Знижка 25% на книгу «нахаба В МоЄму Будинку»
2022-05-09 09:03:56 Анна Харламова

Знижка 25% на книгу «нахаба В МоЄму Будинку»

ВІТАЮ, МОЇ ЛЮБІ!!!
ЗНИЖКА 25% на книгу
«НАХАБА В МОЄМУ БУДИНКУ»

Уривок.
«— Вибач. Налякав?

— Вибач, Скарлетт.

— Все добре. Пішли.

Я поспішила вийти, але Домінік схопив мене за лікоть, і притиснувши мене до холодильника своїм тілом, забрав з моїх рук пляшку і поставив її на стіл. Все відбувалося так швидко, що я не зрозуміла, як його долоні схопили моє обличчя, а його гарячі губи опинилися на моїх. Він жадібно линув до моїх вуст, наполегливо натискуючи, щоб я піддалась його діям. І я піддалась. Мої руки обвели його шию, торкаючись волосся на потилиці. В той самий час, його долоні перемістились на багато нижче… з обличчя на талію… О, господи! Моє серце виплигувало з грудей, коліна підкосились і я вся розчинилась в його обіймах. Поцілунок переріс в щось неймовірно-шалене. Поцілунок за поцілунком ставали все розкутішими. Єдине слово для цього дійства, було – жадібність. Ми шалено насолоджувалися тим, що відбувалося. Поцілунок межував з солодким болем.

Він відсторонився і наші затуманені погляди зустрілись. Мої коліна і досі підкошувались. Добре, що він так міцно тримав мене.

— Скарлетт…

— Домінік… Це…

— Це тепер зупинить твою невгамовну подругу. Вона йшла за мною, – тож все бачила. Тепер не буде діймати тебе тими бовдурами.

Те, що я відчувала хвилину тому і те, що я відчувала в цю секунду – були, як Африка та Антарктида. Те полум’я, яке я відчувала, перетворилося від його слів на лід. Як він так міг? Тепер я виглядаю, як ідіотка, яка кинулася на його шию, яка відповідала так пристрасно на його цілунки, бо до нестями закохується,… а він… він ні. Сором захопив мене з середини, так само, як і гнів. Більше ніколи. Ніколи, я не дозволю йому себе торкнутись. Я все зрозуміла. Я зробила висновки.

— Дякую. — Я схопила пляшку і вилетіла з будинку, не обертаючись. За спиною я почула удар, гадаю це Домінік вдарив кулаком по холодильнику. На що він сердився? На себе? Чи на мене? Чи на ситуацію, яка змушує його жити зі мною?

Я встала біля стіни, і обпершись об неї, намагалася не розревітись. Мені боліло в грудях і я не розуміла, як дозволила собі відкритись ось так. Тепер для нього я закохане дівчисько, а він в нас рятівник. Він міг би запитати чи хочу я цього «спектаклю»? Він просто це зробив, а я відповіла так, як ніколи в житті. Осоромилась і все завдяки його «допомозі». Навіщо він так зі мною? Ці всі натяки,… цей флірт,… і цей неймовірно голодний поцілунок – навіщо? Навіщо, якщо йому байдуже до мене? Напевно Домінік так піднімає своє его,… йому до вподоби, що він так впливає на жінок. Тепер в цих рядах, хто зітхає під його поцілунками – є і я. Сором. Злість та розгубленість. Ось, що зараз в моїй душі.

Я почула кроки Домініка і миттю закрокувала за будинок до друзів”.
*****
«— Колючко, — він стояв в човні і простягав мені руку, — прошу.
   Я підійшла до човна і огляділась. Скрізь була вода та ледь помітний туман. Мене переповнювали почуття різного характеру. Страх від того, що я такого ще не робила і цікавість, яка кликала зробити щось нове.
   Я не зрозуміла, як простягнула руку, і опинившись в човні з Лісорубом, сховалась в його обіймах.
   — Ми зараз впадемо.
   — Я не дам вам впасти.
   Його рука провела вздовж моєї спини, аж до попереку. Тремтіння і насолода пройшлися по моєму тілу. Зітхнувши, я підняла очі і ми порушили простір одне одного… вже давно… і не вперше… Мені кортіло спробувати його губи на смак, хоча саме вони і говорять зухвалі речі. Але не буду заперечувати факт, який захопив мою душу – Домінік мене приваблює.
   Наші носи майже торкались одне одного, а дихання лоскотала шкіру. Ми були за секунду від поцілунку, але я прокинулась від ранкового сну, який не мав продовження.
   — Треба сісти, щоб не гепнутись у воду.
   — Але, ж ви, мене хотіли скормити рибам, що ж змінилося?
   — Я говорила про себе, а ви можете і не сідати. Гарного плавання з рибами. Привіт від мене. — Я широко усміхнулась.
   — Колючка, ви Скарлетт. — Глибокий сміх та сяючі очі Домініка мене знову захопили і я задивилася на нього, до непристойності довго.
   — З вами інакше не можна.
   — Посперечаюсь. Якщо пізнати мене краще… я вам навіть сподобаюся.
   — Навряд.
   Я усміхнулась до нього щиро та весело. Він задивився на мене і я забулась, як дихати. Чому я біля нього так дивно почуваюсь, наче мені не більше вісімнадцяти. Червонію, як дівчисько.
   Задивившись на те, як він відв’язує човен і береться за весла, я відчула жар. Його м’язи заграли, а жили прокинулись під шкірою, зваблюючи мене ще більше».
(Слова та речення 18+ трохи зміненні)