Відгадайте, кому не пощастило

Відгадайте, кому не пощастило

Відгадайте, кому не пощастило

 

Хочу продовжити вікторину для читачів, яку проводила в минулому місяці. Ну, пам’ятаєте, ту, де за уривком потрібно було відгадати назву книги?

У цьому турі вікторини я пропонуватиму вам уривки, в яких герой потраплятиме в халепу. І чи зможе він із неї вибратися? Для цього потрібно буде прочитати роман))

Підказка: сьогоднішня історія написана в жанрі романтичного фентезі.

 

А ось і уривок: 

***

Коли Лео знову розплющив очі, він не одразу збагнув, де знаходиться і що з ним трапилося. Він лежав долілиць, увіткнувшись обличчям у сніг, і саме холод привів хлопця до тями. Він спробував підвестися на лікті, і тут різкий біль змусив Лео здригнутися і застогнати. Через силу повернув голову — і побачив, що його праве плече прошила стріла, увійшовши глибоко в тіло.  Одяг навколо неї почервонів від крові, яка на морозі вже встигла взятися крижаною кіркою. Йому було важко дихати і здавалося, з кожним рухом та подихом життя по краплі полишає його тіло.

Лео знову обережно спробував підвести голову і те, що він побачив, змусило його знову впасти обличчям у сніг. Навколо лежали мертві тіла його товаришів. Може, хтось серед них ще й не сконав, але, певно, доживав останні хвилини життя, як і він, Лео. 

Бо за деревами він почув голоси, і розмовляли ті люди не мовою Землі дощу.  Кроки наближалися, сніг рипів під чоботами, хрипкі застуджені голоси сперечалися про якісь трофеї. Лео вчив мову “сніговиків” разом із паном Северином, вона не була особливо складною, тож зараз він міг розібрати певні слова і навіть цілі фрази.

Неприятелі обшукували тіла вбитих, сперечаючись між собою. Лео стало так страшно, що він завмер і навіть дихати перестав. Насамкінець черга дійшла і до нього. Його копнули в бік  важким чоботом, і він ледве стримався, щоб не закричати. Проте навіть не ворухнувся. Інстинкт самозбереження виявився сильнішим за біль.

  — І цей готовий, — сказав один із “сніговиків”. — Чорти б їх забрали, ніхто не вцілів. Що ми скажемо Корбуту?

 — А те і скажемо, — відповів його співрозмовник. — Діяли згідно розпоряджень. Завдання виконали. Що їм ще було треба?

Чиїсь руки заходилися стягувати з Лео чоботи. Він мовчав, уткнувшись обличчям в замет.

 — От зараза, малі на мене будуть, — пробурчав грабіжник. — Та це все якісь діти, ти бачив, Марті?

 — Мабуть, у них вже не залишилося дорослих воїнів. — філософськи зауважив його товариш, у той же час безцеремонно перевертаючи Лео на бік та заходившись  обнишпорювати його кишені. — О, гроші! А це що?

Мабуть, він натрапив на того злополучного листа, бо почулося якесь шарудіння, а тоді чоловік розчаровано гмикнув:

 — Тут нічого немає! Порожній папір!

 — Дай сюди, — нетерпляче втрутився другий. — Може, ти недобачаєш?

Вони ще трохи погиркалися, стоячи в Лео над головою, а тоді їхні кроки почали віддалятися і незабаром стихли. Лише дерева шуміли у високості та десь каркала ворона. Тихо падав сніг. У Лео задубіли ноги, він став тремтіти усім тілом. Треба було рухатися, щоб не замезнути, а як ти порухаєшся, маючи в спині стрілу? Він поволі відштовхнувся руками й ногами і поповз, сам не знаючи куди, навмання. Увесь світ навколо був білим, аж в очах різало. Жодної стежки, жодного орієнтиру. Тіла його товаришів уже ледве виднілися з-під білої пороші. Він трохи проповз і втомився, ліг на бік, дивлячись перед собою — на високі стовбури сосен, на неторканий сніг, по якому йому належало повзти далі. Для чого? Чи це щось йому дасть? Він наразі не замислювався, знав лише, що має щось робити, просто для того, аби не загинути. Помирати йому геть не хотілося.

Хотілося пити. Зачерпнув жменю снігу і вкинув до рота. Руки вже теж так змерзли, аж посиніли. Його рукавиці, що були в кишені, певно, забрали ті двоє мародерів. Так само, як і зброю. Нічого в нього не залишилося, окрім сліпої впертості і волі до життя.

***

Скільки він так повз засніженим лісом, Лео не знав. Він втратив лік часу, іноді марив, йому ввижалися на білій сніговій гладі чиїсь постаті, чулося, ніби хтось його кличе по імені. Можливо, то були якісь лісові духи, чи вже янголи смерті прийшли за ним? Він не знав. Кілька разів чи то засинав, чи то непритомнів, потім знову приходив до тями.

Останній раз, коли це трапилося, він побачив, що прямо перед ним стоїть вовк. Це був великий, сильний звір. Він мав пишне, лискуче хутро, поставу гордовиту, немов це була не просто тварина, а справжній ватажок вовчого племені.

Лео сам не розумів, чому в таку хвилину до його голови лізли якісь дурні думки. Він мав би молитися та думати про відпущення гріхів, бо ж, зрозуміло, тепер його життєвий шлях таки точно завершений. Але замість того милувався красенем-хижаком. Бачив його у найменших подробицях, навіть те, як очі звіра сяяли блакитнувато-сірим вогнем, а на його чорному носі танули сніжинки. Вовк вискалився, показавши чималі ікла. Шерсть на його загривку настовбурчилася. Він був невдоволений, що якийсь чужинець наважився вдертися в його володіння. 

Звір неначе всім своїм виглядом велів Лео забиратися звідси. Інакше… Хлопець подумав про те, як усе скінчиться. Мабуть, вовк ухопить його за горло, перегризе артерію? Чи дуже буде боляче гинути від цих страшних зубів? Може, краще було б просто замерзнути десь під кущем? Кажуть, як людина помирає від холоду, то не страждає, навпаки, їй стає тепло і затишно… 

Він з останніх сил загріб рукою сніг і кинув у бік вовка.

 — Йди геть! — хотів крикнути, але вийшло тільки хрипке гарчання. — Залиш мене в спокої!

Вовк стояв і з цікавістю спостерігав за його марними зусиллями. Здавалося, він навіть посміхався. Якщо, звісно, вовки вміють сміятися.

Хоча, мабуть, це Лео лише привиділося. Бо наступної миті його голова впала на груди, тіло розслабилося і свідомість огорнула рятівна темрява…

***

Впізнали?

Думаю, багатьом ця книга знайома.

А хто ще не встиг із нею познайомитися, то є гарний час для цього, адже саме сьогодні до кінця дня діятиме знижка 25% на цю історію

Не гайте часу і насолоджуйтесь захоплюючими пригодами героїв!

Також хочу нагадати, що для всіх, хто купує книгу в мене уперше, діє програма лояльності — впродовж  трьох днів ви отримуєте знижку 15% на будь-які інші три моїх комерційних  книги! 

А якщо ви волієте обирати для прочитання безкоштовні твори, то таких у мене теж вистачає.

Наприклад, пригодницько-романтичне фентезі “Земля дощу” та його продовження “Повітряний замок”

Або новий фентезійний роман “у процесі” – “Чародійки на півставки”

Забирайте і читайте))

Гарного вам дня! 

 

Оригінал статті на Букнет: Відгадайте, кому не пощастило

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Добрі поради від Всесвіту.

Добрий вечір, мої любі!

 Слава Україні дорогі читачі й колеги

Вітаю усіх, Сьогодні я виклала ще один розділ книги

Покликання або Добрі Поради від Всесвіту 

 і на який ви чекали. Трішки смакоти у блозі для тих

86% діячів культури очікують збільшення популярності української культури у світі

72% українських культурних діячів передбачають збільшення патріотичного ухилу в культурі всередині країни внаслідок повномасштабної російсько-української війни. Про це свідчать результа

«Гра на вибування»: презентація книги відомого письменника у Чернівцях зібрала повну…

У Чернівцях 12 травня відбулася презентація книги «Гра на вибування» відомого публіциста, перекладача, письменника та критика Олександра Бойченка.

Захід зібрав повну залу Літературного целанівського

Моє Ца прогресивні домогосподарки

Пишуть багато про цільову аудиторію. Мені хочеться бачити такою прогресивних домогосподарок. Не тих, що посудомийки, а ті що люблять свого чоловіка усією душею. Знають, як йому важко приходиться на роботі й у захисті батьківщини.

Остання знижка на передплату Грішна

Любі мої, історія Вара і Єви в книжці “Грішна” доходить до свого завершення. Через днів п’ять буде фінал, тому продаж на деякий час (редегування) зупиниться. 

Не пропустить можливість купити зараз по заниженній

Перейти до блогу

Нові автори

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Денис Нарбут

Народився 13 березня 1985 року в м.Армянськ (АР Крим, Україна). Після смерті батька, переїхав з матір’ю та братом в м.Вознесенськ, Миколаївська обл. Публікуватися почав з 16 років у друкованих газетах, книгахзбірниках, альманахах у м.Вознесенськ та м.Миколаїв та інтернетпорталах України. Протягом тривалого часу писав мало. З середини 2020 року повернувся до активного написання віршів та публікацій. […]

Ірина Каспрук

Я – Ірина Каспрук. Поетеса, авторка поетичної збірки “Вплітаючи квіти у своє волосся”. Друзі часто називають мене Сонячна, тому більше моєї поезії ви знайдете у соцмережах за #sonyachna. Детальніше ознайомитись з моєю творчістю можна ось тут : https://www.facebook.com/irkaspruk/

Камелія Кількість робіт: 8 Перейти до "Нові автори"