Віталій Портников. Війна ідентичностей

Віталій Портников. Війна ідентичностей

Продовжуємо проєкт «Воєнний стан» – онлайн-антологію есеїв українських інтелектуалів та інтелектуалок про війну від Meridian Czernowitz. Сто авторів – у ста текстах – розкажуть про власні враження, спостереження й почуття. Створення антології відбувається у межах проєкту «Поглиблення внутрішнього культурного діалогу в Україні»Частину цих текстів – в оригіналі та англомовних перекладах — публікується на Читомо.

Читаємо есей українського публіциста й журналіста Віталія Портникова.

Війна ідентичностей

У перші дні після повномасштабного нападу Росії на Україну один із європейських каналів постійно показував заставку, що передувала новинам про війну. На цій заставці дівчина, яка була змушена втекти від обстрілів та бомбардувань, говорила журналістам: «Я не знаю, чого він хоче!».

 

Це нерозуміння справжніх цілей війни демонструють не лише люди, які були зненацька захоплені нападом Володимира Путіна. Я неодноразово стикався з подібним нерозумінням і в політичних, і в експертних колах, причому – не лише українських. Війну Росії проти України пояснюють насамперед якоюсь ірраціональністю російського президента, особистою ненавистю до України, страхом перед можливими успіхами українського державного будівництва та іншими схожими мотивами.

Більшовики змогли повернути її до імперії, лише коли замість ідеології православ’я, самодержавства й народності «триєдиного народу» росіян, малоросів і білорусів висунули класову ідеологію і створили фейкову Україну під червоним прапором. Але, щойно комуністичний морок розвіявся, Україна повернулася до своєї справжньої, а не сфабрикованої комуністами державності.

 

А Росія? А Росія, природно, повернулася до концепції «триєдиного народу», яка й до краху КПРС була дуже популярною серед партійних чиновників, офіцерів КДБ і столичної інтелектуальної обслуги режиму. Володимир Путін просто концентрує ці уявлення власного суспільства про минуле, яким у Росії намагаються підмінити майбутнє. Інша річ, що в Росії завжди були впевнені, ніби незалежність України й решти радянських республік – явище тимчасове, тож рано чи пізно імперську державу буде відновлено за допомогою політичних та економічних важелів. І головне завдання – утримувати майбутні провінції на короткому повідку, не дати їм можливості вступити до альтернативних політичних та військових союзів, насамперед – до ЄС і НАТО. Перехід Росії від політичних та економічних методів тиску до військових – цілком передбачувана реакція на остаточну зміну вектора розвитку України. Україна, яка ще навіть не в ЄС, а просто підписує угоду про асоціацію з Євросоюзом, – це держава, яку важко буде приєднати до Росії. Тим більше – Україна, яка вступить до НАТО і ЄС.

 

Але чого досяг Путін своїм нападом на Україну? Насамперед – кристалізації ідентичностей. Для росіян територія України – це землі «історичної Росії», які мають увійти до її складу. Для українців – це власна держава, яку треба звільнити від окупації. На тлі війни починають зникати й відмінності серед самих українців. Донедавна ми могли бачити і людей із цілком очевидною українською державною ідентичністю, і людей, які радше були схильні погодитися із заявами Володимира Путіна про те, що росіяни й українці – «один народ», і людей, яких їхня ідентичність узагалі не цікавила. Війна значно зменшила – якщо не знищила взагалі – кількість прихильників «одного народу». А люди, які не замислювалися про те, що вони – українці, змушені були поставити собі запитання і про причини війни, і про вину Путіна та Росії в персонально їхньому і спільному горі.

 

Це і є формування ідентичності, яке завжди прискорюється в періоди криз і воєнних дій. Так, попри це багато етнічних українців поки що розмовляють між собою російською мовою і далекі від класичної культурної самоідентифікації. Але ключові слова тут – «поки що», бо прихід до цієї культурної самоідентифікації, до української мови, до спільного розуміння історії та перспектив державного й цивілізаційного будівництва все одно відбудеться. Ніщо так не згуртовує людей, як перспектива загальної загибелі, можливість національної поразки чи, навпаки, спільної перемоги. При цьому треба розуміти, що подібні процеси нині відбуваються не лише серед етнічних українців, а й серед представників інших національних груп країни насамперед звичайно, серед етнічних росіян.

Однак подібна кристалізація відбувається нині й у самій Росії. І коли Росія зазна́є поразки у війні, цей процес тільки посилиться. Ми ще не знаємо, чи призведе крах путінського плану до збільшення агресії в російській національній свідомості, а чи до успіху помірніших і обережніших сил у російському суспільстві. Але очевидно, що цей крах – пряма дорога до можливого національного згуртування навколо власної національної ідеї. І, звісно, ця ідея визначатиме свідомість не лише етнічних росіян, а й тих представників інших національностей, які прагнутимуть зберегтися в «герметичній» російській державі. Зокрема, зрозуміло, і свідомість етнічних українців. До війни етнічні українці з російськими паспортами ще могли дозволити собі пам’ятати про власну національну ідентичність і співати українських народних пісень у дружній компанії. Після війни їхні народні пісні, як і вони самі, остаточно стануть російськими.

 

Висновок із цього є досить простим. Саме путінська війна остаточно перервала дифузію ідентичностей, яка століттями відбувалася на просторах колишньої імперії, і перетворила її на кристалізацію, а відтак і справжню битву ідентичностей. Саме цивілізаційна прірва між російською та українською ідентичностями обіцяє стати головним – і довговічним – результатом цієї страшної війни.

 

Почитати інші есеї циклу «Воєнний стан»

Оригінал статті на Suspilne: Віталій Портников. Війна ідентичностей

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

За 11 місяців повномасштабної війни росія скоїла понад 470 злочинів проти ЗМІ

Протягом 11 місяців повномасштабної війни Росія вчинила 477 злочинів проти журналістів та медіа в Україні. Про це свідчать дані моніторингу Інституту масової інформації.
 
Протягом січн

Андрій Любка та Євген Лір отримали нагороду від Залужного «За сприяння війську»

Головнокомандувач ЗС України Валерій Залужний нагородив письменників Андрія Любку і Євгена Ліра почесними нагрудними знаками «За сприяння війську». Про це вони повідомили у себе на стор

Виходить нова екранізація новели Генрі Джеймса

На Берлінському міжнародному кінофестивалі відбудеться прем’єра стрічки The Beast In The Jungle, знятої за однойменною новелою американо-британського письменника Генрі Джеймса.
 
Над ст

Росія переслідує щонайменше 15 кримських журналістів

Щонайменше 15 журналістів тимчасово окупованого Криму перебувають за ґратами за справами, сфабрикованими за терористичними статтями або статтями про зберігання зброї чи вибухівки. Про ц

У Польщі жінка обікрала бібліотеку на кілька тисяч злотих

У польському місті Жори одна з відвідувачок публічної бібліотеки вкрала книжок на 2000 злотих (понад 17 000 грн). Про це повідомляє портал Gazeta.pl.
 
До поліції міста Жори надійшло де

Перейти до блогу

Нові автори

Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Софія Заяць

Мій роман піднімає декілька тем: 1 Тема сексуальних домагань , через чоловіків і призму винуватий сам. 2 Ціна людського життя. 3 Тема технологій за якими люди не бачать людей. В мому фентезі є 4 основних легенди які формують його кістяк. 1 Мору (малі деталі є в Арці Істина ангела , один з найулюбленіших персонажів бо […]

Тоня Твіст

м. Київ Письменниця, перекладачка, авторка освітніх програм в «Lucky Academy». Пише для дітей та дорослих. Також пише детективи. Випускниця літературних шкіл, курсів та академії детектива. Публікується під псевдонімом в різних літературних журналах та збірниках. Лавреатка та фіналістка багатьох літературних конкурсів, серед яких: міжнародний літературний конкурсу до Дня Студента, (Канів, 2019); міжнародний літературний конкурс «Коли наблизитися…» […]

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Перейти до "Нові автори"