Лайфхак про цільову аудиторію. Марафон.

2022-01-26 19:44:08 Рома Аріведерчі

Лайфхак про цільову аудиторію. Марафон.

Серед авторів-початківців побутує один цікавий міф.

Вони молоді, освічені й просто ще не в курсі, що геній написав нетлєнку. А як дізнаються то прибіжать, зачитають до дірок, і настане справедливість.

Більшість цих міфічних читачів чоловіки, але й трохи жіноцтва є. Бо жінка – друг чоловіка. І може теж  бути розумною.

А є ще фу які погані, неосвічені й позбавлені художнього смаку домогосподарки двох видів. 

Одні сидять у засмальцьованому халаті й долонею витирають соплі й сльози над дешевою беззмістовною мелодрамою про дона Педро, другі – слинять палець з нарощеним в дорогому салоні нігтем, еротично просовуючи його між накачаних силіконом губів, і гортають еротичну… тьху, причепиться ж таке погане слово..

Ну словом еротично гортають еротичну книгу про еротику, де нема нічого розумного, доброго і вічного. Бо що в еротиці та всяких там коханнях вічного, я вас питаю?

Невже те, що вона супроводжує людство упродовж всього його існування і її не було тільки в інфузорій-туфельок. Чи було?

Та ні, бути такого не може!

І що в читачах цього мотлоху, сміття й сорому красного письменства найдивніше – вони читачки й домогосподарки. Вони тому, що нема чим зайнятись, купують вагонними нормами оте –  фу яке беззмістовне, не важливе для культурної людини й позбавлене… а ну це уже було. 

Так от, це міф. І він шкідливий. 

Коли ми пишемо щось, навіть скаргу в ЖЕК, то уявляємо собі адресата.

Так само треба  чинити й при написанні книг. 

Сюрприз.

Але науявляти собі можна багато чого, любі друзі. Навіть чарівника на місці жеківського сантехніка. Той чарівник з люб’язною посмішкою все вмить відремонтує, подякує за можливість бути корисним і піде, на ходу читаючи вашу книгу. І ви почуєте його захоплену рецензію.

-Б.. бабуся моя ріднесенька, йо… му ж треба нобелівку дати за це гі…  перінтелектуальне диво! Треба замовити десять, ні, сто примірників і подарувати їх рідним і друзям. Ні, тисячу, ще продати й наваритися!

Що, не вірите, що так може бути? Бо ви знаєте, що таких сантехніків не буває.

А які бувають читачі – не знаєте.

А я знаю.

Так от. Молоді інтелектуали існують в реалі. Тут ви вгадали, молодий авторе.

В чому засада? 

В тому, що за статистикою люди до 30 років зазвичай худліт не читають. Їм вистачає шкільної програми й того, що задають у ВИШі.

Ні інтелектуали, ні, прости господи,  домогосподарки (а саме  жіноцтва до 30 років серед домогосподарок найбільше)

Вони зайняті всякою фіг.. ну тобто зайняті вони. То дітей народжують, ой пробачте, знаходять в капусті, а садочків не вистачає, тож треба вдома бути. То заробляють на сім’ю, бо жінка з дитям сидить.

А ви пробували читати щось, коли вдома малі діти, і їх треба годувати, вигулювати й розвивати?

А спробуйте. Воно прикольно.

Так от.

Ваша перша мрія помирає в муках. Ваш читач  зайнятий чимось важливішим, ніж ваші розумування. А ще він про те, що ви пишете – не повірите – сам знає.  Бо ви одного з ним віку, вчилися по однаковій програмі й бачили в житті приблизно те саме.

 

Не плачте. Вони ж виростуть ще. І ви виростете. 

І може колись зустрінетеся. 

Їх противні сопливі спиногризи підуть до школи, читачі полегшено видихнуть і відкриють ваше розумне, добре й вічне.

Усі ті три відсотки – їх рівно стільки, отих домохазяйок, що сидять вдома , бо не треба заробляти.

А, ні. Їм теж до 30 років.

А хто ж тоді вас читатиме? 

А оті вас читатимуть, любі друзі – колишні домохазяйки після 30 і до 130  років. Всі вони з гарною освітою, кваліфікацією, у них є власні гроші на придбання книг. 

Тобто вони більше більшості (гарний каламбурчик, правда ж) авторів-початківців знають про життя і взагалі про все, що ви намагаєтесь їм розказати. 

Бо – дивись вище – у вас і в них однаковісінький культурний простір. А ті, що старше, знають ще більше, бо  встигли прожити, прочитати й подивитися. Це називається скіл.

Вловили натяк?

Це як про Ахіллеса й черепаху, тільки про вас і читача. Тобто читачку. 

Ага. Чоловіки худліт практично не читають .  А читають вони нонфікшн.

А там, звиняйте, нічого доброго або вічного. Молоді автори  звісно можуть писати й нонфікшн, якщо знають і вміють більше, ніж ті читачі. 

Ага. Мої співчуття.

Чекаєте, що я поясню про Ахіллеса й черепаху або скільки відсотків складає статистична похибка? 

А хто тут тоді  інтелектуал? 

Звісно ви. 

Тому просто запам’ятайте: все те, що ви звете макулатурою, читають освічені, висококваліфіковані жінки, що мають гроші й величезний вибір. А все, що ви звете вумним, вони прочитали давно і без вас знають.

І читають вони те, про що їм (а не вам) невідомо, щось корисне, щось цікаве, щось таке, що викликає емоції.

Вас вони не читають не тому, що ви пишете занадто вумне.

А тому, що воно занадто вумне для вас. А не для них.

Так що коли пишете – уявляйте перед собою освічену розумну жінку, що знає більше, ніж ви, бачила в житті як мінімум не менше, користується безвізом і тим, що Гугл нікого не банить.

Тільки так ви зможете написати  щось не тільки вам цікаве.

Мої найщиріші співчуття, але інших читачів  немає. 

І не буде.

Марафон “Жанровий експеримент”. Нонфікшн, соціологічний лікнеп, якщо що.

Оригінал статті на Букнет: Лайфхак про цільову аудиторію. Марафон.