Найпопулярніші художні книжки українських авторів у 2023 році

Найпопулярніші художні книжки українських авторів у 2023 році

Вітаємо в тому таймлайні, де українська книжка стала популярною!

Цього року ми бачили попит на українську класику: своя серія неканонічних канонів з’явилась у дуже багатьох видавництвах, презентації цих книжок збирали повні зали, а видання Гео Шкурупія та Майка Йогансена можна було знайти на заправках і в супермаркетах (уявіть таке 10-15 років тому!).

Не менш активно видавці почали перевидавати сучасну класику: ВСЛ взявся за Юрія і Софію Андрухович, знов з’явилася «Точка нуль» Артема Чеха та чи не вся проза Сергія Жадана. А «Дорога на Асмару» Сергія Сингаївського навіть втрапила в короткий список Книги року BBC, хоча є теж перевиданням, а не новинкою.  

Так і хочеться сказати, що ми зайшли на територію чергової неоромантики. Бо українські читачі відчули голод за українським, але водночас готові без розбору споживати будь-який український продукт, не сильно пережовуючи рівень його естетичної вартості. Що з нової української прози запам’яталось за цей рік? Пропонуємо переглянути.

Макс Кідрук. Колонія. Нові темні віки

Бородатий Тамарин, 2023. — 904 с.

2023 рік пройшов під знаком масштабної фантастичної книжки Кідрука, що читається як захопливий гостросюжетний серіал. Книжка потрапила у довгий список BBC. У «Колонії» автор поєднує всі наші тривожні переживання, закидає їх у казан і починає бавитися температурою, доводячи її до кипіння. Нова загадкова пандемія, новий виток російсько-української війни, геронтократія на Марсі, яка доводить молоде покоління народжених (і приречених) на життя на цій планеті до бунту. Ну а ще доступ до ліків, що продовжують життя майже до нескінченності (і роздають ці ліки, звісно, за грубі гроші або ж їхній еквівалент). 

А проте автор не вигадує велосипед, не конструює майбутнє, а бере те, що хвилює нас тут і зараз, і роздуває це до надмірних масштабів: війну в Україні, коронавірус, популізм Трампа тощо. Тож по суті це — довгограйний трилер, розмазаний на уявні реалії світу у 2141 році. Не стільки фантастика, скільки добре замаскована гра з найгіршими сценаріями розвитку подій. Не дарма ж Кідрук автор насамперед трилерів.

Що не може не сподобатись у «Колонії», так це українські колонізатори на Марсі. Український аграрний сектор знов стає житницею всієї Європи (закреслено) червоної планети, а українська мафія на Марсі має такий потужний голос, що з ним не можна не рахуватись. «Колонія» б’є по українських центрах задоволення тільки так. Є в цьому наслідки нашого колоніального спадку й ресентименту. Ну а тут Кідрук дає всім українчикам солодке відчуття реваншу.

 

Якщо «Амадока» Софії Андрухович кілька років тому запхала під одну обкладинку стільки українських культурних тем, скільки змогла, то Кідрук напихає під зав’язку роман нашими страхами, промацуючи кожну тригерну точку. І обриває кожну главу на найцікавішому, що додає роману серіальності. І, звісно, автор обіцяє другий сезон лише через кілька років. 

 

Водночас порівняння із серіалом — не перебільшення. Кількість персонажів книжки є такою, що кожному вистачить на свій спін-офф. За «Колонією» легко можна створювати серіал для Netflix і бути впевненими, що він зайде не лише в Україні. Зрештою, Кідрук уже не вперше у своїх книжках бере курс на потенційно дуже широку аудиторію, використовуючи героїв дуже різного національного походження.

Купити книжку

Читайте розгорнуту рецензію Читомо про цю книжку тут.

Анастасія Левкова. За Перекопом є земля

Лабораторія, 2023. — 392 с.

Однією з найпопулярніших українських книжок цього року став роман Анастасії Левкової «За Перекопом є земля», що потрапив до короткого списку BBC. Читачі добряче зголодніли за кримською тематикою, на яку в нас було обмаль книжок, і накинулись на цей роман з великим ентузіазмом. Це книжка про Крим, кримську й українську ідентичності, які прокидаються в головній героїні, а також про те, як Крим змінювався за часи незалежності та анексії півострова.

 

Якщо бути чесними з собою, з художнього погляду цей роман і близько не тягне на книжку року. Сюжетні лінії книжки губляться, не дійшовши логічного завершення, персонажі є безбарвними, а психологічна родинна колізія головної героїні перетворюється на великий пшик там, де могла би бути велика кульмінація. Та що там, книжка починається як історія трьох дівчаток (такий красивий казковий елемент, що так і проситься бути використаним), але одну з них авторка безбожно губить по дорозі до кінця роману.

 

Але образ Криму затьмарює це все. Левкова описує життя й обряди кримців із завзяттям старих добрих романтиків. І в нас як читачів і справді є голод на такий етнографічний матеріал. Романтики в XIX столітті відкривали для себе українську культуру, вдягали вишиванки й оспівували український народ. Левкова робить все те саме. Її героїня, як колись Лисенко зі Старицьким, з головою поринає в наново відкриту для себе українську й кримську культури — вона навіть влаштовується працювати в музеї. А за що справді низький уклін авторці, так це за кримськотатарську мову в тексті. Після читання «За Перекопом є земля» мотивація вивчити цю мову зростає в десятки разів.

Купити книжку

Світлана Тараторіна. Дім солі

Vivat, 2023. — 560 с.

Якщо «За Перекопом є земля» працює з Кримом реальним, розчиняючись в етнографізмі і якомусь новітньому романтизмі, то «Дім солі» повертає нас на тверду землю пропрацьованої художньої реальності.

 

У центрі Кіммерику стався потужний вибух, що випалив землю, знищив частину його мешканців, а частину перетворив на засолених мутантів. Над Кіммериком нависає летючий корабель ордену «Старших братів» (апеляція до нашого ненависного «старшого брата», ви ж вловили?). Вони тримають засолених у страху й покорі, викрадаючи їхніх дітей і змушуючи співпрацювати з орденом. У них навіть свої божевільні є, що свято вірують у силу казок і легенд.

У чому сіль «Дому солі»? І чому, власне, сіль? Тому що її везли чумаки з Криму? Тому що вона надає всьому смак? Цікаво, що саме мутанти (і в цьому романі, і в попередньому «Лазарусі» Тараторіної) мають свої національні риси чи характери, на відміну від звичайних людей, що досить часто є безликими, асимільованими імперськими мешканцями. Тобто свою перчинку, свою родзинку чи свою сіль. Можна тут і біблійну метафору про «ви — сіль землі» відчитати. Зрештою, месіанські настрої у «Домі солі» досить потужні.

Цікаво, що ці месіанські настрої разом з деякими іншими рисами — пустельна територія, опір загарбникам, мусульманський елемент і навіть своя монструозна фауна — дають сильний вайб «Дюни» Френка Герберта. Талавір, звісно, не Пол Атрід, але в його голові відбуваються не менш химерні діалоги. Є навіть своє обране дитя. Можливо, про нього навіть пророцтво було б, якби не куца пам’ять усіх засолених.  

 

Цю книжку цікаво дешифрувати й розгадувати, але цю фантастику не назвеш легким читанням. І в цьому велика перевага роману. Серед інших українських фантастів саме Тараторіна мітить на місце авторки складної фантастики на далеко не одне прочитання. Проблема книжки в тому, що до неї потрібен словничок кримських контекстів. Як і в «Лазарусі», що експлуатував київський культурний код, «Дім солі» активно використовує кримські культурні нашарування. І тут до свого сорому треба зазначити, що кримські легенди й історію ми знаємо ой як погано. 

Купити книжку

Ольга Богомаз. Весілля Настусі

Лабораторія, 2023. — 208 с.

«Весілля Настусі» — гарний цьогорічний дебют, що розповідає про повернення додому на Донеччину та взаємодію з дитячими травмами й власним минулим. 

 

Що прекрасно в цій книзі, так це напруга, у якій авторка тримає нас весь час. Відчуття невідворотності чогось поганого стоїть у повітрі з перших же сторінок. Водночас, вдумайтесь: перед нами не трилер, не детектив, а всього лишень розповідь про поїздку до батьківського дому. Дорослі діти Яра й Олег вирушають на свою малу батьківщину на весілля молодшої сестри Настусі. За рівнем небажання їхати й похмурими думками героїв здається, що вдома на них чекає принаймні покійник. Покійник і справді з’явиться, проте Яру й Олега пригнічує не це. Герої їдуть прямо в пащеку всіх демонів свого минулого, тож не дивно, що вони хапаються за кожну соломинку можливості не доїхати.

 

Цікаво, що схема трилера тут справді зберігається. Герої їдуть у далеку моторошну провінцію. Але замість великого вікторіанського маєтку з привидами, секретною дружиною в мезоніні та збожеволілими слугами тут постає батьківський дім зі старим мотлохом на горищі. Та іще напівзабутий друг дитинства, що залишився жити в рідному місті, як привид його колишніх часів. 

 

Як і в трилері, тут знайшлося місце детективній лінії. Олег раптом розуміє, що недостатньо знає ані свого батька, ані хоч щось про його гіпотетичний спадок (батько малював абстрактні картини), тож герой починає маленьке спонтанне розслідування. 

 

Проте, здається, що страхи, таємниці й негативні переживання, пов’язані з домом — це лише велика страшна тінь, яку відкидає маленька мишка з дитячої книжки про Груффало. Інколи дивитись на минуле дорослими очима — вкрай терапевтична річ.  

Купити книжку

Читайте розгорнуту рецензію Читомо про цю книжку тут.

Євгенія Кузнєцова. Драбина

Видавництво Старого Лева, 2023. 280 с.

«Драбина» Євгенії Кузнєцової стала цьогорічною Книгою року за версією BBC. Це книжка про переживання війни і момент єднання, щоправда доволі гротескного. А ще про те, що попри всю емпатію за кордоном нікому зрозуміти нас і наш досвід.

 

Толік — айтівець, що все життя хотів звалити куди подалі від своєї токсичної родини. Він втік настільки далеко, наскільки зміг — в Іспанію, але з початком повномасштабного вторгнення родина наздоганяє його й тут. Іспанський будинок наповнюють родичі, що привозять зі собою своє токсичне середовище й культурні установки. 

«Драбина» — досить простий для сприйняття роман, у якому, на відміну від деяких документальних книжок, ми не будемо ціпеніти. Персонажі роману надмірно шаблонні й впізнавані. Не від браку письменницької майстерності, а завдяки їй.

Перед нами не люди, а яскраві впізнавані маски: жінка, що планувала вийти заміж за іноземця; токсична матір з вічним «а коли онуки» і «ти нічого не їси». Тут починаєш пригадувати, що комедія масок взагалі-то дуже вдалий винахід людства. Завдяки шаблонності героїв ми не забуваємо, що перед нами лише художній текст і можемо легко його приймати.

 

Що цікаво, цей роман, як і попередній «Спитайте Мієчку» — це книжка про тимчасову втечу. Іспанія — це таке собі чистилище для героїв, у якому вони опинилися на певний час. Повномасштабне вторгнення стало для багатьох моментом заціпеніння. Реакцією на стрес, у якій ми завмираємо. І пам’ятаєте, як чорти в пеклі страшенно не любили козаків, бо ті перевертали все догори дриґом? За кілька місяців спільного життя з родиною на подвір’ї іспанського будинку наче проходить гротескний фестиваль всього українського. Але час перебування в цьому чистилищі не може бути вічним.

Купити книжку

Читайте розгорнуту рецензію Читомо про цю книжку тут.

 

Упродовж року Читомо також писало рецензії на такі художні книжки: 

 

  • «Бабуся вмирати не любила» Павла Паштета Белянського;
  • «Дзвінка. Українка, народжена в СРСР» Ніни Кур’яти;  
  • «Приазовська савана» Олексія Вишника;
  • «Андрій Лаговський» Агатангела Кримського; 
  • «Луни» Пилипа Білянського;
  • «Витязь і Вірлиця» Наталії Довгопол;
  • «Танго з духами» Марічки Крижанівської тощо.

 

А тут — наш огляд нонфікшн-літератури 2023 року.

Оригінал статті на Suspilne: Найпопулярніші художні книжки українських авторів у 2023 році

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Всеукраїнський рейтинг «Книжка року-2023» оголосив переможців

Всеукраїнський рейтинг «Книжка року-2023» оголосив переможців конкурсу. Про це повідомили на сайті Буквоїд.
У конкурсі за всіма категоріями (7 номінацій по 2-4 підномінації в кожній) оц

Відійшов у засвіти відомий науковець-українознавець і громадський діяч Петро Кононенко

Національна спілка письменників України з глибоким сумом повідомляє, що 28 лютого після важкої хвороби відійшов у засвіти відомий науковець-українознавець, громадський діяч, доктор філологічних наук, пр

Літературна премія Європейського Союзу оголосила номінантів

Оголосили номінантів літературної премії Європейського Союзу 2024 року (European Union Prize for Literature, EUPL). Про це повідомляють на сайті EUPL.
До журі цього року увійшов українс

Відомі фіналісти міжнародної премії з арабської художньої літератури

Міжнародна премія з арабської художньої літератури 2024 (IPAF) визначила короткий список фіналістів. Про це повідомляється на сайті премії.
До короткого списку потрапили 6 книжок:
 

«С

В Канаді презентували книжку “Листи з України”, підготовану відомою журналісткою Le Devoir

Цієї середи, 28 листопада, в Монреалі представили книжку «Листи з України» (фр.« Lettres d’Ukraine »), ініційовану та укладену Маґдалін Бутро (Magdaline Boutros), журналісткою-міжнародн

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"