Люк Гардінг, іноземний кореспондент газети Guardian Якщо росія дасть вам спокій…

Люк Гардінг, іноземний кореспондент газети Guardian Якщо росія дасть вам спокій…

Ми пройшлися виставкою українського мистецтва часів війни «Музи не мовчать» в Українському домі в Данії. Мій співрозмовник знав більшість символів війни і явно мав глибокі знання з української історії. Працюючи на передовій протягом останніх 9 років, автор бестселерів та іноземний кореспондент The Guardian Люк Гардінг став справжнім експертом з України.

Він щойно презентував в Українському домі в Данії свою останню книгу «Вторгнення: кривава війна росії та боротьба України за виживання», яка вийшла друком у листопаді 2022 року у видавництві Vintage та Guardian Faber. Це одна з перших розповідей про війну, яка змінила міжнародні відносини та здійняла хвилю підтримки України в США, Великобританії та інших країнах.

Люк Гардінг був у Києві 24 лютого 2022 року, коли росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Він побував на більшості деокупованих територій, де на власні очі побачив усі жахи воєнних злочинів, скоєних російськими військовими в Бучі, Ірпіні, Харківській та Херсонській областях тощо. Гардінг досі працює на передовій, де записує історії людей і ділиться свідченнями місцевих жителів зі світом.

— Люку, якою була ваша особиста реакція на повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року?

— Для мене це не стало несподіванкою. Я думав, що воно станеться в якійсь формі.

Ще в довоєнному січні-лютому 2022 року я писав про політику, був на прес-конференції Володимира Зеленського і Бориса Джонсона, розмовляв з Лондоном про те, що може статися. І все це було у царині геополітичних міжнародних відносин, політичного значення тощо.

24 лютого мені зателефонувало поінформоване джерело і сказало, що все розпочнеться о 4 ранку. Потім я встав з ліжка у своєму готелі в центрі Києва. Коли я був унизу, в підвальному бомбосховищі, я думав про політику…

Близько шостої ранку я побачив, як в укриття зайшла мама з двома дітьми, які сіли на стільці і почали розмальовувати книжки. І я не пам’ятаю, чи плакав, але я точно усвідомлював, що ця страшна війна вб’є дуже багато мирних жителів – якщо не цих дітей, то інших, що виявилося правдою.

І я подумав: я не можу займатися політикою, але мені треба розповісти історію людей. Це було моєю метою, коли я висвітлював війну — писати про солдатів і про цивільних, які потрапили в усе це, ким би вони не були  — молодими чи людьми похилого віку, про сім’ї.

— Ви бачили багато війн — в Афганістані, Іраку, Сирії… У чому головна відмінність війни проти України?

— Насамперед я сприймаю її як особисту, оскільки я жив у москві, звідки мене вигнали (з 2007 по 2011 роки Гардінг був керівником московського бюро Guardian. У лютому 2011 року Кремль депортував його з країни. Це був перший подібний випадок з часів Холодної війни – ред.).

Мене досить довго переслідувала ФСБ. Вони вривалися в мою квартиру, відкривали вікно спальні мого сина і наводили на думку, що, можливо, наша дитина може випасти. Метою ФСБ було змусити мене виїхати з країни, але я цього не зробив. У мене виявився певний запас впертості та рішучості, в наявності якого я не був певен, але він знайшовся.

Відтоді я пишу про російський режим. І річ не в тому, що я ставлю себе на один рівень з путіним і кажу, що я проти путіна. Звісно, ні. Але я, мабуть, зрозумів цей режим швидше за інших людей, тому що мав уявлення про те, наскільки темним і злим є їхній світ.

А по-друге, ця війна відрізняється від конфліктів, які я висвітлював в Афганістані та Іраку, геноцидним характером.

— Ви б назвали цю війну геноцидом?

— Так, це геноцид. Ми могли це бачити в Бучі та інших звільнених українських містах. Убиті були не військовими, а неозброєними цивільними…

путін хоче не просто окупувати Україну – він хоче знищити «українство», він хоче деукраїнізувати Україну. Тому на окупованих територіях спалюють українські книги, забороняють українську мову, все русифікують.

По суті, путін хоче зруйнувати уявлення про те, що Україна – це нація людей зі своєю культурою, мовою, побутом, демократичним ухилом. Для нього це прокляття. Він хоче, щоб це була слабка, підконтрольна москві «братня» слов’янська країна. Так, на його думку, має бути.

Якби він був ніким, то міг би фантазувати на цю тему у своєму підвалі, і всім нам було б добре. Але він правитель великої і могутньої 140- мільйонної країни,  яка має ядерний арсенал і велику армію.

— Багато експертів порівнюють росію з нацистською Німеччиною 1939 року, а путіна з Гітлером. Що ви думаєте про ці історичні паралелі?

— Те, що відбувається в Україні, по суті, є російським фашизмом. Я вважаю, що важливо так це називати. Це фашистська спроба однієї країни «зжерти» іншу. Ми знаємо, що сталося в Бучі, оскільки вона була деокупована, але таких «Буч» ще сотні.

путін призвичаївся до фантастичного мислення. Він достатньо могутній, щоб спробувати переробити реальність так, як, на його думку, має бути. Це дуже небезпечно.

Він не користується інтернетом і мобільним телефоном, а покладається на секретні звіти спецслужб. У нього абсолютна параноя щодо свого особистого виживання. Він не вважає те, що робить з Україною, вторгненням, він бачить себе «реставратором» російської імперії.

— Ми багато говоримо про культурний вплив, який росія використовувала проти України протягом багатьох років за допомогою церкви, мови, музики, ЗМІ тощо. Чи програє росія культурну війну?

— росія, на мою думку, програла культурну війну. І ось що цікаво. Я знаю багатьох російських письменників в еміграції. Наприклад, Михайла Шишкіна, який щойно написав книгу, де висловлює солідарність з Україною, закликаючи до падіння режиму путіна. Я знайомий з  Сергієм Лебедєвим, блискучим прозаїком. Він живе в Берліні –  це ще один вигнанець режиму. Вони усвідомлюють, що відбувається.

Але мені зрозуміла реакція українців. Я розумію, чому вони позбуваються Булгакова, перейменовують вулиці Пушкіна, зносять пам’ятники радянським героям і льотчикам ВПС, про яких ніхто ніколи не чув. Це процес деколонізації.

І ще справа в тому, що є нові герої, нові міфи, нові легенди. Будуть нові пам’ятники — чи то героям Маріуполя або Азовсталі, чи молодим хлопцям, яких стратили в Бучі, чи добровольцям, які загинули на Сході у 24- 25 років. І це правильно, так має бути.

— На жаль, ціна зависока…

— Україна переживає 50 років розвитку за один рік, і це мене вражає. Моїй країні знадобилося 800 років, щоб досягти нинішнього рівня. А Україна розвивається з шаленою швидкістю. Супершвидко. Можливо, ви й не хотіли б, щоб так було, але це так. Країна, яка вийде з цього, буде більш сильною, об’єднаною та стійкою.

— Які ще глобальні можливості ця війна принесе Україні?

— Україна вже стала найвідомішою країною світу. Уявіть, два роки тому більшість людей не змогли б знайти її на карті. Навіть європейцям було важко її ідентифікувати.

А зараз у нас в офісі Guardian є карта України — не маленька, а дуже велика, близько двох метрів. Вам би не хотілося, щоб це сталося таким чином, але так є. .

Українських письменників перекладають англійською. Українська поезія перекладається. Вони знаходять міжнародну аудиторію. Хто на Заході читав українську поезію до 2022 року? Не так багато людей. Тепер українські таланти мають можливість розкриватися.

Українські пісні звучать на Євробаченні. Всюди вивішені українські прапори. Досі. Нещодавно я гуляв сільською Англією і побачив українські прапори, що майорять на церквах і звичайних будинках. Це дивовижно! Це ознака емпатії, солідарності, яку люди в Європі відчувають у зв’язку з тим, що відбувається в Україні. Вони це розуміють і співчувають українському народу, жінкам, дітям. Україна хотіла приєднатися до Заходу, і на людському рівні вона приєдналася шляхом переміщення населення.

І зараз нам потрібна перемога України, щоб можна було відпрацювати всю цю політику.

— Українці занепокоєні тим, що Захід «втомився» від цієї війни. Які ваші відчуття?

— Я чув, що європейська солідарність триває, і це не лише на рік. Ми вважаємо Україну європейською країною, і вона буде членом ЄС.

Якщо росія дасть вам спокій на 5 секунд, Україна це буде суперуспішною країною.

Майя Заховайко, Копенгаген

Фото автора, Крістофера Черрі та Стефана Шульца

ukrinform.ua

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Люк Гардінг, іноземний кореспондент газети Guardian Якщо росія дасть вам спокій…

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

У Вінниці відкрилася виставка народної ікони «Великодні обереги Поділля»

У Вінницькому обласному художньому музеї відкрилася виставка народної ікони «Великодні обереги Поділля».

Про це музей повідомляє у фейсбуку, передає Укрінформ.

«Напередодні світлого Христова Воскр

Закон про мову зобов’яже місцеві друковані медіа виходити українською

З 16 липня для місцевих друкованих медіа набуває чинності 25 стаття закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», яка зобов’язує медіа мати версії держ

Лондонський книжковий ярмарок очолюватиме новий директор

Новим директором Лондонського книжкового ярмарку стане Адам Ріджвей. Про це Читомо повідомила заступниця виконавчого директора PR-компанії Midas Амелія Найт.
Раніше ярмарок очолював Гар

Українська фотокореспондентка стала переможницею World Press Photo

Всесвітньо відомий фотоконкурс World Press Photo оголосив світових лауреатів престижного конкурсу у 2024 році.

Як передає Укрінформ, список переможців опублікований на офіційному сайті конкурсу.

Оце кіно! Або як розповісти підліткам про кінематограф?

Ольга Бірзул. Твоя книга про кіно. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2024. — 164 с. / 14+
 
Не кожен, хто вважає себе кіноманом, здатен відрізнити фільми нової французької хвилі від ар

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"