Ми помрем не в Парижі: емігрантські історії Ірини Жураковської

Ми помрем не в Парижі: емігрантські історії Ірини Жураковської

Ірина Жураковська. Твоя М. – Чернівці: Видавництво 21, 2021 – 476 с.

Маємо рівняння: дві дівчини з різних країн, одне листівкове місто, кілька хлопців різного рівня паршивості. А що тут Х? А Х – як зробити добрий роман, не зійшовши до банального рецепта «дівчина з України поїхала в Париж і знайшла там велике кохання, випадково він виявився мільйонером (збіднілим аристократом)». 

Та якщо шукати літературного антагоніста до роману «Твоя М.» Ірини Жураковської, знайдемо саме мелодраму про пристрасть у Парижі з обов’язковим гепіендом. Це ж текст не про любов – хай любовних історій йому не бракує. А про виростання і відокремлення, про виборсування з тенет буденності й вивільнення своїх бажань. 

 

Українка Марина їде у Париж з трьох причин. По-перше, щоб побачити щось більше за провінційні містечка із їхніми базарами та городами (побачить). По-друге, аби довести батькам, що вона таки чогось варта (не доведе). По-третє, щоб забути красеня-гітариста Віталіка, з яким не вдалося побудувати стосунки (не забуде). Марина працюватиме в недорогому ресторані, а у вільний час вештатиметься Парижем, вибудовуючи через це ходіння власну внутрішню топологію ідеального міста. 

 

Німкеня Марія прямує у Париж, аби вивчати фізику, грати на скрипці й нарешті зустріти хлопця, який побачить у ній не просто дитину. Втім, у Франції вона затримається ненадовго і решту часу марно намагатиметься забути, що з нею сталося на одній зі студентських вечірок. Марія Париж щиро ненавидить, Марина ж навпаки за французькі спогади хапається, аби пережити щоденну роботу у поліклініці Броварів – не переплутайте. Обидві в столицю Франції таки повернуться.

Постає термінова спокуса ототожнити цих жінок, визначити їх як складові однієї ідентичності, два інстинкти в одній людині, «твою М.», що розпадається на дві течії. Але не піддавайтеся, тут все трохи складніше: кожна героїня сконструйована не як частина єдиної ідентичності, а як варіант проживання схожої історії за геть різних обставин. «Всі люди – сестри!» – ось про що оповідає роман.

 

Читати також: Славенка Дракуліч та сувора дівчинка з України

 

Численні рими між сюжетними лініями невипадкові: Марина бачить на броварській вулиці дитину зі скрипкою, Марія у Гамбурзі набирає собі учнів, аби вчити їх музики за тисячі кілометрів від Броварів. Марина влаштовується у компанію, що виробляє суміш для немовлят, у Марії народжується дитина. Для жінок дорослішання безпосередньо пов’язане із їхніми тілами, вивченням та усвідомленням власних кордонів. Тілесність тут не табуйована, але й не наділена сакральним статусом. Вона просто є – і добре, що так.

 

Пам’ять у тексті грає ключову роль: від початку героїні не спираються на тяглість, не вибудовують ідентичність через досвід, натомість намагаючись стати самі собі опертям, почати відлік з того моменту, коли їм таки вдасться вибороти власну суб’єктність. Втім, обидві забувають, що минуле тяжіє над нами, тисне, навіть якщо його заховати у найтемнішу комірчину. Без усвідомлення, що ж з тобою сталося, без примирення і, головне, прощення себе самої, годі зробити наступний крок.

 

Те, до чого має прийти кожна із персонажок (і таки приходить), можна об’єднати у понятті «самоцінність». Поки Марина і Марія не припинять визначати себе через коханих, дітей й улюблену роботу, не знайдуть гармонії із собою та світом. І справа не так в здоровому егоїзмі, як у найглибшій людяності: лише побачивши людину у собі, побачиш і в іншому.

 

Як це часто буває в українській емігрантській жіночій прозі, згадати хоча б «Івана та Фебу» Луцишиної чи «Мабуть Естер» Петровської, велика історія стає імпульсом для сюжету і розгортається паралельно з біографією персонажів, відіграючи не другорядну роль, а другу головну. Крім Марини, період становлення переживає ціла Україна – а пошуки ідентичності зрідка бувають безболісними. Емансипація і виростання – ось що доводиться пережити нашій батьківщині, аби карта таки перетворилась на територію. 

 

Залишивши країну, в якій триває революція, Марина ніби спокутує провину через волонтерство, переказуючи останні гроші на броніки та шоломи. 

 

Читати також: Хтось чорненький, а хтось біленький у нових романах Саліпи та Лаюка

 

Їй постійно видається, що вона мала б зробити більше, що її внесок надто скромний, а голос затихий. У Парижі, найречевішому, найдотикальнішому місті з-поміж усіх, жінка принципово відмовляється визначати себе через речі. Вона знаходить заспокоєння у відмові, змалінні, запереченні власних поривань. Звичка швидко споживати тільки дратує героїню: як ці незалежні європейки можуть пити шампанське, поки в її країні горить Майдан? Те, що для Марини є макроісторією, для Європи лишається історійкою, провінційною подією десь на маргінесах.

Свою місію Марина (і, вочевидь, авторка роману) вбачає у вписуванні України у загальний контекст, підсвічуванні Майдану та війни на сході, введені їх у фокус типового європейського містянина. Так еміграція перетворюється на посольську місію. Та досить швидко стає очевидно: через заперечення власних бажань і потреб годі досягнути мети, навіть найшляхетнішої. Для Марини волонтерство стає її Голгофою, де немає місця спочинку. Для Марії ж такою Via Dolorosa буде материнство. В обох випадках відмова від себе веде до депресії та спустошення.

 

Один з можливих ключів до прочитання – згадане в гамбурзькому розділі оповідання «Маленький Принц» Сент-Екзюпері. «Я тебе приручаю, як Маленький Принц Лиса», – каже Марії її подруга Мелані. Цей твір вирине у романі ще раз: у паризькому розділі Марина сфотографує книжку в оригіналі як постійний атрибут французького шику, радше аксесуар, ніж текст. Кожна з героїнь мусить перетворитися з Троянди – зашорошеної, наляканої, безмовної крихкості, – на Лиса, тобто повноцінну, рішучу, дієву персонажку.

 

Якщо раніше Марія була об’єктом споглядання та маніпуляцій, тепер вона нарешті виборює собі право вирішувати, кому дозволити себе «приручити». Якщо спочатку Марина боялася розгнівати чоловіків, з якими зустрічалася, то з часом нарешті ставить себе на перше місце.

 

У тексті авторка працює із двома глобальними образами, які дозволяють роману не розпастися на низку оповідань про пригоди дівчат у Парижі, Гамбурзі, Києві, Броварах. По-перше, дзеркало: героїні відбивають дії й вчинки одна одної, час від часу ніби випадково перетинаючись у просторі переходу: бібліотеці університету, кав’ярні аеропорту. Щоразу така зустріч віщує зміни у житті кожної з них: Марина стає студенткою, Марія їде з країни, в обох виникають нові стосунки.

Образи персонажок також дзеркальні аж до фактичних відмінностей: висока, сильна Марина, яка одразу отримує купу компліментів від французів, і тиха, худенька, схожа на підлітку Марія, яку не назвеш душею компанії. Другий центральний образ – лабіринт, що ним у романі стає Париж. Знов-таки, ідеться про лабіринт дзеркальний: він приваблює чужинців блиском і сяйвом, але також заплутує, збиває на манівці. Пам’ятаєте Париж Генрі Міллер – прекрасну й водночас огидну повію Жермен? Це вона, але в епоху швидкого інтернету. 

 

«Твоя М.» – роман про емансипацію і відділення від своєї родини. Про обрізання пуповини, хай запізніле й болісне, і спробу вибудувати власну ідентичність. А ще – історія про місто і неусвідомлене сестринство двох жінок, що ніколи не знали одна одної.  

 

Купити книжку

 

Матеріал створений у співпраці

Оригінал статті на Suspilne: Ми помрем не в Парижі: емігрантські історії Ірини Жураковської

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Важливо!!! Для тих, хто читає Володаря!

Дорогі читачки, щиро дякую за вашу підтримку та емоції! Найближчим часом продовження виходитиме через день, тому, що я їду у відпустку, але навіть там продовжу займатися книгою.

Знижка на “Без зайвих слів”!

Вітаю, мої хороші! Забігла коротенько повідомити, що сьогодні на роман «Без зайвих слів» діє знижка. Може бути, комусь стане в нагоді) Щиро запрошую зазирнути до цієї історії про справжнє кохання та міцну дружбу,

Про що мої кники. Лонгрід.

Софія Вітерець нещодавно запропонувала флешмоб з темою, що мене цікавить багато років.

Треба розказати, про що наші книги, а коментатори можуть написати, чи вони вловили авторський меседж.

Здається, все просто.

дорослі не носять рожевого

“Для всеохопного розуміння чогось – потрібно аналізувати” – це я зрозуміла на економічному факультеті та повністю згідна. Аналіз дійсно дуже важливий, бо якщо застосовувати його правильно, це прямий шлях до самовдосконалення.

Наприклад,

Знижка на “Один крок”

Шановні  читачі, сьогодні діє неймовірна  знижка  на мою  завершену книгу «Один крок». Її  можна  придбати  за ціною,  нижчою передплати.

https://booknet.com/uk/book/odin-krok-b325523

Анотація

Коли вони вперше

Перейти до блогу

Нові автори

Обиденна Марія

Обиденна Марія – письменниця, авторка науково-популярних праць, перекладачка. Народилась у місті Чернігові. Закінчила Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченко за фахом історія, англійська мова та література. У Київському Міжнародному Університеті отримала ступінь магістра за спеціальністю англійська філологія. Мешкає у місті Києві. 15 років працює перекладачкою, авторкою науково-популярних та публіцистичних статей. Пише прозові твори і […]

Маргарита Проніна

Авторка двох романів: «Звичайна» 2015р. та «Закони дива» 2020р. Дехто називає мій основний жанр “інтелектуальна жіноча проза”. Веду невелику community для письменників: I.Publish та групу на ФБ «Як написати книгу?» – для мотивації молодих авторів та перших кроків у сфері літератури. Також є співаторкою збірки “Приготуй мені гарячого глінтвейну”. Замовити книги та поспілкуватися запрошую в […]

Zoriána Bezodnia Кількість робіт: 1 Тетяна Зінченко

Я – Тетяна Зінченко, журналістка, фольклористка, за другою освітою – психолог. Маю збірку поезій “Твоя щаслива пора року”, готується до виходу роман у новелах.

Сергій Ущапівський

Посилання на мій авторський сайт: poeziya-dushi.com Посилання на авторську сторінку в Фейсбук: Ushchapivskyi.Serhii Посилання на сторінку в Інстаграм: ushchapivskyi.serhii

Перейти до "Нові автори"