Коли згадуєш дитинство…

Коли згадуєш дитинство…

Коли згадуєш дитинство…

ДИТИНСТВА МИТЬ ЧУДОВА…

Товпляться люди в тро­лейбусі. Усім тісно, незручно, а тут ще якийсь молодик з картонними коробками. Пос­тавив їх майже на проході, став біля них — наче варто­вий. З усіх боків на нього гримають, він тільки встигає, давати всім одкоша. І раптом — спокійний, рівний жіночий голос, схожий на дикторсь­кий:

 

– Юначе! А що там у вас в коробках?

 

– А для чого вам знати? Секрет фірми…

 

– Як такий великий секрет, то не признавайтесь, — пора­дила сивочола плечиста жінка, дуже схожа на пані Моніку із незабутнього телевізійного «Кабачка «13 стільців». Але я дуже тривожусь тим, що можу зачепити їх, коли виходитиму. Ноги мене вже не слухають. А ви ж образитесь, подумаєте, що я навмисно.

 

Біленький комірець, темно-синій жакет… Не інакше, як вчителька. Не замовкає, наче їй дозволено на той час, поки їде, провести урок ввічливос­ті. Усі пасажири повертають голови, з цікавістю дослухаю­ться. Юнак червоніє, нехотя, мов школяр, який запізнився на урок, пояснює:

 

– Не так, щоб великий се­крет. Там корпуси до…

 

– Не важливо до чого, — перебиває жінка. — Вони не скляні, не розіб’ються?

 

– Ні, металеві.

 

– Ну от і добре. Це ми вже вияснили. Тепер перейдемо до іншої теми. Сьогодні така за­духа. А все-таки вітер дме ще не з півдня. Ви б знали, що ді­ється на півдні… Я спитала своїх учнів: чи цікаво їм знати, як живуть на півдні. Знаєте, що вони відповіли? Дуже ціка­во! І про вітри-пасати, про моря, океани. Ми з ними за урок побували в таких країнах, що і в телеподорожах не поба­чиш. Чутно було, як муха про­летіла. Такі дітки хороші! Я за п’ятдесят років вчительської праці не стомилась казати, як люблю їх. Вони — найкращі! Давали мені клас — доводила до випуску. Цікаво було б під­рахувати, скільки їх пішло по життєвих шляхах після мого благословення. Багато…

 

Жінка сиділа біла вікна тролейбуса, і до неї потроху підтягува­лись люди. Хтось по­сміхався, хтось шаноб­ливо, з повагою огля­дав огрядну постать: скільки це їй? Сімдесят? І ще викладає. Хіба в школі у пен­сіонерах ще є потреба? Он, мо­лоді за вислугою років вдома залишаються.

 

Ніби вгадуючи думки прису­тніх, учителька продовжує:

 

– Мене у школі цінять. Скі­льки перевірок було — ні в кого жодних претензій. Дітво­ра чудово знає географію. Найцікавіший предмет!

 

І знову вона — в центрі ува­ги. З нею вступають у розмову:

 

– А як же щодо знань? Вчити уроки усім ліньки, нав­круги скільки розваг…

 

– Так, розваг вистачає. Треба досягти такого рівня, щоб урок був схожий на ціка­ву розвагу. Таку, яка вимагає кмітливості, доброї пам’яті, орієнтування на карті.

Супутниця, що сиділа нап­роти, повідомила всім, що Олена Львівна — так звуть учительку — зможе зараз про­вести урок географії для всіх. Пригадаймо: хто як вчився?

 

З натовпу протиснувся чо­ловік у капелюсі:

 

– А як ви ставитеся до ви­вчення рідної мови? Як слідку­єте за відповідями учнів: чи грамотно вони відповідають, хоч і на географічні теми?

 

– Хотілось би знати, — окинула його допитливим по­глядом Олена Львівна, — де ви, шановний, навчились так гарно розмовляти українсь­кою? Буває: з діда-прадіда живуть в Україні, а розмовля­ють — ні те ні се.

 

Чоловік знітився:

 

– Я якраз і не українець. Ми — німці.

 

– Колоністи? З часів Вели­кої Вітчизняної?

 

– Та ні. Ще раніше…

 

– З тих спеціалістів, які наїздили на прохання госуда­ря Росії?

 

– Мабуть, що так…

 

– О, це дуже цікаво. Бачи­те, не тільки географія, ще й історія в нашому тролейбусі. Ой, хоча б не проїхати свою зупинку, — засовалась на си­дінні Олена Львівна.

 

Пасажири охоче розступали­ся перед нею. Кожен встиг тут побувати уч­нем, повернувся в ди­тинство, згадав своїх учителів, шкільні роки. Якісь важливі істини, високі почуття… Моло­дик з коробками запропонував:

 

– Хочете, Олено Львівно, я вірша прочитаю?

 

– Якщо встигнете — будь ласка!

 

– Тільки я російський па­м’ятаю:

 

Учитель! Перед именем твоим

Позволь смиренно преклонить колени…

 

Правильно?

 

— Я б вам поставила «від­мінно». Ви сьогодні добре підготувались, — блиснула зволожнілими повіками Оле­на Львівна і, з натугою пере­ставляючи отерплі ноги, по­прямувала до виходу.

 

Здавалось, їй не хотілось покидати аудиторію, де всі виявились розуміючими і здібними учнями. Та й «уч­ням» здалося, що в тролей­бусі стало надміру гамірно, наче продзвенів дзвінок і настала перерва. Нікому приструнити, нікому зроби­ти зауваження. Треба, ма­буть, самим бути більш стриманими, ввічливими. Он, у віконце, видно її ува­жний, оцінюючий погляд. Під ним, цим поглядом, усі ми — діти. Прагнемо скорі­ше стати дорослими, огля­даємось у минуле: чи не розгубили чогось по доро­зі? Радісних сподівань, тре­мтливих почуттів, проникли­вості в душі…

 

Прекрасна миттєвість — дитинство. І хай будуть благо­словенні ті, хто, мов скульп­тор, ревно пильнує, щоб пра­вильно формувався витвір. Його оцінять люди…

 

Оригінал статті на Букнет: Коли згадуєш дитинство…

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Важливо!!! Для тих, хто читає Володаря!

Дорогі читачки, щиро дякую за вашу підтримку та емоції! Найближчим часом продовження виходитиме через день, тому, що я їду у відпустку, але навіть там продовжу займатися книгою.

Знижка на “Без зайвих слів”!

Вітаю, мої хороші! Забігла коротенько повідомити, що сьогодні на роман «Без зайвих слів» діє знижка. Може бути, комусь стане в нагоді) Щиро запрошую зазирнути до цієї історії про справжнє кохання та міцну дружбу,

Про що мої кники. Лонгрід.

Софія Вітерець нещодавно запропонувала флешмоб з темою, що мене цікавить багато років.

Треба розказати, про що наші книги, а коментатори можуть написати, чи вони вловили авторський меседж.

Здається, все просто.

дорослі не носять рожевого

“Для всеохопного розуміння чогось – потрібно аналізувати” – це я зрозуміла на економічному факультеті та повністю згідна. Аналіз дійсно дуже важливий, бо якщо застосовувати його правильно, це прямий шлях до самовдосконалення.

Наприклад,

Знижка на “Один крок”

Шановні  читачі, сьогодні діє неймовірна  знижка  на мою  завершену книгу «Один крок». Її  можна  придбати  за ціною,  нижчою передплати.

https://booknet.com/uk/book/odin-krok-b325523

Анотація

Коли вони вперше

Перейти до блогу

Нові автори

Обиденна Марія

Обиденна Марія – письменниця, авторка науково-популярних праць, перекладачка. Народилась у місті Чернігові. Закінчила Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченко за фахом історія, англійська мова та література. У Київському Міжнародному Університеті отримала ступінь магістра за спеціальністю англійська філологія. Мешкає у місті Києві. 15 років працює перекладачкою, авторкою науково-популярних та публіцистичних статей. Пише прозові твори і […]

Маргарита Проніна

Авторка двох романів: «Звичайна» 2015р. та «Закони дива» 2020р. Дехто називає мій основний жанр “інтелектуальна жіноча проза”. Веду невелику community для письменників: I.Publish та групу на ФБ «Як написати книгу?» – для мотивації молодих авторів та перших кроків у сфері літератури. Також є співаторкою збірки “Приготуй мені гарячого глінтвейну”. Замовити книги та поспілкуватися запрошую в […]

Zoriána Bezodnia Кількість робіт: 1 Тетяна Зінченко

Я – Тетяна Зінченко, журналістка, фольклористка, за другою освітою – психолог. Маю збірку поезій “Твоя щаслива пора року”, готується до виходу роман у новелах.

Сергій Ущапівський

Посилання на мій авторський сайт: poeziya-dushi.com Посилання на авторську сторінку в Фейсбук: Ushchapivskyi.Serhii Посилання на сторінку в Інстаграм: ushchapivskyi.serhii

Перейти до "Нові автори"