Домашні вистави, родинні святкування та «Маленькі жінки» Луїзи Олкотт

Домашні вистави, родинні святкування та «Маленькі жінки» Луїзи Олкотт

Маленькі жінки / Луїза Олкотт ; пер. Л. І. Дубовик. — Харків : Вид-во «Ранок», 2021. — 256 с.

 

«Маленькі жінки» — відомий в усьому світі роман Луїзи Олкотт. За півтора століття після першого виходу у світ, він не втрачає актуальності, адже розповідає про базові людські цінності: турботу про близьких, працьовитість, прощення, вміння дружити. Харизматичні герої, ненав’язливі повчання й атмосфера позаминулого століття, в яку нас переносить письменниця, роблять читання роману захопливою пригодою.

У міжнародний день сім’ї читаємо уривок з нового перекладу класичного роману Олкот, який розповідає, як родина Джо ставить домашні вистави.

 

Різдвяного ранку Джо прокинулася перша.

 

Згадавши про обіцянку матері, вона шурхнула рукою під подушку й видобула звідти книжечку в малиновій обкладинці — чудове оповідання про дивовижне життя, найкраще з-поміж усіх коли-небудь прожитих на землі, справжній путівник для кожного пілігрима, який вирушає в далеку путь. Радісним вигуком «Щасливого Різдва!» Джо розбудила сестер і запропонувала їм теж зазирнути під подушки. Дівчата знайшли там такі самі книжечки, з таким же малюнком усередині й напутніми словами, написаними матір’ю.

 

— Дівчата, — серйозно сказала Мег, — упевнена, якщо ми читатимемо книжку потроху щоранку, то це буде підтримувати нас упродовж усього дня. Як гадаєте?

 

Сестри розгорнули свої нові книжки й занурилися в читання. Ранкове зимове сонце з ласкавим різдвяним привітом заглядало у вікна, торкаючись ніжним промінням схилених голівок і зосереджених дівочих облич, урочисто осявало маленьку кімнатку, сповнюючи її теплим затишком. Коли-не-коли тишу порушували або шелест сторінок, або глибоке зітхання котроїсь із дівчат.

За пів години Мег і Джо збігли сходами вниз, аби подякувати матусі за подарунки.

 

— Де ж мама? — запитала Мег у Ханни, яка жила з родиною від дня народження Мег і яку всі вважали радше подругою, аніж служницею.

 

— Приходив тут хлопчина якийсь просити милостині, то ваша матуся й пішла до нього додому, щоб подивитися, чим там можна допомогти, — відповіла Ханна.

 

— Напевно, незабаром повернеться. Ханно, накривайте на стіл, — сказала Мег, висуваючи з-під канапи кошик із подарунками для мами.

 

— А де ж подарунок Емі? — здивувалась вона, побачивши, що парфумів у кошику немає.

 

— Мені здається, вона забрала пляшечку, щоб перев’язати ї ї стрічкою, — відповіла Джо, пританцьовуючи в новеньких пантофлях і розминаючи їх, перш ніж вручити мамі.

 

— Гарні у мене вийшли носовички, еге ж? — запитала Бет, яка щойно приєдналася до сестер і з гордістю розглядала не надто рівно вишиті букви.

 

— Мама йде! Ховаймо кошик, мерщій! — наказала Джо, коли в передпокої грюкнули двері й почулися кроки.

 

До кімнати квапливо ввійшла Емі в капорі та плащі.

 

— Де ти була? І що ти ховаєш за спиною? — здивувалася Мег.

 

— Тільки не смійтеся з мене! Я бігала до крамниці й поміняла пляшечку парфумів на більшу. Віддала всі свої гроші, та тепер мій подарунок найкращий!

Знову почувся грюкіт парадних дверей — і кошик зник під канапою, а дівчатка поспішили до столу, який уже було накрито до сніданку.

 

— Щасливого Різдва, матусю! Дякуємо за книжки! Ми вже читали їх сьогодні й робитимемо це щоранку! — вигукнули хором дівчата.

 

— Щасливого Різдва, донечки! Рада, що вам до вподоби мій подарунок, сподіваюся, ви часто гортатимете цю книжечку. А зараз, перш ніж ми сядемо за стіл, я хочу дещо сказати вам. Тут недалечко від нас є будинок, де мешкає одна родина, і в тому домі немає чого їсти й чим топити, тож старший хлопчик був змушений прийти до мене й розповісти, що його бідна мати лежить з немовлям, а ще шестеро діток страждають від голоду й холоду. Дівчатка, чи погодитеся ви цій бідолашній родині подарувати на Різдво свій сніданок?

 

Сніданок сьогодні затримався на цілу годину. Дівчатка вже добре зголодніли, тому ніяково мовчали, поглядаючи одна на одну. Та Джо раптом палко сказала:

 

— Мамо, ти саме вчасно! Як добре, що ми ще не почали снідати, еге ж, дівчатка?

 

— Можна я допоможу віднести їжу цим бідним дітям? — схвильовано запитала співчутлива Бет.

 

— Я понесу вершки і булочки, — рішуче додала Емі, героїчно відмовляючись від найулюбленішого.

 

Мег уже накривала горщик з гречаною кашею і складала скибочки хліба в одну велику тарілку.

 

— Я знала, що ви чулі діти й учините саме так, — зворушено усміхаючись, сказала місіс Марч. — Ходімо всі разом, а коли повернемося, то поснідаємо хлібом і молоком.

 

— Ось це і означає любити ближнього більше, ніж самого себе, так по-християнськи, і мене це вельми тішить, — промовила Мег, коли вони повернулися додому і знову дістали з-під канапи кошик із подарунками, поки мати нагорі збирала одяг для бідної родини Гаммелеїв.

 

Звісно, подарунки сестер були простенькі, та в цих чотирьох маленьких пакуночках містилася безмежна любов, а на засланому мереживною скатертиною маленькому столику, де лежали подарунки, стояла висока ваза з червоними трояндочками — і все це надавало вітальні святково-урочистого вигляду.

 

— Матуся йде! Грай, Бет! Емі, відчиняй двері! Нехай живе мама! — закричала Джо, підбігаючи слідом за Мег до дверей.

 

Бет заграла веселий марш, Емі розчинила навстіж двері, а Мег урочисто провела матір до почесного місця. Місіс Марч була здивована і зворушена. Усміхаючись, вона розглядала подарунки і читала прикріплені до них записочки. Сміх, поцілунки, обійми, жарти — і все це в тій ніжній, невимушеній та радісній домашній атмосфері, яка робить родинні свята такими приємними і незабутніми.

 

А надвечір готувалися до вистави. Дівчата не могли дозволити собі великих витрат, тому їм доводилося облаштовувати декорації, вигадувати костюми, застосовуючи все, що траплялося попідруч: рубель для качання білизни правив за гітару; мазнички, обгорнуті срібним папером, — за старовинні лампи, а обладунки робили з вирізаних у формі ромбів шматочків бляхи.

 

Ніяких хлопчиків до участі у домашніх виставах не залучали, тож Джо могла виконувати чоловічі ролі досхочу, і вона щоразу залюбки натягувала пару чобіт із нефарбованої шкіри, що їй подарував товариш, який був знайомий з якоюсь жінкою, що близько знала справжнього актора.

 

Через обмеженість складу трупи двоє головних акторів грали кількох героїв у кожній постанові й мусили виучувати по три-чотири ролі, а під час вистави притьмом міняли костюми та декорації.

 

Різдвяного вечора глядачі (близько десятка дівчат) розсілися на ліжку, що зображало бельетаж, продзвенів дзвінок, завісу відхилили, і вистава почалася.

 

«Похмурий ліс», обіцяний театральною програмкою, зображали декілька кімнатних рослин у горщиках та листатий фікус, що сягав аж до стелі, шматок темно-зеленого сукна на підлозі та печера на задньому плані. Печеру було споруджено з двох письмових столів, що правили за стіни, і рами для сушіння білизни, яка виконувала функцію даху.

 

У печері на тлі яскравого вогню виднівся чорний казанок, над яким схилилася стара чарівниця. Витримавши хвилинну паузу, щоб ущухло перше хвилювання серед публіки, увійшов, побрязкуючи рапірою при боці, Гуго — лиходій із чорною бородою, у крислатому капелюсі, широкому плащі та чоботях з нефарбованої шкіри. Походивши туди-сюди сценою у великому хвилюванні, він заспівав про свою ненависть до Родріго,

 

кохання до Зари та рішучий намір убити на смерть першого і домогтися кохання другої. Грубуватий голос Гуго, що від хвилювання часом переходив у крик, неабияк уразив глядачів, і, коли герой зупинився, аби звести дух, вони нагородили його бурхливими оплесками. Уклонившись із виглядом людини, звичної до сценічного успіху, Гуго підійшов до печери і звелів чарівниці Гейгар: «Агов, стара! Виходь! Ти мені потрібна!»

З’явилася Мег — з довгим сивим волоссям із кінського хвоста, з палицею в руці й кабалістичними знаками на плащі. Гуго зажадав від неї одного зілля, аби змусити Зару покохати його, й іншого, щоб позбавити життя Родріго. Гейгар, виконавши повну драматизму арію, пообіцяла йому те й інше і почала викликати духів. Спершу вглибині печери з’явилася маленька біла постать з блискучими крилами і золотим волоссям. Вона опустила до ніг чарівниці позолочену пляшечку й щезла. Потім із печери з шумом вискочило чорне чортеня і, жбурнувши в Гуго чорною пляшечкою, зникло, глузливо регочучи. Мелодійно обдарувавши подякою чарівницю і засунувши обидві пляшечки за халяви чобіт, Гуго пішов, а Гейгар повідомила публіці, що в минулому він убив кількох ї ї друзів, тому вона хоче помститися. Завісу опустили, і глядачі, маючи перерву на відпочинок, стали куштувати печиво й хвалити оперу.

 

Певний час зі сцени долинали стуки й грюки, та коли завісу знову відхилили, всі побачили справжній витвір теслярського мистецтва. Ніхто не посмів скаржитися на затримку антракту. До самої стелі здіймалася вежа; в одинокому вікні, освітленому лампою, з’явилася Зара, видивляючись свого Родріго. І він прийшов — у капелюсі з гусячим пером, у червоному плащі, з гітарою і, певна річ, у тих же самих чоботях із нефарбованої шкіри, у яких з’являвся Гуго в першій дії. Ставши навколішки біля підніжжя вежі, він щиро і з найніжнішим почуттям заспівав чулу серенаду. Зара відгукнулася на кохання і, після музичного діалогу, погодилася втекти із ним. Аж тепер відбулася найефектніша сцена вистави — Родріго витягнув із кишені мотузяну драбину, закинув у вікно й запропонував Зарі спуститися.

 

Вона поклала руку йому на плече і вже намірялася граційно зістрибнути вниз — та раптом ї ї шлейф зачепився за вікно, вежа захиталася і з гуркотом упала просто на закоханих!

 

Над руїнами шалено задриґали ноги в чоботях із нефарбованої шкіри, а поруч із ними вигулькнула золотава голівка з криком: «Я так і знала!» Цієї миті, аніскілечки не розгубившись, у справу втрутився дон Педро, безсердечний батько Зари. Він витягнув дочку з-під руїн, прошепотівши: «Грай наче нічого й не було!», а потім гнівно звелів Родріго підвестися, щоб з презирством вигнати його зі свого королівства. Родріго, хоч і спантеличений падінням вежі, виявив величному старому відверту непокору і відмовився рушати з місця. Своїм прикладом безстрашний коханий розпалив і Зару — вона також запротестувала проти тиранії жорстокого батька, і зрештою той запроторив обох до підземелля замку. На сцену вийшов із кайданами маленький, рум’яний і сполоханий на смерть стражник і, очевидно, забувши свої репліки, мовчки полонив непокірних.

 

Третя дія відбувалася в залі замку, куди заявилася Гейгар, щоб визволити закоханих і помститися Гуго. Зачувши його кроки, вона сховалася і підгледіла, як він вилив із пляшечок чарівне зілля в два кубки вина і наказав маленькому боязкому слузі віднести їх полоненим. Слуга, відводячи Гуго вбік, щось налякано почав шепотіти йому на вухо, а тим часом Гейгар замінила отруєні кубки на інші, нешкідливі. Слуга забрав їх, а Гейгар виставила на стіл кубок з отруєним вином. Гуго, зморений спрагою, перехилив одним змахом те вино, втратив глузд і, після довгих погроз кулаками й тупцювання ногами, нарешті упав долілиць і сконав. Водночас Гейгар в арії надзвичайної сили і мелодійності повідомила йому про те, що вона скоїла. Це була по-справжньому захоплива сцена, хоча дехто, можливо, і вирішив, що довге густе волосся, яке несподівано копицею випало з-під капелюха, неабияк зіпсувало враження від смерті лиходія.

Купити книжку.

Оригінал статті на Suspilne: Домашні вистави, родинні святкування та «Маленькі жінки» Луїзи Олкотт

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

“Свій серед своїх”)) Флешмоб від Наталії Дев’ятко.

Ідея флешмобу #свої належить Наталії Дев’ятко, а запросила мене взяти участь Інна Камікадз. Правда, мені довелося трохи поламати голову над тим, як же краще буде розповісти про своїх читачів.

У мене на сьогодні на

Флешмоб #свої

Дякую любій письменниці Наталія Девятко (Natalia Devyatko), що започаткувала цей флешмоб. 

Суть флешмобу у тому, щоб автор розповів про своїх читачів. Які вони? Що саме цінують у його творах? Чому для них це важливо?

Наприкінці

Новини, подарунок та анонс

“Спіймати шахрая” добігає свого завершення – новина перша. Це була дуже крута авнтюрна історія, і хто ще не придбв передплату раджу робити це зараз, бо вже за кілька днів книга здорожчає.

“Стокгольмський синдром”

Запрошую!!!

Доброго всім часу доби. На годиннику 03:29 коли я це пишу вам… такий собі лист…. запрошую всіх переглянути нову книгу “Чорний кінь”. Перша глава опулікована. Має мій рекорд 10,000 слів. Ба навіть більше. Спойлерів робити не

Українська книжка здобула срібло на конкурсі European Design Award 2021

Творча майстерня «Аґрафка» здобула срібло на цьогорічному конкурсі комунікаційного дизайну European Design Award. Нагороду присудили за дизайн книжки «Куди і звідки» Романи Романишин та

Перейти до блогу

Нові автори

Обиденна Марія

Обиденна Марія – письменниця, авторка науково-популярних праць, перекладачка. Народилась у місті Чернігові. Закінчила Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченко за фахом історія, англійська мова та література. У Київському Міжнародному Університеті отримала ступінь магістра за спеціальністю англійська філологія. Мешкає у місті Києві. 15 років працює перекладачкою, авторкою науково-популярних та публіцистичних статей. Пише прозові твори і […]

Маргарита Проніна

Авторка двох романів: «Звичайна» 2015р. та «Закони дива» 2020р. Дехто називає мій основний жанр “інтелектуальна жіноча проза”. Веду невелику community для письменників: I.Publish та групу на ФБ «Як написати книгу?» – для мотивації молодих авторів та перших кроків у сфері літератури. Також є співаторкою збірки “Приготуй мені гарячого глінтвейну”. Замовити книги та поспілкуватися запрошую в […]

Zoriána Bezodnia Кількість робіт: 1 Тетяна Зінченко

Я – Тетяна Зінченко, журналістка, фольклористка, за другою освітою – психолог. Маю збірку поезій “Твоя щаслива пора року”, готується до виходу роман у новелах.

Сергій Ущапівський

Посилання на мій авторський сайт: poeziya-dushi.com Посилання на авторську сторінку в Фейсбук: Ushchapivskyi.Serhii Посилання на сторінку в Інстаграм: ushchapivskyi.serhii

Перейти до "Нові автори"