Михайло Гершкович. «Думки вертаються до мрій…»

Михайло Гершкович. «Думки вертаються до мрій…»

*   *   *
 
Думки вертаються до мрій,
Немов птахи в місця знайомі.
Тче пам’ять спогадів сувій
Про миті щастя й переломи.
 
В  зигзагах  долі й почуттів
Такі строкаті амплітуди!
У сплетиві років і днів
Свої ми вчинки рідко судим.
 
Що одійшло – те одійшло,
Журитись, мабуть, і не варто:
Що не збулося чи спливло –
Та все ж не так, як кажуть карти.
 
О доле, ще наворожи
Мені років, снаги й удачі,
Аби збагнув: не просто жив,
Але для когось щось та значив.
 
———————–
 
 *   *   *
Душа незрівнянно зболена,
Й думки не хочуть пливти за хмарами.
Вони розсіяні вже і зморені
Від стресів й долі тривких ударів.
 
Емоції вибухають гарячкою,
Немовби міни в боях на Донбасі,
Й не знаєм, коли не лячно нам,
Щоніч спимо, як на тротиловій масі.
 
Живем безладно і розпорошено,
З новин щораз оббризкані кров’ю…
А все ж так хочем чогось хорошого,
Аби не думать лише про гроші
Й аби довкола – все більш любові.
———–
 
ПЕРЕДЗИМ’Я
 
Ще нині  сяє осінь золотава,
А завтра сивий сніг зими
На землю ляже величаво
Чи ж захурдить аж до пітьми.
 
Студитиме  тіла мороз надвірний,
Але в душі жеврітиме тепло,
Аби весною розгорілось дивно
В огонь життя й вперед вело;
 
Щоб іскри щастя золотистим світлом –
Яскравіші, ніж осінь сяє нам,
Бо жити й  жити – то найкраще в світі
Багатство, подароване буттям.
———–
 
*   *   *
 
Життя непевність мріям заважа,
Схиля й поета до сухої прози.
А душі – що? Ну хто на них зважа?
Потрібна гнучкість – наче верболозу.
 
Крутись і гнись. За щось вчепись
На нашім грунті нетривкому.
Перегорять і хмиз, і злість,
Та не спішім: в житті це – кома.
———
 
 *   *   *
 
Червневі зорі простягали руки
Й зривать хотіли смак моїх пісень,
І я вагався: щастя це чи муки?
Чи, може, це новий здійнявся день?..
 
Життя таке непевне і сутужне,
Що мріям програмовано вже  – зась.
Й новітня думка стане осоружна,
Коли на нездійснення приреклась.
 
А вишні спіють, чорт візьми їх,
Всіляким стресам й злим думкам на зло,
І знов зірки заплутались у мріях
Й нашіптують мені, щоб повезло.
———-
 
*   *   *
 
Мабуть, на зайве зорі зазоріли
Й невірний промінь сонця опустивсь,
Бездощні хмари сумно пролетіли,
Обдувши, чорний вітер пилом сів…
 
За що це кара? Чи мара злетіла?
Земля уже й не мріє про врожай.
Лиш селянин, наскільки має сили,
О всім печеться – ото  тобі і край.
 
Та хто на нього вже зверта увагу
У круговерті бізнесу й інтриг?
Хоч він єдиний, хто із віку змагу
Покласти на олтар будення зміг.
———
 
 *   *   *
 
Все менше мрієм про грядуще,
Все більше згадуєм минуле,
Частіше думаєм про суще,
Доки навіки не поснули.
 
Немовби шлейф подій туманний –
Років штахетник за спиною.
Те, що було, вже не настане,
Й все нижче небо наді мною.
 
Та часом і нежданий спогад
У серці спалахне, мов промінь,
І це – немов зіслання Бога
В життя незвіданім  огромі.
 
Той стан стає найбільш посутнім
В життєвім просторі безмірнім –
І нескінченне вже майбутнє,
І постає минуле мрійним.
———-
 
 *   *   *
Країна в трансі, кризі, глумі,
І у шахрайстві, і в борні,
А вороги в веселім шумі
Розваг, пияцтва і брехні.
 
Вона у праці й безробітті,
Вона у злиднях і боргах,
І у багатстві, і у смітті,
Та  у надіях і страхах.
 
Моя знедолена Вкраїна
Ще не піднеслася, мов птах,
У горах, ріках і долинах
Прекрасна в селах і містах…
———–
 
*   *   *
У чергах, в побутовій суєті
Зумій не розмінятись на дрібниці,
Лиш з праці – невичерпної криниці —
Вичерпуючи істини святі.
 
Добро і зло – напрочуд непрості
У сплетиві стосунків, вчинків ницих.
І лиш змовкає совісті дзвіниця –
Руйнуються опори у житті.
 
Не збутися конфліктів, різних стресів,
Де вируча лиш витримка душі.
Та в труднощах суспільного процесу
 
Буденність звинуватить не спіши
І долю не кляни в дрібних невдачах.
Життя спита душі і рук віддачу.
———–
 
 
*   *   *
Реформи – що? Лише формальний акт.
Добра людина прагне і спокою,
Упевненості  буть сама собою
Й не в мрії знати щастя, а як факт.
 
Тож політичний має бути такт,
Коли чиєюсь владною рукою
Підписано закон. Та чи людською,
Народною потребою він виник так?
 
Чи ж він не діятиме знову,
Пустим лишиться на папері словом
Його діяльність не сприйме народ?
 
Та людські душі в тому і не винні,
Що слідувать законам їм повинно,
Хоч у душі один закон – добро.
————–
 
 
*   *   *
Нема, нема ні в чому виправдання:
Чи крупні злочини, а чи дрібні.
Та часом лжа вкорочує нам дні,
Й довір’я не виправдує дізнання.
 
І що в такому разі сподівання?
Сторін моральних не збагнуть вповні,
Хтось наперед вважається «на дні».
То що же справедливості чекання?
 
Для злочинів завжди знайде причин
І приводів знайде для них чимало,
Як це  вже звично, міліцейський чин.
 
Та жодна з душ, напевне, не зазнала
Сумління як злочинне почуття…
І навіть зло виправдує життя.
 
м. Балта, Одеської області.

litgazeta.com.ua

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Михайло Гершкович. «Думки вертаються до мрій…»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Як зміниться Osnovy Publishing, отримавши нових власників

Відтепер видавництвом Osnovy Publishing володітиме Українська школа політичних студій (УШПС).  Про це повідомили 14 червня на сайті школи.
Право власності на 100% частки в Osnovy Publis

В Україні започаткували видавничий проєкт ilostmylibrary

Галерея сучасного мистецтва в Івано-Франківську «Асортиментна кімната» запустила власний малотиражний видавничий проєкт ilostmylibrary, що видаватиме нішеву нонфікш-літературу англійськ

Конкурси воєнної поезії і короткої прози оголосили довгі списки

Конкурс воєнної короткої прози від видавництва «Білка» та конкурс воєнної поезії пам’яті Гліба Бабіча оголосили короткі списки 2023 року. Про це повідомила на своїй фейсбук-сторінці дир

Виходить книжка свідчень жінок про війну, які збирала Вікторія Амеліна

На початку 2025 року вийде друком книжка Вікторії Амеліної War & Justice Diary: Looking at Women Looking at War («Щоденник війни і правосуддя: Дивлячись на жінок, що дивляться на війну»

Вбивство священного оленя на Оболоні — про «Катананхе» Софії Андрухович

Після 800-сторінкової «Амадоки», що охоплювала величезні шматки історії української культури і яку завбачливо в іноземних перекладах розділяли на кілька томів, Софія Андрухович створила

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"