Мій бог формує всю ніч батальйони: нова поезія про війну

Мій бог формує всю ніч батальйони: нова поезія про війну

Inter arma silent musea говорили римляни, але в наших реаліях повномасштабної війни Росії з Україною, митці не лише стають рупорами правди, виступаючи на ключових західних медіаплатформах, а й активно пишуть. Пропонуємо добірку віршів від чотирнадцяти авторів різних генерацій про передчуття і проживання війни. Усі тексти написано упродовж останнього тижня.

Коля Кулініч

 

***

Я не знаю, з чого почати.

Навколо міста стіна.

Місто прокинеться

Навколо міста війна.

Навколо війни спочивають інші міста.

Є шанс, що місто стоятиме.

Шанс є один зі ста.

Далі. 

До міста повільно пливуть човни.

Далі.

До міста летять хмари із сарани.

Місто стоятиме.

Хай щонайдовше тягнеться мить.

Місто спатиме.

Хай натомлене місто спить.

Ранок завжди приходить,

Як повернення із небуття.

Смерті немає.

Лише є антонім життя.

Птах вилітає з рук сина прямо в долоні отця.

Я не знаю, з чого почати.

Тому починаю з кінця.

 

* * *

звідси не вийти нікуди бо відстань для пострілу надто коротка війна після миру навпомацки тіло своє

шукати поміж схожих нас відрахували з усіх вишів історичної правди вигартували в попілі сенсів візьми це серце як доказ життя не минає ось так

звідси не вийти нікуди бо діти малюють осінні плоди на білених стінах осяйні простирадла думок надбудова та базис сюди ось і влучить снаряд світла промені теплі немов ще весна так було

звідси не вийти бо світ намальований кров’ю та плоттю тіней війна закінчиться колись і куди ти потім

миру не існує що це таке це мальви ось цю пігулку вигодувала вовчиця отруйне тло тут буде інше місто

щасливі люди будуть виходити з будинків на холстині рахувати скільки нас ще залишилося

це майже кохання до всього що зникнути має до всього що тільки на день мов метелик душі

звідси не вийти нікуди світ спіймав роздивляється під мікроскопом куди цю голку вштрикнути щоб цікавіше було щоб у розчині борсатись тіло пливе за водою душа ці малюнки збирає бо мала вона що залишити мир це війна із собою бо навпіл розрізали нас

ми не впізнаємо більше це місто і в очі твої не дивитись це дзеркало бреше що ти існувала що там за фіранкою світ теплий жовтень весни

що пульсує під шкірою що це як доторк як кров із серця що має бути живим ще інакше куди ти тепер після миру

я ще навчусь малювати щоб справдилось все

коли ти спиш

—————-

мені легше коли ти спиш

бо мені здається що коли ти спиш

ти не можеш померти

 

адже вві сні

ти і так надто близько

до того, іншого світу

де вже ніхто не стріляє

 

тим паче коли ти спиш

я не сплю

а отже в певному сенсі

стою на варті

 

якщо не тебе

(ти так далеко)

то цього дня

цього світла

 

на шість годин попереду тебе

несу це ранкове сонце як стяг

що розвівається

 

і над країною живих

і над країною мертвих

 

їхні прикордонники

розвісили гвинтівки на деревах

полягали ліниво на траві

 

ці дві країни

ще не розірвали

дипломатичних відносин

 

Нанкін, 24-26 лютого 2022 р.

***

Господи, як там в Тичини:

«І Бєлий, і Блок, і Єсєнін»

як вони нас оточили

з усіх чотирьох обсіли

 

дай же нам сили і міці

тривожну валізку і хліб

брешуть же їхні лисиці

що в нас ні щитів ні століть

 

кудись же веде нас Ігор

за Дон зі своїм полком

сьогодні з лютневим снігом

і завтра – з черленим щитом

 

а тьма їхня з Тьмуторокані

а їхні – мокша і чудь

стріляють по нашому стані

по наших позиціях б’ють

 

то що там у «Слові о полку»?

і що там «шт» та «жд»

ви – скачучи босим вовком

гублячи слину вражди

 

дійшли до річок та кордонів

до серця мого в кулаці

зчорніли ваші ікони

не відбілите і в молоці

 

Господи як там в Тичини:

про Київ – Месію – про край

чому ми ці вірші не вчили?

стікай – моє серце – стікай

 

24.02.2022

 ***

* 

стоїш із плакатиком «no war» як індульгенцією за те,

чого уже не відвернути: війну не зупинити, 

як яскраву артеріальну кров із відкритої рани – 

вона тече, доки не вб’є, 

заходить у наші міста озброєними людьми, 

розсипається ворожими дрг у внутрішніх дворах, 

ніби смертельні ртутні кульки, що їх уже не визбирати, 

не повернути назад, хіба що вистежувати і знешкоджувати 

цим цивільним менеджерам, клеркам, айтішникам і студентам, 

яких життя не готувало до вуличних боїв, але війна вчить 

в польових умовах, на до болю знайомій місцевості, наспіх

в тероборону спершу беруть чоловіків із бойовим досвідом, 

потім уже навіть тих, що мають за плечима тільки Dune і Fallout, 

ну і ще короткий майстерклас із приготування вибухових коктейлів від знайомого

бармена. в найближчого нічному клубі сплять діти, плачуть діти, народжуються діти

у світ, тимчасово непридатний для цього 

у дворі на дитячому майданчику варять протитанкові їжаки 

і розливають смертельні «напої» – сімейним підрядом, 

цілими родинами, які нарешті спізнали радість спілкування 

і злагодженої колективної праці – війна скорочує відстань 

від людини до людини, від народження до смерті, 

від того, чого ми собі не бажали – 

до того, на що ми виявилися здатні  

– мамо, візьми трубку, другу годину просить жінка у підвалі багатоповерхівки, 

вперто і глухо, не припиняючи вірити в чудо 

але мама її поза зоною досяжності, у тому передмісті, 

де панельки склалися, як дешевий конструктор, 

від масованих ударів, де вежі зв’язку ще вчора 

перестали зв’язувати, де світ розірвався на до війни і після 

вздовж нерівного згину плакатика «no war», 

який ти викинеш у найближчий смітник, 

ідучи із протестів додому, російський поете 

 

війна убиває руками байдужих 

і навіть руками бездіяльних співчутливих

***

Мій бог формує всю ніч батальйони, 

Прицільно стріляє, веде бої.

Мій бог толерує мої прокльони

І протирає скельця свої.

 

Мій бог не ховається поза спину,

Він над дітьми розстеляє покров.

Мій бог скуповує кровоспинне

Й стає у чергу здавати кров.

 

Мій бог не може поки що спати,

Коли вся країна на варту встає.

Мій бог дозволяє мені не прощати 

І називати усе як є.

(син / день мови)

 

«мамо, а звідки іде війна? – запитує тихо

і одразу, без паузи: а війна – це стихійне лихо?

чи ми її заслужили чимось? ну, знаєш, наприклад, непослухом…»

 

а в її голову мовби хтось ударив залізним посохом,

землю вибив з-під ніг, мізки з рідного черепа:

«звідки в тебе, дитино?..»

 

«мамо, мож, ми тягнули якогось жереба

і не того дістали з великої торби божої?

може, хотіли на небо вилізти, а не можна нам?

знаєш, як вавилонцям – у них тоді вежа тріснула,

нам у школі казали…»

 

а вона сльози ковтає, злісно так,

і мовчить, і душиться непромовленим.

 

«мамо, скажи, а війни – вони бувають замовними? –

шибу теплом захухує, пальцем виводить контури. –

це, бачиш, Крим. це – Донецьк. і вони недотОркані,

наші, невідбирабельні. правда, мамо?»

 

«недоторкАнні, – підказує, душачись вже словами,

ліпить в осердя малюнка прапор двокольоровий. –

звідки, звідки в тебе, дитино, така недитяча мова?»

***

Ну что, явились – не запылились, принесли любимой букет

из танков, вертолетов, крылатых ракет,

сказали ей, ты во всем виновата, вот тебе мина-граната,

сука, чего ж ты обидела старшего брата?

Это тебе не тренировочный взрыв-пакет.

 

Мы не вторгаемся, мы восторгаемся – сука, не прекословь.

Коленки врозь, окровавлена простыня – вся любовь.

Мы тебя принуждаем к миру, к ужину с бронезакуской.

Мир – не простой, а русский, ты понимаешь – русский!

Русский, сколько раз повторять? Одевайся и ужин готовь!

 

Ну, где твой заступник? Ворочает языком?

Ты конечно весь век мечтала о друге таком!

Чтобы грозил оставить обидчика с пустопорожним карманом,

обзывал нашего папочку параноиком, клептоманом,

а русского человека – алкоголиком и простаком.

 

Мы пришли с огнем. И ты нас встречаешь с огнем?

Посылаешь нас нах, чтобы мы остались на нем.

Как говорят до получения дальнейших распоряжений,

там – на причинном месте, немало мест для сражений,

то налетим эскадрильей, то ракетою долбанем.

 

Ты узнала меня, это я, твой Каин, твой старший брат.

С тобою ангел? А с нами летательный аппарат.

Мы навалились на вас всем спецхраном, всем телеэкраном,

мы вставим вас одетым в прозрачный кондом тираном,

у нас есть красная площадь, на ней устроим парад.

 

Ну что же скачите на бывшем павшем белом коне,

он в крови, в блевотине, в грязи и гавне.

Я пишу «в гавне», словарь исправляет на «в гавани».

Спокойной ночи, товарищи – в грязном саване,

в загаженной вами же вашей любимой стране.

2

 

рука історії перевертає пісковий годинник

нову сторінку підручника

і світ догори дриґом

 

зчищає шкірку з блакитного апельсина

от тільки бризки чомусь

червоні

 

оживають біблійні притчі

про шиболети

й вовків ув овечій шкурі

 

і сніг знову йде і тане

немовби ворожа армія на твоїй території

 

календар не заводиться навіть із п’ятого оберту

довго чмихає

котяча лапа скидає пісковий годинник зі столу

 

28.02.22

***

 

Скажи мені що таке паляниця

Чому щоночі нікому не спиться

Я покажу свою камізельку

Якщо ти покажеш свою

Де канапа і де канапка

І коли почалася війна

І хто стане поряд зі мною в бою

 

Я застрелю окупанта

І танка підпалю

Це все тобі кохана 

Я тебе люблю 

 

Жито пшениця і всяка пашниця

Проросте крізь танкову крицю

Чорний пакет персональних санкцій

Кожному москалю

Наша домівка – їх домовина

Ми знаємо все буде – Україна 

І хто стане поряд із нами в бою

 

Я застрелю окупанта

І танка підпалю

Це все тобі кохана

Я тебе люблю

 

*пісенний текст

війна не почнеться завтра

 

іменем усіх похоронних вінків і пластикових стрічок

іменем лакованих трун і лакованих черевиків мерців незручних нерозношених непридатних щоб танцювати твіст

/так танцювати твіст

/так танцювати твіст

чомусь уявляю мерців що танцюють твіст

тримаючи у руках лаковані черевики замалі для розпухлих ніг

їхніми іменами називаємо вулиці сквери парки

ставимо пам’ятники на центральних площах

тепер це площі пам’ятників між якими навіть протиснутись неможливо

у мирний час тут діти гратимуть в хованки але не одразу –

хіба через два роки через п’ять років через сорок років

звісно якщо площа пам’ятників площа пам’яті вціліє у цій війні

 

передчуваючи наближення фронту з півночі фронту із півдня зі сходу

переіменовуємо і переіменовуємо

встановлюємо нові таблички на будинках дитячих садках і школах

щоб бодай на якусь хвилину окреслити те що насправді важливо для нас

але не встигаємо

змінити назви всіх вулиць

поставити всім пам’ятники

переіменовуємо на честь загиблих те що складемо в тривожну валізу

ліхтарик тепер не ліхтарик а Кокурін Сергій Вікторович

радіо – не радіо – Андріюк Євген Олександрович

аптечка – Горбенко Святослав Сергійович

……………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………..

беремо пам’ять про наших мерців із собою в евакуацію

залишаючи книжки записники і фотоальбоми радянських часів

на милість снарядів і мародерів

 

/які танцюватимуть твіст

/так танцюватимуть твіст

/так танцюватимуть твіст

/під звуки старих платівок з бабусиної фонотеки

 

21.02.2022

***

вийшов покурити до берега дніпра

розговорився з вояком зсу

та охоронцем з атб

вояк зсу був молодий

гордий за побратимів із передової

і чекав своєї черги

бити русню

гладив автомат

і витирав рукавом пікселя

краплю з-під носа

щоразу як він

витирав краплю з-під носа

я машинально

витирав свою

охоронець з атб

вигулював красивого хаскі

і запивав чекушку

півлітровою світлою роганню

пропонував мені випити

та я відмовився

 

ми покурили

обговорили воєнну та геополітичну ситуацію

узгодили що русні срака

 

а потім охоронець з атб розповідав

як він влітку

ще до війни

на цьому пляжі

дівок клеїв

 

ми сміялися

хоча що тут смішного

 

холоднішає

крапля під носом

росте

 

правий берег

темніший

за отвір гармати

 

2022

***

мені ніхто не розказав як це переживати

як це відчувати

жити із цим

 

гладити собаку

перед тим як віддати на перетримку

і ще довго не мити руки

 

закрити клітку шиншили

послухати спів щигля

насипати їм обом корма знаючи

що не виживуть

 

сплачувати іпотечний платіж

за квартиру з трьома балконами

скло від яких мабуть засипало ковролін

 

обіймаючи

скріпити руки на твоїй спині

так як ти потім скріплятимеш бронежилет

 

навчіть мене реагувати

словами «війни немає»

 

на повідомлення сестри що затопило підвал

і вони сплять за стіною поперек ліжка

на плач дитини друзів

що не хоче йти в укриття

 

навчіть мене відчувати гордість за вбивць

недовіру до власних очей

ненависть до моєї країни

такої ніжної що хочеться своїм тілом закрити собою кожну будівлю

кожну картину Примаченко

кожного вигнаного з власного дому

 

навчіться

жити із цим

 

28.02.2022

ДОДОМУ

 

Одного разу я прокинувся 

бомбою

 

І летів стрімголов додому

Оригінал статті на Suspilne: Мій бог формує всю ніч батальйони: нова поезія про війну

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

До Чернівців на театральний фестиваль приїдуть колективи із Харкова, Одеси, Києва…

У Чернівецькому драмтеатрі на фестивалі комедії «Золоті оплески Буковини» виступлять колективи із Харкова, Одеси, Києва, Львова та Чернівців.

Про це у Фейсбуці повідомляє Чернівецька обласна рада, перед

Роман Ребекки Кван «Жовтолика» екранізують

Компанія Lionsgate Television придбала права на екранізацію роману Ребекки Кван «Жовтолика» у форматі серіалу. Про це повідомляє американський розважальний тижневик Variety.
Режисеркою

У Польщі оцифрували перші львівські газети XVIII-XIX століть

Національний інститут імені Оссолінських у Вроцлаві «Оссолінеум» виклав у відкритий доступ скани кількох річників перших львівських газет 1776–1805 років. Про це йдеться на сайті Нижньо

Global Teacher Prize отримала вчителька укрмови й літератури, що руйнує стереотипи про сільську школу

У Міжнародний день учителя оголосили переможців щорічної премії для педагогів Global Teacher Prize Ukraine 2024. Про це повідомила ГС «Освіторія», організаторка премії.
Головною перемож

Книгарні «Збірка» погрожують через презентацію книжки з історіями квір-українців

Незалежній книгарні іноземної й української нонфікшн-літератури «Збірка» погрожують після анонсу презентації фотокнижки з історіями квір-українцями Fragile As Glass («Крихкі, як скло»).

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"