Ловіть Знижку на Весілля!
2022-09-24 03:35:38 Софія Чайка

Ловіть Знижку на Весілля!

Вітаю всіх, хто зазирнув в гості)

УРИВОК

— Дозвольте допомогти.
Приємний чоловічий голос з низькими нотками на ударному складі лунав доволі миролюбно, але у відповідь у грудях Лії щось завібрувало. Це змусило її насторожитися та навіть відсунутися від теплого тіла, бо незнайомець зупинився надто близько до її спини. Відійти трохи далі не виходило — шаль не дозволяла.
Лія придушила природний для себе порив відмовитися і з легким смішком промовила:
— Спробуйте. Можливо, ви виявитеся більш удачливим.
Боковим зором Лія відзначила, що незнайомець доволі високий на зріст і широкий в плечах. Світло, що падало з вікон санаторію, дозволило розглядіти виразний профіль і навіть сиві волоски на скронях подовженої стрижки. Зазвичай такі чоловіки Лію пригнічували, але цей не виглядав агресивним. На ньому був м’який кашеміровий джемпер і з гарної тканини штани. Залишалося дізнатися, хто ж він — місцевий, колега, організатор чи супроводжувальна особа? Хоча останнє припущення — найменш ймовірно. Провожаті зазвичай носять костюми.
Поки ці думки прослизнули у втомленому мозку Лії, чоловік уже впорався із завданням її звільнення. Він розправив китиці шалі та посміхнувся — м’яко, майже інтимно.
— Прошу вибачення, — промовив абсолютно несподівано.
— За що? Це я повинна вам подякувати.
— Дякувати не потрібно. Це — моя машина. Мені шкода, що вам довелося через неї понервувати.
Він чув, як вона лаялась! Щоки Лії спалахнули рум’янцем. Добре, що світло все ж недостатньо яскраве, щоб чоловік це помітив.
— Важливий результат. Чи не так? Вибачте, але я поспішаю. Залишилося п’ятнадцять хвилин…
— … до завершення реєстрації. Так, я знаю. Тоді поквапимося.
Значить, колега.
Вони встигли, але в останню мить. Дівчина за єдиним столом в просторому приміщенні вже поглядала на годинник і сортувала заповнені вручну анкети. Прогрес прогресом, але запитальники з відповідями, написаними погано розбірливим лікарським почерком, нікуди не поділися.
Реєстрація проходила прямісінько в холі санаторію. Ім’я Лії знайшлося в самому кінці довгого списку учасників. Їй видали програму майбутніх заходів та картку учасника конференції на шнурку. Він зачепився за її сережку, коли Лія одягала його через голову. Незнайомець допоміг їй виплутатися з чергової незручної ситуації, і Лія обернулася, щоб подякувати своєму рятівникові.
Погляд миттєво впав на ім’я, вказане на його бейджі. Поки Лія адаптувалася до транскрипції, чоловік представився сам:
— Іван Ковч … А ви, виходить, Юлія?
— Юлія Дашкевич. Називайте мене Лією, — запропонувала і сама собі здивувалася. Так до неї зверталися тільки рідні та близькі. Іван Ковч ні до однієї з цих категорій не належав. Якщо рідних не вибирають, то інших людей Лія підпускала до себе тільки до певної межі. Більше не хотіла розчаровуватися занадто сильно — в жодному, а особливо в собі. Саме тому власна пропозиція її спантеличила.
Лія зазирнула в обличчя співрозмовнику. Розглядала прямо, чого зазвичай при спілкуванні з чоловіками не робила — якщо тільки вони не були її пацієнтами. Мабуть, далася взнаки втома, яка притупила звичну обережність.
Райдужка — м’якого відтінку кави з трохи темнішим краєм. Короткі густі вії. Шкіра — засмагла, а темне волосся — з рудим відтінком на кінцях, немов їх власник довго перебував на сонці. І зір Лію не підвів: скроні чоловіка були трохи припорошені сивиною. Подібне поєднання фарб чимось нагадували пізнє літо.
Обличчя — на перший погляд, звичайне: прямий ніс, брови трохи нависають над очима, різкі зморшки біля рота та поперек чола. Та дивитись на цього чоловіка… Хотілося на нього дивитись. Скільки ж йому? На вигляд близько сорока. Тільки чому її це цікавить? Природний інтерес?
Лія втратила лік часу, і незнайомець теж мовчав, відверто, але не нахабно вивчаючи її у відповідь. Напевно, вони з’явилися останніми, тому що ніхто не намагався відтіснити їх від столу. Лія схаменулася, лише коли реєстратор кашлянула, змахнула рукою та оголосила:
— Проходьте до зали, будь ласка. Там — фуршет.
— Фуршет — це чудово, — занадто оптимістично вигукнула Лія та негайно попрямувала в зазначений бік. Її новий знайомий не відставав. Вона відчувала аромат його одеколону — трішки терпкого, дещо пряного, але приємного.
— Зголодніли? — поцікавився чоловік, нахилившись ззаду до її вуха.
Лія відчула легке запаморочення. Що це — втома чи ще одна дивина? Заради власного спокою їй, мабуть, варто б трохи віддалитися від цього Івана Ковча. Але вона все ще відкладала цей момент, впевнена, що Ковч от-от відстане сам.
Чоловіки полюбляють увагу, тому зазвичай Лія ігнорувала їхні погляди та слова. Відповідала стримано та незацікавлено, але тільки якщо розмова не стосувалася професійної діяльності. До того ж прямо зараз з’явилася чудова можливість відвадити нового знайомого раз і назавжди. Так їй буде спокійніше.
У наш час серед жіночої частини суспільства, яка намагається вести здоровий спосіб життя, інтерес до їжі не надто корисної, не низькокалорійної або далекої від вегетаріанства викликає якщо не огиду, то здивування — точно. Це чоловікам дозволено вживати все, що взагалі можливо вживати. Жінкам же належить бути стрункими. А детокс взагалі зведений в ранг мало не єдино можливого способу життя — серед все тієї ж цивілізованої частини.
Вочевидь Лія до неї не належала.
— Дуже. Навіть пообідати не встигла, так поспішала. Моє керівництво… — Мабуть, на цьому варто пригальмувати. Випадковому знайомому ні до чого такі подробиці. — Втім, це навряд чи вас зацікавить. Піду згрібати зі столів те, що залишилося.
Договоривши, Лія обернулася, аби побажати співрозмовнику приємного вечора, але Івана поруч не виявила. Що ж, вона втратила його на мить раніше, ніж збиралася. Все — до кращого.