«Колонія» Макса Кідрука — «Марсіанські хроніки» ХХІІ століття?

«Колонія» Макса Кідрука — «Марсіанські хроніки» ХХІІ століття?

Макс Кідрук. Нові Темні Віки. Книга 1. Колонія – Бородатий Тамарин, 2023 – 904 с.

Макс Кідрук — по-справжньому навіжений автор. Починав він із шалених мандрів світом, потім став писати технотрилери, горор та фантастику і неодноразово їздив зі своєю командою у масштабні промотури країною з новими книжками. І ось тепер, у розпал повномасштабного вторгнення, він з дружиною Тетяною засновує власне видавництво і виходить на ринок з 900-сторінковим романом «Колонія» про Марс та вмирання Землі. Абсолютне божевілля? Можливо. Але в його видавництві «Бородатий Тамарин» головним редактором працює справжній бородатий тамарин, то ж чи можна було розраховувати на менше?

Як фантасти колонізують Марс

Тема колонізації далеких планет, а особливо Марсу, у фантастиці не нова. Взагалі, стосунки письменників із червоною планетою настільки ж тривалі, наскільки й бурхливі. Люди неабияк пройнялися відкриттям Скіапареллі та однією перекладацькою помилкою (замість природних «channels» в народ пішли рукотворні «canals» — і тут понеслося!). Червона планета вабила до себе. Вона була невичерпним джерелом таємниць — загроз і радостей. То на Марсі водилися моторошні триноги, які хотіли поневолити людей (Герберт Веллс), то чарівні принцеси, яких обов’язково треба врятувати (Едґар Райс Берроуз), то смагляві й золотоокі чужинці, що самим своїм буттям обертали планету на метафору (Рей Бредбері).

 

Але чим більше вчені досліджували Марс, тим важче фантастам було працювати з ним як із метафорою. За останні майже 150 років ми неймовірно зріднилися з цією планетою. Деякі вчені та сучасна попкультура переконані, що ось-ось — і ми вже засмагатимемо на Марсі. Тому й фантастика береться досліджувати, скажімо так, утилітарні проблеми колонізації.  Не дивно, що однією з найяскравіших з’яв Марсу в літературі та кіно за останні кілька років стала робота Енді Вейра про марсіанські бурі та проблеми вирощування картоплі. То який же він, Марс Макса Кідрука?

Про колонію та нердів від науки

ХХІІ століття. На Марсі вже багато років функціонує повносправна людська колонія. Спосіб організації людського життя, відповідно, відмінний від того, що панує на Землі, але з огляду на обставини, у яких формувався марсіанський лад, застосовані підходи видаються найоптимальнішими. Або ж вони видавалися такими на початку свого існування, а зараз потребують серйозної ревізії. Земля тим часом робить те, що їй вдається найкраще, — загинається. Глобальне потепління, безліч пандемій (ковід був лише початком)… Ще й жодні політико-економічні проблеми, які існували у двадцять першому столітті, не тільки не вирішились, а навпаки поглибилися. Наприклад, досі існує росія — і вона досі нападає на Україну. Жити у 2141 році й так непросто, якщо вірити Кідруку, а далі стає тільки гірше. Роман починається з незбагненної аномалії з нейтрино (що то таке, автор пояснює в пролозі, не хвилюйтеся). Землю, яка ще не встигла повністю оговтатися від чергової пандемії, захоплює нова хвороба невідомого походження, яка тепер вражає вагітних жінок.

А на Марсі одвічне протистояння батьків і дітей має всі шанси перерости в кривавий громадянський конфлікт. Зашкорубла корумпована геронтократія, що панує на червоній планеті, щиро не знає, що робити з молодим поколінням «марсіан». Їх стає щораз більше, а за своїми інтелектуальними здібностями вони, очевидно, не рівня тим спеціалістам вищої категорії, що завжди прибували на Марс із Землі. Діти Марсу, які через об’єктивні причини ніколи не зможуть потрапити на Землю, жадають визнання і не готові терпіти свавілля можновладних стариганів. Гніт підпалено… Скоро цей клятий світ злетить у повітря.

 

 

Неформальним гаслом «Бородатого Тамарина» стало твердження «Ми заморочуємося». Відповідно, і роман «Колонія», який є лише першою частиною великого циклу «Нові темні віки», вийшов дійсно заморочистим. Макс Кідрук зосередився на максимально реалістичному зображенню сетингу свого роману. Майже всі описані в книжці технології мають під собою наукове підґрунтя. «Колонію» якісно вирізняє на фоні іншої наукової фантастики (і української, і закордонної) скрупульозність, з якою автор пропрацьовує деталі свого світу. А як інакше? Див. вище — про Марс написано реально достобіса. Сказати нове слово важко, але конче необхідно. «Колонія» — це класичний роман-застереження. Це та література, яка не має на меті заспокоїти свого читача чи розважити. Останнє їй, безсумнівно, вдається, проте читання «Колонії» — не безтурботна екскурсія прогулянковим катером, а рафтинг дикою гірською річкою: захопливо, але дуже страшно.

 

До речі, про «страшно».

 

Досвідчений читач фантастики, який візьме до рук перший том «Нових темних віків», може здивуватися, не зустрівши звичних для себе «лякалок». Ні тобі глобального потопу, ні тобі повстання машин, ні тобі зловісних марсіанських артефактів. Натомість автор лякає метангідратним вибухом, який ще не стався, але може, антибіотикорезистентністю, яка сталася вже, та новими підступами росії, які зовсім не нові, а тому жахають іще більше.

 

Теза заяложена, але не втрачає актуальності: реальність страшніша за будь-яку вигадку. Вчені, ось хто справжні королі жаху. Почитайте їхні праці — і точно станете параноїками. Макс Кідрук от почитав («Перелік літератури» в кінці «Колонії» на сімдесят позицій тонко натякає) і тепер несе благу вість людям. У свою 900-сторінкову «крихітку» він напакував стільки прогнозів, гіпотез та ідей, яких іншим авторам вистачило б на кілька багатотомних епопей, а Кідрук зібрав усе це під однією обкладинкою і переплів настільки хитро і майстерно, що хоч-не-хоч, а щелепа під дією нездоланних сил відвисає. Висновок один: ми не в той бік боїмося. 

 

Чи все в цьому механізмі працює ідеально? Авжеж, ні. На нашу гуманітарну думку, технічні описи можна було б скоротити ледь не вдвічі. 900 сторінок стали б 600 і читалися б бадьоріше, бо ніде правди діти, але всередині «Колонія» очікувано провисає: важко підтримувати стабільно високий темп на такій дистанції. Роман споряджено помірною кількістю схем, графіків і таблиць, які когось приваблять, а когось відлякають. Навіть кольорові ілюстрації є, на яких детально і правдоподібно зображено марсіанські поселення! Нерди від науки будуть у захваті. На щастя, «Колонія» сподобається не лише їм.

 

Гарна історія — непевні часи

У художній літературі всі наукові гіпотези та рендери Марсу яйця виїденого не варті, якщо вони не слугують доповненням до по-справжньому хорошої історії. Можливо, колись Макс Кідрук плюне на все і напише чесний наукпоп про космос, клімат чи біологію, але поки що перед нами не футурологічний прогноз на кшталт тих, які пропонують Реймонд Курцвейл чи Мічіо Кайку, а науково-фантастичний роман. З історією в «Колонії» також усе добре. Її живлять яскраві персонажі. Їх багато, і всі вони виписані з винятковою любов’ю та уважністю.

Перші шість сторінок книжки — це список дійових осіб з короткою біографічною довідкою. Сувора необхідність для «Нових темних віків». У процесі читання ви будете неодноразово повертатися на початок, щоб освіжити деяку інформацію. Макс Кідрук повільно виставляє фігури на шаховій дошці перед своєю епічною партією. У всіх є своя історія, свої інтереси, потреби та призначення. Суворий очільник української діаспори Ґоран Загарія (українці взагалі вийшли дуже крутими!), заступник Верховного комісара Глобальної Екологічної Організації Тайрон Кроудер та його сестра Ронна, а ще Джилл та Мервін Роорди. Окремо хотілося б відзначити двох хай не головних, але все одно яскравих персонажів — хворого на прогерію молекулярного програміста Кентона Дрейґана та жорстокого контрабандиста з Марсу Яміла Анґладу. Кожен з них зіграє свою роль, коли прийде час.

 

Трохи нагадує підходи Джорджа Мартіна, еге ж? Мабуть, автор «Пісні льоду та полум’я» найбільше вплинув на Макса Кідрука в «Колонії». Хоча, здавалося б, де Марс, а де Вестерос? Аж ні, паралелей дуже багато. Текст скомпоновано за тими само принципами, що і в Мартіна: усі розділи показують історію очима різних персонажів, та й марсіанська Рада Дев’ятнадцятьох гризеться за владу й плете інтриги не гірше за Ланістерів і Таргарієнів. Зринає на сторінках «Колонії» і Майкл Крайтон (як інакше, коли це книжка Кідрука?), і Джеймс С. А. Корі, і багато хто іще.  Однак роман не стає калейдоскопом із цитат і ремінісценцій, а міцно стоїть на своїх двох без будь-яких милиць. Навіть якщо ви не впізнаєте алюзії на «Штам Андромеди» чи «Таймлайн», гірше не стане.

 

Та й навіщо всі ці постмодерністські ігри, якщо книжку захопливо читати і без них?  Попри свій об’єм, складні описи технологій та наукових концепцій і важкі теми, «Колонія» — справжній page-turner. Якщо не відволікатися, роман можна прочитати за п’ять днів (може, комусь вдасться і швидше, за всіх не скажемо).

 

Кідрук вміє бути коли треба, серйозним, коли треба, пронизливим, коли треба, жорстоким. А найголовніше — він досі вміє бути смішним. Неочікувано як для книжки з циклу «Нові темні віки», але в деяких моментах ви згинатиметеся від реготу.

 

Говорити про «Колонію» можна ще довго. Це непересічна з’ява в українському культурному просторі, яка заслуговує на детальне вивчення та аналіз. Хоча б тому, що аналогів їй немає. Усе, з чим її можна порівняти, виходило далеко за межами України. Українські фантасти, які в майбутньому захочуть писати про Марс, неминуче взоруватимуться саме на «Колонію»: уже зрозуміло, що її обійти не вдасться. Справа не лише в якості тексту — він точно зайде далеко не кожному читачеві. Хоча б тому, що насправді всі ці 900 сторінок — лише експозиція до ще масштабніших подій.

Просто «Колонію» і все, що з нею пов’язано, вирізняє гранична чесність. В одному з інтерв’ю Макс Кідрук сказав, що він не вірить у позитивні фінали. І ще менше він вірить в омріяне світле майбутнє: «Після 24 лютого минулого року мені здається, що всі фантастичні книжки, які пишуть щось про морально-етичний прогрес людства і про те, як людина зміниться за кілька століть, якою вона буде досконалою — всі ці книжки можна викидати на смітник».

 

Автор запрошує на розмову, до якої в Україні не всі готові. Наприклад, його «Колонія» іде в розріз із суспільним запитом на розвал росії в найближчі кілька років, і письменника за це повсякчас критикують. Але будьмо чесні: то надто утопічна мрія. А реальність така, що навіть після перемоги нам і далі доведеться сусідити з країною-маніяком. Проте щиро захоплює, що в цьому непевному світі знаходиться такий шаленець, як Макс Кідрук, готовий приділити наступні десять років написанню монументальної квадрології. Амбітність і віра у свою історію вражає. Тож радимо пристебнути ремені й приготуватися: мандрівка буде довгою. А ми з нетерпінням чекаємо на другий том.

Купити книжку.

 

Оригінал статті на Suspilne: «Колонія» Макса Кідрука — «Марсіанські хроніки» ХХІІ століття?

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Закон про мову зобов’яже місцеві друковані медіа виходити українською

З 16 липня для місцевих друкованих медіа набуває чинності 25 стаття закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», яка зобов’язує медіа мати версії держ

Лондонський книжковий ярмарок очолюватиме новий директор

Новим директором Лондонського книжкового ярмарку стане Адам Ріджвей. Про це Читомо повідомила заступниця виконавчого директора PR-компанії Midas Амелія Найт.
Раніше ярмарок очолював Гар

Українська фотокореспондентка стала переможницею World Press Photo

Всесвітньо відомий фотоконкурс World Press Photo оголосив світових лауреатів престижного конкурсу у 2024 році.

Як передає Укрінформ, список переможців опублікований на офіційному сайті конкурсу.

Оце кіно! Або як розповісти підліткам про кінематограф?

Ольга Бірзул. Твоя книга про кіно. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2024. — 164 с. / 14+
 
Не кожен, хто вважає себе кіноманом, здатен відрізнити фільми нової французької хвилі від ар

Проєкт Читомо і PEN «Слова і кулі» вийде друком у форматі книжки

В Україні виходить друком збірка інтерв’ю з українськими письменниками та журналістами, які стали військовими та волонтерами «Слова і кулі».
До видання увійдуть розмови з людьми, які «р

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"