Віталій Портников. Будинок «Слово»

Віталій Портников. Будинок «Слово»

Фільм «Будинок «Слово». Нескінчений роман», який знову нагадав українцям про трагедію тих, хто намагався зберігати й розвивати власну культуру в умовах її перетворення на декорацію й резервацію, закінчується довгим переліком мешканців цього незвичного будинку. Багато хто з них закінчив свої дні в урочищі Сандармох, але були й ті, хто перетворився на поважних радянських літераторів, класиків повоєнної літератури, мешканців «головного» письменницького будинку в Києві, навіть членів уряду… Але не будемо забувати, що кожен з цих людей – і той, кого вбили, і той, хто вкоротив собі життя, і той, хто вижив – намагався творити і досягти успіху в умовах фактичної втрати державності.

Так, до цієї державності у кожного з них також було різне ставлення – хтось воював за неї, підтримував її віршами й статтями, а потім роками приховував ці факти своєї біографії, а хтось воював проти й загинув від рук «своїх». Це й була жахлива лотерея тоталітаризму – і не тільки для українців. Андрєй Вишинський, який власноруч підписував розпорядження про арешт Владіміра Лєніна у недовгу епоху Тимчасового уряду, в якості радянського прокурора вимагав смертної кари для найближчих соратників Лєніна – його секретаря та співавтора Ґріґорія Зінов’єва та Льва Камєнєва. Обох розстріляли, а Вишинський за два десятиріччя помер своєю смертю на посаді представника Радянського Союзу у Раді Безпеки ООН. Якщо такі парадокси простежуються навіть у верхівці комуністичної влади, що й казати про літературу!

Фільм про будинок «Слово», як на мене, говорить про найважливіше – всі все знали й розуміли, просто одні фізично не могли цього витерпіти, а інші намагались пристосуватися – і все одно гинули. Життя творчої людини у Радянському Союзі нагадувало у ті часи змагання із невідворотною загибеллю, існування у камері смертників. Один з героїв стрічки, Лесь Курбас, зображений у останніх кадрах фільму в оточенні слідчих НКВС. Однак насправді Курбас намагався врятуватися від репресій у Москві, його прихистив – але не надовго – засновник Московського державного єврейського театру Соломон Міхоелс. За двадцять років після цього НКВС знищить Міхоелса в імітованій дорожній пригоді, разом із ним загинув також агент держбезпеки театральний критик Владімір Ґолубов, який «наглядав» за режисером і допомагав організовувати його вбивство. Й це також було нормою, коли агенти й жертви їхніх власних доносів опинялися в одних камерах і йшли на один ешафот. Як у такій ситуації розʼєднати добро і зло, янгола і диявола? Що робити норвежцям, на очах яких навіть не співець, а засновник їхньої душі Кнут Гамсун виявився зрадником Батьківщини й оспівувачем Гітлера?

Я був у Норвегії тоді, коли вперше вирішили вшанувати памʼять Гамсуна. Дуже скромно. Поштова марка. Дискографія. Ніяких перейменувань вулиць, ніякої патоки. Навіть зараз життєпис Гамсуна – відкрита рана. Але Норвегія без його романів – не Норвегія. Точно так, як Україна – не Україна без віршів Тичини, Сосюри чи Бажана.

І для того, щоби зрозуміти це, доведеться змінити наше власне ставлення до культури як до гори Олімп, на верхівці якої безсмертні боги снідають нектаром та амброзією. Ні, у тому ж самому будинку «Слово» мешкали герої і негідники, пристосуванці і фанатики, генії й графомани. Комусь вдається змінити реальність навколо себе не тільки творами, але й вчинками – таким був, скажімо, Василь Стус. Хтось залишає по собі твори, які ми знаємо напамʼять, але краще б нам не згадувати про факти життя автора цих творів. А від когось залишається тільки взірцева біографія – і жодного рядка, жодної картини, жодної ноти. Злочинець може бути генієм – як Караваджо. Святий може бути нездарою, й ми ніколи не зрозуміємо, що його сучасники були в захваті від його порядності й самовідданості, а зовсім не від його віршів чи малюнків. Люди, які ціною компромісів з власною совістю зберігали українську культуру, заслуговують на нашу вдячність не менше, ніж ті, хто не йшов на жодний компроміс або підтримував українське життя за межами великої в’язниці під назвою УРСР.

Я написав ці рядки й вкотре замислився – може, дарма виправдовую аморальність, навіть осяяну великим талантом? Я виростав серед радянських письменників, я бачив, що вони все розуміють – але все одно борються за успіх, премії, письменницькі дачі й поїздки за кордон. І так, я не хотів прожити таке життя, я думав, що з в’язниці тікають або ж поринають у «внутрішню еміграцію», стають науковими працівниками, дослідниками давних часів – хай ніякої публічності, але й ніякої ганьби. І я чесно ще школярем писав листи дослідникам літератури на їдиш, памʼять про яку так хотів зберегти й думав: хай я все життя просиджу над книжками з квадратними літерами, але мені не доведеться плювати в люстро кожного божого дня.

Однак поки я вчився, почалася перебудова, і мені вже не потрібно було робити вибір. І я вже ніколи не дізнаюсь, яким могло би бути моє життя, якби довелося виживати, а не жити і грати у безконечну гру з парткомами, репертуарними комісіями і КДБ.

Тому коли я піднімаюсь по сходах старих письменницьких будинків, я мимоволі шукаю очима двері своєї квартири з іншого світу і бачу у вікні «воронок», який приїхав для мого арешту.

zbruc.eu

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Віталій Портников. Будинок «Слово»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Польща посіла шосте місце серед країн ЄС за кількістю виданих нових назв

За 2023 рік чистий прибуток видавництв у ЄС зріс на 1,6% порівняно з попереднім роком. Про це йдеться у звіті про європейський книжковий ринок Федерації європейських видавців (FEP) за 2

У Відні надрукують та роздадуть 100 тисяч примірників роману Куркова

Бестселер українського письменника Андрія Куркова «Пікнік на льоду» став книгою 2024 року віденської ініціативи «Одне місто. Одна книга».

Про це повідомляє власний кореспондент Укрінформу в Австрії.

У жовтні виявили понад 400 видань із рф і білорусі на Prom.ua

В Україні виявили понад 400 книжок з росії й білорусі на маркетплейсі Prom.ua і створених на ньому сайтів українських інтернет-магазинів. Про це повідомили у Державному комітеті телебач

Будівлю Інституту журналістики пошкодили уламки «шахеда» — Оновлено

Внаслідок атаки ударних БПЛА збройних сил рф в Шевченківському районі Києва уламки пошкодили будівлю Навчально-наукового інституту журналістики Київського національного університету іме

Розшукують свідків загибелі журналістки Анастасії Волкової

Розшукують свідків дорожньої аварії у Слов’янську Донецької області, де загинула воєнна кореспондентка Анастасія Волкова. Про це повідомили в Інституті масової інформації.
Подруга загиб

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"