Запит на український нон-фікшн – досвід видавництва “Віхола”

2022-02-07 10:31:06 Марія Бліндюк

У травні 2020 року з видавництва “Наш Формат” звільнився топменеджмент на чолі з головною редакторкою Ольгою Дубчак. У пості на своїй сторінці Facebook Ольга написала, що причиною для звільнення стало видання книжки російської авторки Анчі Баранової “Коронавірус. Інструкція до виживання”, а також через “приниження, образи та знецінення” з боку власника видавництва – Владислава Кириченка. Сам Владислав тоді написав пост, порівнюючи своїх працівниць із індиками.

Пізніше, у липні 2020 року, з’явилося видавництво “Віхола”. Його заснували колишні працівниці “Нашого Формату”: Ілона Замоцна, Ольга Дубчак, Марина Захарчук, Ірина Щепіна, Наталя Шнир та Вікторія Шелест. Видавництво “Віхола” анонсувало, що видаватиме український нон-фікшн, зокрема наукпоп. У 2021 році дві книжки видавництва стали українськими бестселерами.

Журналістка Суспільного Марія Бліндюк поговорила з головною редакторкою видавництва Ольгою Дубчак та директоркою з маркетингу Мариною Захарчук про специфіку роботи в умовах пандемії, український нон-фікшн та досягнення видавництва.

Шестеро співзасновниць – доволі велика команда для стартапу. Але так вийшло, що кожна звільнена людина мала експертизу в необхідній ланці видавничої справи.

Ілона стала директоркою, також вона закриває адміністративно-організаційні питання, Ольга – головредка, Марина директорка з маркетингу, Ірина – букскаутка, Наталя займається смм, Вікторія – артдиректорка. Пізніше найняли піарницю Валерію Савотіну, редакторку й коректорку Інну Іванюсь, а також двох співробітниць інтернет-магазину: Оксану Романів і Валентину Вакарову.

Новостворене видавнитцтво “Віхола” розуміло, що ринок перекладної літератури в Україні поступово заповнюється, отже, воно працюватиме з українськими авторами й авторками. Також спостерігали, що досвід перекладного нон-фікшну не завжди релевантний до українських реалій.

Марина розповідає, що вони від початку не обмежувалися тематикою, однак бачили запит на психологію, тому шукали авторів у цій темі. Також задумали видавати наукпоп, згодом планують видавати історичні книжки. Важливим чинником було й те, що для купівлі прав на переклад і конкурентоспроможності на ринку необхідна була велика інвестиція.

На початку “Віхола” шукала інвесторів, вели перемовини з декількома людьми. Ольга розповідає, що один чоловік погодився виділити стартову суму. Проте умовою було те, що він матиме право голосу у видавничому плані. “Віхола” відмовилася від таких умов. У нове видавництво співзасновниці вкладали свої гроші. Від початку ставили собі за мету повернути інвестиції впродовж року. Наразі цього майже досягли – повернули понад 60 %.

Зараз команда видавництва “Віхола” працює без офісу. Їм вдалося налагодити всі процеси, щоби потреба в офісі залишилася тільки на емоційному рівні. Навесні 2020 якраз були найжорсткіші локдауни, тому всі залишалися вдома. Марина згадує, як зустрічалися з першими авторами видавництва: “Тривалий час у нас місцем зустрічі з потенційними авторами та інвесторами був київський Парк Шевченка біля пам’ятника Шевченку, тому що все було зачинене”. Ольга додає, що іноді каталася довкола парку в спробах припаркуватися – на одну зустріч так і не потрапила.

Спершу шукали авторів і авторок, які мають свої тематичні блоги та популяризують свою справу. До них “Віхола” зверталася з готовими ідеями, а часто й із готовим планом книжки. Іноді автори надсилали готові тексти. Так було з книжкою Олексія Коваленка “Фрукти проти овочів”. Марина пояснює, що неможливо примусити людину написати книжку, тому вони радше стають поштовхом для тих, хто вже задумував писати.

Зараз видавництву надсилають багато рукописів. Але за минулий рік з усіх відібрали один – “Лінгвістика на карті світу. Непорозуміння, кримінал та інтриги в різних мовах” Рустама Гаджієва. Ольга також згадує випадок, коли одну книжку взяли в роботу, але в процесі відмовилися, оскільки зрозуміли, що книжка не підходить.

Загалом за 2021 рік видавництво “Віхола” видало 23 книжки загальним накладом понад 133 тисячі примірників. На 2022 заплановано понад 30 книг.

Цього року дві книжки видавництва “Віхола” потрапили до списку бестселерів: “Матера вам не наймичка, або Чому діти це – прекрасно” Каті Бльостки та “Медицина доказова й не дуже” Андрія Сем’янківа. Марина пояснює, що у просуванні багато залежить від активності самого автора або авторки. Але також видавництво працює з рекламою у Facebook. Важливу роль відіграють презентації та зустрічі з авторами, проте через пандемію їх важко проводити наживо.

Оскільки “Віхола” здебільшого співпрацює з авторами, у яких не було досвіду написання книжок, до кожного доводиться шукати підхід. Ольга розповідає, що іноді автори начитують свої ідеї на диктофон, із чого потім роблять книжку: “Нон-фікшн-книжки так і створюються – десь щось говорив, десь записав”. У багатьох виникає синдром самозванця після публікації книжки – із цим команда “Віхоли” також працює.

Був випадок, коли в авторки не було часу писати. Тоді видавництво знайшло співавторку – журналістку, яка провела низку інтерв’ю. Так вийшла книжка “Як хотіти й отримати все (але це неточно) Тетяни Лукинюк та Людмили Колб.

Просувати український нон-фікшн за кордоном непросто – контекст має значення. Проте одне угорське видавництво попросило надіслати зміст та анотацію до книжки “Слідуй за розбитим черепом: історія еволюції скелета” Леоніда Горобця.

Усі книжки “Віхоли” виходять і в електронному форматі. Марина вважає, що ті, хто хочуть спіратити, ті спіратять. Проте видавництву важливо, щоби для тих, хто хочуть купити електронну книжку, був доступ до цієї версії. Від загального об’єму продажів електронні книжки у “Віхолі” складають 4 %. Марина розповідає, що іноді купують електронну версію книжки за 100 гривень, а потім перепродають в інтернеті за 20. Усі незаконні поширення видавництво відслідковує, їх блокують, проте з’являються нові.

У майбутньому у видавництві “Віхола” планують розширитися до української художньої літератури, а також дитячої та підліткової. Сподіваються знаходити нові імена і в українському нон-фікшні.

Оригінал статті на Читомо: Запит на український нон-фікшн – досвід видавництва “Віхола”