Зазирнути в безодню російського імперіалізму

Зазирнути в безодню російського імперіалізму

Чи винні радянські письменники у радянських танках у Європі?

У травні 1988 року в Лісабоні пройшла конференція з літератури. Дочитайте до кінця, якщо маєте сили, щоб зазирнути в безодню російського імперіалізму. Майже пів століття минуло, а проблема навіть не усвідомлена.

Чеслав Мілош: «у російській літературі існує певне табу, і це – імперія» або Чи винні радянські письменники у радянських танках в Європі?

Дердь Конрад: Я хотів би уникнути цієї фальшивої розмови, від якої в мене залишається неприємне відчуття, що колеги з Радянського Союзу говорять про вічність, про космос, про неважливість радянської військової присутності. А ще вони заявляють, що танки лише незначне погіршення кліматичних умов. Я так не вважаю. Я переконаний, що ваше ставлення загалом, ваші моральні ідеали, ваша література відображають той факт, що ви надто обережно судите власну дійсність – у тому сенсі, що ваші танки вас не стосуються. Але я впевнений, що рано чи пізно вам доведеться зіткнутися з тією роллю, яку ваша країна грає у світі. І насамперед ви повинні подумати про ту частину світу, що до вас найближче, яка є частиною Європи і не бажає присутності у себе ваших танків, але була б рада бачити вас як туристів або друзів, які приїжджають погостювати і їдуть назад до себе. Щоб змінити клімат у вашій країні, недостатньо, як я вважаю, говорити лише про необхідність перебудувати російське чи радянське минуле; необхідно також переглянути імперську політику Росії, як минулу, і нинішню. Що ж до Європи, то тут насамперед має йтися про усунення радянської присутності, принаймні військової. Центральна Європа була справді звільнена від нацистської окупації Радянською армією, але це сталося сорок три роки тому, і якимсь чином ця аномальна, ця тимчасова ситуація тривала надто довго. Військовий стан, закони воєнного часу, які все ще панують у нас, повинні все ж таки закінчитися в цьому столітті. Тому питання в тому, чи вистачить нашим російським колегам моральної та громадянської відповідальності, щоб подивитися в обличчя цій проблемі. У дев’ятнадцятому столітті такі самі питання стояли перед російськими письменниками, зокрема такими, як Толстой і Достоєвський. Їхні відповіді були нечіткими. У Толстого трохи краще, у Достоєвського геть погано.

Лев Анненський: До цього я намагався пояснити, що ми якраз і намагаємося зараз зрозуміти, чому людина приймає тоталітарний режим, чому вона його підтримує, чому цей тоталітарний режим зрештою перемагає. Зрозуміло, письменник може протестувати проти танків в Афганістані, як багато хто з нас протестував проти німецьких танків під Сталінградом. Ми можемо всі брати участь у політичних акціях протесту, але світ чекає від нас чогось більшого. Світ чекає від нас пояснення того, що відбувається в людській душі, того, чому людина приймає тоталітарний режим. У цьому вся завдання письменника. Те, що пропонуєте ви, має робити будь-яка нормальна людина, коли до її країни вторгаються танки. Присутність у його країні чужих танків – трагедія для кожної нормальної людини.

Тетяна Толстая: Учора ми частково розмовляли на інші теми. Сьогодні, якщо я правильно зрозуміла, мене запитують, коли ми збираємось вивести наші танки з Центральної Європи. Мене питають, коли я збираюся вивести свої танки із Центральної Європи? Так? Мене запитують, чому наші танки є там так довго? З тим самим успіхом на це питання міг би відповісти будь-хто… Я можу тільки сказати: подивіться на це питання ширше. Чому лише сорок три роки? Це не довго. Скільки років існувала Римська імперія? Скільки років існувала Візантія? Скільки років існувала Британська імперія? Попросимо колишні колонії Британської імперії розповісти нам, як довго вона існувала. Я хочу сказати, що те, про що ми зараз говоримо, є історія. А ми не історики і ми не ті, кому підпорядковуються танки. Ми – письменники. І ми, як усі нормальні люди, ставимося до танків абсолютно відповідним чином. Не думаю, що серед нас є хтось, хто в принципі припустив би вбивство хоч однієї живої душі. Танк – нелюдське знаряддя війни. Бомби також. Усе це жахливо. Що тут заперечиш?

Дердь Конрад: Зрозуміло. Я не питав, чи збираються Тетяна Толстая чи Лев Анненський виводити танки. Я запитував, чи російські інтелектуали засуджують роль своєї країни у світі.

Данило Кіш: Щодо наших радянських колег є щось дуже неприємне, і це мене дуже засмучує. Це почуття не залишає мене з учорашнього дня, і сьогодні я хотів утриматися від суперечок, але їхній учительський тон закликає до відповіді. Я почуваюся хлопчиськом, якому Тетяна Толстая та Лев Анненський пояснюють великі істини. Ми говоримо тут про літературу, про Центральну Європу, а вони заявляють, що з радянської точки зору Центральної Європи не існує. Цей учительський тон докучає мені. Це «радянська» манера спілкуватися, а вона мене завжди дратувала. На противагу тому, що сказав Лев Анненський, росіяни розмовляють із нами не як з особистостями, а як учитель з учнями: «Ми, радянські, зараз пояснимо вам, що таке література. Література пишеться окремими особистостями». Все це настільки елементарно, що я починаю дивуватися – може, я щось пропустив чи чогось не зрозумів? І ще такі істини: Росія, Радянський Союз, кількість жертв… Ми це знаємо. Але незважаючи на подібне обрамлення, факт залишається актом: радянські танки стоять у Центральній Європі… Ми згодні, що Лев Анненський чи Тетяна Толстая не сидять у цих танках і не направляють їх на нас, але хотілося б знати, чи доходить до їхньої свідомості сам факт наявності танків. Чи щось схоже на синдром Великого брата чи Великої сестри спокутує присутність цих танків? Ось як видається мені ця проблема. Питання не лише у тому, щоб відстояти концепцію Центральної Європи як таку; скоріше сама ця ідея була висунута для того, щоб підірвати концепцію Радянського Союзу, щоб перестати розглядати Центральну Європу лише як одну з її складових, щоб отримати право бути самими собою. Йдеться про малі країни та мови цих країн, які не хочуть, щоб їх звалювали в одну купу та закликали до порядку. Але саме це я тут чую, і це мене дратує.

Йосип Бродський: Ніяка це не імперська позиція. Я сказав би, що це єдино можливий реалістичний погляд на цю проблему, який для нас, росіян, можливий. А називати його «імперіалістичним», приписувати нам казна-якусь колоніальну зарозумілість і зневагу означає зарозуміло не бажати враховувати культурну і політичну реальність… Я вважаю це дуже короткозорим. Додам ще одне. Як антирадянська концепція концепція Центральної Європи нічого не дає. Тобто, якби я був радянським громадянином – на чиє місце я постараюся зараз встати, – на мене ця концепція не справила б жодного враження. Вона просто не працює. До того ж, ми – ті, хто тут присутній, ми письменники, і нас не можна визначати нашою політичною системою, хоча, суперечки немає, від неї не так просто відмахнутися. До певної міри наш спосіб мислення формується, виховується, заражається тією політичною системою, де ми виросли. Але визначає нас мова, якою ми пишемо, тобто ми – російські письменники. Російський письменник не є представником Радянської держави. Я прошу вас розрізняти ці дві речі. Тому, якщо ви запитаєте будь-кого з нас: чи хочемо ми, щоб танки забралися зі Східної Європи, ми – візьму на себе сміливість виступити від імені всіх нас – не зволікаючи жодної хвилини, відповімо: «Так». Нам нескінченно соромно.

Сюзан Зонтаг: Ніхто не думає, що ви вітаєте танки. Ніхто не думає, що хоч один із вас вітає танки. Не в цьому річ.

Йосип Бродський: Але це те, про що ви кажете.

Сюзан Зонтаг: Ні, я говорю не про це. Ніхто не думає, що хоч один із вас вітає танки. Але те, що ви називаєте «реалізмом», я називаю «імперською зарозумілістю». Це абсолютно те саме, якби я сказала: «Мене не хвилює, що відбувається в Мексиці. Мене це не хвилює, бо я маю бути реалістом. Майбутнє Мексики залежить від того, що буде у Сполучених Штатах». А мене має цікавити, що відбувається у Мексиці. Те, що ви називаєте «реалізмом», я називаю «імперською зарозумілістю». Я бачу його у власній країні і впізнаю у тих людях, які говорять за інші країни.

Чеслав Мілош: І я маю додати, що совість письменника, наприклад, російського письменника, зобов’язана якось реагувати на такі факти, як, скажімо, пакт Гітлера зі Сталіним та окупація Прибалтики, звідки я родом. Але боюся, що у російській літературі існує певне табу, і це – імперія.

Зіновій Зиник: На жаль, суперечка набула інших масштабів і попрямувала в інше русло. Данило Кіш ось почув у висловлюваннях росіян імперські нотки. На мій погляд, це лише почасти так. Щодо Тетяни Толстої, Лева Анненського, Анатолія Кіма та Гранта Матевосяна, то, гадаю, вони вперше виїхали за межі Радянського Союзу. А для людини, яка ніколи не залишала Радянський Союз, Москва представляється центром всесвіту не лише в літературному відношенні, не у відношенні літератури, а й, так би мовити, в антропологічному відношенні, що, право, наївно. Я рішуче проти. Тільки поза Радянським Союзом ми починаємо усвідомлювати, що російська культура – лише з багатьох. Мені хотілося б дистанціюватися – можливо, навіть на підсвідомому рівні – від імперського тону, яким були відзначені виступи російських колег.

Сергій Довлатов: Я бачу, що нас, росіян, не надто люблять, бо ототожнюють із нашою військовою потужністю, з танками в Європі, з подіями в Афганістані, з вторгненням до Чехословаччини. Спершу мені це здавалося дуже дивним. Це ображало мене, і я вважав це дуже несправедливим. Однак тепер я починаю розуміти, чим нас дорікають. На жаль, я не все зрозумів із того, що говорили Данило Кіш, Чеслав Мілош та Сюзан Зонтаг. Але оскільки я родом із країни Достоєвського, якого читав і добре пам’ятаю, я маю віднести їхні слова до себе. Я, як і інші, вважаю себе письменником-одинаком, але, на жаль, змушений ототожнювати себе з імперськими замашками Радянського Союзу і без манірності повинен визнати справедливість слів тих, хто звинувачував нас в імперіалізмі. Тут є моя вина. У наш лексикон має увійти слово «покаяння». Ця ідея мені дуже близька. І хотів би заперечити, але відчуваю, що треба включити ці слова у свою свідомість.

Підготував Сергій Громенко

Чільне фото — Бродський і Довлатов (по центру) — фото з відкритих джерел
glavcom.ua

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Зазирнути в безодню російського імперіалізму

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

У Вільнюсі вперше відбувся міжнародний літературний конгрес

У Вільнюсі вперше відбувся міжнародний літературний конгрес для професіоналів літератури. Про це повідомили на сайті Вільнюса-міста літератури ЮНЕСКО.
Мета конгресу — представити літера

Побачив світ роман Ольги Полевіної «Тополя за вікном»

Днями у видавництві «ІМЕКС-ЛТД» (Кропивницький)  вийшов роман Ольги Полевіної «Тополя за вікном», який чекав видання 11 років. Майже стільки ж чекав і перший відгук на нього – коректора обласного літера

Що потрібно знати про програму візитів іноземних видавців на Книжковий Арсенал

«Book Arsenal Fellowship Program 2024» — новий проєкт міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал», в межах якого фестиваль відвідають іноземні видавці та літературні агенти, зацікавлені

Митниця конфіскувала комікс «Маус» через свастику на обкладинці. НП компенсує вартість утилізованого

Державна митна служба України планувала утилізувати замовлення книжок на $100 через оригінальне видання графічного роману Арта Шпіґельмана «Маус. Сповідь уцілілого». Про це на своїй фей

Січеславські письменники пропагують здоровий спосіб життя

Бернард Шоу був непоганим тенісистом і захоплювався водними видами спорту, Ернест Геменгвей та Артур Конан Дойл полюбляли бокс, а  Дніпропетровська обласна організація НСПУ як соціально відповідальна гр

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"