Кому максимальну знижку?

Кому максимальну знижку?

Кому максимальну знижку?

Вітаю, мої любі!

«Адвокатеса для Стреса»

Море емоцій, харизматичні герої, неочікувані повороти та багато-багато щирого кохання — всього за 31 гривню)) Приєднуйтесь до неймовірної історії Паші та Ангеліни)) Як завжди, додаю смачний уривок. В цій книзі важко вибрати один, бо улюблених дуже багато, але, на мою думку, саме цей шматочок й розпочав історію їхнього кохання))

Уривок:

У клубі пусто, лише бармен натирає склянки під тиху ритмічну мелодію. Стою, як вкопана, й не знаю куди йти. Підіймаю очі на другий поверх й бачу, як по сходинках спускається Тимур.

— Привіт, Ангеліно Вікторівно, — підходить ближче.

— Можна просто Ангеліна, — намагаюсь усміхнутись. — Тимуре, мені потрібно поговорити з Павлом.

— Якісь проблеми? Всі питання я вирішу, тільки скажи.

— Ні, — хитаю головою, стримуючи злість. — Мені потрібно поговорити з ним. Це особисте, — кажу твердо й дивлюся йому у вічі.

— Ходімо у кабінет, — невпевнено тисне плечима й тривога заповнює кожну клітинку мого тіла. “Будь ласка, нехай з ним все буде добре”, — повторюю подумки слова, наче молитву.

— Щось сталося? — не витримую.

— Ходімо, — торкається мого ліктя, запрошуючи піднятися нагору. 

Йду за ним на неслухняних ногах й відчуваю, що розмова буде неприємною. Це можна зрозуміти хоча б по його обличчю. Він жодного разу не усміхнувся, як було минулого разу при нашій зустрічі. Підходить до дверей й пропускає мене всередину. Заходжу й бачу перед собою стильний робочий кабінет. Ніщо не говорить про те, що хтось тут може займатися нелегальною діяльністю.

— Вип’єш чогось? — питає чоловік й підходить до бару.

— Що з Пашею? Де він? — переходжу до основного, бо не можу стримати емоції. Але він не поспішає відповідати. Бере склянку й наливає собі трохи коньяку, робить ковток і тільки тоді говорить:

— Його немає.

— Як немає? А де він? Поїхав кудись?

— Не поїхав. Все набагато гірше, — говорить й відводить очі. Тільки зараз помічаю, що він має поганий вигляд. Під очима синці, обличчя бліде й виснажене, одяг пом’ятий. Він нервово стискає пальцями склянку, а вираз обличчя такий… наче він когось поховав. — Я навіть не знаю, як тобі про це сказати…

Земля просто тікає з-під ніг. Ноги не тримають і я вчасно встигаю вхопитися за краєчок столу.

— Ні! — закриваю рота долонею — Не може бути! Я не вірю!

Вулкан емоцій знаходить вихід в гарячих сльозах. Вони течуть по щоках, обпалюючи шкіру. Я не в силі стримати схлипи, які вириваються з глибини душі. Бачу розгублений вираз Тимура. Сідаю в крісло й закриваю обличчя долонями.

— Чому це сталося саме з ним? — кажу тихо, не в змозі зупинити ридання.

Байдуже як зараз виглядаю, я бачу перед собою лише обличчя Павла в той день. Яка ж я дурепа. Це була наша остання розмова. Я так довго його не бачила, думала про нього, а коли зустріла, знов втратила. Тепер вже назавжди.

Більше ніколи не побачу його обличчя, усмішки, очей, які зводять з розуму. Не побачу, як він палить й кермує, постукуючи красивими, довгими пальцями по керму. Я більше ніколи його не побачу! Серце розривається на частини, віддаючи болем у кожну клітинку мого тіла.

— Ей, Ангеліно, ти чого? — чую дотик до плеча. — Так вже сталося, заспокойся, — Тимур сідає на бильце крісла й незграбно обіймає мене за плечі. – Ну, не пощастило, з ким не буває?

— Ми посварилися і я наговорила йому купу неприємностей. Якби ж я знала, що то остання наша розмова… — нова порція сліз не дає договорити. Притуляюся до чоловіка й не стримую своїх емоцій.

— Ну, тихо вже. Адвокатесо, що ж ти сирість тут розвела? — намагається говорити лагідно, але це погано в нього виходить.

Знищене життя, розчавлені надії. Ради чого? Заради репутації й думок інших? Я сама все зруйнувала! Своїми руками! Якби того разу я поговорила з ним, чи погодилась на вечерю, з Пашею все було б гаразд.

Найбридкіше у світі відчуття заповзає під шкіру й розповзається всередині мене. Отруйне відчуття зради. Я зрадила свого Павлика. Знищила його довіру, а зараз його теж немає, а я …. А я все життя житиму й шкодуватиму про свій вчинок. Хоча яке це життя? Життя без коханого — лише жалюгідне існування.

— Давай я відвезу тебе додому? Ось випий, — протягає мені склянку з коньяком. Беру її тремтячими руками й одним махом випиваю. Пекуча рідина пропалює горло, але полегшення не приносить.

— Не хочу додому, — кажу тихо й не впізнаю власного голосу. —  Нічого не хочу. Хочу зникнути, розтанути, наче й не було мене. Хочу туди де він…

— О, його краще зараз не бачити, — хмикає й підводиться. Підходить, щоб налити собі ще коньяку.

— То його ще не поховали?

— Кого? — розвертається до мене й підносить склянку до губ, щоб зробити ковток.

— Як кого? Пашу, — шукаю у сумочці хустинку, щоб витерти обличчя.

— Ти що верзеш!? — вигукує Тимур й закашлюється. Підскакую й підлітаю до нього, щоб стукнути по спині. У голові повна каша, нічого не розумію. — Вдома він, але той… трохи шкандибає. А ти що подумала, що він того? — прочищає горло, весь червоний після кашлю.

— Господи! То він живий? — голосно видихаю й хапаюся за серце. На очах знов сльози, але вже від полегшення.

— Звісно! Ти що? Його трохи пожмакали, але жити буде.

— Яке щастя! Ти мене ледь до сердечного приступу не довів, — протягаю руку й забираю в нього склянку. Одним махом знов випиваю її вміст й рішуче дивлюсь на Тимура. — Де він? Негайно відвези мене до Паші.

— Е, ні. Так не піде. До нього зараз краще не їздити… тобі. Він… Скажімо, не святково вбраний. Коротше, поки тобі до нього не можна.

— Я не питала тебе, можна мені чи ні! — знаходжу в собі сили й вмикаю функцію адвоката. — Я сказала відвези. Я хочу його бачити! Зараз! Негайно!

Щиро дякую за увагу!

Не забудьте зазирнути на нову главу книги «Наздогнати мрію»

Гарного вихідного дня та чудового настрою!

Ваша Ерін.

 

 

 

 

 

 

Оригінал статті на Букнет: Кому максимальну знижку?

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Продовження попаданки!

Усім привіт! 

Оновлення книги Академія дружин драконів вже на сайті! 

 

                        Запрошую до прочитання 

поціновувачів фентезі,

Досьє на персонажа

Ім’я: Белла

Фамілія: Франкс

Рід: Франкс

Країна: Україна (перебування в цей момент)

Вік: 16

Ріст: 165 см

Характер: хитра; весела; вигадлива.

Родичі: Ян Косориконіг – зведений брат ; Ольга Косориконіг – опікун.

Сильні

Не варто проходити повз)

Ваша підтримка дуже важлива для мене)Підтримайте мене та цю книгу)І деякий подарунок для вас)

Няня по зальоту

Оце я потрапила! Так, саме такі думки завітали до мене в голову, коли я дізналася, що мені доведеться підміняти

Я теж хочу собі принца!

Привіт всім) Останнім часом мене тягне на історії про королівства)) Як тільки я дочитала до останньої випущеної глави книжку Юліанни “Та єдина, яку він шукав”, то одразу почала шерстити букнет на ще щось подібної тематики

Нова обкладинка та трішки перчику)

Слава Україні! 

Шановні читачі, хочу повідомити, що історія

“День студента”

отримала нову обкладинку! Ось так вона виглядає зараз)  

Також хочу поділитися враженнями про книгу, яку нещодавно почала

Перейти до блогу

Нові автори

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Денис Нарбут

Народився 13 березня 1985 року в м.Армянськ (АР Крим, Україна). Після смерті батька, переїхав з матір’ю та братом в м.Вознесенськ, Миколаївська обл. Публікуватися почав з 16 років у друкованих газетах, книгахзбірниках, альманахах у м.Вознесенськ та м.Миколаїв та інтернетпорталах України. Протягом тривалого часу писав мало. З середини 2020 року повернувся до активного написання віршів та публікацій. […]

Ірина Каспрук

Я – Ірина Каспрук. Поетеса, авторка поетичної збірки “Вплітаючи квіти у своє волосся”. Друзі часто називають мене Сонячна, тому більше моєї поезії ви знайдете у соцмережах за #sonyachna. Детальніше ознайомитись з моєю творчістю можна ось тут : https://www.facebook.com/irkaspruk/

Камелія Кількість робіт: 8 Перейти до "Нові автори"