Кожне слово – відлуння
2022-07-11 16:49:29 Олена Блашкун

Кожне слово – відлуння

Коли починаєш читати твір про цифровий світ, то очікуєш чого завгодно, але не того, що знову повернешся у лютий. Життя дійсно поділилося на “до” 24 та “після”. І не лише в героя “Сорок перше лютого”, а в кожного з нас. Не знаю, скільки знадобиться ще часу, щоби спогади стали блідими, чи взагалі зникла, але, чесно кажучи, вже й не впевнена, що хочу, щоб так сталося. Кілька місяців тому – так, але зараз… Краще ампутація кінцівки, ніж постійне гниття живої плоті. А з таким сусідом – це одне й те саме.

Ром, не знаю як ти це зробив, але мені доводилося кілька разів відкладати це коротеньке оповідання – занадто живими були картинки перед очима, а емоції героя – копіювали все те, що було з кожним з нас. Це те, що “стосується кожного”, хай би як заїжджено не звучала ця фраза.

Вибачте, напевно, тепер ви вважаєте, що це сумне оповідання про смерть та сльози? Ні, зовсім ні. Особисто для мене воно мало сіре забарвлення, адже такою була природа наприкінці зими, такого кольору укриття зсередини, і такими стають випалені орчою технікою дороги. Але це оповідання про мовчазну боротьбу, коли робиш усе, щоб допомогти іншим, і щоразу нагадуєш собі, що зараз не час сваритися, навіть якщо терпіння вже не лишилося. Герой живе з гаджетом у руках, і виринає з цифрового світу лише тоді, коли потрібно реально щось зробити корисне. Знайомо, чи не так?

Дякую, це неймовірна історія. Наче фрагмент з життя, але читаєш його, наче переглядаєш світлину з минулого, про яку навіть і не знав. Не розумів, що її зробили й зберегли.

Однозначно рекомендую.

Оригінал статті на Букнет: Кожне слово – відлуння