Діти пишуть твори про війну

Діти пишуть твори про війну

Діти про війну. Важкі твори семикласників обстріляної Березнегуватщини

Дитяча рука виводить слово «війна», на жаль, уже опираючись на власний досвід. У квітні учні 7 класу Березнегуватського ЗЗСО написали твори-оповідання з української мови. Діти 13-14 років писали про війну: про те, як вони втратили близьких, як втікали від вибухів за кордон, про безсонні ночі під обстрілами та про віру в перемогу України.

Ці твори журналістці Гард.City переслав первомайський волонтер Владислав Поплужний, який неодноразово на власні очі бачив, як живуть люди Березнегуватщини, що регулярно потерпає від обстрілів, адже регулярно возить туди гуманітарний вантаж. Та навіть він називає ці дитячі рядки — важкими.

Про обстріли, вибухи і страх

«Цього року весна почалась не так, як завжди. Війна. Яке страшне слово».

Свій твір учень 7-Б класу Богдан П. назвав «Одна березнева ніч». Він — про те, що відчував хлопчик під час повітряної тривоги, коли небезпека була зовсім поруч:

«Поки ми швидко одягались, у будинку чути було, як дзвенів посуд у шафі, трясуться вікна. А потім… Небо запалало, летіли ракети, близько лунали вибухи. Мама постійно повторювала: «Не хвилюйся, синку. Все буде добре».

Нарешті стало тихо. Ми вийшли зі сховища та пішли у будинок. У ту ніч я довго не міг заснути».

«І я зрозуміла, наскільки школа мені рідна, дорога!»

А ось дівчинка розповідає про те, що вона відчула, коли побачила обстріляну сусідню вулицю та розтрощену рідну школу. Уривок із твору Олександри П., учениці 7-Б:

«В березні мій День народження. Цей день мені запам’ятається назавжди. 29 березня була зруйнована моя школа.

На другий день я з мамою пішла до школи. Було боляче бачити руїни. І я зрозуміла, наскільки школа мені рідна, дорога!

Хочеться закінчити твір доброю звісткою. Ми садимо город. Все почало на ньому проростати, на зло ворогам нашим. Ми всі віримо в наші Збройні Сили, в перемогу».

«Коли я вдягався, то почув, що мама з кимось розмовляла про війну»

А ось твір, який демонструє, як звістка про війну перевертає дитячий всесвіт. Його автор — Данило Х. з 7-А Березнегуватської школи:

«В перший день я прокинувся від того, що я не пішов у школу. Я подумав, що проспав, та швидко почав вдягатися. Коли я вдягався, то почув, що мама з кимось розмовляла про війну…

Настав третій день війни, ми вирішили поїхати в село. Ми там пробули півтора тижні, поки не зникло світло. Тут моя мама здогадалась, що щось не так, і запропонувала виїхати за кордон. Коли ми їхали, ми бачили багато військових та проїжджали блокпости.

Зараз ми живемо за кордоном, але хочемо поскоріше повернутися додому. Україна переможе!»

Про смерті і втрати

«В цей день плакали всі діти-футболісти нашого району, які вмить осиротіли».

Юний футболіст Кирило Т. (7-А клас) у своєму творі пише про свого загиблого наставника — тренера Юрія Блоху, який для хлопця — приклад справжнього патріота:

«24 лютого, коли російська федерація почала вторгнення до України, тренер того ж дня став до лав батальйону територіальної оборони у нашому районі і допомагав координувати місцевих волонтерів. Першого березня Юрій Ігорович дізнався, що російські окупанти рухаються колоною у напрямку із сіл району. Він без роздумів пішов на допомогу побратимам. Після зіткнення з ворогом наш тренер отримав три вогнепальні поранення, які були несумісні із життям.

В цей день плакали всі діти-футболісти нашого району, які вмить осиротіли. Адже наш тренер був для нас наставником, батьком, другом та взірцем справжнього героя. Було таке відчуття, що ми стали дорослими.

А ще 10 березня 2022 року Юрію Ігоровичу надано звання Героя України (посмертно)».

«Від попадання уламку загинув мій двоюрідний брат Ігор. Я його дуже любив».

Максим О., учень 7-А класу, пише про горе, яке війна принесла в його родину — розлуку з близькими та смерть брата:

«З перших днів війни мій дядько вступив до ЗСУ і став на захист України. В одному із боїв отримав поранення ноги, його вилікували, і він продовжує захищати рідну землю.

Мій тато і бабусі знаходяться на окупованій території, і у нас немає змоги зустрітися. І багато інших моїх рідних знаходяться в окупації. В них немає світла, хліба, їжі, зв’язку. Ми за них дуже хвилюємось.

Найбільше горе сталось, коли в Миколаєві під час обстрілу міста касетними снарядами від попадання уламку загинув мій двоюрідний брат Ігор. Я його дуже любив. Для моєї сім`ї це дуже велика втрата».

Про евакуацію за кордон, розлуку з рідними й бажання жити в своїй країні

«Вірю в нашу перемогу і чекаю скорішого повернення додому».

Артем К., учень 7-Б класу, пише про те, як він виїжджав до мами в Польщу і як важко було його бабусі відпускати дитину в дорогу:

«Коли вибухи стали частішими і все ближчими, тоді вже було дуже страшно. Моя мама прийняла рішення, щоб я їхав до неї в Польщу. Бабуся з нею сварилася, переживала, як я доїду, адже російських солдатів у нашій країні ставало все більше і більше. І ось ранок, коли я виїжджаю до своєї мами в Польщу. Їхали чотирма автомобілями, дорога була дуже довгою. Діти, що з нами їхали, весь час плакали. По дорозі я нарахував аж дванадцять блокпостів, ну, дякувати Богу, вони нас пропустили. Коли ми під’їхали до кордону, тут почалося справжнє жахіття. Людей повно, усі налякані, діти плачуть, їхні мами, видно, дуже втомлені. Дякувати Богу, кордон ми пройшли за п’ять годин. Там мене зустріла мама. Я знаходжуся тут в безпеці, але я дуже сумую за моєю Україною.

В моєму селищі залишилися мої рідні, а головне — моя бабуся, якій я телефоную кожного дня, щоб запитати, як вона.

Будьте прокляті, російські солдати разом з їхнім президентом, які зайшли на мою українську землю. Вірю в нашу перемогу і чекаю скорішого повернення додому».

«Зараз я в Польщі. Тут дуже гарно, але все таке якесь чуже, нерідне…»

Валерія Ш., учениця 7-А Березнегуватського ЗЗСО, пише, що не так давно вона раділа життю, але війна принесла в її життя страх. Тепер дівчинка в Польщі, але свою Батьківщину вважає найкращою:

«В один день наді мною в повітрі збили дві ракети. Я дуже плакала. Навіть зараз усе це згадую зі сльозами на очах.

21 березня вночі обстрілювали мій район. Я чула всі ті вибухи та обстріли. На ранок ми з мамою зібрали всі найнеобхідніші речі і поїхали… Зараз я за кордоном. А саме в Польщі. Тут дуже гарно, але все таке якесь чуже, нерідне…

Я дуже сумую за Україною, своїми рідними та друзями. Сподіваюся, що скоро це жахіття скінчиться і я повернуся до своєї рідної, незалежної та найкращої у світі України! Слава Україні! Героям Слава!»

Ірина Гурська

Фото: nikcenter.org. Школа в Березнегуватому

thegard.city

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Діти пишуть твори про війну

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Понад 25 тисяч книжок евакуювали із книгарні «Є» у Слов’янську

Віктор Разживін, директор книгарні «Є» у Слов’янську, викладач зарубіжної літератури Донбаського державного педагогічного університету, евакуював 25 тисячі книжок зі Слов’янська.

Наразі книжки переб

Старт публікації нових буднів Маріки

Мої вітання. Гарного вам часу доби. Приємних емоцій. Мирного неба! 

Стартувала публікація третьої книги городніх буднів МаріКи. 

Запрошую до прочитання “Пригоди на городі, або заготовити їжу. Липень 2022” 

Публікація

Василь Клічак: «Хай не стогнуть від бомб поля…»

* * * Він сох на сіні. Пам’ятаєш той запах давніх юних літ? Тепер його ти обриваєш, цей липовий духмяний цвіт. Бджола летить над головою. Так тихо. П’янко тій бджолі. І враження, що із тобою найзатишн

Експедиція до Антарктиди львівського письменника й журналіста Маркіяна Прохаська

Маркія Прохасько — сучасний український  молодий письменник і журналіст, син відомого українського письменника Тараса Прохаська. Народився Маркіян в Іван-Франківську, проте в дитинстві переїхав до Львов

Нова книга, та деякі запитання)

Вітаю вас дорогі друзі) нова книга яка називається “Світло старого маяка” вже на сайті, попереду процес написання) буду радий вашим коментарям та підтримці, щоб  надихатись на нові ідеї і втілювати їх для вас)

Хочу

Перейти до блогу

Нові автори

Софія Заяць

Мій роман піднімає декілька тем: 1 Тема сексуальних домагань , через чоловіків і призму винуватий сам. 2 Ціна людського життя. 3 Тема технологій за якими люди не бачать людей. В мому фентезі є 4 основних легенди які формують його кістяк. 1 Мору (малі деталі є в Арці Істина ангела , один з найулюбленіших персонажів бо […]

Тоня Твіст

м. Київ Письменниця, перекладачка, авторка освітніх програм в «Lucky Academy». Пише для дітей та дорослих. Також пише детективи. Випускниця літературних шкіл, курсів та академії детектива. Публікується під псевдонімом в різних літературних журналах та збірниках. Лавреатка та фіналістка багатьох літературних конкурсів, серед яких: міжнародний літературний конкурсу до Дня Студента, (Канів, 2019); міжнародний літературний конкурс «Коли наблизитися…» […]

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Денис Нарбут

Народився 13 березня 1985 року в м.Армянськ (АР Крим, Україна). Після смерті батька, переїхав з матір’ю та братом в м.Вознесенськ, Миколаївська обл. Публікуватися почав з 16 років у друкованих газетах, книгахзбірниках, альманахах у м.Вознесенськ та м.Миколаїв та інтернетпорталах України. Протягом тривалого часу писав мало. З середини 2020 року повернувся до активного написання віршів та публікацій. […]

Перейти до "Нові автори"