Меню

Вірші.

Букнет Вірші.

Вірші.

Публікую, щоб не припадали цифовим пилом у глибинах вінчестера.

                     ***

Я дивилася на тебе вечором
У світлі яскравих зір.
Любувалася тією поезією,
Що ховалась в очах, як звір.
Я дихала твоєю шкірою,
Тими митями з поривань,
Що солодкою, як ніч довірою
Виривали з мого неба печаль!
Я дивилась і наче світилось:
Стежка, трава, геть усе…
То щастя в очах боліло
Через те що ти поруч є.
То любов нам горіла свічкою,
І лиш вітер ледь-ледь шепотів:
Ця мить між вами не вічна,
Не забувайте таких вечорів…

                 ***

Небо стало кольору молока…
З чебрецем ховаюсь під ліжко.
Залишуся, там де буде зима,
Де на пальцях м’яко і сніжно.
А хтось малює у тиші кота,
Щоб солодко пахло вишнею
Прим’ятою, в любові одна
Захлинатимусь однією тишею,
Коли навколо літатиме пух.
А навколішки жити страшно,
Зміліти, як річка, щоб дух
міг летіти все вище та вище.
Небо стало кольору молока,
мілка, як усі люди грішна,
Одного разу, жінка, яка
Виявилась занадто ніжна

              ***

 

Світ відмирав по-крихті в світанок,

Невдалою фразою серце кромсав.

Ти здирав логотипи з консервних банок,

Й вкрадену цюцю в підвалі смоктав.

Зачинив тихо двері й ключ проковтнув,

Щоб я не втекла з цього світу ніколи.

За забавку – кульку для мене надув,

Й скупив всі пігулки, якісь корвалоли.

Я стала твоєю, ручною, зайчам,

Бавилась в кульку, мила підлоги.

Змела почуття у куток, як той «хлам»,

Зв’язала волосся і руки, і ноги,
лежала у ліжку, під ліжком, у ньому,

Вдихала повітря, не кисень – тебе.

Писала вірші, клала крапку то кому,

Забула всі букви, всі «а» і всі «бе».

Вчилася дихати вже не тобою,

А ти все співав, колисав, щось кричав.

Я ж стала тим «хламом», тією журбою,

Й шепотіла на вухо: «Час настав, час настав».

Світ помер десь під ранок…

Залишив ті фрази на дні, у мовчанці.

Я ж пустила у ванну паперовий вінок

І пустилась з тобою в нафарбовані танці.

Так, в шаленстві твоєму пройшла сотня літ,

Ми спинились, замовкли, завмерли навік.

Народилося світло, народився цей світ,
і лиш осінь стікає із наших повік.

 

Оригінал статті на litnet.com: Вірші.

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення