“Добре, що в мене такого немає…”

“Добре, що в мене такого немає…”

“Добре, що в мене такого немає…”

Привіт!

Десь так відбувається, коли ми читаємо книгу, де з персонажами відбуваються різні неприємні речі. Мимоволі порівнюєш стан, в якому опинився герой, зі своїм власним, і враз власні проблеми стають менш загрозливими)) Тому читання книг є свого роду психотерапією, бо ж герой якось із скрутного становища виходить, то і ми викрутимось))

Отож, продовжуємо нашу добірку уривків на тему “Герой потрапляє у халепу”. Ваше завдання – вгадати назву моєї книги, з якої взято епізод. Підказка – це романтичне фентезі! 

***

 

У цю мить пан Деміан теж підійшов до карети.

Він аж рота роззявив, побачивши, що моя світла сукня в червоних плямах.

 – Що трапилося? Ти поранилась чимось?

Вони обоє тупцяли перед розчиненими дверцятами, з яких до карети заносило колючі сніжинки. Їхня розгубленість так дратувала мене, що я б повбивала обох, не задумуючись. Хай зроблять що-небудь, ну що ж вони так і стоять, чекаючи, поки я геть стечу кров’ю.

А може… може, це все влаштовано спеціально, з тією метою, щоб позбутися мене? Зараз викинуть десь посеред безлюдного поля, і поїдуть геть, а я тут помру…

Але все-таки нічого зловорожого у їхніх намірах я не побачила. Фелікс швидко подерся назад на місце кучера, а пан Деміан, трохи струсивши сніг з капелюха та плаща, рішуче сів до карети та захряпнув дверцята.

 – Де болить? – спитав він.

 Я вже не могла стриматися і заплакала вголос.

 – Моя дитина…

 Його обличчя враз стало зовсім білим, як той сніг за вікном.

 – Дано, чому ти не сказала мені, що вагітна?

 – Я соромилася, – прошепотіла я. – Думала, що коли ми з Вентом одружимося, тоді і скажу…

Він вхопився за голову:

 – Тут недалеко є якесь село, зараз Фелікс доправить нас туди. Потерпи трішки, добре?

Я раптом зрозуміла, що забула свою скриньку з ліками на всі випадки життя – вона так і залишилася стояти на верхній полиці шафи. Отак завжди буває, коли похапцем кудись збираєшся. Проте зараз ці ліки так пригодилися б… Серед них був і кровоспинний еліксир. А де тепер, серед ночі, шукати лікаря? Раптом у цьому сільці його немає? Мою душу огорнув холодний липкий страх.

Пан Деміан сів до мене ближче і обійняв рукою за плечі.

 – Зараз щось спробую придумати, дівчинко, – заспокійливо промовив він. – Ти тільки не плач так, ось побачиш – все буде добре.

Він узяв мене за руки, і мені наче справді трохи полегшало. Принаймні, біль став менш відчутним. Але я розуміла, що кровотеча продовжується, і пан Беркут своїм магічним впливом хіба що зняв симптоми, але не зарадив головній проблемі.

Втім, карета досить швидко зупинилася. Фелікс відчинив дверцята:

 – Тут якась корчма, – захекано  сказав він. – Будемо виходити?

 – Зачекай, он, здається, йде господар. Спитаємо його про лікаря. – пан Деміан вказав у напрямку високого ґанку, з якого саме спускався лисий невеличкий чоловічок у  темному вбранні.

 – Доброї ночі, – трохи підозріло привітався корчмар, оглядаючи нашу дивну компанію. Втім, вигляд багатого убранства карети змусив його поставитися до гостей шанобливо. – Ви хочете отримати кімнату, чи просто перекусити?

 – Нам потрібен лікар, – без особливих церемоній заявив пан Деміан. – Молода пані занедужала, ми візьмемо кімнату і викличіть, будь ласка, чимскоріше медика.

– Ой, ясний пане, де ж я вам знайду серед ночі медика? – вдарив себе в поли господар. – Тут у нас і немає ніякого знахаря. То хіба в Меліну вам краще податися, там точно є пан лікар.

 – А як далеко звідси тая Меліна?

 – Та як вам сказати… як навпрошки через ліс – то миль десять буде. Але ви туди навпрошки не доїдете – по перше, дорогу не знайдете, а по-друге, ваша карета завелика для лісового путівця. То треба їхати окружною дорогою. А там усі миль сорок, не менше…

 – Ні, сорок миль – це для нас забагато, – скривився пан Деміан. – Добре, готуй  кімнату,  ми залишаємося. Зараз самі щось придумаємо.

Мені не дуже хотілося  сподіватися на те, що він “щось придумає”. Так, він був магом, але про цілительство мав хіба загальні уявлення. Проте того, що знала я, було достатньо, аби збагнути – ситуація геть погана.

 – Чекайте, – гукнула я до корчмаря. – У вас тут у селі є якась повитуха? Чи травниця?

 – Та є, – відповів той. – Он через дві хати баба Марта живе. То вона ходить до всіх тутешніх породіль пологи приймати.

– Феліксе, – віддав розпорядження пан Деміан, – біжи швидше і приведи сюди ту Марту, чи як там її. А я зараз заведу Дану до приміщення.

Втім, він мене не завів, а заніс, бо в мене вже зовсім крутилася голова і підкошувалися ноги, я почувалася, немов п’яна. Бачила перед очима його стурбоване обличчя, світло каганця в руках корчмаря, дощаті сходи, якими несли мене кудись нагору, потім пан Деміан обережно скинув з мене плаща, черевики, і поклав на ліжко.

Баба Марта-пупорізка, як відрекомендував її корчмар, прийшла швидко. Це була огрядна смаглява , ще не дуже стара жінка, яка, оглянувши мене, скептично похитала головою.

 – А що я можу зробити? – бубоніла вона. – Я  не Всевишній, щоб чинити дива.

 – Що ти таке верзеш, розтелепо? – пан Деміан так сердито зиркнув на неї, що, здається, іскри з очей полетіли. – Може, хочеш грошей, то дамо, скільки скажеш. Зрештою, це не якась смертельна болячка, звичайний викидень, даси їй якоїсь травички – і все минеться.

 – Ото ви, пане, бачу, дуже грамотний, то самі варіть травичку, а я вам кажу – тут уже нічого не поможе. Бачила я таких не раз. Вона вже зовсім стікає кров’ю, жити їй лишилося не більше години.

 – Та щоб тобі! – пан Деміан замахнувся на Марту кулаком. – Чого ти каркаєш, стара відьмо!

Я слухала їхню сварку, немов крізь товстий шар вати. Здавалося, я дрімаю, і все це мені сниться. Але, сказати чесно, не було ні страшно, ні боляче. Навпаки, коли Марта все ж наколотила якоїсь своєї настоянки і підвела мене, щоб я випила , я кволо покрутила головою – мені не хотілося нічого. Лише закрити очі і спати.

 – Ось бачите, – Марта радісно кивала, мій кепський стан тішив її самолюбство, підтверджуючи усі прогнози. – У неї вже он губи посиніли, то значить, що пані вже не жилець на цьому світі…

Переді мною промайнуло злякане обличчя Фелікса з розширеними очима. А от пана Деміана десь не було. Пішов, полишив  мене тут. Ну й нехай.

Я в знемозі відкинулася на подушку. Було добре, спокійно, і хотілося тільки одного – щоб усі залишили мене в спокої. Дали мені  тихо й мирно попрощатися з цим життям.

Адже помирати, виявляється, – зовсім не страшно…

***

Ви, мабуть, вже здогадалися, що це за історія…

А якщо не читали її, то саме слушна нагода виправити ситуацію, адже тільки сьогодні на цю книгу діє знижка 25%!

Також зазирайте до моєї новинки – молодіжного міського фентезі “Чародійки на півставки”, яка сьогодні поповнилася новим розділом.

Серед усіх, хто сьогодні прочитає початок цієї книги і залишить під нею коментар, я розіграю невеличкий сюрприз на своїй сторінці у Фейсбук!

Тож приємного читання та вдалого вікенду! 

 

Оригінал статті на Букнет: “Добре, що в мене такого немає…”

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Продовження попаданки!

Усім привіт! 

Оновлення книги Академія дружин драконів вже на сайті! 

 

                        Запрошую до прочитання 

поціновувачів фентезі,

Досьє на персонажа

Ім’я: Белла

Фамілія: Франкс

Рід: Франкс

Країна: Україна (перебування в цей момент)

Вік: 16

Ріст: 165 см

Характер: хитра; весела; вигадлива.

Родичі: Ян Косориконіг – зведений брат ; Ольга Косориконіг – опікун.

Сильні

Не варто проходити повз)

Ваша підтримка дуже важлива для мене)Підтримайте мене та цю книгу)І деякий подарунок для вас)

Няня по зальоту

Оце я потрапила! Так, саме такі думки завітали до мене в голову, коли я дізналася, що мені доведеться підміняти

Я теж хочу собі принца!

Привіт всім) Останнім часом мене тягне на історії про королівства)) Як тільки я дочитала до останньої випущеної глави книжку Юліанни “Та єдина, яку він шукав”, то одразу почала шерстити букнет на ще щось подібної тематики

Нова обкладинка та трішки перчику)

Слава Україні! 

Шановні читачі, хочу повідомити, що історія

“День студента”

отримала нову обкладинку! Ось так вона виглядає зараз)  

Також хочу поділитися враженнями про книгу, яку нещодавно почала

Перейти до блогу

Нові автори

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Денис Нарбут

Народився 13 березня 1985 року в м.Армянськ (АР Крим, Україна). Після смерті батька, переїхав з матір’ю та братом в м.Вознесенськ, Миколаївська обл. Публікуватися почав з 16 років у друкованих газетах, книгахзбірниках, альманахах у м.Вознесенськ та м.Миколаїв та інтернетпорталах України. Протягом тривалого часу писав мало. З середини 2020 року повернувся до активного написання віршів та публікацій. […]

Ірина Каспрук

Я – Ірина Каспрук. Поетеса, авторка поетичної збірки “Вплітаючи квіти у своє волосся”. Друзі часто називають мене Сонячна, тому більше моєї поезії ви знайдете у соцмережах за #sonyachna. Детальніше ознайомитись з моєю творчістю можна ось тут : https://www.facebook.com/irkaspruk/

Камелія Кількість робіт: 8 Перейти до "Нові автори"