Коли згадуєш дитинство…

Коли згадуєш дитинство…

Коли згадуєш дитинство…

ДИТИНСТВА МИТЬ ЧУДОВА…

Товпляться люди в тро­лейбусі. Усім тісно, незручно, а тут ще якийсь молодик з картонними коробками. Пос­тавив їх майже на проході, став біля них — наче варто­вий. З усіх боків на нього гримають, він тільки встигає, давати всім одкоша. І раптом — спокійний, рівний жіночий голос, схожий на дикторсь­кий:

 

– Юначе! А що там у вас в коробках?

 

– А для чого вам знати? Секрет фірми…

 

– Як такий великий секрет, то не признавайтесь, — пора­дила сивочола плечиста жінка, дуже схожа на пані Моніку із незабутнього телевізійного «Кабачка «13 стільців». Але я дуже тривожусь тим, що можу зачепити їх, коли виходитиму. Ноги мене вже не слухають. А ви ж образитесь, подумаєте, що я навмисно.

 

Біленький комірець, темно-синій жакет… Не інакше, як вчителька. Не замовкає, наче їй дозволено на той час, поки їде, провести урок ввічливос­ті. Усі пасажири повертають голови, з цікавістю дослухаю­ться. Юнак червоніє, нехотя, мов школяр, який запізнився на урок, пояснює:

 

– Не так, щоб великий се­крет. Там корпуси до…

 

– Не важливо до чого, — перебиває жінка. — Вони не скляні, не розіб’ються?

 

– Ні, металеві.

 

– Ну от і добре. Це ми вже вияснили. Тепер перейдемо до іншої теми. Сьогодні така за­духа. А все-таки вітер дме ще не з півдня. Ви б знали, що ді­ється на півдні… Я спитала своїх учнів: чи цікаво їм знати, як живуть на півдні. Знаєте, що вони відповіли? Дуже ціка­во! І про вітри-пасати, про моря, океани. Ми з ними за урок побували в таких країнах, що і в телеподорожах не поба­чиш. Чутно було, як муха про­летіла. Такі дітки хороші! Я за п’ятдесят років вчительської праці не стомилась казати, як люблю їх. Вони — найкращі! Давали мені клас — доводила до випуску. Цікаво було б під­рахувати, скільки їх пішло по життєвих шляхах після мого благословення. Багато…

 

Жінка сиділа біла вікна тролейбуса, і до неї потроху підтягува­лись люди. Хтось по­сміхався, хтось шаноб­ливо, з повагою огля­дав огрядну постать: скільки це їй? Сімдесят? І ще викладає. Хіба в школі у пен­сіонерах ще є потреба? Он, мо­лоді за вислугою років вдома залишаються.

 

Ніби вгадуючи думки прису­тніх, учителька продовжує:

 

– Мене у школі цінять. Скі­льки перевірок було — ні в кого жодних претензій. Дітво­ра чудово знає географію. Найцікавіший предмет!

 

І знову вона — в центрі ува­ги. З нею вступають у розмову:

 

– А як же щодо знань? Вчити уроки усім ліньки, нав­круги скільки розваг…

 

– Так, розваг вистачає. Треба досягти такого рівня, щоб урок був схожий на ціка­ву розвагу. Таку, яка вимагає кмітливості, доброї пам’яті, орієнтування на карті.

Супутниця, що сиділа нап­роти, повідомила всім, що Олена Львівна — так звуть учительку — зможе зараз про­вести урок географії для всіх. Пригадаймо: хто як вчився?

 

З натовпу протиснувся чо­ловік у капелюсі:

 

– А як ви ставитеся до ви­вчення рідної мови? Як слідку­єте за відповідями учнів: чи грамотно вони відповідають, хоч і на географічні теми?

 

– Хотілось би знати, — окинула його допитливим по­глядом Олена Львівна, — де ви, шановний, навчились так гарно розмовляти українсь­кою? Буває: з діда-прадіда живуть в Україні, а розмовля­ють — ні те ні се.

 

Чоловік знітився:

 

– Я якраз і не українець. Ми — німці.

 

– Колоністи? З часів Вели­кої Вітчизняної?

 

– Та ні. Ще раніше…

 

– З тих спеціалістів, які наїздили на прохання госуда­ря Росії?

 

– Мабуть, що так…

 

– О, це дуже цікаво. Бачи­те, не тільки географія, ще й історія в нашому тролейбусі. Ой, хоча б не проїхати свою зупинку, — засовалась на си­дінні Олена Львівна.

 

Пасажири охоче розступали­ся перед нею. Кожен встиг тут побувати уч­нем, повернувся в ди­тинство, згадав своїх учителів, шкільні роки. Якісь важливі істини, високі почуття… Моло­дик з коробками запропонував:

 

– Хочете, Олено Львівно, я вірша прочитаю?

 

– Якщо встигнете — будь ласка!

 

– Тільки я російський па­м’ятаю:

 

Учитель! Перед именем твоим

Позволь смиренно преклонить колени…

 

Правильно?

 

— Я б вам поставила «від­мінно». Ви сьогодні добре підготувались, — блиснула зволожнілими повіками Оле­на Львівна і, з натугою пере­ставляючи отерплі ноги, по­прямувала до виходу.

 

Здавалось, їй не хотілось покидати аудиторію, де всі виявились розуміючими і здібними учнями. Та й «уч­ням» здалося, що в тролей­бусі стало надміру гамірно, наче продзвенів дзвінок і настала перерва. Нікому приструнити, нікому зроби­ти зауваження. Треба, ма­буть, самим бути більш стриманими, ввічливими. Он, у віконце, видно її ува­жний, оцінюючий погляд. Під ним, цим поглядом, усі ми — діти. Прагнемо скорі­ше стати дорослими, огля­даємось у минуле: чи не розгубили чогось по доро­зі? Радісних сподівань, тре­мтливих почуттів, проникли­вості в душі…

 

Прекрасна миттєвість — дитинство. І хай будуть благо­словенні ті, хто, мов скульп­тор, ревно пильнує, щоб пра­вильно формувався витвір. Його оцінять люди…

 

Оригінал статті на Букнет: Коли згадуєш дитинство…

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

В Україні запровадили механізм добровільної відмови від вченого звання

У Кабінеті міністрів затвердили постанову, що визначає механізм добровільної відмови від вченого звання. Її оприлюднили на вебпорталі органів виконавчої влади України.
До затвердження р

У Словаччині поет скоїв напад на прем’єр-міністра країни Роберта Фіцо

Прем’єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо поранили під час стрілянини перед Будинком культури у Гандлова, де проходило засідання уряду. Про це повідомив словацький новинний сайт Aktualit

Хто з українських письменників-класиків одягав вишиванки

Щороку в третій четвер травня українці святкують День вишиванки. Зараз вишита сорочка є невіддільним символом української ідентичності, котру українці одягають не лише на свята. Цікаво,

Із життя пішла канадська письменниця і нобелівська лавреатка Еліс Манро

У віці 92 років померла канадська письменниця, майстриня короткого оповідання, лавреатка Нобелівської премії з літератури-2013 Еліс Манро.
Еліс Манро народилася 10 липня 1939 року в Онт

Стало відомо, які книжки Україна представить на виставці у Польщі

Наприкінці травня в Палаці культури й науки у Варшаві відбудеться Міжнародний книжковий ярмарок, на якому Україна представить національний стенд і літературну програму. Про це повідомил

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"