Ми з України: відомий та невідомий Богдан Лепкий

Ми з України: відомий та невідомий Богдан Лепкий

150 років тому народився Богдан Сильвестрович Лепкий – український письменник, перекладач, педагог, літературознавець, художник, чий творчий доробок налічує понад 80 книг. За кількістю написаних творів Лепкий поступається в українській літературі тільки Каменяреві — Іванові Франку. Ця багатогранна особистість, громадський діяч, справжній патріот України, безперечно заслуговує на нашу увагу.

«Казка мойого життя»

Богдан Лепкий народився на хуторі Кривеньке, Тернопільщина, був найстаршою дитиною в багатодітній сім’ї священника. Окрім Богдана, у подружжя Лепких народилося ще семеро дітей, троє з яких малими померли від дифтерії. Сильвестр Лепкий був освітченою людиною, засновником «Просвіти», володів десятьма мовами, тому важливу увагу приділяв навчанню дітей.

В родині завжди любили книги, тут звучали українські народні пісні та витав дух любові до історії рідного краю. Богдан міг годинами слухати розповіді старших людей про козаків, традиції, фольклор. З ранніх років він грав на скрипці, декламував вірші та співав.

Основи шкільної науки Лепкому викладав домашній учитель. Після чого, у 1878 році він поступив відразу у другий клас «нормальної школи» з польською мовою навчання у Бережанах. По закінченню школи, продовжив навчання в Бережанській класичній гімназії. Паралельно вивчав малярство у Юліана Панькевича, відомого українського художника.

У 1891 вступив у Віденську Академію мистецтв, щоб стати малярем, але через три місяці, за рекомендацією Кирила Студинського, змінив на філософський факультет Віденського університету. Він вивчає мовознавство, історію літератури, бере участь в суспільно-політичних дискусіях студентського товариства «Січ». Проте туга за Батьківщиною спонукає Богдана Лепкого повернутися в Україну і продовжити навчання у Львівському університеті. Тут він студіює українську історію та літературу під керівництвом Михайла Грушевського, Ісидора Шараневича. Стає учасником львівських товариств «Ватра» і «Сокіл», долучається до хору «Боян».

Після закінчення університету, в 1895-1899 роках, працює вчителем в Бережанській гімназії, викладає українську, польську, німецьку мови та літературу, історію і географію. Водночас займається громадською роботою: започатковує читальні «Просвіти», бібліотеки та позичкові каси, виголошує промови, приєднується до драматичного гуртка. 1897 року з дозволу Папи Римського одружився з донькою свого дядька Миколи по батькові — Олександрою, яку сильно кохав. В них народилося троє дітей. Через два роки році Лепкого запросили викладати українську мову та літературу в Ягеллонський університет у Кракові.

Воєнні роки

Коли восени 1914 року російська армія почала окупацію Буковини та Галичини, Лепкі спочатку переїхали в Карпати, а потім через Угорщину добралися до Відня. Тут Богдан Сильвестрович розпочинає роботу у часописі «Вісник Союзу визволення України» та Культурній Раді.

В 1915 році Лепкого мобілізують до австрійського війська. Завдяки сприянню друзів, він не потрапив у діючу армію, а виїхав у Німеччину для освітньо-культурної роботи серед українців-військовополонених царської армії. У 1919 році Богдан Лепкий працював в Українській Військово-Санітарній Місії, яка готувала військовополонених до від’їзду додому.

Після Першої світової війни бере активну участь в управі Українського Червоного Хреста, викладає українську мову та літературу на курсах при посольстві УНР у Берліні, був співорганізатором Товариства Вищої Освіти. З грудня 1922 по 1925 рік мешкав у Ванзеє, неподалік Берліна, де зустрічався з колишнім гетьманом України Скоропадським, президентом ЗУНР Петрушевичем та іншими видатними діячами.

Богдан Лепкий, Соломія Крушельницька, хор Боян, 1898

Богдан Лепкий, Соломія Крушельницька, хор Боян, 1898

1925 року Лепкий повертається до Кракова, продовжує викладати в Ягеллонському університеті та стає доцентом, завідувачем кафедри української літератури. В тому ж році очолює Товариство письменників і журналістів ім. І.Франка та стає почесним членом товариства «Просвіта». В 1935 році був обраний сенатором польського сейму, де протягом двох років представляв інтереси українців Галичини.

Під час Другої світової війни, німецькі окупанти закрили Ягеллонський університет, Богдан Лепкий залишився без роботи, йому відмовили у професорській пенсії. Щоб заробити на прожиття, він писав для українських видань, займався перекладацькою діяльністю. Останні роки життя були вкрай важкими для письменника, через війну, втрату дружини та фінансові труднощі.

Вілла Богданівка та Жовчів

У 1932 році на пожертви бережанців та рогатинців була придбана для Богдана Лепкого земельна ділянка та цегла для вілли «Богданівки» у курортному селі Черче (сьогодні – Рогатинський район Івано-Франківської області). До Черча тоді їздили на води інтелігенти, політики, різні економісти й кооператори. Приїздили сюди на сезон театр Блавацького, оперні співачки Марія Сокіл та Євгенія Зарицька. Вілла «Богданівка» стала місцем зустрічей богеми того часу. Друга світова війна застала родину Лепких саме в цьому мальовничому куточку Батьківщини. За керівництва Андропова в 1983 році за одну ніч віллу було знищено – як власність українського буржуазного націоналіста.

Із Черча Лепкий часто навідувався у село Жовчів (сьогодні – Рогатинський район Івано-Франківської області) до свого родича Петра Смика. Там він насолоджувався природою і спокоєм, малював картини та ікони. У Жовчівській церкві св. Михайла збереглося десять образів роботи Богдана Лепкого.

Як художник Лепкий залишив по собі, окрім уже згаданих полотен, автопортрети, портрети рідних, пейзажі, ілюстрації до народних пісень, казок, творів Т. Шевченка та творів інших українських авторів.

Творчість

Богдан Лепкий підтримував дружні відносини з письменниками В. Стефаником, В. Орканом, С. Яричевським, художниками М. Бойчуком, І. Трушем, листувався з І. Франком, М. Коцюбинським, О. Барвінським, О. Кобилянською.

Сам почав писати дуже рано, але як письменник став відомим, уже в незалежній Україні, в 90-х роках. Його творчий доробок налічує понад 80 книг, зокрема цикл романів «Мазепа», оповідання, казки, спогади, збірки віршів, численні переклади, статті літературного та мистецького змісту. Він упорядкував і видав 62 томи української класики, провів глибоке дослідження про Великого Кобзаря. Переклав твори польських, німецьких, англійських та скандинавських авторів.

Остання книга Лепкого була опублікована через 14 років після його смерті братом Левком Лепким у Нью-Йорку, а вірш Богдана Лепкого «Журавлі» («Чуєш, брате мій…») став народною піснею і гімном січових стрільців.

Текст: Оксана Багрій

vogue.ua

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Ми з України: відомий та невідомий Богдан Лепкий

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

У Чернігові відтепер є вулиці Олени Пчілки і Левка Лук’яненка

Депутати Чернігівської міської ради проголосували за перейменування 35 вулиць і провулків у місті. Про це повідомило інтернет-видання «Сіверщина».
Відтепер у місті з’явилися вулиці на ч

У Харкові пропонують назвати одну зі станцій метро на честь Василя Стуса

Активісти проєкту «Деколонізація. Україна» запропонували нові назви для п’яти станцій харківського метрополітену. Про це повідомили на фейсбук-сторінці проєкту.
Серед запропонованих пер

У червні в Україні зафіксували 13 випадків порушення свободи слова

У червні експерти Інституту масової інформації зафіксували в Україні 13 випадків порушень свободи слова, відповідальність за 2 з них — на росії. Про це свідчать дані щомісячного монітор

«Щиро — автор»: як українські письменники зберігають автографи колег

Деякі люди цінують книжки не лише через їхній зміст і наповнення важливою або цікавою інформацією, а визнають видання як мистецький артефакт. Часто ключову роль в особливому  сприйнятті

Фестиваль «Фронтера» оголосив програму заходів

IV Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» у Луцьку оголосив програму заходів. Про це повідомляє прес-служба фестивалю.
Фестиваль відбудеться 27-28 липня в Музейному просторі «Око

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"