Маленьке свято – два роки роману “Сміттяр”!
2021-07-18 08:15:41 Мар'яна Доля

Маленьке свято – два роки роману “Сміттяр”!

Рівно два роки тому я розпочала публікацію фантастичного роману “Сміттяр”. Ця книга стала однією з моїх улюблених, сподобалася вона й читачам. Потім було продовження – “Сміттяр-2. Вогник” Тепер ловлю себе на думці, що знову хотілося б повернутися до життєпису своїх героїв. Можливо, і вдасться це зробити, як матиму трохи більше часу.

А якщо ви досі не знайомі з цією книгою, хочу запросити зазирнути на її сторінки. Впевнена, буде цікаво!

Про що цей роман?

Кажуть, усе нове – це добре забуте старе. У Давній Індії суспільство ділилося на касти, а в недалекому майбутньому усе людство розшарувалося на чотири соціальні класи. Представники кожного класу живуть у спеціально відведених для них районах і практично не спілкуються поміж собою. І легше зірку дістати з неба, ніж представнику найнижчого класу “Ч” потрапити в середовище еліти. Але герою моєї розповіді Еріку це вдається. Подібно персонажу роману Марка Твена “Принц і жебрак” він міняється своїм місцем у суспільстві з Тедом – представником найвищого класу “Е”. До чого це призведе – ви скоро дізнаєтесь…

А ось невеликий уривок з книги:

– Еріку, йди снідати, ти запізнишся до школи! – гукнула з кухні мама.

-Зараз, – пробурмотів хлопець, виполіскуючи рот від зубної пасти та витираючи скуйовджене волосся рушником.

Коли він сів за стіл, вся родина була вже в зборі. Мама наливала чай, бабуся ставила на стіл пухкі рум’яні сирники та малинове варення. Тато клацав пультом маленького плаского телевізора, що висів на стіні, прямо напроти звичного місця Еріка. Нарешті він зупинився на новинному каналі. На екрані кругловидий рум’яний прем’єр-міністр розповідав про свої досягнення за останні півроку.

– У країні повністю переможено бідність, – скоромовкою видавав політик, дивлячись кудись в одну точку над камерою. – Податкова система відкорегована з урахуванням доходів громадян. Для представників класу “Ч” надається соціальне житло, що не потребує оплати комунальних послуг. Пенсії зростають…

– Та вимкни цього брехунця, – сказала мама. – Дай додивитися шоу “Холостяк у космосі”, там такі пристрасті розпалилися…

Глухо тренькнув дверний дзвінок. Тато натиснув іншу кнопку на пульті, і на екрані телевізора з’явилося зображення з домофону. Перед їхніми дверима стояв маленький натовп людей: якісь чиновники з блокнотами та ноутбуками, оператор, що тримав напоготові камеру, а попереду всіх – худорлявий чоловік в окулярах, у якому Ерік впізнав заступника мера, що недавно виступав у їхній школі на профорієнтаційному заході.

– Знову якусь комісію чорти принесли, – пробурмотів батько.

Мама сполошилася, кинулася знімати старенький фартушок, пробіглася поглядом по квартирі – чи все в порядку. Тато нехотя натиснув кнопку, і двері автоматично розчинилися. Господарі як по команді встали з-за столу і вийшли в передпокій зустрічати гостей.

– Доброго ранку! – привітався заступник мера, переводячи погляд з одного обличчя на інше, потім його очі зупинилися на Еріковій бабусі, і він приязно посміхнувся, показуючи бездоганні штучні зуби.

– Шановна пані Пітерсон, – звернувся міський урядовець уже до неї. – Від імені нашого пана мера та від себе особисто хочу привітати вас із виходом на заслужений відпочинок. Ви пропрацювали на благо нашого суспільства санітарним працівником у лікарні класу “Ч” сорок років! Ваша самовіддана праця для підтримки чистоти й порядку в закладі охорони здоров’я, ваша турбота про власний дім, добробут своєї родини заслужили на високу відзнаку…

Заступник мера зробив красномовну паузу, і в цю мить дівчина, що стояла трохи позаду, подала йому розкішний букет квітів та невеличкий продовгуватий конверт.

– …тому хотілось би вручити вам цей скромний букет та путівку на морське узбережжя, щоб ви змогли там відпочити у комфортному пансіонаті класу “Ч”. А також для вас, як для кожного пенсіонера – сертифікат на безкоштовний проїзд міським транспортом та безкоштовне медичне обслуговування у лікарні вашого класу! Вітаю вас!

Бабуся квапливо вийшла уперед і прийняла з його рук подарунки.

– Дуже вам дякую, пане заступнику, – сказала вона.

– Ще одну хвилинку, фото для преси… – та ж сама дівчина, що підносила подарунки, вийшла наперед і заклацала фотоапаратом, оператор увесь час старанно фільмував усе, що відбувається.

– Ой, то чому ж ми тут в передпокої, – сплеснула руками мама, – давайте зайдемо у вітальню, я вас чаєм пригощу, там і сфотографуємося.

– Дякую за запрошення, та щодо чаю не турбуйтеся – ми поспішаємо, ще треба кілька родин відвідати.

Але фото й справді зробили у вітальні – на фоні новеньких меблів, придбаних нещодавно в безвідсотковий кредит, який державний банк надавав соціально незахищеним категоріям населення. Спершу продублювали процедуру вручення нагороди, потім – загальне фото щасливої родини з заступником мера та винуватицею свята у центрі.

– Що ж, успіхів вам та процвітання! – мовив представник влади уже на відході. Його тон із врочистого став дещо офіційним. – Але хочу зробити маленьке зауваження. У вас у загальному коридорі бруднувато, а це непорядок. Держава надає безкоштовне житло тільки з тією умовою, щоб у ньому підтримувалася зразкова чистота. Будь ласка, як ми підемо, вимийте підлогу. Щасливо зоставатися!

Коли двері за ними зачинилися, у всіх миттю злетіли з облич безтурботні посмішки. Снідати вже не було коли, родина заметушилася, хапаючи свої речі та швидко одягаючись.

– У загальному коридорі, мабуть, знову новий сусід натоптав, а нам тепер припис вліплять, – ображено мовила мама, фарбуючи вії перед дзеркалом у передпокої, поки тато шукав ключі від машини.

– Та нічого, я зараз все приберу, – сказала бабуся. Вона поставила квіти у вазу та роздивлялася подаровану путівку. – Нічого собі, “все включене”. Правда, всього на три дні…

– Певно, на більше ти не заробила, – буркнув батько, – все піар і показуха… Еріку, тебе підкинути до школи?

– Так. – хлопець швиденько взувався. – У мене сьогодні іспит по соціології, останній перед ТОМом. Спізнюся – мені кранти…

-Тоді все, поїхали!

Вони помахали рукою бабусі і рушили вниз до машини.

Якщо вас зацікавила історія – продовження можна безкоштовно читати тут

Натискайте кнопочку “Відстежувати автора”, аби не пропустити мої новинки у жанрі фантастики ( окрім “Сміттяра” на сайті ще є цикл фантастичних оповідань “Світ майбутнього”.

Оригінал статті на Букнет: Маленьке свято – два роки роману “Сміттяр”!