Люба-Параскевія СТРИНАДЮК. Морозні зими

Люба-Параскевія СТРИНАДЮК. Морозні зими

З’їжджали вниз з Кічірки на санах великих, дерев’яних, з корсами гладкими, пласкими, гнало, несло в споди по Багні люто, обпиралися аж у Закінку, в царинці Юриних, коло буків, великих, могутніх. Вважєли, ‘би не в’їхати в пліт, у ворота, що розділяли наші царинки. Сани, дорідні, незмірні, якими кіньми завозили сіно взимі на стайню, вміщували тепер усіх нас, охочих мчатися вдолину без перестанку, котитися стрімко вниз схилом без упину. Зима форсувала в лице, засипала, обліплювала нас з усіх боків. Великим гуртом сиділи ми на санах кінських, пристелених ліжником тканим, у ромби, й шпарили трасою вниз, летіли вихром у споди споденні, не знаючи наперед, де опинимося цего разу, куди нас теперечькі занесе.

– Взєли з-перед стайні кінскі сани, шо коні взимі возє’ фирув сіно ид’хаті, викігли д’горі на Кічірку та й возилиси собі усіма, кілько хочь, шо всі си вміщают’, лиш гляба покєрувати, гей великі, лекє’ вдолини, їк обшпарені, шо пуди-пуденні.

Модували собі й повіз окремішній, лагодили, хто на чім багнув возитися осібно, чуповгатиси, з’їжджати вдолини крутими стримтурами, ‘би гнало якнайдужче, летіло спуском вниз борзо.

Забігали до тата в майстерню, вишукували трикутні кавалки блєхи, закочуючи клин блєхового трикутника спереду, як корсу, й з’їжджали вниз на листі блєхи, пласкому, лискучому, притримуючи ‘го спереду, ‘би не загубити на швидкості летючій.

Корси малих санчєт дерев’яних намащували парафіном, ‘би фист гладкі й гінкі, й обв’язавши штани в споді міцно довкола шнурками, ‘би зими не набралося в чоботи, не напрєталоси гойно, злітали стрімко вниз на Бука на санчєтах шпарких, порсклих. Але й на клейонках, целофані, на куртках гладких скочувалися вниз по трасі примерзлій, льодистій, із’їжджали, спускалися вихром один поперед одного. Чи бо й навпрост в чоботах ґумових, фовских, причєкачки, присівши низько до землі, зігнувши ноги в колінах, а чи й в повний зріст, випроставшись, маневруючи руками, широко випрямленими, як крилами змахуючи: хто годен так, їк я, ніхто ни годен, аби на повний зрист в чоботах найховших – и ни впасти аж до’в Бука з’їхати.

Запарі заходили в руки, мороз розмальовував волосся й повіки візерунками срібними, вільними, пополудню верталися з Кічірки ид’хакі, везучи й несучи всю обладу свою из чуповганя. Задзєблі, замерзлі, однак радісні, розчерленілі, з усмішками широкими, залітали в хату гомінливо, впускаючи за собою студінь студенецку крізь двері нарозтвир. Лізли на піч велику, на пів хати, грілися, видогрівалиси, тулилися д’комину, де май тепліше, гаряче, сушили одіж мокру, морозяну, на жердці верх печі розжареної, й гадкували, як до вечора витуритиси іще надвір одним заходом на набутки з зимою морозною.

Металиси сніжками, кидалися борзо, ліплячи сніжні кулі футко із мокрого снігу, який красно лип, ловивси купи, набував враз форми кулястої, округлої. Сніжки за мить ставали льодистими, морозними, аж бійно було метати, ‘би не впечєтати когось замоцно: а теперечькі, хто дальше верже, хто попаде в ворину гендечькі найвишшу у плоті.   

Баба снігова виростала вмах на горбку перед хати, велика, опукла, з ґудзиками круглими, брунатними з бебельок овечих. Котили, перекочували снігові кулі важкі, сутужні, які щораз ставали більшими, обтяжливими, аж не годен був уже здоймити, з місця здвигнути, підіймали усіма кружала превеликі, безмірні: бо зима ни сипачка, а мокра, та й тимо так си ліпит ловко, на мах, але й дроти рве на слупах кєжка, світло пропадає, ади, нима вже, пропало.   

Возили під вечір дрива на санчєтах в хату з дроворуба, сідали зверху, й на скрутах, як заносило, падали разом з дривами, буковими, смерековими в зиму, вдарялися чіколонками – кісточками на пальцях рук об замерзлиці, й слези, як боби, вискакували з очей вмах.

Робили тунелі, проходи, як замітало, зафурделювало, що світу Божого не видко було, ходили всередині прокопаних зимових кучугур протяжним білосніжним коридором, від хати до стайні, прокопували зиму, заметиці наметені, ачей двері відкопували, ‘би дістатися з хати надвір, ид маржинці любій у стайню.

Зима скрипить під ногами протяжно, рипить, потріскує, мов ломить звук тріскучий іще на кавалки май менші, дрібніші. Мороз тисне під вечір іще сильніше, ударяє з потугою, шворкає, лускає різко, палюче: ходила по зимі, по поверхні твердій, примерзлій, що не провалювалася, не потавала. Підносила. Зима хрускотіла, шурхотіла під ногами, рівна, гладка, аж гостра. Не хотіла сходити, іти стежкою втрамбованою, ступала по зимовій шкоринці, шурхотливій, неторканій, що не западала, так би йшла і йшла, й дійшла до кінця світу, гадала.  

До школи зранку хто збігав, хто з’їжджав на санчєтах, хто на лижах спускався, хлопці робили лижі вручну, всі кріплення, бучки, добротно вимодовували, лагодили, лиш з Лисини си спускали під школу саміську: тхакі вже си вертали на конях не раз, на санях з сіном, що паровиця везла з дальньої царинки ид’хаті на стайню, гриви розвівалися, коні бігли, мчали вперед з китицями черленими, оздобними по обох боках капейстри, із цілим намистом дзвінків на шиї, лунких, з переливами, й ми лиш зично й охічно вигукували д’коням на фирі из сіном, гайта, вішта, вйо.

zbruc.eu

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Люба-Параскевія СТРИНАДЮК. Морозні зими

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Закон про мову зобов’яже місцеві друковані медіа виходити українською

З 16 липня для місцевих друкованих медіа набуває чинності 25 стаття закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», яка зобов’язує медіа мати версії держ

Лондонський книжковий ярмарок очолюватиме новий директор

Новим директором Лондонського книжкового ярмарку стане Адам Ріджвей. Про це Читомо повідомила заступниця виконавчого директора PR-компанії Midas Амелія Найт.
Раніше ярмарок очолював Гар

Оце кіно! Або як розповісти підліткам про кінематограф?

Ольга Бірзул. Твоя книга про кіно. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2024. — 164 с. / 14+
 
Не кожен, хто вважає себе кіноманом, здатен відрізнити фільми нової французької хвилі від ар

Проєкт Читомо і PEN «Слова і кулі» вийде друком у форматі книжки

В Україні виходить друком збірка інтерв’ю з українськими письменниками та журналістами, які стали військовими та волонтерами «Слова і кулі».
До видання увійдуть розмови з людьми, які «р

Створили петицію щодо усунення Булґакова з публічного простору

Громадські активісти закликали підтримати петицію щодо усунення Міхаїла Булґакова з публічного простору Києва. Про це йдеться у петиції на сайті Київської міської ради.
Автор петиції —

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"