«Донька залізного дракона»: що спільного у технофентезі США, таро й режимі путіна

«Донька залізного дракона»: що спільного у технофентезі США, таро й режимі путіна

Майкл Свонвік. Донька залізного дракона / пер. з англ. Євгена Онуфрієнка. — Київ: Видавництво Жупанського, 2022. — 488 с.

Коли він вперше промовив до Джейн, то сказав, що вони обоє — в’язні. Він говорив про свободу, яку вони здобудуть, коли полетять із фабрики до розкиданих поміж осінніх зірок фортець. Дракон простягнув спокусливе яблуко, й дівчина не стала опиратися — так зло вступило у свою чергову битву.

«Донька залізного дракона» — роман американського письменника-фантаста Майкла Свонвіка, перша, але при цьому самодостатня та сюжетно завершена, частина його трилогії «Залізні дракони». Текст був опублікований у 1993 році, а тепер вперше вийшов в українському перекладі у «Видавництві Жупанського»

Меланхтон

На створення образу 7332 — механічного дракона Меланхтона — Майкла Свонвіка надихнув той факт, що від 1980-х, зокрема через тексти ірландської письменниці-фантастки Енн Маккефрі, дракони стали за замовчуванням сприйматися як милі, приязні створіння й добрі друзі. Про це Свонвік розповідає в інтерв’ю, яке вийшло на майданчику Reach Unlimited у 2017 році. 

 

Натомість у західній оповідній традиції постать дракона радше пов’язана з переживанням жаху, зі станами страху й заціпеніння. Для Свонвіка втрата такого бачення є прикрим свідченням того, що письменники воліють пом’якшувати зло і шукати йому виправдання.

Джейн

Гримуар був прекрасним — грубий том у шорсткій зеленій вініловій оправі. У темряві свого сховку дівчинка роздивлялася чорні сторінки, помережані холодним сяйвом літер. Джейн вирішила, що має його опанувати, має навчитися керувати драконом. Наступної ночі Меланхтон до неї заговорив.

 

Джейн Олдерберрі — дівчинка-підміна, людська дитина, викрадена фейрі для роботи на фабриці з виготовлення драконів. Мандруючи романом, ніби Спіральним замком, читач виток за витком спостерігає стадії її дорослішання. Підпавши під вплив Меланхтона — чи прийнявши рішення під цей вплив підпасти — Джейн на кожному етапі свого життя постає перед складними виборами. З точки зору моралі кожен із цих виборів є очевидним, проте якщо розглядати їх як плутаний клубок причин і наслідків, бажань і мотивацій, виразність правильної відповіді тьмяніє.

Головне питання, яке тут виникає — суб’єкто-об’єктність відносин Джейн і Меланхтона. Якщо йти дорогою середньовічних асоціацій, то дракон є змієм, втіленням Сатани. Той, хто схиляється його волі, — жертва чи спільник? Прикметно, що в тарологічній традиції існують антагоністичні фігури — Мага (бога-творця) і Диявола, і якщо могутність першого ґрунтується на його силі, то другого — на слабкостях інших. Поширений мотив аркану Диявол на старих колодах таро — обідок на шиї бранців умисне ширший за їхні голови, мовляв, легко скинути диявольські пута, якщо ти справді цього бажаєш. Джейн, яка опановувала алхімію і практикувала ворожбу, мала би про це знати.

Спіральний замок

Спіральний замок, запозичений із кельтської міфології, у світі «Доньки» є серцем усього сущого і домом Богині. Саме його хоче взяти штурмом і знищити Меланхтон, аби разом із ним поховати весь світ. І саме на цю божевільну ідею він хоче підбити Джейн.

 

Роман має складну структуру. Насамперед вона рекурсивна — текст є замком, що містить ще один замок (який хоче зруйнувати Меланхтон). Володимир Аренєв, чия передмова розпочинає українське видання «Доньки», зазначає, що Спіральний замок є втіленням фізичного всесвіту і має стільки ж вимірів, скільки, на думку сучасних фізиків, має й наш. Себто можна додати ще один рекурсивний шар.

 

Окрім цього, Свонвік використовує повтори — кожен новий романний виток дублює попередній, і як у спіральній мушлі, кожен наступний виток ширший за попередній — так Джейн рухається від тісних нутрощів заводу до безкрайньо-деталізованих краєвидів великого міста. Крутий — Пітер-зі-схилу-пагорба — Пак Ельшир — Ракета. Ґвен — Сирін — Фата Інколоре. Повтор супровідників Джейн — це спосіб поставити її перед одними й тими ж виборами. І дівчина не тільки ці вибори провалює, а й робить це чимраз разючіше, опускаючись усе глибше в темряву зневіри.

Повертаючись до питання міжособистісних ролей Джейн і Меланхтона: не він є негідником, що використовує дівчину як об’єкт та інструмент, а саме вона є суб’єктом, чиї рішення реалізуються через дракона. Коли Джейн знайшла Меланхтона посеред заростей ожини й сухої трави, на його боці облупленою фарбою було виведено не ім’я, а тільки номер — 7332. Що таке відсутність імені? Коли ми використовуємо номери? Коли особистість справді нічого не важить або ми хочемо утвердити це як факт. Видається, що Меланхтон — це навіть не герой, це функція вибору, необхідна Джейн, щоб із надцятої спроби пройти свої випробування.

 

Богиня

Наприкінці роману Джейн зустрічає дитину, дівчинку з червоними трояндами у волоссі, яка говорить їй: «Яка ж ти дурна!.. Ти так нічого і не втямила, правда?» Може, це і є Богиня, яку так несамовито жадає знищити Мелахтон? Або ж Богиня — це чорний камінь, якому Джейн ставить мільйон своїх «чому»?

 

Ми не знаємо, ким є богиня, але можемо виділити два шляхи до тлумачення її образу.

 

Перший — як істоти, що має волю і бажання та направляє інших героїв із певним наміром. Тоді кожне з поневірянь Джейн мало сенс і скеровувало її до фінального правильного вибору. Другий шлях — бачити богиню як безкінечний оберт колеса, сам факт існування матерії, зміни, які породжують зміни та не мають жодного кінцевого смислу. У такому разі немає правильних чи неправильних виборів, є лише невпинна оповідь буття. 

 

Але: яку б із цих матриць ми не обирали, вони не виключають винаходження власного смислу. Себто якщо немає вищого наміру, є наші рішення як розумних істот із системою цінностей і відчуттям правди. 

Не кінець історії

Історія Джейн і Меланхтона виникла як намір відродити образ дракона як постаті жаху і небезпеки. Захід, вколисаний піснею благополуччя, почав забувати старі страшні казки. Тож, видається, Френсіс Фукуяма помилився: так звана кінцева точка соціокультурної еволюції людства стала лише черговим витком ідеологічного протистояння. 

 

Володимир Арєнєв слушно зазначає, що хороша фантастика не є підрядним коментарем до реального життя, але вона віддзеркалює його, промовляючи про наші «тут і зараз». То чому б не розвинути романну історію далі? Акт приручення дракона є ілюзією, закриванням очей на реальні загрози, і веде до лихих наслідків. Чи не є владімір путін драконом, в якому не вбачали небезпеки і хотіли приручити, згодувавши трохи м’яса? Метафорично — цілком. При цьому дракон не має власної сили, її джерело криється лише в слабкості інших — тих, хто не готовий зняти ярмо зі своєї шиї.

Продовжуючи аналогію, варто відповісти на запитання, ким є Джейн і чи варто їй співчувати. Можна сказати, що обставини ставлять її у складні ситуації, де будь-який вибір є певною мірою втратою. Але ж цей вибір завжди лишається за нею, і тільки вона вирішує, чи допомагати Меланхтону у реалізації його антивітальної ідеї. Рівноцінно це стосується і росіян, які нібито є жертвами режиму, а не його спільниками: вони теж могли і можуть обирати, як діяти.

 

Коли дракон вперше промовив до Джейн, то сказав, що вони обоє — в’язні. Універсальна риторика з перекладанням провини на іншого, спосіб протиставити себе іншому, знайти спільного ворога і боротися проти нього. Путін протиставляє себе не Заходу і не НАТО, він протиставляє себе невпинності життя, рухові колеса, яке несеться вперед поміж безкраїх просторів космосу. Свонвік додає у роман загравання з психоаналізом, мовляв, Джейн все могло примаритися. Можна пограти в психоаналіз далі й сказати: путін боїться власної кінечності й разом із собою в небуття хоче прихопити решту світу. 

 

Головні висновки:

 

  • Інтерпретаційна матриця літератури практично безкінечна
  • Дракони небезпечні, їх треба не приручати, а приборкувати
  • Колесо нікому не спинити

Купити книжку.

 

Оригінал статті на Suspilne: «Донька залізного дракона»: що спільного у технофентезі США, таро й режимі путіна

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Конкурс «Найкращий книжковий дизайн−2024» оголосив переможців

Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал» визначив переможців дев’ятого конкурсу «Найкращий книжковий дизайн-2024». Про це Читомо повідомили організатори конкурсу.
Редакція Читомо зібра

Автор коміксу «Араб майбутнього» прокоментував падіння режиму Ассада у Сирії

Французький автор комісів, ілюстратор та режисер сирійського походження Ріад Саттуф підтримує сирійців у боротьбі проти авторитарного режиму Башара Аль-Асада. Про це він заявив у радіое

Авдіокнижка «The Ukraine» Чапая здобула нагороду товариства голосу США

Авдіокнижка «The Ukraine» стала книжкою року у категорії «Видатний наратив — антологія оповідань» за версією американського товариства мистецтва та науки голосу SOVAS. Про це повідомив український письме

Словник Merriam-Webster обрав слово 2024 року

Словник Merriam-Webster визначив слово «polarization» («поляризація») як головне слово 2024 року. Про це повідомили на сайті словника.
Merriam-Webster визначає «поляризацію» як «розділ

В Україні випустили альбом за поезією Павла Тичини

Музичний колектив DakhTrio випустив альбом «Тичина: Феномен доби», який базується на поезії українського модерніста Павла Тичини. Про це гурт повідомив Читомо.
Альбом є другою частиною

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"