Наталка Поклад. «Дивися, серце, – сонце вранці!..»

2024-11-09 22:00:00 НСПУ

“Українська літературна газета”, ч. 10 (366), жовтень 2024

* * *

Дощисько зі снігом – покута лютнева:

Смакує війна свій жорстокий «лікбез»…

Верхівками ловлять ще голі дерева

Пророцтва з небес.

Двигтить небокрай; перемішано дати;

І зла забагато, і мало тепла, –

А там, у землі, вже готова повстати

Зернинка мала…

 

* * *

…Просвіти нас світлом Сина Свого…

Кричать ворони зовсім по-весняному,

І сонечко з-за хмари блись та блись;

Сидить бабуся на зеленім ґаночку

І дивиться замріяно кудись.

Руденька киця до бабусі ластиться,

Торкається хвостом її руки, –

А біля ґанку молоденька яблунька

Націлює у небеса бруньки…

 

 

AGIASMA

Нові актори – й публіка нова.

Час ролі поміняв – без сентименту…

Квитки розпродано (трагічні є моменти;

Після фіналу – слава світова)…

Ти граєш Попелюшку; видно всіх:

І тих, які зірками – у безмежжі,

І тих, що гріють руки на пожежі,

Й «своїх», які… чужіші за чужих…

 

 

МИ

А поки – гнів під кОрчами огиди,

Любов – під ваготОю зненавИди.

(Євген Маланюк)

Нам – відваги несмертних зЕрен

І довіри – тримати стрій:

Ворог завжди – немилосердний,

Чорне кублисько змій.

 

Скажеш синові: «Будь Антеєм!»

Скажеш доні: «Плодючою будь…»

І прославлять нові орфеї

Наших вЕсен майбуть.

 

Скажеш внукам: «Не зрадьте Слово,

Чар його й предковічну міць», –

І засяє воно гонорово

Біля Божих криниць…

 

 

* * *

Свій панцир вдягнути – терплячої сірої мишки,

Ніхто й не впізнає: «Невже це, Наталонько, ти?..»

До чого найперш: до базару? фейсбуку? чи книжки?..

Та нині знов треба онукам підмогу везти.

 

Самій же – як пташці: дві зЕрні – і стане.  А рима

Колошкає душу і проситься: «Не загуби!»

Хтось кинув «Добридень», а хтось одвернувся – плечима…

Регоче ефір… А зі сходу – громи та гробИ.

 

І повняться банки грошима кривавими. Невід

Виловлює душі…

Зітхає Небесний огром…

А ти – наче тріска у повені водах непевних,

Кричиш дітенятам:

«До берега! Швидше!! Гуртом!!!»

 

 

ЧУЖІ

Біленький пух – тополі та кульбаби –

летить, летить – і б’є в моє вікно.

І хтось невидний тихими губами

торкає самоти гірке вино.

І хтось по телефону каже: “Їду –

такий розполовинений… Пишіть…”

А пух летить на древню Атлантиду –

на серце, що зімліло між століть.

Скоропис днів, потрощені когорти,

той сміх, який, затихши, не затих.

Але якщо нас гублять найдорожчі,

то чом же дивуватися з чужих?

Таке життя. Не треба умлівати.

Учора – трон. А нині – маргінес.

Та короля – не королівські шати

значаАть, а дух – і погляду дієз…

Минайте. Забувайте. Не скверніте

тих спогадів і благовісних літ, –

хай самота, як березневий вітер,

висушує в душі чужинський слід.

 

 

* * *

Важка дорога літа: колоради

І трупи комарів;

А поруч – стиглих ягідок принади,

Шавлії пах і горлиць тУркіт-спів.

Приходив їжачок –

шовковиць з’їсти,

І це був добрий знак…

А там, де овид, – рве попругу місто,

І рев сирени понад ним закляк…

 

 

* * *

Липень, липень…

Де ж ті липи,

Цвіту-меду пахнотА?..

Літо підняло свій скіпетр:

«Не втомилися?» – пита.

Спечна і ясна година,

Повняться садки добром;

Липень – літа середИна,

Серця і землі огром.

Відцвіла давно вже липа,

Проспівав купальський дзвін…

Липень – соків повний!!! – ЛИПНЕ,

Ось тому і липень він.

(Червень – червонить,

Липень – ЛИПНЕ,

Серпень – серпує (жне)).

 

 

* * *

Як Робінзон, живу у цім селі,

Дупласта яблуня, шовковиця й шавлія –

Мої сповідники, лише вони і знають,

Що я поет, який згубив свій час.

Калина й бузина осінні сни

Наобіцяли – без сирен і суму,

А картоплІ готові до розлуки

З гніздечками своїми, бо – пора.

Полин яріє, знає: в цій землі

Моя любов погрілась… і затерпла,

Щоб не боятися зимИ погроз –

І разом з журавлями вЕсну стріти…

 

* * *

М.С.

Цей липень – як вода крізь пальці…

Ланцюг тривог та болю…

Дивися, серце: сонце вранці!..

А горлиці, твої обранці,

Кричать про кращу долю…

 

І трошки алкоголю.

 

Нові герої та факіри

Нові лаштують дати…

Утримай, серце, краплю віри,

Що не тотальний колір сірий,

Що… вИзріють блавати…

 

 

* * *

ТВОЯ СЛЬОЗА…

«Тримайся!» – всі гукали

й зітхали скрушно

(космос доброти!!!),

а ще переживали,

співчували…

 

І лиш один спитав:

«Чим помогти?..»

 

 

* * *

Вечір заходить у двір, наче пан гоноровий,

Каже: «Вмикай уже світло!..»

Я йому: «Світла нема…»

Став на порозі і супить здивовано брови:

«Як же ти, жінко, у тЕмінь таку – і сама?

Напрацювалась?»

«Та нам не звикати», – зітхаю.

«Добре, – спочинь. Я зіркам і тобі поспіваю –

Про бЕзмір неба і світлого серця могуть;

Ти, головне, – усі прикрощі денні забудь…»

 

VITA

Ніч вже прохолодна… І сирена

Зранку… Змовкли горлиці в саду,

А тривога в серці – мов  гангрена…

Відчинила хвіртку – сина жду:

Треба дров, і протікає стеля…

Господи, світи свою зорю!

Бо душа – натомлена пустеля, –

Як із часом витримати прю?..

 

* * *

Знов вибух – без сирен тривоги…

Сіпнулось сонце вересневе,

Зітхнули на зупинці люди…

Нарешті підійшов тролейбус.

 

Неприбране пожовкле листя

На тротуарі… Мчать машини.

А сонце лагідне й погідне,

Хоч ніч була уже холодна.

 

У храмі людно, і молитва

Утишує зболіле серце;

Усе, що дише, славить Бога…

Неділя, восьме, день Наталії.

 

ШЛЯХ

(Диптих)

* * *

Похилений паркан, кіт на паркані,

Гніздо лелече (вчора відлетіли)…

Серпневе сонце – лезо в ятагана,

Якому не відомий прапор білий.

Лише на мить сховається за хмару –

І знову навсебіч пекучі жала…

А я у двір – сокиру із базару:

Важка! І дорогА – ледь вторгувала.

Уперся дядько. Я ж йому – про дрова,

Які мені рубати і рубати…

Й така у нас розмова гонорова

Зайшла, мов у парламенті – дебати…

 

* * *

День поробив усю роботу

І в тишу, наче в позолоту,

Вгортає світ – церквИ й окопи…

Мені ця тиша – наймиліша,

Мені ця тиша каже більше,

Ніж всі екзотики Європи.

Пахуча осені колиска

Гойдається… Господь так близько!

І дивиться на нас нестрого…

Я у колисці – дитинятком,

Усі плачі й жалі – відтято,

Лиш тиша-благодать від Нього…

 

ІЗ ЦИКЛУ «ЖІНКА»

* * *

…Панцир самоти, утрат псалмИ –

І дорога серця, вкрита вИрвами…

Ангеле, тривогу просурми –

Вирватись!..

Ні, уже не вийде – напролОм:

Пощербилась криця, зблякло золото…

Ангеле, укрий мене крилом, –

Холодно!..

 

* * *

Казали: «Летюча Стріла!..»

Казали: «Співаючі Крила!..»

Неправильно ти жила –

Не тих, кого слід, любила.

Тепер озирнешся назад,

А там, в сірім попелі й бруді, –

Твоєї свободи смарагд:

І плаче, й сміється… й не судить.

* * *

Зеленою пішла під сніг трава…

(Тамара Коломієць)

А весна брала п’ять октав

і різьбила пахкі скульптури…

Ти мене самоті здавав,

ніби Ніс – москалеві Батурин.

А душа все: нехай проститься,

може, це – та наука з наук…

Догорала моя столиця,

по якій пролетів басаврюк.

 

* * *

Н.Ч.

Говірку, розбитнУ молодицю

в самоти крем’яну плащаницю

Час вгорнув.

Дивний Час…

Покарав?

А чи –

СПАС?!

 

* * *

… Врятуватися – це відійти

В непроглядь-безгомінь самоти,

Де закони важкі і печалі багато,

Де душа твоя – Всесвіт,

Душа твоя – атом…

Де всесильна –

Й водночас безпомічна ти,

Де змагається «Будь!..» –

Із благальним: «Прости…»

 

ІЗ ЗАПИСНИКІВ

* * *

Слово – церкво моя…

Колись рвалась на барикади.

А нині би співала у хорі Володимирського…

 

* * *

Бог запише на своїй скрижалі

(кажеш, плакав, матінко Пречисто?):

«Цей народ – розірвані коралі…

Хто й коли збере його в намисто?..»

 

* * *

Плюсова – і трохи веселіше

позирає на цей світ мерзляк,

навіть хвалить мокру зиму віршем

(а на фронті, ув окопах – як?!).

 

* * *

Знов ніч безсонна – які там рими?!

Сирена виє – і душу студить…

Вони – зі мною, а я – із ними, –

красиві люди, могутні люди.

 

* * *

Хліб є. Тепер ще принести води,

і можна не лякатися біди,

і можна філософськи позирати

на діячів новітніх і на дати,

й хвалити ноги, що про біль забули, –

й молитися за хлопчиків отих,

що губляться у вИрах вогняних…

 

* * *

…Проминуть усі тривоги й нЕміч,

й біля трону Слова –

чай пахучий з гілочок вишневих,

тиша вечорова…

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

litgazeta.com.ua

Оригінал статті на НСПУ: Наталка Поклад. «Дивися, серце, – сонце вранці!..»