Ми помрем не в Парижі: емігрантські історії Ірини Жураковської
Ірина Жураковська. Твоя М. – Чернівці: Видавництво 21, 2021 – 476 с.
Маємо рівняння: дві дівчини з різних країн, одне листівкове місто, кілька хлопців різного рівня паршивості. А що тут Х? А Х – як зробити добрий роман, не зійшовши до банального рецепта «дівчина з України поїхала в Париж і знайшла там велике кохання, випадково він виявився мільйонером (збіднілим аристократом)».
Та якщо шукати літературного антагоніста до роману «Твоя М.» Ірини Жураковської, знайдемо саме мелодраму про пристрасть у Парижі з обов’язковим гепіендом. Це ж текст не про любов – хай любовних історій йому не бракує. А про виростання і відокремлення, про виборсування з тенет буденності й вивільнення своїх бажань.
Українка Марина їде у Париж з трьох причин. По-перше, щоб побачити щось більше за провінційні містечка із їхніми базарами та городами (побачить). По-друге, аби довести батькам, що вона таки чогось варта (не доведе). По-третє, щоб забути красеня-гітариста Віталіка, з яким не вдалося побудувати стосунки (не забуде). Марина працюватиме в недорогому ресторані, а у вільний час вештатиметься Парижем, вибудовуючи через це ходіння власну внутрішню топологію ідеального міста.
Німкеня Марія прямує у Париж, аби вивчати фізику, грати на скрипці й нарешті зустріти хлопця, який побачить у ній не просто дитину. Втім, у Франції вона затримається ненадовго і решту часу марно намагатиметься забути, що з нею сталося на одній зі студентських вечірок. Марія Париж щиро ненавидить, Марина ж навпаки за французькі спогади хапається, аби пережити щоденну роботу у поліклініці Броварів – не переплутайте. Обидві в столицю Франції таки повернуться.
Постає термінова спокуса ототожнити цих жінок, визначити їх як складові однієї ідентичності, два інстинкти в одній людині, «твою М.», що розпадається на дві течії. Але не піддавайтеся, тут все трохи складніше: кожна героїня сконструйована не як частина єдиної ідентичності, а як варіант проживання схожої історії за геть різних обставин. «Всі люди – сестри!» – ось про що оповідає роман.
Читати також: Славенка Дракуліч та сувора дівчинка з України
Численні рими між сюжетними лініями невипадкові: Марина бачить на броварській вулиці дитину зі скрипкою, Марія у Гамбурзі набирає собі учнів, аби вчити їх музики за тисячі кілометрів від Броварів. Марина влаштовується у компанію, що виробляє суміш для немовлят, у Марії народжується дитина. Для жінок дорослішання безпосередньо пов’язане із їхніми тілами, вивченням та усвідомленням власних кордонів. Тілесність тут не табуйована, але й не наділена сакральним статусом. Вона просто є – і добре, що так.
Пам’ять у тексті грає ключову роль: від початку героїні не спираються на тяглість, не вибудовують ідентичність через досвід, натомість намагаючись стати самі собі опертям, почати відлік з того моменту, коли їм таки вдасться вибороти власну суб’єктність. Втім, обидві забувають, що минуле тяжіє над нами, тисне, навіть якщо його заховати у найтемнішу комірчину. Без усвідомлення, що ж з тобою сталося, без примирення і, головне, прощення себе самої, годі зробити наступний крок.
Те, до чого має прийти кожна із персонажок (і таки приходить), можна об’єднати у понятті «самоцінність». Поки Марина і Марія не припинять визначати себе через коханих, дітей й улюблену роботу, не знайдуть гармонії із собою та світом. І справа не так в здоровому егоїзмі, як у найглибшій людяності: лише побачивши людину у собі, побачиш і в іншому.
Як це часто буває в українській емігрантській жіночій прозі, згадати хоча б «Івана та Фебу» Луцишиної чи «Мабуть Естер» Петровської, велика історія стає імпульсом для сюжету і розгортається паралельно з біографією персонажів, відіграючи не другорядну роль, а другу головну. Крім Марини, період становлення переживає ціла Україна – а пошуки ідентичності зрідка бувають безболісними. Емансипація і виростання – ось що доводиться пережити нашій батьківщині, аби карта таки перетворилась на територію.
Залишивши країну, в якій триває революція, Марина ніби спокутує провину через волонтерство, переказуючи останні гроші на броніки та шоломи.
Читати також: Хтось чорненький, а хтось біленький у нових романах Саліпи та Лаюка
Їй постійно видається, що вона мала б зробити більше, що її внесок надто скромний, а голос затихий. У Парижі, найречевішому, найдотикальнішому місті з-поміж усіх, жінка принципово відмовляється визначати себе через речі. Вона знаходить заспокоєння у відмові, змалінні, запереченні власних поривань. Звичка швидко споживати тільки дратує героїню: як ці незалежні європейки можуть пити шампанське, поки в її країні горить Майдан? Те, що для Марини є макроісторією, для Європи лишається історійкою, провінційною подією десь на маргінесах.
Свою місію Марина (і, вочевидь, авторка роману) вбачає у вписуванні України у загальний контекст, підсвічуванні Майдану та війни на сході, введені їх у фокус типового європейського містянина. Так еміграція перетворюється на посольську місію. Та досить швидко стає очевидно: через заперечення власних бажань і потреб годі досягнути мети, навіть найшляхетнішої. Для Марини волонтерство стає її Голгофою, де немає місця спочинку. Для Марії ж такою Via Dolorosa буде материнство. В обох випадках відмова від себе веде до депресії та спустошення.
Один з можливих ключів до прочитання – згадане в гамбурзькому розділі оповідання «Маленький Принц» Сент-Екзюпері. «Я тебе приручаю, як Маленький Принц Лиса», – каже Марії її подруга Мелані. Цей твір вирине у романі ще раз: у паризькому розділі Марина сфотографує книжку в оригіналі як постійний атрибут французького шику, радше аксесуар, ніж текст. Кожна з героїнь мусить перетворитися з Троянди – зашорошеної, наляканої, безмовної крихкості, – на Лиса, тобто повноцінну, рішучу, дієву персонажку.
Якщо раніше Марія була об’єктом споглядання та маніпуляцій, тепер вона нарешті виборює собі право вирішувати, кому дозволити себе «приручити». Якщо спочатку Марина боялася розгнівати чоловіків, з якими зустрічалася, то з часом нарешті ставить себе на перше місце.
У тексті авторка працює із двома глобальними образами, які дозволяють роману не розпастися на низку оповідань про пригоди дівчат у Парижі, Гамбурзі, Києві, Броварах. По-перше, дзеркало: героїні відбивають дії й вчинки одна одної, час від часу ніби випадково перетинаючись у просторі переходу: бібліотеці університету, кав’ярні аеропорту. Щоразу така зустріч віщує зміни у житті кожної з них: Марина стає студенткою, Марія їде з країни, в обох виникають нові стосунки.
Образи персонажок також дзеркальні аж до фактичних відмінностей: висока, сильна Марина, яка одразу отримує купу компліментів від французів, і тиха, худенька, схожа на підлітку Марія, яку не назвеш душею компанії. Другий центральний образ – лабіринт, що ним у романі стає Париж. Знов-таки, ідеться про лабіринт дзеркальний: він приваблює чужинців блиском і сяйвом, але також заплутує, збиває на манівці. Пам’ятаєте Париж Генрі Міллер – прекрасну й водночас огидну повію Жермен? Це вона, але в епоху швидкого інтернету.
«Твоя М.» – роман про емансипацію і відділення від своєї родини. Про обрізання пуповини, хай запізніле й болісне, і спробу вибудувати власну ідентичність. А ще – історія про місто і неусвідомлене сестринство двох жінок, що ніколи не знали одна одної.
Купити книжку
Матеріал створений у співпраці
Оригінал статті на Suspilne: Ми помрем не в Парижі: емігрантські історії Ірини Жураковської
Блог
Поезія Мусаковської і Андруховича — нові переклади за кордономУ США вийшли поетичні збірки Set change («Зміна декорацій») Юрія Андруховича та The God of Freedom («Бог свободи») Юлії Мусаковської.
Поетична збірка Юрія Андруховича вийшла в американ
У Львові вулицю Технічну перейменували на честь Ірини Фаріон — мовознавиці, громадської діячки та колишньої депутатки, вбитої у липні 2024 року. Рішення про це ухвалили на засіданні Льв
Переклади осені: іспанська фантастика, американський роман і політична сатира зі Шрі-ЛанкиЦієї осені ледь не кожне українське видавництво стикнулося із затримками з друком. Втім, це не завадило порадувати читачів новинками, адже ідеальний сезон для проведення часу із книжкою
Російську літературу переробляють на туалетний папір на ВолиніУ Ковелі збирають російську літературу для подальшого перероблювання. Ініціаторами стали місцеві волонтери громадської організації UA Resistance Foundation.
Зібрані книжки активісти від
Камеля Дауда, цьогорічного лауреата Гонкурівської премії, звинуватили у використанні реальної історії життя пацієнтки його дружини як основи для роману «Гурії».
Роман розповідає історію
Додати коментар
Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.