“Господар Драконячих гір”!
2021-05-14 07:18:10 Іса Тарк

“Господар Драконячих гір”!

Вітаю друзі!

“Господар Драконячих гір”

Автор — Аліна Углицика!

Смачний уривок:
“- Ви по запису?
Обертаюся. Підводжуся, насилу тримаючись за ковані перила.
Жінці у дверному отворі років за сорок. Зелений медичний халат, волосся ретельно прибране під поліетиленову шапочку, на ногах бахіли. За товстими скельцями окулярів уважний погляд.
– Ні, – хрипко відповідаю, – але мені дуже треба до лікаря.
– Ми приймаємо тільки за попереднім записом.
– Будь ласка!
Хитає головою:
– Якщо у вас проблеми, я можу викликати «швидку».
– Зі мною все гаразд, – зображую посмішку, розуміючи, що губи не слухаються. – Я хочу перервати вагітність.
Тепер вона дивиться на мене із жалем.
– Вибачте, ми операції не проводимо, вам потрібно в клініку.
– Операція не потрібна, – трушу головою. Бризки з волосся летять в різні боки. Жінка трохи відсахується. – Термін два тижні. Я чула… чула, що є такі ліки…
Жалість в її очах змінюється на роздратування. Але мені байдуже, якої вона думки про мене. Мені не потрібна ця дитина. Я майже ненавиджу її. Мене нудить від самої думки, що буду сидіти в жіночій консультації пліч-о-пліч з Вікторією, бачити її щасливе обличчя, сяючий погляд. Вагітний живіт…
І що мені робити, матері-одиначки, з дитиною на руках, в чужому місті? Повернутися до батьків? Бачити їхнє мовчазне засудження, чути за спиною плітки сусідських кумоньок? «Бачили, а Ірка Князєва-то байстрюка нагуляла! А була ж розумниця, відмінниця, до Києва поїхала вступати. Куди тільки мати дивилася?!»
Я не заслужила на це!
– Дівчино, всі ліки – в аптеці. У нас ви можете записатися на огляд, зробити УЗД і здати аналізи. Вибачте.
Вона намагається закрити двері, але я встигаю вставити ногу.
– Будь ласка! – майже благаю. – Скажіть хоча б назву!
Вона оглядає мене суворим поглядом.
– Дівчино, йдіть додому! Заспокойтеся, поміркуйте. Перервати вагітність ще встигнете.
– Ви не розумієте!
Мені всього двадцять три, у мене ще будуть діти. А ця дитина…
– Ні, це ви не розумієте. Приберіть ногу, божевільна.
Вона штовхає мене, змушуючи відступити. Двері зачиняються перед моїм носом.
Я інстинктивно відступаю. Нога сковзає з мокрої сходинки…
Змахую руками, намагаючись схопити повітря
Мене за інерцією заносить назад..
Хапаю ротом краплі дощу. В голові з’являється підступна думка: упаду, і дитини не буде. Це доля.
І вже покірно лечу донизу.
Удар.
Пекельний біль пронизує спину. Я відчуваю, як тріщить потилиця, врізаючись в асфальт.
Темрява.
…Яскраве сяйво. Вологий жар. Миготіння якихось примар.
Задушливий запах ладану й сандалу.
Слух вловлює тріск вогню…
Але я не встигаю зрозуміти, що трапилося. Щось розриває мене зсередини. М’язи стискаються у хворобливому спазмі. Тіло болісно вигинається. Я пхикаю від болю, не розуміючи, де я і що відбувається.
– Тужся! – хтось кричить мені у вухо. Чужі пальці впиваються в плечі, притискають до чогось м’якого за спиною. – Ще! Ось так. Тепер дихай. Ротом дихай!
– Ерла Саваж, я бачу голівку.
– Добре, дівчинко. Ще разок. Тужся, на рахунок три! Один, два…
Я задихаюся.
Біль роздирає мене.
Господи, це пекло? Я все-таки померла…
Ще один спазм розриває мені нутрощі. А потім – полегшення. Ні, порожнеча…
Заплющую очі. Останнє, що я чую перед тим, як втратити свідомість, це жалібний писк немовляти та повний радості жіночий сміх:
– Хлопчик! О, Пресвітла, це хлопчик! Нарешті! Енні, біжи до лаерда. Скажи, у нього народився син. Хвала богам, у Драконячих гір є спадкоємець!”