Ганна Гайворонська: «Все моє життя – це боротьба»

Ганна Гайворонська: «Все моє життя – це боротьба»

Ганна Гайворонська – поетеса, членкиня НСПУ, громадська діячка, в. о. голови Луганської обласної організації НСПУ. 

— Ганно Андріївно, як би ви коротко, кількома словами змалювали своє творче життя?

— Все моє життя – це боротьба. Я виросла на Луганщині в російськомовному оточенні. Але, мабуть, у мене був вкладений потужний український ген, тому постійно доводилося боротися за українську мову, українську газету, українську церкву. Не було мені спокою зовсім. Я ставила для себе дуже високі планки, набивала ґулі, падала, підіймалася і знову їх долала. Завжди по-доброму заздрила людям, які живуть на заході України, мріяла там пожити, бо це таке щастя – ходити в українські школи і церкви, вільно розмовляти українською мовою, щоб на тебе ніхто не тикав пальцем. І завжди робила все для того, щоб наша Луганщина стала насправді українською.

— Звідки у вас, доньки військового, взявся цей творчий ген?

— Річ у тому, що мій батько був військовим тільки в молодості, після завершення військової кар’єри все життя пропрацював журналістом. Цей поетичний ген є у всієї моєї родини. Писав не лише батько, а й дід. Цей ген передався і моїй доньці, вона теж поетеса.

Ще з третього класу, гуляючи вулицями своєї рідної Кремінної, я роздивлялася довкола і все, що потрапляло в моє поле зору, оспівувала віршами. Щоправда, тоді я і сама ще не знала, що складала свої перші віршики. Я їх просто співала. Мальовничі поля, ліси, степи – вся чудова природа моєї Кремінної вчила мене бути поетесою. Тоді я навчалася в російськомовних школах (інших у нас на той час не було), тож мої дитячі вірші також були російськомовними. До 25 років я навіть розмовляти українською не вміла. Потім самотужки, по словниках вивчила українську мову й почала писати свої поезії виключно нею. Тому свою першу книжку «Перший поцілунок» видала доволі пізно. За неї мене у 1988 році прийняли до лав НСПУ.

— Ви згадали про боротьбу за українську газету на Луганщині. Що ви можете про неї сказати?

— Заснувала я цю газету в 1992 році після закінчення факультету журналістики Київського державного університету. На той час у Луганську не залишилося жодної україномовної газети. Я не могла миритися з такою несправедливістю, тому вирішила заснувати українську літературно-мистецьку газету «Кам’яний Брід». Ця назва виникла на честь однойменного козацького зимівника, який колись був на території нашої області. Газета виходила на восьми шпальтах, на яких я намагалася писати про наші звичаї й обряди, популяризувала творчість україномовних письменників Луганщини, знайомила з правдивою історією рідного краю. Різних рубрик було багато, про всі одразу й не згадаєш. Мою газету полюбили багато читачів. За її публікаціями навіть проводили уроки народознавства. Проте незадоволених нею теж вистачало. За чиєюсь «вказівкою згори», в газетних кіосках ховали під прилавок цілий тираж. Тому прибутку в мене не було, тільки збитки. Я була одноосібним засновником газети, тому все мені доводилось робити самій – і писати, і шукати кошти для виходу чергового номера. Я збирала їх по крупинці по всій Україні й за кордоном. Не було постійних меценатів, проте була моя рішучість, яка не давала мені скласти руки і видавати цю газету впродовж семи років тиражем у тисячу примірників.

За видання газети мене нагородили медаллю «Будівничий України» Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Шевченка та медаллю «Почесна відзнака НСПУ». Потім була медаль «За заслуги перед Кремінщиною» Кремінської РДА Луганської області. За заснування УГКЦ на Луганщині відзначена подячною грамотою Блаженнішого Святослава Шевчука та грамотою владики Донецького екзархату Степана Менька.

Завдяки своїй газеті я мала змогу особисто познайомитися з Ліною Костенко, яка про неї дуже схвально відгукнулася. До речі, свої дитячі роки поетеса провела саме в Кам’яному Броді.

— Найвідомішими вашими віршами є «Луганщина – світанок України» і «Бог». Розкажіть, будь ласка, про них.

— Перший згаданий вами вірш я написала ще у 1998 році. Я вийшла на залите яскравим промінням світанкового сонця подвір’я нашого приватного будиночка і подумала, як добре, що сонце сходить у нас, на Луганщині, щоб потім йти світити по всій нашій Україні. Так і народилася в мене ідея цих поетичних рядків.

Саме тоді в нас проводилось всеукраїнське шевченківське літературно-мистецьке свято «В сім’ї вольній новій». Цей вірш я вперше прочитала під час відкриття пам’ятника Т. Шевченку в Луганську. Він виявився настільки актуальним, що його перші рядки «Луганщина – світанок України» згодом стали крилатими. Їх навіть цитували українські президенти Л. Кучма та В. Ющенко.

Над віршем «Бог» я працювала довго, досі пам’ятаю як ретельно відшліфовувала кожен рядок. Уперше прочитала його у 1989 р. на першому міжнародному українському літературно-мистецькому святі «Від серця Європи до серця України» на запрошення тодішнього голови НСПУ Юрія Мушкетика. Починався вірш так: «Я бачила Бога… В тумані до п’ят // Ходив, наче лунь, між наморених хат…». На нього звернув увагу Микола Руденко. Він сказав мені, що був вражений і попросив записати йому цей вірш на диктофон. Трохи згодом в газеті «Літературна Україна» вийшла стаття «Тільки один вірш», в якій Микола Данилович зазначив: «Якби юна поетеса Ганна Гайворонська не написала більше жодного вірша, уже з віршем «Бог» вона увійшла в сучасну українську літературу». Ця стаття стала передмовою до моєї книжки одного вірша «Бог».

— Після вірша «Бог» доречно буде згадати ту роль, яку відіграє духовність у вашому житті та творчості.

— Після закінчення університету я зрозуміла, що мені бракує духовних знань. Але де їх було взяти, коли довкола скрізь панував московський патріархат. Я закінчила у Львові трирічні духовні курси, які були спеціально організовані для мешканців східних областей. Отримавши диплом вчителя християнської етики, вирішила заснувати на Луганщині УГКЦ. Щоб здійснити свою мрію, збирала гроші по всьому заходу України. Всі зібрані кошти я вклала в свою мрію, і така церква народилася в моїй рідній Кремінній і називається «УГКЦ Різдва Пресвятої Богородиці». Зараз їй уже 13 років. Шкода, що не знаю її долі в окупації, але вірю, що вистоїть, а у звільненій Кремінній знову зазвучить Слово Боже нашою рідною мовою.

В Луганську я заснувала театр «Божі діти», написала 10 вистав у віршах про святих, сама їх поставила. З ними ми об’їздили майже всю Україну. Ці вистави вийшли окремою книжкою «Жінка, одягнена в сонце». Ще у мене є збірка духовної поезії «Чаша грааля». Багато віршів на духовну тематику теж надруковані на сторінках інших моїх збірок. Всього в мене побачили світ 13 книжок.

— Наостанок торкнемося сторінки вашого життя на Тернопіллі.

— Я вже казала, що колись мріяла пожити на заході України, але ніколи не думала, що мене сюди закине біда. Коли почалася війна, місяць була у Кремінній під обстрілами. Було важко у холодному підвалі без світла і тепла. При свічці писала вірші. Коли окупанти вже були на підступах, зрозуміла, що треба виїжджати. До Тернополя приїхала на запрошення своїх знайомих – родини Сокирків. Мені дуже подобається це тихе спокійне красиве місто з багатьма церквами. Перші дні ніяк не могла відійти від пережитих обстрілів, постійно здригалася від різких звуків, проте зараз мої душевні рани трохи загоїлися. Дізнавшись про мій приїзд, мене запросили виступити на засіданні обласного літоб’єднання, потім із радістю прийняли до своєї спільноти. Особливо приємно було познайомитися з родиною Смоляків, головою ТОО НСПУ Валентиною Семеняк, поетесою Марією Гуменюк. Я дуже вдячна цим людям за велику допомогу.

А наостанок хочу впевнено сказати, що в теперішній страшній війні Україна вистоїть, усі окуповані землі будуть звільнені. Після нашої перемоги я зможу повернутися до рідної домівки, яка мене вже зачекалася.

Тарас Комаринський

tenews.org.ua

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Ганна Гайворонська: «Все моє життя – це боротьба»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

У Канівському музеї на Тарасовій Горі відбулася презентація унікального видання «Шевченковий…

Про це повідомила на своїй сторінці у фейсбуку Валентина Коваленко.

«Друзі, МИ ЦЕ ЗРОБИЛИ!

Антиімперська, антимосковська риторика Шевченкого Слова сьогодні зрідні духом кожному українцеві, хто ста

В Ужгороді оголосили короткий список VI Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози…

16 травня в Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Ф.Потушняка під час презентації нової художньої книжки «Птах у своєму гнізді» письменника, Шевченківського лауреата, сценариста к

21 подія Книжкового Арсеналу, яку радить Читомо

Книжковий Арсенал у 2024 матиме близько сотні подій, у попередні допандемійні та доповномасштабні роки кількість заходів досягала і 450. Попри зменшення обсягу подієвої частини, її смис

Як допомогти постраждалим від обстрілу друкарні й видавництву

Компанія «Фактор» відкрила збір коштів для допомоги постраждалим від ракетного обстрілу друкарні Factor Druk, скоєного росією напередодні. Про це на своїй фейсбук-сторінці повідомила Юл

Стали відомі імена загиблих працівників друкарні у Харкові

Компанія «Фактор» оприлюднила імена загиблих працівників друкарні Factor Druk внаслідок російського ракетного удару по Харкову 23 травня. Про це повідомила Читомо комунікаційна менеджер

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"