.
 
***
Безоглядно, о, як безоглядно
перемелює вік цей паролі…
Не згубися, різдвяна колядко,
між війною, чужИнами й болем.
 
В темінь, хижим вогнем підігріту,
де нема ні душі, ані дому,
прозвістуй про народження світу –
і про доброго Бога у ньому.
 
Він запалить зорю восьмикутну
і поблагословить наші ниви, –
а до них ми, колядко, прикуті
часом давнім і словом пестливим.
 
Нам утримати віру та згоду, –
не возрадується плем’я враже:
для козацького древнього роду
перевЕсла пшеничні Бог в’яже…
***
Ці дні – мов спасенні протАлини
В снігах безнадій;
Мов букви, які не читаються,
У мові чужій.
 
Акваріум з рибками дивними
В пустелі утрат;
Ці дні – наче стрілки годинника
На брамі у сад.
 
Живеш? Не живеш? Хто озвучує
Тривог чорторий?..
Ці дні – грудка глею пахучого
На вишні старій…
 
***
«Роздоріжжя життя ой круті!
Я лиш лялечка в коконі – й долі не зрушу…»
«Із тобою зостануться ті,
хто впізнав, і збагнув, і прийняв твою душу».
 
«Вже душа – мов стара корогвА:
пошматована вітром і бита дощами…»
«Та у ній ще потуга жива.
І нескОри краса. І прозірливість драми.
 
Наче магма, в глибинах її –
пам’ять роду й любові несмертні зернята:
це залишив Бог знаки свої –
щоб колись з небуття вміла знову піднятись».
 
ОБРУСИ
Не кажи, не мов, не говори…
Ці обруси, вишиті печаллю,
забереш у придане, Наталю, –
щоб не поглумилися вітри.
 
У подільське сіре полотно
заповИєш душу тонкошкіру, –
так їй легше не згубити віру
в рід, і хліб його, його зерно.
 
В тих печальних знаках – оберіг,
що на чорну силу – білу має…
Хай весільна свічка догорає –
зачин всіх чужин і всіх доріг.
 
Жертва предкам – білий коровай,
а пломінчик свічки – тиха клятва.
По Дунаю утіночка плава,
ти її до серця прикликай.
 
Утіночка – доля молода –
на обруси пір’я поронила…
Від землі своєї буде сила,
а до роду – принесе вода.
 
…Слухай тихий голос вишиття
і в негожу, і в ясну годину, –
в ньому ти почуєш Україну,
що твоє вилЮлює дитя…
 
***
«…Ну як ти? – всміхнувся лукаво. – Щаслива?»
«Щаслива – як плугом розорана нива,
Що зЕрнятко гріє і тайну правіку ховає;
Під нею – глибінь. А вгорі – неба плесо безкрає…»
 
Хитнув головою і зиркнув спідлоба ліниво:
«В щасливих жінок… таких очей не буває…»
 
***
О, солодкавий смак цикути!..
Зозульки, солов’ї…
Чому – некликаний, забутий –
Приходиш в сни мої?
І пестиш – радісно та спрагло,
П’янієш і п’яниш,
І я, немов земля під ралом:
Не видихну: «Облиш…»
А піддаюсь, тремка й заклична…
…А може, то й не я?
А жінка із сумним обличчям,
Якій сказав: «Моя…»
 
НА НОВИЙ РІК
…Хай закінчиться війна,
і відпустить чужина
всіх, що спраглі рідного, – ДОДОМУ;
втихнуть біди-холодИ,
і гукнем землі: «Роди –
дітям, котрі знають мову грому…»
 
***
В самотній охололий дім
вернусь – шукати правди в нім
і слухати дороги;
передивлятись віщі сни,
і готуватись до весни –
й… чекати Перемоги…
 
***
«Швидше рости», – татко тихо сказав,
Маму обняв: «Не сумуй, в тебе – син…»
Взяв на плече свій зелений рюкзак –
Й рушив на фронт. В татка псевдо – «Полин».
 
Радіо каже: «Пекельні бої;
Ворог нетямиться в люті й злобі…»
Татко приснився: у дверях стоїть,
Прапор дає – й тихо мовить: «Тобі…»
 
***
Вертаємося навесні, як птахи,
Набравши в серце туги через край,
До гнізд німих, що повні болю й страху, –
У свій війною випалений рай.
 
З собою узяли любов і віру.
Мільйони нас, потрібних цій землі…
Поквапся, весно! Збий приціли звіру,
Знеси його у болота гнилі!
 
З усіх смертей, руїн і сліз пекучих
Ми виростили ненависті квіт;
Господь благословить – і час озвучить
Для цього квіту вогняний зеніт.
 
Були ми добрі, а тепер – запеклі:
Свій – і чужий, немовби світло – й тьма, –
Бо дивляться нам в очі всі полеглі,
А небо каже: «Хлопці, не дарма!..»
 
***
…Як понесе з України
у синєє море
кров ворожу…
Тарас Шевченко
 
І дні збіжать, і зИми проминуть,
Благовістять нову епоху зливи,
Уляжуться злобА та каламуть,
І дитинча народиться щасливим.
 
Нас тут віки поставили на чати.
Ми межові. Нам треба виживати,
Коли на виживання – жодних шансів…
 
Душа зіркА, рука завжди – на зброї, –
Орду спиняють лицарі-герої,
Аж ріки крові вражої гнилої:
Нема чогО по наших землях шастать!..
 
***
Зупинять Божі чи людські закони
Цей на землі нелад?..
З нас не писатимуть ікон: час неіконний –
Біг до пекельних врат.
 
А як же вірилось у праведну дорогу,
У клИчі й корогви!..
Та старість вже стоїть перед порогом
Із жмутиком трави.
 
Втекти би від сюжетиків похмурих
(Як світові без них?) –
І в тихій гавані спогадувати бурі
Та друзів молодих.
 
А не тікається…
Від завивань сирени
Сталевіє рука –
І щось міркують, щось там пишуть гени
У нетрях ДееНКа…
 
Київ – Монреаль – Київ

litgazeta.com.ua

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Наталка Поклад. «Із канадського циклу»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Закон про мову зобов’яже місцеві друковані медіа виходити українською

З 16 липня для місцевих друкованих медіа набуває чинності 25 стаття закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», яка зобов’язує медіа мати версії держ

Лондонський книжковий ярмарок очолюватиме новий директор

Новим директором Лондонського книжкового ярмарку стане Адам Ріджвей. Про це Читомо повідомила заступниця виконавчого директора PR-компанії Midas Амелія Найт.
Раніше ярмарок очолював Гар

Українська фотокореспондентка стала переможницею World Press Photo

Всесвітньо відомий фотоконкурс World Press Photo оголосив світових лауреатів престижного конкурсу у 2024 році.

Як передає Укрінформ, список переможців опублікований на офіційному сайті конкурсу.

Оце кіно! Або як розповісти підліткам про кінематограф?

Ольга Бірзул. Твоя книга про кіно. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2024. — 164 с. / 14+
 
Не кожен, хто вважає себе кіноманом, здатен відрізнити фільми нової французької хвилі від ар

Проєкт Читомо і PEN «Слова і кулі» вийде друком у форматі книжки

В Україні виходить друком збірка інтерв’ю з українськими письменниками та журналістами, які стали військовими та волонтерами «Слова і кулі».
До видання увійдуть розмови з людьми, які «р

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"