Кому максимальну знижку?

2021-08-08 17:55:17 Ерін Кас

Кому максимальну знижку?

Вітаю, мої любі!

«Адвокатеса для Стреса»

Море емоцій, харизматичні герої, неочікувані повороти та багато-багато щирого кохання — всього за 31 гривню)) Приєднуйтесь до неймовірної історії Паші та Ангеліни)) Як завжди, додаю смачний уривок. В цій книзі важко вибрати один, бо улюблених дуже багато, але, на мою думку, саме цей шматочок й розпочав історію їхнього кохання))

Уривок:

У клубі пусто, лише бармен натирає склянки під тиху ритмічну мелодію. Стою, як вкопана, й не знаю куди йти. Підіймаю очі на другий поверх й бачу, як по сходинках спускається Тимур.

— Привіт, Ангеліно Вікторівно, — підходить ближче.

— Можна просто Ангеліна, — намагаюсь усміхнутись. — Тимуре, мені потрібно поговорити з Павлом.

— Якісь проблеми? Всі питання я вирішу, тільки скажи.

— Ні, — хитаю головою, стримуючи злість. — Мені потрібно поговорити з ним. Це особисте, — кажу твердо й дивлюся йому у вічі.

— Ходімо у кабінет, — невпевнено тисне плечима й тривога заповнює кожну клітинку мого тіла. “Будь ласка, нехай з ним все буде добре”, — повторюю подумки слова, наче молитву.

— Щось сталося? — не витримую.

— Ходімо, — торкається мого ліктя, запрошуючи піднятися нагору. 

Йду за ним на неслухняних ногах й відчуваю, що розмова буде неприємною. Це можна зрозуміти хоча б по його обличчю. Він жодного разу не усміхнувся, як було минулого разу при нашій зустрічі. Підходить до дверей й пропускає мене всередину. Заходжу й бачу перед собою стильний робочий кабінет. Ніщо не говорить про те, що хтось тут може займатися нелегальною діяльністю.

— Вип’єш чогось? — питає чоловік й підходить до бару.

— Що з Пашею? Де він? — переходжу до основного, бо не можу стримати емоції. Але він не поспішає відповідати. Бере склянку й наливає собі трохи коньяку, робить ковток і тільки тоді говорить:

— Його немає.

— Як немає? А де він? Поїхав кудись?

— Не поїхав. Все набагато гірше, — говорить й відводить очі. Тільки зараз помічаю, що він має поганий вигляд. Під очима синці, обличчя бліде й виснажене, одяг пом’ятий. Він нервово стискає пальцями склянку, а вираз обличчя такий… наче він когось поховав. — Я навіть не знаю, як тобі про це сказати…

Земля просто тікає з-під ніг. Ноги не тримають і я вчасно встигаю вхопитися за краєчок столу.

— Ні! — закриваю рота долонею — Не може бути! Я не вірю!

Вулкан емоцій знаходить вихід в гарячих сльозах. Вони течуть по щоках, обпалюючи шкіру. Я не в силі стримати схлипи, які вириваються з глибини душі. Бачу розгублений вираз Тимура. Сідаю в крісло й закриваю обличчя долонями.

— Чому це сталося саме з ним? — кажу тихо, не в змозі зупинити ридання.

Байдуже як зараз виглядаю, я бачу перед собою лише обличчя Павла в той день. Яка ж я дурепа. Це була наша остання розмова. Я так довго його не бачила, думала про нього, а коли зустріла, знов втратила. Тепер вже назавжди.

Більше ніколи не побачу його обличчя, усмішки, очей, які зводять з розуму. Не побачу, як він палить й кермує, постукуючи красивими, довгими пальцями по керму. Я більше ніколи його не побачу! Серце розривається на частини, віддаючи болем у кожну клітинку мого тіла.

— Ей, Ангеліно, ти чого? — чую дотик до плеча. — Так вже сталося, заспокойся, — Тимур сідає на бильце крісла й незграбно обіймає мене за плечі. – Ну, не пощастило, з ким не буває?

— Ми посварилися і я наговорила йому купу неприємностей. Якби ж я знала, що то остання наша розмова… — нова порція сліз не дає договорити. Притуляюся до чоловіка й не стримую своїх емоцій.

— Ну, тихо вже. Адвокатесо, що ж ти сирість тут розвела? — намагається говорити лагідно, але це погано в нього виходить.

Знищене життя, розчавлені надії. Ради чого? Заради репутації й думок інших? Я сама все зруйнувала! Своїми руками! Якби того разу я поговорила з ним, чи погодилась на вечерю, з Пашею все було б гаразд.

Найбридкіше у світі відчуття заповзає під шкіру й розповзається всередині мене. Отруйне відчуття зради. Я зрадила свого Павлика. Знищила його довіру, а зараз його теж немає, а я …. А я все життя житиму й шкодуватиму про свій вчинок. Хоча яке це життя? Життя без коханого — лише жалюгідне існування.

— Давай я відвезу тебе додому? Ось випий, — протягає мені склянку з коньяком. Беру її тремтячими руками й одним махом випиваю. Пекуча рідина пропалює горло, але полегшення не приносить.

— Не хочу додому, — кажу тихо й не впізнаю власного голосу. —  Нічого не хочу. Хочу зникнути, розтанути, наче й не було мене. Хочу туди де він…

— О, його краще зараз не бачити, — хмикає й підводиться. Підходить, щоб налити собі ще коньяку.

— То його ще не поховали?

— Кого? — розвертається до мене й підносить склянку до губ, щоб зробити ковток.

— Як кого? Пашу, — шукаю у сумочці хустинку, щоб витерти обличчя.

— Ти що верзеш!? — вигукує Тимур й закашлюється. Підскакую й підлітаю до нього, щоб стукнути по спині. У голові повна каша, нічого не розумію. — Вдома він, але той… трохи шкандибає. А ти що подумала, що він того? — прочищає горло, весь червоний після кашлю.

— Господи! То він живий? — голосно видихаю й хапаюся за серце. На очах знов сльози, але вже від полегшення.

— Звісно! Ти що? Його трохи пожмакали, але жити буде.

— Яке щастя! Ти мене ледь до сердечного приступу не довів, — протягаю руку й забираю в нього склянку. Одним махом знов випиваю її вміст й рішуче дивлюсь на Тимура. — Де він? Негайно відвези мене до Паші.

— Е, ні. Так не піде. До нього зараз краще не їздити… тобі. Він… Скажімо, не святково вбраний. Коротше, поки тобі до нього не можна.

— Я не питала тебе, можна мені чи ні! — знаходжу в собі сили й вмикаю функцію адвоката. — Я сказала відвези. Я хочу його бачити! Зараз! Негайно!

Щиро дякую за увагу!

Не забудьте зазирнути на нову главу книги «Наздогнати мрію»

Гарного вихідного дня та чудового настрою!

Ваша Ерін.

 

 

 

 

 

 

Оригінал статті на Букнет: Кому максимальну знижку?