Гендальф: структура образу

2021-09-30 17:35:23 Анатолій Хільченко

Гендальф: структура образу

Мініатюра рукопису збірки “Древо”

групи “Інститут прикладної теології”)

(нотатки)

Символьно-образні звороти міфу, що відображає екзистенційні стани, набувають доволі своєрідних означень у літературі. 
Зокрема, якщо звернутися до образів трилогії Джона Толкіна «Володар перснів», особливе зацікавлення викликає персонаж Гендальфа, доброго мага. Власне, розглядаючи антропоцентичний контекст релігійного наративу, існує змога вибудувати певні типологічні залежності, застосовані письменником у побудові концепції означеного твору. 
Апеляція до древньої традиції наявності «наставників», своєрідних «провідників» у духовному житті дає змогу глибинніше осягнути спробу автора вибудувати сюжет у відповідності з містичною зосередженістю на феномені покровительства представників містичної царини сприйняття буттєвих інтуїцій істотам профанно-узвичаєного способу сприйняття реальності. 
Відтак, не випадково, саме гобітів супроводжує маг, який належить до древнього релігійно-містичного ордену. Гобіти відрізняються згідно сюжетної лінії певною побутовою узвичаєністю власного світогляду. Світ їхніх розваг і зацікавлень, труда та відпочинку лежить у царині, так би мовити, «звичайного людського щастя», як це прийнято уявляти з позицій обивателя. Вони не заглиблюються у пошук витоків буттєвих сенсів, їхнім життєвим пріоритетом є родина, праця, а також облаштування побутового комфорту. 
Натомість, на своєрідних «світоглядних землях», якими мандрує так зване «братство персня», відкриваються неймовірні оповіді про існування надзвичайних смислів існування, що своїм корінням сягають містики, також понірологічного (галузь знання про темне потойбіччя) дискурсу та інтуїцій. Щоправда, на шляху гобітів зустрічаються також інші істоти світлих світів духовного осягнення й підтримки принципів гармонії та краси створеного світу. Означені сутності в образних зворотах опису атмосфери їхнього буття апелюють до конструктивних початків світоглядної рефлексії. 
Так чи інакше, образ Гендальфа-мага розкривається, згідно застосування засобів герменевтики літературних контекстів, надзвичайно своєрідно. Особливо, якщо звернути увагу на той факт, що автор твору, в якому зображений цей персонаж, був глибоко віруючим християнином…
Отож, до чого саме апелює метаструктура концепції світоглядного позиціонування із назвою «Гендальф»? Вповні очевидно, як вже було вище означено, мова йде про традицію, зокрема, духовного окормління, а також, у відповідності зі світоглядом, для прикладу, православного буття, є нагода натякнути на феномен т. зв. «старчества», який існував ще до революції та останніми представниками якого прийнято вважати преподобних старців оптинських. 
Якщо спробуємо розглянути діалоги, що пов’язані з персонажем на ім’я «Гендальф», є змога помітити глибинну апеляцію до поняття світла-вогню.

Власне, релігія, як древні її рудименти, так і християнська традиція, апелюють до такого теологічного звороту, аби пояснити ті чи інші духовні буттєві-феномени-стани містичного сприйняття існуючого. Так, у вигляді вогняного пломеню, згідно православної іконографічної традиції, зображеного над головами апостолів у Сіонській горниці, прийнято зображати наявність у них дару благодаті Святого Духу, який притаманний також і для всієї Вселенської Церкви. 
До образу світла-осяяння апелює також традиція оповіді події Преображення Господнього на горі Фавор (до цього часу існують різні припущення, чи дійсно мова йде саме про «гору», чи можливо, це метафора містичної інтуїції «духовного сходження до вершин буттєвого осягнення реальності»). Власне, образ гори-вершини, навіть багатьох таких вершин, із яких відкривається той чи інший «світоглядний краєвид» осель тих чи інших сутностей чи персонажів твору «Володар перснів» притаманний авторському задуму. 
Привертає увагу метафоричний опис прірв, — своєрідних духовних безодень, або ж висот-гір-станів надзвичайного духовного піднесення, а то і гордині, що ними неначе мандрують у своїх спостереженнях персонажі твору.
Надзвичайно своєрідно постають у тексті образи міфологічних міст, для яких характерне відображення тих чи інших станів світоглядного сприйняття явищ дійсності, що відтворено в сюжетній лінії побутування персонажів. 
Варто пригадати в означеному контексті, для прикладу, містично-культове відображення означеної символьної специфіки на так званих «орлецях», (це круги-матерчаті зображення міста, оточеного мурами, над яким летить орел з розправленими крилами), що на них має стояти архієрей під час служіння…

Слід згадати також історію преподобного Серафима Саровського, про якого один з очевидців зазначає, що в нього якось, завдяки молитвам, просяяло обличчя невимовним світлом, на що не можливо було дивитися. 
Доречно буде зазначити про традицію щорічного прийняття із Гробу Господнього Благодатного Вогню, який, згідно свідчень багатьох очевидців, у перші миттєвості не обпалює і не шкодить людині… 
Існує метафоричне зображення «пекельного вогню» пристрастей, одержимості свідомості, про що часто йдеться в аскетичній християнській літературі, світських джерелах, відома містика т. зв. «люцефиріанського світла», до якої апелюють окремі містичні езотеричні спільноти деструктивного світоглядного спрямування…
Отож, добра, так би мовити «охоронна» для гобітів і для всіх учасників «братства персня», і не тільки для них, магія Гендальфа, що захищає насельників древніх земель від впливу сил мороку і темряви, злого потойбіччя, дуже гарно проілюстрована-осмислена в образах завдяки застосуванню численних велемовних перспективних акцентів автором твору. 
З усією очевидністю, традиція «духовного наставництва», опіки, у тім числі й перш за все, саме містичної, з позицій збереження, так би мовити, внутрішнього, свідомісного потенціалу персонажів трилогії, чудово відтворена у численних сюжетних фрагментарних концептах. 
Слід зазначити щодо протистояння Гендальфа, — це, переважно, якщо заглибитися в дослідження ґенези персонажів означеного твору, — боротьба «не проти плоті і крові, а проти духів злоби», про що, зокрема, зазначає і святий апостол Павел в одному зі своїх послань у якості настанови для християн, своєрідних «духовних воїнів», в яких полем брані є серце… 
Отож, є привід вкотре поміркувати над темою коректної рецепції з позицій критеріїв герменевтики унікального культурного явища трилогії «Володар перснів» Джона Толкіна та існуючої релігійної традиції з позицій контексту антропоцентричних акцентів сприйняття явища, яке існувало і, можливо, ще десь існує, духовного наставництва щодо сприйняття містичної царини власного існування, а також древнього і, почасти, вже недосяжного для узвичаєних обивателів, феномену старчества, яке було притаманне та актуальне для багатьох віруючих людей, що мандрували землями своєї душі, борючись із впливом духів злоби піднебесних. 

       

Оригінал статті на Букнет: Гендальф: структура образу