Віталій Портников. Сталін не помер вчора

Віталій Портников. Сталін не помер вчора

«Сталін помер учора» – так називався один із найвідоміших текстів перебудовної епохи, стаття публіциста Михайла Гефтера, заголовок якої неодноразово цитувався всіма, хто хотів зрозуміти сутність суспільних процесів у Радянському Союзі. Коли почалися нові зміни, раптово виявилося, що сталінізм живий, що офіційна відмова від вождя і «викриття культу особистості» зовсім не стали справжнім лікуванням від зла, що сталінізм був із нами донедавна.

Це не було великим відкриттям. Ще під час хрущовської «відлиги» бард Олександр Галич напише свою пророчу пісню «Нічна варта» про те, як «йде бронзовий – але лежать, причаїлися, гіпсові». Зараз, коли до приїзду Путіна до Волгограда там послужливо відкрили пам’ятник Сталіну, ці рядки виглядають іще переконливіше.

Усю пізньорадянську епоху ми із жахом чекали на реабілітацію сталінізму. Мені було тільки 12 років, але пам’ятаю, з яким внутрішнім жахом я очікував у грудні 1979 року свіжого номера «Правди» зі статтею до 100-річчя Сталіна. І це не було якимось політичним божевіллям, я розумів, що від цієї статті багато в чому залежатиме моя доля – бо якщо він повернеться, то все скінчиться і нічого не почнеться. Пам’ятаю, як уранці, ще перед школою, я побіг до поштової скриньки, щоби прочитати ювілейну статтю. І лише коли побачив знайоме формулювання, яке я вже знав напам’ять – «у діяльності товариша Сталіна поряд із позитивною була і негативна частина», – полегшено зітхнув. Він не повернеться. Не зараз.

А виявилось, що він нікуди і не йшов. Адже що таке був радянський осуд сталінізму? То був інстинкт самозбереження партійного апарату, який не міг пробачити Сталіну знищення своїх і розгулу чекістів. Головним сенсом десталінізації для номенклатури стала реабілітація колишніх партійних працівників та воєначальників. Вже коли почалася перебудова, реабілітували тих, кого не наважилася повернути до партійного іконостасу номенклатура епохи Хрущова, чиї представники зробили кар’єру на боротьбі з опонентами Сталіна. Але при цьому керівництво країни не сказало своїм співвітчизникам найголовнішого: без тотального засудження сталінізму держава так і залишилася терористичною та агресивною. Залишилася людиноненависницькою.

У Росії тепер хочуть притягати до відповідальності за порівняння гітлеризму та сталінізму – і це при тому, що режим, установлений Сталіним у Радянському Союзі, за статистичним рівнем терору проти власного населення та народів окупованих країн переміг гітлеризм. Так, нацизм залишиться в історії Другою світовою війною та Голокостом. Але Сталін – це три десятиліття плюс іще чотири десятиліття загнивання режиму та плюс його реставрація за Путіна. І весь час – репресії, вбивства, в’язниці, тортури, війни та брехня!

Ви тільки вдумайтеся у це співвідношення! 12 років Гітлера – та нескінченність Сталіна! Адже нескінченність Сталіна – це знищення не просто цілих соціальних груп, це знищення всього живого. Взагалі всього живого. І вже з середини 30-х років – саме із союзу з Гітлером – це знищення має ще і яскраво виражений шовіністичний характер. Це повальне знищення інтелігенції підкорених народів. Звичайно, вбивали і росіян – і в якій кількості, вже й не порахувати! Але не забуватимемо, що приналежність до російської культури не була обтяжуючим приводом для знищення. А приналежність до української культури, до білоруської, до єврейської, до якої завгодно – була, бо це «буржуазний націоналізм». Ми знаємо українські цифри – 246 українських письменників, те саме «розстріляне Відродження» – до війни. А після війни, після Голокосту, знищили всіх класиків єврейської літератури на ідиш, яким удалося вижити у війну, – ось просто всіх до єдиного. Але якщо ми дізнаємося історію будь-якого іншого народу колишнього Радянського Союзу, то зіткнемося з такою ж реальністю. Ну і плюс виселення та шельмування народів. Ну і плюс розгром релігійних інституцій, на місці яких виникали потворні симулякри. Я навіть сказав би більше: симулякром стало саме життя.

І за часів хрущовської «відлиги», і за часів перебудови не було засуджено найважливіше у спадщині Сталіна – його терористичної імперії, яка, як виявилося, може існувати і без комунізму. Адже революція Сталіна, на відміну від революції Леніна і Троцького, – якраз і була революцією реставрації Російської імперії. Причому імперії, яка вже не намагалася навіть імітувати видимість законності, яка більше не надягала білі рукавички перед тим, як вдарити. Ні, це була імперія втіленого бандитизму. І її творець продовжує викликати захоплення у своїх колишніх підданих.

Сьогодні, через 70 років після смерті Сталіна, я із жахом переконуюсь, що він і не збирається помирати. Росія буквально на наших очах скинула всі залишки пристойності та продемонструвала, що була, є і, боюсь, ще довго буде державою Сталіна. Коли на одній зі станцій московського метрополітену «реставрували» напис «Нас виростив Сталін» зі старого гімну СРСР, я спочатку не повірив своїм очам. Щиро кажучи, я думав, що ніколи цього не побачу. Ніколи. Але тепер я вже нічому не дивуюсь – ні Сталіну в окупованому Криму, ні Сталіну у Волгограді, ні табличкам «Сталінград». Я бачу, що Сталін живе у Путіні. Я бачу, що Сталін живе у мільйонах росіян. Я бачу його у кожній ракеті, що пролітає над моїм рідним містом. Я бачу його у кожному вбивці, який приходить до моєї країни. Мільйони, мільйони, мільйони сталіних.

Тепер я розумію, що він може мене пережити. Тепер я розумію, що для того, щоб його позбутися, недостатньо позбутися маленького мерзенного Путіна, у голові якого оселився цей секретар зла. Тепер я розумію, що той, хто мешкає в мільйонах сталіних, практично безсмертний.

І я просто більше не маю на нього часу. Тепер для мене найголовніше – щоб його страшний труп не відкидав свою тінь на Україну. Щоб ми вигнали «колективного Сталіна» звідси – і ніколи більше не впускали. Адже Сталін – це Росія і є. Ні, не Достоєвський зі Львом Толстим, не Пушкін із Булгаковим і навіть не Путін. Путінські царедворці розповіли йому, що якщо його не буде, то й Росії не буде. Але вони його обдурили. Путін – це лише російське прагнення жити зі Сталіним. І з його відходом Росія нікуди не подінеться. Саме така Росія – агресивна, жорстока та самовдоволена.

А от якщо вигнати з неї Сталіна – це удар. Це як вигнати диявола з пекла. Пекло не може існувати без диявола. Росія – без Сталіна. Але за ці сім десятиліть виявилося, що Сталін проріс у тій «загадковій російській душі». Ось ми розгадали її загадку. Слово з шести літер. Слово, яким ця країна затаврована навіки.

zbruc.eu

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Віталій Портников. Сталін не помер вчора

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Премія «Своя полиця» оголосила переможців

Книжкова премія для сучасної жанрової української літератури «Своя полиця» оголосила переможців у сімох номінаціях. Про це Читомо повідомили у мережі «Книгарня «Є», що організовує премі

«Видала громада»: Заснували платформу для друку книжок авторів-початківців

В Україні створили краудфандингову платформу, що дозволятиме авторам-початківцям друкувати дебютні книжки коштом благодійників. Про це засновники проєкту «Видала громада» повідомили в і

Оголосили номінанток премії Women in Arts-2024

Оголосили фіналісток премії Women in Arts у семи номінаціях. Про це повідомили на сайті премії.
У 2024 на здобуття премії в категорії «Література» номінували:
 

поетку, морську піхотин

Кейс BookChef: Vivat, Yakaboo не продають книжки, а КСД і «Книгарня «Є» повернули їх в асортимент

Після оприлюднення розслідування про зв’язки низки українських книжкових бізнесів з росією українські книжкові мережі відмовилися розповсюджувати книжки видавництва BookChef. Нещодавно

Місто індустріальних монументів, людей і моря – яким був Маріуполь до окупації

До другої річниці блокади Маріуполя Вано Крюґер пригадує яким було це місто до початку повномасштабного вторгнення – під час проведення «StartUp Гогольfest». Перша версія цього есею бул

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"