“Жінка — це не квола істота”: життя і смерть Олени Теліги

2022-02-09 12:52:53 Ольга Ліцкевич

9 лютого, під час другої хвилі арештів українських націоналістів в окупованому німцями Києві, була затримана членкиня ОУН, поетка та літературна критикиня Олена Теліга. Суспільне Культура розповідає про її життєвий шлях, переконання та публікує архівні фото.

“Оригінальна в образах та ідеях; цілісна, як рідко хто інший; елегантна у формі своїх віршів; горда в наставленні до життя – вона лишила нам взір справжньої панської поезії в найкращім значенні слова, поезії, позбавленої всього вульгарного, простацького… З’явилась вона, спалахнула і згоріла на тяжкім та сірім, потім криваво-червонім небі війни й революції, неначе блискуча зірка, лишаючи яскраве світло по собі, яке палахкотітиме нащадкам”, – так характеризував Олену Телігу Дмитро Донцов, український політичний діяч та ідеолог українського націоналізму.

Втеча з революційного Києва

Олена Теліга (при народженні Шовгеніва) походить з родини української інтелігенції. Її батько був відомим вченим, інженером-гідротехніком, який походив зі Слобожанщини. Мати – вчителька з Поділля, з давньої православної священицької родини.

Майбутня поетка народилася 21 липня 1906 року у Іллінському під Москвою, а у 1917 році родина переїхала до Києва, де вони опинилися у вирі революційних подій. Батько – Іван Шовгенів – став міністром уряду Української Народної Республіки (УНР), а старший брат Олени Сергій – вояком армії УНР.

Після поразки у боротьбі за українську державність вони змушені були емігрувати в Польщу, а згодом – до Чехословаччини. Олена з мамою та молодшим братом спочатку залишилися в Києві, але через голод і розруху у 1922 році теж покинули Україну.

Навчання та знайомство з чоловіком

З 1922 по 1922 рік Теліга навчалася на Українських матуральних курсах у Подєбрадах (Чехословаччина), по закінченню яких отримала документ, що давав право вступу до вищої школи.

У цей час її коло спілкування було надзвичайно насиченим: Леонід Мосендз, Євген Маланюк, Юрій Дараган, Василь Куриленко, Наталія Лівицька-Холодна, Оксана Лятуринська. Тоді ж на одному зі студентських концертів вона знайомиться зі своїм майбутнім чоловіком Михайлом Телігою, студентом Української господарської академії. Пару об’єднала любов до музики та театру. Разом вони відвідували різноманітні творчі студії, а у 1926 році одружилися.

У 1923–1929 роках Теліга навчалася на історико-філологічному відділенні Українського високого педагогічного інституту імені Михайла Драгоманова в Празі, фах – українська мова та література.

У 1929–1939 років родина Теліги переїхала до Польщі. Працювала у “Віснику”, який очолював Дмитро Донцов. Згодом вступила в Організацію українських націоналістів (ОУН), тісно співпрацюючи з Олегом Ольжичем і Уласом Самчуком. Після розколу ОУН Олена Теліга залишилася в середовищі, керованому полковником Андрієм Мельником.

Сповнення обов’язку до кінця

У 1941 році разом з першими похідними групами ОУН повернулася в окупований нацистами Київ: створила Спілку письменників України, взяла участь у заснуванні Української Національної Ради, заснувала і редагувала літературно-мистецький тижневик “Літаври”.

“Коли мене заарештують і я загину, то знайте, що сповнила свій обов’язок до кінця, і скажіть про це іншим”, – казала вона незадовго до смерті колегам з письменницької спілки.

“На початку 1942 року Телігу разом із іншими підпільниками заарештувало гестапо, а 22 лютого 1942 р. (за іншими даними – 21 лютого) Олена Теліга разом із Михайлом Телігою, редактором Іваном Рогачем і поетом Іваном Ірлявським були розстріляні німецькими фашистами у Бабиному Яру“, – пише сайт української діаспори “Стожари”.

Погляди на роль жінки в суспільстві

Головна тема її поезії — подружні взаємини, роль жінки в суспільстві, в житті нації, поетична форма — послання. У своїй ліриці Теліга поєднувала ніжність з безмежною любов’ю до життя, запереченням міщанського духу.

Її заяви про становище жінки в суспільстві були дуже прогресивними та сміливими на той час.

“На думку поетеси, жінка — це не квола істота, не рабиня, а помічник і надійний тил чоловіка-воїна, це новий тип особистості — вольової і цілісної”, — пишуть про неї дослідники.

У публіцистиці порушувала питання естетики літератури (“До проблеми стилю”), ідейного спілкування, українського культурного процесу (“Наростіж вікна”), ідеалу сучасної української жінки (“Якими нас прагнете”), засуджувала рабську покору, опортунізм (“Партачі життя”).

За своє досить коротке життя Олена Теліга не встигла видати жодної власної збірки. Всі вони вийшли після смерті: “На чужині” (1947), “Олена Теліга” (1977), “Дороговказ. Поезії О. Теліги та О. Ольжича” (1994), збірник “О краю мій” (1999). Більша частина її творів, на жаль, загубилися.

Оригінал статті на Читомо: “Жінка — це не квола істота”: життя і смерть Олени Теліги