Надолужую згаяне, або Нові розділи вже на сайті!

2021-06-26 18:09:49 Мар'яна Доля

Надолужую згаяне, або Нові розділи вже на сайті!

Привіт усім-усім!

Вчора виклала новий розділ детективу “За стіною”, і якщо не засну)) то сьогодні напишу ще один епізод. А також вчора й сьогодні ви могли читати нові розділи любовного роману “Муза”

Хто ще не встиг зазирнути на вогник – запрошую. Ось маленький уривок із сьогоднішнього оновлення:

***

Автівка у нього була чистенька, ідеальна, як і він сам. Хоч і не надто дорога. Здається,”Шкода”, я вже не дуже добре пам’ятаю.

Увесь час, що ми їхали до села, де знаходилася його дача, він розповідав мені різні цікаві історії з власного студентського життя.  Зрештою, я вже звикла до нього, і його присутність не викликала в мені такого трепету, як досі. 

Кохала я його чи ні? Чи мені просто щось хотілося довести всьому світові і собі самій найбільше? 

Нехай відповідь на це питання так і залишиться таємницею. 

Коли ми приїхали на дачу, я очікувала побачити чепурний котедж з зеленим підстриженим газоном і шезлонгами, а то й басейном у дворі ( хтозна, звідки я взяла ту картину, можливо з американського серіалу “Район Мелроуз”, який на той час був на піку популярності).

Але насправді ми вийшли з машини поряд із пофарбованим у зелене парканом із дощок, а за ним знаходилася звичайна побілена сільська хата під шиферним дахом. Навколо дійсно був яблуневий садок, і веранду затишно обвивав виноград. Під вікнами жовтіли чорнобривці. У повітрі пахло стиглими фруктами, димком від спаленого картоплиння і ще чимось сумним. Я вдихнула тепле повітря і підняла голову, підставивши обличчя лагідному сонечку, яке вже не пекло так, як улітку.

— Тобі тут подобається? — я й не помітила, як Мельник перейшов на “ти”. Більше того, він обійняв мене за плечі так невимушено, немов усе життя це робив, а я не відсторонилася.

Було б дивно зараз сахатися від нього. Я вже перейшла ту межу, перед якою можна спинитися і сказати: “Олександре Миколайовичу, ви, мабуть, мене неправильно зрозуміли! ”

Тому я стояла непорушно, відчуваючи, як його рука вже опустилася до моєї талії.

— Ну, ходімо, подивишся будинок? — роблено-бадьорим голосом сказав він.

Я тоді подумала, що йому, мабуть, теж незручно. Він не знає, як до мене підступитися, можливо, вперше йому трапилася така недосвідчена і дика дурепа.

Але то була лише одна мить вагання. Далі він відпустив мене і почав діставати з машини якісь сумки, пакет з продуктами, корзини для яблук.

Я стояла і принципово не допомагала йому. Незважаючи на те, що я була схильна у стосунках жертвувати своїми інтересами… щоразу, як-то кажуть, танцювала на тих самих граблях, я ніколи не робила важкої роботи, не перетворювалася в тяглову конячку, коли поруч був чоловік.

Можливо, справді, хтось із моїх далеких родичів мав аристократичне походження? Мельник, до речі, згодом пообіцяв зробити для мене генеалогічне дерево, у нього були знайомі в архівах. Але після всіх подій,що трапилися потім, було вже не до того…

Продовження читайте тут

Натискайте кнопочку Відстежувати автора, щоб не пропустити жодного оновлення!

Наступний розділ вже скоро))

Оригінал статті на Букнет: Надолужую згаяне, або Нові розділи вже на сайті!