Жадан: “Псалом авіації” – вірші про людей сильних, яскравих, які як дерева”

2021-06-27 05:01:00 Софія Челяк

Суспільний телеканал UA: Культура записав чотири інтерв’ю з письменниками та письменницями під час Десятого Міжнародного фестивалю “Книжковий арсенал”. Представляємо четверту розмову: письменник Сергій Жадан – про стан української літератури та людей, про яких хочеться писати.

Попередні інтерв’ю

“Для мене війна є важливою частиною нашого буття”. Інтерв’ю з Тамарою Горіха Зерня

“Чому смерть лева Сесіла мала сенс, а кіборгів – ні?”. Інтерв’ю з Оленою Стяжкіною

Остап Українець: “Роман описує момент, коли ми наступаємо на граблі, на яких насправді стоїмо”

На Книжковому Арсеналі представлені дві нові роботи Сергія Жадана: переклад віршів Бертольда Брехта “Похвала діалектиці” та збірка власних поезій “Псалом авіацій”.

Сергію, почати розмову хочу з твого перекладу віршів відомого німецького драматурга та письменника Бертольда Брехта. І з двох тисяч Брехтівських поезій ти обрав шістдесят, які мені перекликаються з українським чи світовими реаліями, наприклад, вірш “Похвала діалектиці” чи “Коли почнеться війна”. Чи це правильне моє спостереження?

Я Брехта вирішив перекладати з ряду причин і передусім тому, що він – великий поет. Мені страшенно бракувало його перекладів українською мовою. Хотілось надолужити цю річ.

А з іншого боку, він дуже актуальний. Попри те, що він писав вірші у минулому столітті, вони часто, справді як ти сказала, прив’язані до політичних подій, і так чи інакше це легко проєктується на наші реалії, починаючи з його перших віршів, написаних наприкінці Першої світової війни, завершуючи віршами, що він написав після Другої світової війни в соціалістичній Німеччині.

Ти відкрив собі Брехта російською мовою чи в оригіналі?

Я з малку його знаю, тому що німецьку мову вивчаю усе життя – і в школі, і в інституті. Брехт весь час був десь поруч. І в якийсь момент я почав перекладати його. Ці переклади планував надрукувати раніше, але не склалося. Ми спілкувались з видавництвом і з правовласниками віршів, і я насправді працював над цими текстами кілька років, і дуже тішуся, що книжка нарешті вийшла і викликає інтерес публіки.

Це особливо приємно, коли твоя робота не просто десь там стає на полички ніким не читана, а що вона функціонує між людей, що її читають, про неї говорять, на неї реагують. Це велике щастя для перекладача.

У передмові до віршів Брехта описана його протидія тоталітарній нацистській Німеччині. Ти розповів, як автора не визнавали на Батьківщині, і лише під кінець життя визнали, зараз він класик німецької літератури. Хочу поставити особисте запитання. Ти своє дитинство провів у тоталітарній державі – Радянському Союзі. І все життя боровся за свободу в новій Україні, і також долучаєшся до громадських подій. Попри те, деякий час жив поза Україною, чи цей досвід асоціюється з досвідом Брехта, чи допомогло це перекладати вірші?

Та ні. Безперечно, в мене зовсім інший досвід, і зовсім інші контексти. За кордоном я якщо жив, то це були письменницькі стипендії – щось приємне. А Брехт був у вигнанні, понад десяти років тікав від переслідувань нацистського режиму. Тому особистих паралелей немає, але це цікаво з історичного досвіду.

Багато речей в історії закільцьовані, історія має здатність ходити колами, розвиватись по спіралі, а людство має здатність наступати на ті самі граблі.

Мені здається зараз щось подібне відбувається, коли багато різних суспільств – східних і західних, які живуть і у більш, і у менш демократичних умовах, і у тих, які не можуть розібратися із своїм посттоталітарним режимом, – часто втрачають адекватність, рефлекси самовиживання і самозбереження, купуючись на популізм, на політичні ідеологічні речі, які в результаті виявляються згубними. Досвід Брехта у цьому дуже помітний.

Письменник Остап Українець вважає, що українці не просто наступають на граблі, а стоять на них постійно. І тому всіх, хто досліджує історію, можна поділяти на історичних оптимістів та скептиків. До кого ти себе відносиш?

Безперечно, до оптимістів. Мені здається, попри ті дурниці і проблеми, які людство собі створює, воно разом з тим демонструє здатність ці проблеми вирішувати, навіть коли здається, що всі обставини складаються дуже негативно і дуже печально. Мені здається, що в природі людини є конструктивне зерно, яке дозволяє рухатись далі.

А те що ми повторюємо помилки – ну так, повторюємо. Зрештою література нам дається і для того, щоб дивитись на себе трішки дистанційно, з певним усвідомленням попереднього досвіду, з певним коксуванням того, що з нами було і з певним передбаченням того, що з нами може бути.

У передмові підкреслено, що політичний дух присутній у поезії Брехта повсякчас. Наскільки поет має бути залучений до політичного життя, чи можлива культура поза політикою?

Культура поза політикою безперечно можлива, і навіть багато кому така культура буде цікава, але мені така культура не дуже цікава.

Я завжди цікавлюсь культурою та літературою, яка є соціально заангажованою, політично активною, навіть політично відкритою, яка не боїться говорити про речі, які поза межами класичної літератури.

З іншого боку, класична література так чи інакше базується на усвідомлені та рефлексуванні політичних проблем.

Мені здається, неможливо виокремити культури і винести за дужки політичного життя. Культура – це дзеркало, ми віддзеркалюємося з нашими політичними, соціальними, економічними, родинними, особистісними проблемами.

Наївно сподіватися, що дивлячись в дзеркало, ти будеш бачити лише щось прекрасне і красиве і не будеш помічати власних недоліків.

Схожу думку висловлювали дослідниця Леся Ставицька у передмові до словника жаргонів. Вона підкреслювала зв’язок мови з подіями, які відбуваються у суспільстві. Скажи, наскільки тобі складно було адаптувати українську мову – її можливості – до лексики і поетики Брехта?

У нього доволі нейтральна лексика, якщо є арго, суржик чи вулична розмова, то насправді це такі ж ситуації, які могли відбуватися на вулицях українських міст.

Перекладати його тяжче скоріше з точки зору суто технічної. Іноді це написано настільки недбало, що важко перекласти.

Брехт ніколи не вдавався до рафінованого віршування, часто писав нарочито і декларативно, спрощено і недбало, але за цим ховалось дуже тонке відчуття літератури, тонке інтонування вірша. З цим працювати неймовірно цікаво.

Поговоримо про збірку твоїх поезій “Псалом авіації”. У одній з передмов сказано: “Це буде оповідь про найсильніших, про людей, які стоять поруч, ніби дерева, наче літери, як паузи”. І моє питання, що вас приваблює у людях? Чому ви пишете про них? Як обираєте героїв?

Мене приваблює відкритість, можливість зустрітися з людиною, яка моє точку зору, голос і не боїться цим голосом говорити, яка не боїться висловлювати позицію. Якщо людина здатна на якийсь крок, вчинок чи жест, то вона цікавіша.

Хоча тут немає якоїсь соціальної групи, про яку я пишу, оминаючи чи ігноруючи інші соціальні групи. Ці вірші про людей сильних, яскравих, які як дерева: доволі дистанційовані від інших, і це змушує їх опиратись зовнішнім вітрам і протягам, і лише від них залежить, наскільки вони здатні вистояти.

Жартівливе питання, якби зустрів когось, хто схожий на тебе самого, то написав би про цю людину?

Думаю, так. Багатьом письменникам притаманно намагатися побачити власне відображення в чужих очах і підсвідомо тягнуться до тих, на кого ти схожий. Думаю, це загальнолюдська риса.

Ми шукаємо собі подібних, відповідно люди, з якими ми не схожі, не згодні, які від нас далекі, вони викликають у нас підсвідоме застереження, ми намагаємось тримати з ними дистанцію.

Яка для тебе найголовніше схожість?

Готовість слухати. Готовність почути іншого.

В одній з поезій написано: “Якими словами ми промовляємо?”. Сергію, ти філолог. Чим для тебе є мова? Це політичний маніфест чи інструмент поетики?

Передусім, це інструмент комунікації. Зрозуміло, що мова – поле, яке нас поєднує. Якщо трішки вийти за межі псевдо філософствування і поговорити більш приземлено, то зрозуміло, що українська мова в Україні і до сьогодні має політичну конотацію, має політичний контекст.

З одного боку, це не дуже добре, що на тридцятому році незалежності досі, використовуючи мову, займаємо так чи інакше певну позицію, так чи інакше робимо вибір.

З іншого боку, це добре. Сьогодні, коли українська має експансивний прояв, і української стає все більше і в публічному просторі, і в приватному просторі, то цей перехід на українську, цей вибір української щоразу є більш особистісним, і тому більше закріплюється.

Ти є автором п’яти романів, лідером гурту і регулярно видаєш збірки поезій. Можемо казати, що ти – один з найпопулярніших письменників України. Велика популярність – це велика відповідальність. Чи усвідомлюєш її? Чи опираєшся на запит аудиторії, зокрема, критиків та літературного середовища?

Відповідальність я відчуваю безперечно за те, що пишу і говорю. За слова, які пишу чи промовляю. Безперечно, є відчуття відповідальності. А стосовно того, що від тебе чекають критики чи читачі – шкідлива річ підігрувати читачеві. Шкідливо і стосовно себе, і стосовно читача.

Читач одразу бачить, коли ти з ним заграєш, коли нещирий в тому, що робиш. Краще цього не робити.

А що ти очікуєш від себе, яку планку ставиш?

Слухай, я ж не Сергій Бубка, я ж не стрибаю з жердиною. В мене немає ніякої планки. Я просто намагаюсь робити те, що мені подобається і не робити те, що не подобається. Відповідно, коли ти знаходишся в гармонійному стані – все інше не так важливо.

Речі, пов’язані з літературним успіхом, безперечно, є. Але сказати, що вони є визначальними і мотивують, то, чесно кажучи, ні.

Доволі поширена теза про успіх: зараз його всі прагнуть. Але в ситуації, коли в тебе є бренд, то наскільки складно його досягнути?

Потрібно робити чесно те, що ти робиш, і головне – багато працювати. Багато працювати – не важко, якщо робота приносить задоволення.

Я страшенно втішений і вдячній долі, що займаюсь саме літературою, що пишу. Мені це дуже подобається, я в цьому почуваюся комфортно, органічно і на своєму місці. Але це похідне, якби мої книги не читали і не купували, то я б прекрасно без цього прожив. Тому що мені просто подобається писати.

Що відомо про Книжковий арсенал

З 23 по 27 червня в Києві відбувся десятий “Книжковий Арсенал”, на якому крім знайомства з письменниками та купівлі книг можна було прослухати освітні лекції, провести час на концертах академічної музики та переглянути фільм.

Х Книжковий Арсенал вшосте обрав переможців конкурсу “Найкращий книжковий дизайн-2021”. Гран-Прі конкурсу отримала творча майстерня “Аґрафка” за книжку “Куди і звідки” від Видавництва Старого Лева. Ця ж книжка Романи Романишин та Андрій Лесів також перемогла у номінації “Дитяча книга”.

Читай більше

Що купити на “Книжковому Арсеналі”: десятка головних новинок фестивалю

Всупереч естетиці соцреалізму: як українцям повертають пам’ять про витіснене покоління поетів

Оригінал статті на Читомо: Жадан: “Псалом авіації” – вірші про людей сильних, яскравих, які як дерева”