Людмила Таран. Сирена-Гієна
Продовжуємо проєкт «Воєнний стан» – онлайн-антологію есеїв українських інтелектуалів та інтелектуалок про війну від Meridian Czernowitz. Сто авторів – у ста текстах – розкажуть про власні враження, спостереження й почуття. Створення антології відбувається у межах проєкту «Поглиблення внутрішнього культурного діалогу в Україні». Частину цих текстів – в оригіналі та англомовних перекладах — публікується на Читомо.
Читаємо есей письменниці Людмили Таран.
Сирена-Гієна
Перехрестила вікно скотчем: стрічки склалися в різдвяну зірку. Чи порятує вона від вибухів російських ракет? Закладаю вікно стосами книжок. На них роками тратила гроші зі своєї убогої зарплатні в часи радянського режиму. Коли могла дістати з-під поли напівзаборонених Ахматову, Гіппіус, Цвєтаєву, Мандельштама, в мене від радості тряслися руки. Яке щастя! Це – мій капітал!
Ось як знадобився Серебряный век із початком повномасштабної війни росії проти України! Окрім інших росіян, тут і Пушкін.
Що нині скажете нам, українцям, світочі російської культури? Оце і є «возвышающий обман»?
Ексгумація трупів закатованих дітей.
Братські могили на дитячих майданчиках у Маріуполі. В лісі біля Ізюма. По всій Україні. Тисячі мирних жертв.
Чи з небес, Фьодоре Міхайловичу, бачите смерті українських дітей? Це ж ваші слова про «слезинку ребенка»? Сьогодні, 10 жовтня, безневинне дитя вбила російська ракета ще в материнському лоні тут, у Києві, на Жилянській. За що?!
Європа. Україна. Двадцять другий рік ХХІ століття.
Земля розверзлась
Витікає кров із вирви
На шматки рознесло
Життя
Прострелене у вічко немовляти
Згорнутись на мачину
Утекти світ за очі
Уже немає світу
А тільки тінь і згарище і дим
І немовля
Яке не врятувало
Бога
Виє сирена.
За звичкою підтягується рима: гієна. Сирена-гієна.
Ні-ні: гієна – хижак, мародер. А сирена сповіщає про небезпеку ракетного удару. Різні конотації.
Сьогодні просиділа три години у метро. Повітряна тривога. Три години підземного життя. Мій похресник Тарас – в окопах на сході України. Над його головою, головами побратимів – ракети повсякчас.
Це вони, росіяни, заганяють нас в окопи, підвали, укриття, схрони, підземелля. У небуття. Вони жадають, щоб нас – на нашій споконвічній землі – не існувало.
Наші ножі ростуть
Із-під землі, впоєні нашою кров’ю.
Сьогодні вирішила подивитися будинок, в якому від атаки російської ракети загинула журналістка Віра Гирич. Новозбудований дім зяє порожніми віконними отворами. Чорні руїни стін, оголена, скручена в жмути арматура.
На блокпостах біля «мого» Печерського мосту – складені горою мішки з піском, обабіч – залізні протитанкові «їжаки». Ніби спотворені різдвяні зірки. Дожити до Різдва…
Зранку до вечора не можна нічого спланувати. Густа чорна сирена розпанахує життя.
Двадцять четвертого лютого мусила втікати з Києва у батьківський дім. Шістдесят п’ять кілометрів долали майже день. Мовчазними настороженими селами між холодних полів. Не встигли перевести дух – вибухи. Ракетами вдарили по Василькові та Білій Церкві. Сховались у темний сирий погріб. На підземних стінах – цівки конденсату. Сумні наші жарти. Вимучений оптимізм. Стражденна віра.
Холодно. Мене знудило.
Виблювати цю війну! Вивергнути!
Ловлю себе на думці: як добре, що наші мертві, котрі відійшли у вічність до війни, не знають про неї. Інакше померли б удруге.
На нашій землі смертей – до самого неба. Випалено серця. Наші мертві тримають небо над нами, як ППО – на землі.
Зрешечена вирвами, стогне земля наша.
Втекти! Втекти світ за очі від виття сирен. «Ризик померти у Києві дуже високий», – каже наш мер. Хіба лише тут? Ми всі – смертники.
Я повна рішучості. Втекти! Поруч – «Дружби народів», станція метрополітену. Колись дитя запитало мене: чому так назвали? Що таке – дружба народів? Дитя ще доростало до узагальнень і покрученої історії свого народу. «Дружба народів – коли народи не вбивають одне одного», – пояснила. Дитя мало що збагнуло. І сама я знала не до кінця. Хіба що: ця назва – такий собі евфемізм. «Принуждение к дружбе». Люби мене, інакше уб’ю тебе! Зітру з лиця твоєї землі!
Ми теж навчилися «палко любити»! Це не «мова ненависті», це адекватна відповідь.
Слова – «Дружби народів» – стікають кров’ю. Хто не жив тут, не знає нашої історії – не збагне підлої іронії цих слів.
Я втекла у Вінницю. Світле охайне місто завжди надихало спокоєм. Поглинала той спокій – про запас. Заганяла його під шкіру, втирала у волосся, вмощувала в рюкзак. Я запасалася. Спокоєм.
Приїхала на київський вокзал – на голову впала сирена. Ниюче гієнне виття.
Стояла з такими, як я, у підземному тунелі. Нили ноги і спина. З керамічних плиток облицювання стікав конденсат. Пізніше саме десь тут повітряна тривога застала британців – нейрохірурга й письменника Генрі Марша та журналістку Рейчел Кларк. Може, у їхній генетичній пам’яті вибухнув спогад: 57-денне бомбардування Лондона гітлерівською авіацією. Операція «Бліц». Дежа вю?
Щойно вдома витягла з рюкзака дорогоцінний спокій із Вінниці, розіклала його по всіх закутках – коли вибухнуло повідомлення: Вінницю накрило крилатими ракетами. Там, у центрі міста, я проходила не раз. Загинули безневинні люди, серед яких чотирирічна дівчинка Ліза.
Виє сирена. Виття її таки гієнне. Геєна вогненна. Кров. Попіл. Смерть.
Коли ми прощалися з Романом Ратушним, над Майданом Незалежності теж завила сирена. Гучно, утробно, немилосердно.
Я пішла провідати Протасів Яр, улюблене місце Романа. Серце плакало, очі розкошували. Та зелену хвилю дерев накрила сирена.
Із грудей здійнявся вогненний стовп люті і гніву.
Серед ночі будить мене виття гієнне.
І фото: розстріляна жіноча рука – з Бучі, з червоним манікюром, рука в судомах зачерпнула рідну землю.
Рука чоловіча, ексгумована – з Ізюма, із синьо-жовтим браслетом…
Виє сирена, поки це пишу. Біжу в укриття. Зринає інша рима: Сієна. Сирена – Сієна. Місто в Тоскані. Після нашої Перемоги спершу – туди! Обійняти цілий світ! Нас убивали – а ми живі!
Почитати інші есеї циклу «Воєнний стан»
Оригінал статті на Suspilne: Людмила Таран. Сирена-Гієна
Блог
Поезія Мусаковської і Андруховича — нові переклади за кордономУ США вийшли поетичні збірки Set change («Зміна декорацій») Юрія Андруховича та The God of Freedom («Бог свободи») Юлії Мусаковської.
Поетична збірка Юрія Андруховича вийшла в американ
У Львові вулицю Технічну перейменували на честь Ірини Фаріон — мовознавиці, громадської діячки та колишньої депутатки, вбитої у липні 2024 року. Рішення про це ухвалили на засіданні Льв
Переклади осені: іспанська фантастика, американський роман і політична сатира зі Шрі-ЛанкиЦієї осені ледь не кожне українське видавництво стикнулося із затримками з друком. Втім, це не завадило порадувати читачів новинками, адже ідеальний сезон для проведення часу із книжкою
Російську літературу переробляють на туалетний папір на ВолиніУ Ковелі збирають російську літературу для подальшого перероблювання. Ініціаторами стали місцеві волонтери громадської організації UA Resistance Foundation.
Зібрані книжки активісти від
Камеля Дауда, цьогорічного лауреата Гонкурівської премії, звинуватили у використанні реальної історії життя пацієнтки його дружини як основи для роману «Гурії».
Роман розповідає історію
Додати коментар
Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.