З погордою до смерті: біографія Лесі Українки крізь оптику спротиву й любові

З погордою до смерті: біографія Лесі Українки крізь оптику спротиву й любові

Тамара Гундорова, Леся Українка. Книги Сивілли – Віват, 2023 – 304 с.

 

Нова книжка Тамари Гундорової покликана переосмислити біографію Лесі Українки, подати її як історію «спротиву усталеним правилам і законам патріархальності», в якій було кохання, духовна близькість, стан «інакшості» через хворобу.

Публікуємо фрагмент з книжки «Леся Українка. Книги Сивілли», який Читомо надало видавництво «Віват».

 

Санаторійна зона європейського роману

 

Курорт, ця нова оптика, що відкриває новий спосіб письма, поєднує Лесю Українку з контекстом європейського модерністського роману, для якого санаторійна тема є однією з центральних, як і пов’язана з нею тема хвороби.

 

Дмитро Затонський свого часу зазначав, що, можливо, захворювання сформулювало особливу оптику творчості у Франца Кафки, якій немає аналогів. Кафка, як і Леся Українка, слабував на хворобу віку — туберкульоз. Останні три місяці життя він провів у санаторіях: «Вінер-Вальді» неподалік Відня, клініці професора Ґаєка та санаторії професора Гофмана в Кірлінгу, де й помер у віці сорока років. Ці місця згадує і Леся Українка — вона спеціально їздила у Відень на консультацію до лікарів, зокрема щодо «водяної курації», і говорила, що за потреби могла б зупинитися в одному з купелевих закладів, благо, «коло Відня є тих Badeanstalten доволі»…

 

Звичайно, постаті цих двох письменників — Лесі Українки й Франца Кафки, — як і їхня стилістика, різні, та все ж є те, що їх зближує. Це хвороба, що формує спосіб письма, де особлива роль належить гетеротопії, яка перетворює інші краї, наприклад замок в однойменному романі, на образ «інакших місць».

 

Кафка зізнавався, що його твори народжуються дуже повільно, як і «уліти» в Лесі Українки, що «самотність має наді мною владу, на яку можна покластися», як занотовує він у щоденнику, що моменти творчості й фантазії він переживає на межі людських можливостей узагалі. Так писала і Леся Українка, зокрема свої останні твори, зі зневагою до смерті кидаючись у море світових сюжетів…

Кафка знав і розумів, що таке біль, і називав його абсолютно нічим не спотвореною істиною, а власну хворобу вважав наслідком багатолітнього стресу, спричиненого напруженими творчими пошуками, а також щоденною нелюбленою працею. «На примітивний погляд, достеменна, незаперечна, ззовні абсолютно нічим (мучеництвом, самопожертвою задля іншої людини) не спотворена істина — тільки фізичний біль» — твердив він, розуміючи хворобу як шлях до Абсолюту.

 

Істина болю перегукується з погордою до смерті Лесі Українки, як і Кафкина посвяченість літературі, і його метафізичне розуміння життя в усій повноті як того, що «сховане за завісою, десь у глибині, невидиме, далеке-далеке. Та воно причаїлося там без відрази, не вороже, не глухе. Якщо його покликати заповітним словом, справжнім ім’ям, воно прийде. Ось таємниця чарів, які не творять, а кличуть».

 

Схоже сприймає надземний світ слів-ейдосів у своїй поезії і Леся Українка, для якої порив ins Blau* стає шляхом до «заповітного слова», котре визволяє з вавілонського полону одинокості. Так розуміє прихований сенс буття і Мавка в «Лісовій пісні», яка символізує візію творчості, що народжується зі страждання й туги, яких не відає природа і які властиві лише смертній людині. Мавка знає, що пісні Лукаша — «душі своєї цвіт», який чарівніший від цвіту папороті, бо «скарби творить, а не відкриває». Пізнання цього перетворює Мавку на медіума культури і дарує їй зрідні людському «друге серце».

 

Хвороба й санаторій пов’язують Лесю Українку зі ще одним великим модерністом початку ХХ століття — Бруно Шульцом. У його «Санаторії під Клепсидрою» («Sanatorium pod Klepsydrą», 1935) «санаторійна» гетеротопія набуває не лише особистого характеру, але й змальована в усіх своїх трансформаціях і викривленнях, просторових і часових, як дзеркало, вигнуте, немов сфера, або комплекс камер-обскур, вставлених одна в одну. Санаторійна топіка тримається на часовому викривленні. Як довірливо зізнається доктор, «ми повернули час назад», час запізнюється на «певний інтервал, довжину якого неможливо окреслити» в кожному окремому випадку для кожного окремого пацієнта. Приміром, відповідно до практикованого «простого релятивізму» тут відбувається реактивація минулого часу «із усіма його можливостями, зокрема і з можливістю одужання»…

 

У цілому, увесь Санаторій постає суцільною містифікацією, але з виразними курортними ознаками, що нагадують про відгуки й характеристики Лесі Українки: нудьгою, еротичною напругою та книжками.

 

На противагу містичній символіці «санаторійного» оповідання Шульца, Томас Манн у «санаторійному» романі «Зачарована гора» асоціює курортну зону з індивідуацією і шляхом до самопізнання головного героя — Ганса Касторпа. Манн творить свій варіант «санаторійної» гетеротопії, розмістивши санаторій «Берґгоф» окремо від «рівнини» та звичного бюргерського життя, високо в горах, наділивши його виразною інакшістю, полікультурністю та архетипністю.

Томас Манн розпочав писати цей роман 1913 року, а задум його постав унаслідок відвідування дружини, яка була хвора на туберкульоз і лікувалася в санаторії у Давосі. Манн провів із нею три тижні, спостерігаючи за тамтешнім життям. Санаторій у його романі постає типовою гетеротопією: це інакший світ на вершині пагорба, відмінний від життя внизу. Там, нагорі, видозмінюється, а то й завмирає час: кілька днів видовжуються й здаються вічністю, приїхавши на три тижні, герой проводить у санаторії сім років. Там не діють закони природи, нікчемним стає календар: «пори року тут не чітко розмежовані», «скоріше, змішуються між собою й не дотримуються календаря». Час тут підпорядкований цілком інакшим ритмам і зовсім не збігається з нормальним часом у долині. Та й за природою своєю він стає інакшим: замість днів міряється місяцями, тягнеться нескінченно (так званий довгий час), має свої дискретні градації (час сніданку, час обіду, час сну), набуває онтологічного статусу «твого часу».

 

Санаторій і хвороба знищують час, так само як і життя. Нудьга, яку культивує санаторій, зрідні хворобі, світ «нагорі» привчає до рослинного, вегетативного існування…

 

«Санаторійна зона» (1924) в однойменній повісті Миколи Хвильового, навпаки, є символом «зайвого» часу. Як підкреслює оповідач, це «не театр маріонеток», а «розклад певної групи суспільства». У санаторії Хвильового зібрані ті, які виявляються «зайвими» людьми в нові пореволюційні (міщанські) часи. «У санаторій стікались зі всіх кінців духмяного краю. Тут були партійні, безпартійні, анархи, слюсарі, токарі, метранпажі і були, як казала Майя: радбури, комбури, комфутури, пролетури, в “останній стадії” і від манікюрш»… Зрештою, санаторій постає у Хвильового психічним відхиленням, фантомом уяви, хворою реальністю.

 

Така санаторійна зона є тим закутком історії, де опиняється «зайвий» матеріал соціалістичної історії: плебеї та хворі мрійники. Це насправді божевільня, де «зайвих» людей приводять до стану хворих на істерію, меланхолію, шизофренію. Психічно вони розщеплені між минулим і майбутнім, виснажені революцією, романтикою, сентименталізмом і мріями про комуну. Як у клініці, тут відбувається селекція «нової» людини з метою перетворення її на машину й відкидається генетично використаний матеріал…

 

Від курортної історії про одинокість і флірт, що їх відтворила Леся Українка, до «санаторійної зони» Миколи Хвильового смисли, яких набуває курорт у культурній уяві, змінюються й розвиваються. Нових варіацій і викривлень набуває топографія, розширюється часова та просторова символіка, народжуються нові філософські та психологічні значення й референції. Однак суттєвим лишається те, що зафіксувала і сама Леся Українка: курорт дедалі більше утверджується як метафора відчуження в культурі модернізму, актуалізуючи свій гетеротопний потенціал і символізуючи часопростір кризи, імітації та девіації — ментальної, духовної, соціальної та політичної.

 

*У блакить (нім.).

 

Купити книжку

 

Оригінал статті на Suspilne: З погордою до смерті: біографія Лесі Українки крізь оптику спротиву й любові

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Експерти озвучили 23 істотні проблеми українського книговидання

Під час публічного обговорення підсектора книговидання та книгорозповсюдження, що організував проєкт RES-POL спільно з Українським інститутом книги, експерти озвучили 23 проблеми сектор

Одеса, Івано-Франківськ, Дніпро, Вінниця й Чернівці — які нові книгарні можна відвідати не в столиці

В Україні відкрилися нові книгарні: «Книгарня Є» у Вінниці й Івано-Франківську, книгарні-кав’ярні Старого Лева в Івано-Франківську й Одесі, «Вперта коза» у Дніпрі, «Книгарня артефактів»

Видавці й книгорозповсюджувачі: Піратство не зменшилось

Під час публічного обговорення підсектора книговидання та книгорозповсюдження, що організував проєкт RES-POL спільно з Українським інститутом книги, розгорнулася дискусія щодо піратства

Фільм Ірини Цілик «Я і Фелікс» — відтепер на стримінгових сервісах

Фільм «Я і Фелікс» режисерки Ірини Цілик вийшов в онлайн прокат на стримінгових сервісах Netflix, Megogo, Sweet.TV і Київстар ТБ. Про це повідомила режисерка фільму на своїй фейсбук-сто

Після ракетної атаки по Харкову кількість замовлень у Vivat зросла вчетверо

Після оголошення про підтримку харківського видавництва Vivat, чиї книжки були знищені під час російської ракетної атаки на друкарню Factor Druk, українці вчетверо збільшили зам

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"