Війна, яка переросла в тероризм — що пишуть про Україну у світових ЗМІ

Війна, яка переросла в тероризм — що пишуть про Україну у світових ЗМІ

З початком повномасштабного вторгнення Україна опинилася на перших шпальтах провідних світових ЗМІ. Вони висвітлювали не тільки безпосередньо бойові дії, а й зацікавилися Україною як державою із, за визначенням Ліни Костенко, «невідомою всесвітньо літературою». Російське вторгнення спричинило значну цікавість до культури України, яку раніше світ розглядав лише через колоніальну призму тієї ж росії. Водночас ця цікавість, за словами Кейт Цуркан, доволі швидко пригасла. 

Про Україну не в контексті війни здебільшого продовжують писати тільки певні медіа чи особистості, коли ж у березні-квітні статтю про нашу країну можна було знайти на кожному першому культурному медіа. Попри це, статті продовжують з’являтися, доволі часто від авторів, глибоко занурених в український контекст, тож вони допомагають пояснювати світові істини, давно проговорені в українському суспільстві, однак не ззовні. Що пишуть про нашу країну у світових ЗМІ — читайте в огляді світової преси.

Російсько-українська війна у ЗМІ: воєнні злочини рф, тероризм та перегляд російської літератури

Фінський журнал Suomen Kuvalehti опублікував есей фінсько-естонської письменниці Софі Оксанен «Для росії зґвалтування є зброєю у війні»

 

Вона пише про те, що використання сексуального насильства — давній засіб ведення війни. Перші засудження за зґвалтування як воєнний злочин у наш час винесені в 1998 році судом Руанди, який розглядав геноцид у Руанді. Своєю чергою, судові процеси щодо геноциду в колишній Югославії та Дарфурі допомогли розробити правові інструменти та розширити знання про наслідки сексуального насильства. 

 

«Зросло розуміння того, як зґвалтування використовується для вчинення геноциду, і це саме те, що відбувається в Україні», — наголошує письменниця. За її словами, росія — колонізаторська держава, а зґвалтування — особливий вид зброї, тому що його можна визначити як біологічний імперіалізм. Наслідки злочину поширюються на покоління через дітей, народжених від цих дій.

 

«Масові зґвалтування є частиною стратегії путіна зі знищення українців з карти світу. Частиною цієї мети є перевиховання українських дітей у росіян на окупованих путіним територіях, як і примусове переміщення українців до росії», — зазначає Оксанен. Вона додає, що зґвалтування як типова поведінка під час війни — не нове явище для росіян: після маршу до Німеччини в 1945 році Червона армія зґвалтувала понад два мільйони жінок у Німеччині.

 

«путін, як дитя кдб, добре знає історію «перемог» своєї країни, і росія не має причин не використовувати інструменти, які були визнані дійсними в минулому, оскільки вона ніколи не відповідала за свої використовувати. росія заперечує свою провину у воєнних злочинах в Україні, а путін щойно надав почесне звання гвардії 64-ї мотострілецької бригади своїх збройних сил, яка брала участь у жахах Бучі. Таким чином солдатські злочини легітимізують як героїзм, а культура безкарності російської армії уможливлює коло злочинів проти прав людини», — каже Оксанен.  

 

Вона впевнена, що ставлення світу до цих злочинів є важливим з точки зору їх запобігання, бо суди можуть тягтися роками. «Люди, які приймають рішення, повинні розуміти, що століття правової безкарності в росії повинні покінчити. У демократичних країнах саме ти можеш на це вплинути», — наголошує письменниця.  

 

У журналі The Atlantic опублікували статтю «Війна росії проти України переросла в тероризм» американської письменниці, лавреатки Пулітцерівської премії Енн Епплбом.

 

Вона починає есей із селища Сергіївки на Одещині, по якій росія 1 липня вдарила ракетами, від чого загинула 22 людини.

 

«Випадкові атаки на випадкові місця, далеко від лінії фронту та без будь-якого військового значення, тепер є щоденним явищем в Україні», — резюмує Епплбом.

 

За її словами глибоке питання, на яке немає відповіді, полягає в тому, чи є воєнний злочин взагалі правильним терміном для того, що сталося в Сергіївці. «По правді кажучи, війна в Україні зараз має інший характер, ніж більшість воєн, які ми бачили цього століття», — вважає письменниця. Вона каже, що на Сході та Півдні країни відбуваються бойові дії, що їх можна розцінювати як війну, однак численні ракетні удари росії по містах далеко від лінії фронту — не війна в класичному розумінні, а тероризм.

 

Серед прикладів — вже згадана Сергіївка, Кременчук, Харків, Часів Яр (безсумнівно, можна додати й Вінницю, обстріл якої стався вже після виходу статті).

 

«Ні в одному з цих місць росія не переслідує традиційних військових цілей. Натомість мета нападу на ці місця — викликати страх і гнів у цих містах і по всій країні. Можливо, кінцева мета полягає в тому, щоб переконати Україну припинити бойові дії, хоча, як це було у Великій Британії під час Другої світової війни,  але бомбардування мирного населення, здається, має протилежний ефект. Згодом багато українців звикли до обстрілів і налаштовані більш рішуче їм протистояти», — зазначає Епплбом.

 

Вона переконана, що навіть якщо бомбардування не є частиною «війни» у звичайному розумінні, це не означає, що воно не має мети. Серед них і переконання людей виїхати, стати біженцями, можливою політичною проблемою для сусідів України, і руйнування інфраструктури України, і переконання українців, які перебувають за кордоном, не повертатися додому.

 

«Ми, американці та європейці, звикли думати про тероризм як про бомби з мінеральними добривами чи саморобну зброю, а про терористів — як про маргінальних екстремістів, які діють за змовою в нерегулярних бандах. Коли ми говоримо про тероризм, що підтримується державою, ми зазвичай говоримо про таємні групи, які таємно підтримуються визнаною державою, подібно до того, як Іран підтримує Хезболлу. Але російська війна в Україні стирає відмінність між усіма цими речами — тероризмом, державним тероризмом, воєнними злочинами — бо бомбардування Сергіївки, Кременчука чи Харкова не є таємним, змовницьким чи маргінальним. Натомість росія, легітимна, визнана світова держава — постійний член Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй — спрямовує постійне, повторюване, видиме терористичне насильство проти мирних жителів», — наголошує Епплбом.

 

Як і Оксанен, вона згадує про безкарність, більш того, глорифікацію цих злочинів у росії, про заперечення ударів про мирних містах та нагородження путіним бригади, відповідальної за масакру в Бучі. 

 

«Насправді російські бомби б’ють не лише по випадкових людях, магазинах, медичних корпусах, домашніх тваринах. Вони також націлені на весь апарат міжнародного права, що регулює воєнні злочини, права людини та тероризм. З кожною бомбою, яку російські сили свідомо скидають на житловий будинок, і кожною ракетою, яку вони спрямовують на школу чи лікарню, вони демонструють свою зневагу та зневагу до глобальних інституцій, до яких росія колись так відчайдушно прагнула приєднатися», — наголошує письменниця.

 

Вона вважає, що важливо називати речі своїми іменами, звикнути до нових складних ідей і навчитися з ними справлятися, як би важко не було усунути таку гігантську країну як росія зі світової економіки чи міжнародної політики.

 

«Співчуття, почуття спільної людяності, інстинкт того, що діти не заслуговують бути жертвами війни, припущення, що люди, які не завдають шкоди вам чи вашій країні, заслуговують на нормальне життя, — усі ці моральні припущення були відкинуті армією росії, сповненої рішучості створювати безглузді, жорстокі індивідуальні трагедії одну за іншою», — підсумовує Епплбом.

 

Американське видання Literary Hub опублікувало огляд-рецензію книгарки, літературної критикині Лорі Фезерс на твори російської класичної літератури (до яких вона зарахувала і «Мертві душі» Миколи Гоголя) «Путін, Достоєвський і книгарня в Далласі».

 

Фзерс зосереджується на «Братах Карамазових» Фьодора Достоєвського. Зокрема вона пише про «російську винятковість, націоналізм та ідею месіанського призначення росії», проговорені Достоєвським.

 

«Тож яку цінність має такий роман дев’ятнадцятого століття, як «Брати Карамазови», сьогодні, коли росія порушує суверенні кордони України, чинить злочини проти людяності та намагається бомбардувати цивільне населення до покори? Чи повинні ми просто ігнорувати або маргіналізувати все російське на знак протесту, щоб висловити своє обурення тим жахом, який росія продовжує чинити в Україні?» — запитує Фезерс. Вона переконана, що зараз саме час шукати російських артистів і виконавців, читати російську (і неодмінно українську) літературу. 

 

«Коли ми беремо на себе ініціативу, щоб відкрити або заново відкрити те, що російські мислителі, письменники та художники мають сказати про своє суспільство, цінності та місце у світі, ми визнаємо, що інформування про нашу власну точку зору є життєво важливим для виконання нашого громадянського обов’язку як громадян світу», — вважає вона.

 

Поезія України — поезія війни та стійкості

Некомерційний журнал міжнародної літератури Life and Legends у випуску за липень 2022 року додав рубрику «Українська поезія війни та опору».

 

У випуску опублікували вірші Олени Дженнінгс, Юлії Колчинський-Дасбах, Ольги Лішин, Лесика Панасюка, Елли Євтушенко, Олександра Мимрука, Юлії Мусаковської, Ії Ківи, Дарини Гладун, Вікторії Фещук та інших.

Українська література (поруч з російською) та українська письменники в іноземних ЗМІ

Літературно-критичний журнал Los Angeles Review of Book опублікував есей американської письменниці Сари МакІчерн «Банальність гендерно зумовленого насильства: про «Історії одного життя» Наталії Мещанінової та «Щасливі падіння» Євгенії Бєлорусець» з оглядами на книжку російської кінорежисерки та української письменниці відповідно.

 

МакІчерн аналізує зображення насильства в обох книжках, про росію та Україну їй не йдеться, проте цікавої є примітка про переклад текстів (обидва в оригіналі написані російською): «Як зазначає перекладач Євген Осташевський, «мова Бєлорусець дещо відрізняється від російської мови, якою розмовляють у російській федерації; вона заснована на ритміці та інтонаціях київської та харківської російської і продовжує російськомовну лінію української літератури. Відбувається багато змішування мов, як у межах однієї розмови, так і в межах сільських діалектів, якими розмовляють мільйони, які називаються суржиком, які не мають письмової форми»

 

Варто зазначити, що «Щасливі падіння» видали лише в Україні, а не в росії, як політичний вибір авторки. 

Американський літературний журнал Apofenie продовжує випускати інтерв’ю про українську літературу: це інтерв’ю з українсько-американськими письменниками Дмитром Кияном «Україна мене не покидала» та Юрієм Тарнавським «Буде чудово, якщо мені більше не буде потреби писати».

 

Тарнавський зазначив: «Я дуже українізувався, коли сталася Чорнобильська катастрофа, і тоді я відчув сильну потребу, щоб моя донька також говорила українською мовою і взагалі виховувала її українкою. Якби зараз у мене були діти, я б, мабуть, так і вчинив, тому що я продовжую розмовляти українською навіть зі своєю дружиною-полькою. Отже, я все одно залишаюся українцем, хоча пишу переважно англійською. Я просто дивлюся на англійську як на lingua franca, як колись латинь».

 

Якщо інтерв’ю з Тарнавським більше зосереджується на його письменницькій майстерності, то Киян розмірковує про свою українську ідентичність, українське дитинство, про свій журнал Foto & Video для фотографів у Москві. 

 

«Коли росія напала на Україну у 2014 році та почала повномасштабне вторгнення 24 лютого цього року, ці фотографи відкрито висловили свою позицію і зробили це без вагань. Однак деякі просто вийшли з радарів. Я був шокований тим, як вони продовжували розповсюджувати цю фальшиву естетику про те, що «життя прекрасне» і наповнені романтичними фотографіями. Як ніби в Бучі нічого не сталося, а Ірпінь і Маріуполь не стали Гернікою України… Наче ніякі російські ракети не влучили ні в вокзал у Краматорську, ні в торговий центр у Кременчуці…Наче моє рідне місто Харків не обстрілюють щодня ракетами…», — зазначив він.

 

Також він розповів про те, як змінився Харків після повномасштабного вторгнення: «Ті в Харкові, хто або мав особисті застереження щодо потенціалу зла росії, або були шаленими прихильниками рф під впливом пропаганди, стали цілком тверезими. Твердження про «широко заплющені очі» їх більше не стосується. І не могло бути інакше, враховуючи садистську і розпусну байдужість росії до людського життя. Харків — це Україна, і це встановлений факт. І коли 24 червня моя альма-матер назавжди закрила факультет російської мови та літератури, утворивши на його місці факультет слов’янської філології, це рішення виглядало не просто символічним актом, а цілком логічним та історичним твердженням».

 

Також він розповів про українську молодь та що для нього означає бути українцем.

 

Журнал AGNI, заснований українсько-американським письменником Аскольдом Мельничуком та групою його колег-письменників з Антіохійського коледжу, опублікував добірку відеорозмов Мельничука з українськими письменниками.

 

Це розмови з Тетяною Терен, Юрієм Андруховичем, Мар’яною Савкою, Любою Якимчук та Іриною Шуваловою.

Видання The New York Times опублікувало статтю журналіста, мистецький критик  Джейсона Фараго «Війна в Україні – справжня культурна війна».

 

Він розповідає про те, як росія знищує українську культурну спадщину: «Ризики для української культури — це більше, ніж супутні збитки. Для президента росії владіміра путіна України як такої не існує; він стверджує, що Україна — це радянська вигадка, що українська мова — це російське наріччя, що росіяни й українці — «один народ». І тому з лютого — власне, з 2014 року, коли вперше почалася війна на сході України — культурні прояви української незалежності були прямо на хвилі».

 

Фараго розмірковує про те, як стався сплеск розвитку української культури після Революції Гідности,  та порівнює це з тим, як відновлюється культурне життя на звільнених з окупації територіях.

 

«Тепер усе це культурне бродіння сприяє сезону неймовірної хоробрості. Серед війни Україна доводить, що громадянське суспільство може змінити ситуацію проти переважаючої військової сили. Культурна влада — це справжня влада. Українська культура, як і зброя, підтримує всі наші демократичні мрії», — підсумовує він.

 

 

Крім того, у The New York Times опублікували інтерв’ю з Фараго про його враження від написання цього репортажу.

 

Польський політичний журнал New Eastern Europe опублікував статтю письменниці Кейт Цуркан «Українці закликають до культурного бойкоту російських митців. Чи готовий світ слухати?».

 

Вона звертається до слів Володимира Винниченка «російський ліберал закінчується там, де починається українське питання» та пояснює цю думку людям поза Україною.

 

Також Цуркан згадала відмову Софії Андрухович, Сергія Жадана, Любові Якимчук, Євгенії Кузнєцову та Катерини Бабкіної приїхати на Норвезький літературний фестиваль в Ліллехаммері через участь у програмі росіян.

 

«В окупованому Херсоні розміщені білборди із зображенням Пушкіна та заявою про те, що «Херсон — місто з російською історією». Тож хіба не логічно відкинути особисту прихильність до поетичного вірша Пушкіна і принаймні визнати, що він та інші діячі культури стали інструментами російської кампанії геноциду? Звичайно, це вимагає менше зусиль, ніж визнання того, що Пушкін писав зневажливі вірші українських національних героїв або як він глумливо зауважив у своїх щоденниках, що історичний Харківський національний університет «не вартий ресторану в Курську». Базове прочитання творів Пушкіна — чи майже будь-якого відомого російського письменника — показує, наскільки давно росіяни вважали українців чимось меншовартісним», — зазначила письменниця.

 

Вона переконана, що хоч українці взялися за зброю, щоб перемогти, здавалося б, могутню армію загарбників, до російських дисидентів у вигнанні часто звертаються як до експертів і запитують їхні думки щодо свободи слова та демократії. Те, що багато українських митців, у тому числі колишніх політв’язнів кремля, надто зайняті боротьбою на передовій за ці цінності, не означає, що їхні голоси слід ігнорувати на користь войовничого сусіда.

 

«Оскільки війна триває, і її кінця не видно найближчим часом, залишається побачити, чи готовий світ співпрацювати з українцями як з більш ніж просто пасивними об’єктами страждань. Українці явно мають власну культуру та ідентичність, і настав час, щоб світ нарешті це визнав і прислухався до українських проблем», — наголосила Цуркан.

 

Попередні частини огляду:

 

  • «Голос з України: українська література у матеріалах іноземних медіа» — 27 лютого;
  • «Ще більше голосів з України про літературу й культуру в іноземних ЗМІ» — 12 березня;
  • «Молоде покоління українців працює з вільним віршем» — міжнародні ЗМІ про літературу під час війни» — 25 березня;
  • «Метою світу має стати перемога України» — про війну з рф в міжнародних ЗМІ» — 7 квітня;
  • «Пасивна риторика сприяє не миру, а воєнним злочинам» — що писали в іноземних ЗМІ про війну в Україні — 20 квітня;
  • «Багато в чому саме російська література сплела маскувальні сітки для танків рф» — що писали про Україну іноземні ЗМІ — 28 квітня;
  • Як українці звикають до пронизливого звуку нової реальності — що писали про Україну іноземні ЗМІ — 5 травня;
  • Українську поезію «змітають із прилавків» — що писали про Україну в іноземних ЗМІ  — 12 травня;
  • «Кримські татари говорять між собою мріями про вільну Україну» — що пишуть про нашу країну у світових ЗМІ — 19 травня;
  • «Пушкін може мало чого нас зараз навчити, а Шевченко знову актуальний» — що писали про Україну іноземні ЗМІ — 26 травня;
  • «Захід має завершити проєкт із деколонізації росії» — що пишуть іноземні ЗМІ про війну в Україні — 2 червня;
  • «Українська мова готова до того, що ми зараз переживаємо» — що пишуть світові ЗМІ про нашу країну — 9 червня;
  • «Війна, яка знаменує вихід України з колоніального стану» — що пишуть про нашу країну світові ЗМІ — 7 липня.

Оригінал статті на Suspilne: Війна, яка переросла в тероризм — що пишуть про Україну у світових ЗМІ

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Гра, що затьмарює реальність

Гра “Світ Ельзар”  – це світ, сповнений неймовірних пригод. Він приманює фарбами, монстрами, новими знайомствами. Історії, що він розповідає, переплітаються між собою, даруючи невпинний потік емоцій. А ознайомитися

Культурне медіа Your Art скорочує діяльність через брак фінансування

Медіапроєкт про українське мистецтво Your Art надалі функціонуватиме тільки в режимі новинного медіа. Про це редакторки Анастасія Калита та Аміна Ахмед повідомили в інстаграмі. 
«У трав

У Гельсінкі за п’ять хвилин демонтували радянський пам’ятник

8 серпня у столиці Фінляндії демонтували пам’ятник «Мир у всьому світі», подарований Радянським Союзом у 1989 році, повідомляє «Громадське» з посиланням на фінське видання «Yle«.

Пам’ятник зранку пер

Потрібна допомога

Мені потрібно перевести книгу на іноземну мову. Хтось із авторів стикався з цим? Якщо так, дайте пораду до кого можна звернутися.

лірика для книги

Щоб збагатити свою книгу і передати правильний настрій героя в той момент, я експериментую з лірикою. 

Тут я стикнулась з проблемою- знайти відповідну поезію.

Нажаль, це зробити доволі важко, адже інтернет пропонує

Перейти до блогу

Нові автори

Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Софія Заяць

Мій роман піднімає декілька тем: 1 Тема сексуальних домагань , через чоловіків і призму винуватий сам. 2 Ціна людського життя. 3 Тема технологій за якими люди не бачать людей. В мому фентезі є 4 основних легенди які формують його кістяк. 1 Мору (малі деталі є в Арці Істина ангела , один з найулюбленіших персонажів бо […]

Тоня Твіст

м. Київ Письменниця, перекладачка, авторка освітніх програм в «Lucky Academy». Пише для дітей та дорослих. Також пише детективи. Випускниця літературних шкіл, курсів та академії детектива. Публікується під псевдонімом в різних літературних журналах та збірниках. Лавреатка та фіналістка багатьох літературних конкурсів, серед яких: міжнародний літературний конкурсу до Дня Студента, (Канів, 2019); міжнародний літературний конкурс «Коли наблизитися…» […]

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Перейти до "Нові автори"