«Вторгнення» Люка Гардінґа: присвята українській незламності

«Вторгнення» Люка Гардінґа: присвята українській незламності

Люк Гардінґ. Вторгнення. За лаштунками кривавої війни Росії та боротьби

України за виживання: пер з англ. І. Возняка. – Харків: Віват, 2023. – 352 с.

 

Відомий британський журналіст, письменник, кореспондент газети The Guardian Люк Гардінґ у книжці «Вторгнення» докладно розповідає про події першого року повномасштабної війни росії проти України. Орієнтоване на іноземного читача, видання подає детальну картину підготовки нападу агресора, аналізує політичну ситуацію в Україні та світі, наводить свідчення очевидців воєнних злочинів росії тощо.

Тональність книжки дає підстави стверджувати, що Люк Гардінґ виступає адвокатом інтересів Україні, ба більше – він захоплюється спротивом нації, яка вистояла, згуртувалась і продовжує боротьбу.

«Вторгнення. За лаштунками кривавої війни Росії та боротьби України за виживання» отримала схвальні відгуки престижної британської та американської преси, стала фіналісткою Премії Джорджа Орвелла.

Переклад українською здійснило видавництво «Віват», з дозволу якого публікуємо уривок книжки.

Горизонталь

Острів Зміїний

Лютий 2022 року

 

(Уривок містить ненормативну лексику)

 

Богдан Гоцький працював у прикордонній службі дванадцять років і за цей час бачив багато природних куточків. Україна, на його погляд, була найгарнішою країною світу. З морями і горами, лісами та степами, болотами й озерами. Тут усе було ідеальне, і то настільки довершене, що двадцятидев’ятирічному капітанові Гоцькому ніколи не хотілося за кордон. Зрештою, навіщо завдавати собі клопоту? «У нас є все», – сказав він мені. Ми зустрілися в серпні на тодішній його базі – в місті Ізмаїл, що межує з Румунією.

 

Робота Гоцького вимагала постійних переїздів. Наприкінці 2021-го він дістав наказ переміститися на новий пункт і прийняти командування загоном із двадцяти восьми осіб. Їх відряджали на стратегічно важливий клаптик землі, що лежить за 35 кілометрів від узбережжя на сході проти гирла Дунаю. Це був острів Зміїний – віддавна відома сторожова застава на скелі в Чорному морі.

 

Овіяний легендами, Зміїний асоціювався з войовничістю. Греки називли його Білим островом – за колір скель, а може, через забарвлення змій, що мешкали на тих скелях (якщо вірити народним переказам). Згідно з античною міфологією, саме тут було поховано Ахіллеса, загиблого у Троянській війні, і споруджено святилище на його честь. Подейкували, островом досі блукає душа героя, та й не сама, а разом із душею коханої – Єлени Троянської. Щоб ненароком не розлютити богів, моряків застерігали від ночівлі на острові. А в ХІХ столітті храм Ахіллеса перебудували на маяк.

 

За доби Античності Зміїний являв собою перевалочний пункт на торговельному шляху з Греції до стародавніх понтійських поселень Північного Причорномор’я. 2011-го тут було знайдено рештки судна, затонулого за IV століття до нашої ери. Як виявилося, то був товарний корабель, що відчалив від острова Скопелос в Егейському морі. Поруч із якорем у прозорій воді було виявлено й вантаж – три тисячі охайно розміщених амфор із вином та оливковою олією. Уже за нової ери розпочалися змагання за острів між ворожими Османською, Російською та Німецькою імперіями. Тож у Першій і Другій світових війнах біля Зміїного затонуло ще кілька кораблів: російський есмінець «Лєйтєнант Зацарьонний», потоплений німецькою міною 1917-го, радянська субмарина (її знайшли на глибині 35 метрів) і суховантажне судно, що везло зерно до Європи.

 

Гоцький прибув туди напередодні Різдва, коли Україна знов опинилася під імперською загрозою. Усі розуміли, що в разі повномасштабного російського нападу острів важко буде втримати. Зеленського це дуже непокоїло – він навіть двічі прилітав на Зміїний гелікоптером, щоб усе оглянути. Відтак туди відрядили підкріплення у складі п’ятдесятьох солдатів, тож острівний контингент розрісся до вісімдесяти осіб, включно з прикордонниками і двома сторожами. А ще там були собаки, коти й мартини.

 

Капітан почувався як удома. «Мальовниче місце, море навкруги. Хоча взимку дуже холодно. Постійно дме вітер», – казав він.

 

 

Обійти всю територію можна було за пів години. Власне поселення являло собою бараки та радіостанції. У своєму розпорядженні прикордонники мали душові кабінки, кухню, а також бібліотеку з книжками американського письменника Джека Лондона – автора пригодницького роману «Поклик пращурів» та багатьох інших. Довгими ночами Гоцький читав. «У нас було все необхідне», – згадував він, наголошуючи, що їм давали додаткові харчові пайки.
Крім того, Зміїний міг похизуватися сучасним причалом та історичним музеєм. Після подій 2014-го музей зачинили, але доти кожен охочий міг відвідати його і подивитися на давньогрецькі камені, фрагменти амфор, деталі якорів, картини з морськими пейзажами і старовинний компас.

 

За словами Гоцького, вони з побратимами сподівалися, що вторгнення не буде, проте однаково готувалися – тренувалися щодня. А на світанні 24 лютого, коли в Києві пролунали перші вибухи, війна в подобі російського патрульного корабля «Васілій Биков» посунула з північного заходу й на острів. Гоцький наказав підлеглим узяти до рук зброю і зайняти позиції.

 

Важкого озброєння в них не було – лише снайперські гвинтівки та гранати. Із корабля пролунав наказ здаватися. Захисники проігнорували його.

 

Щойно розвиднилося, Гоцький подивився в бінокль. «Васілій Биков» – сірий корвет обтічної форми – був усього за півтора кілометра від берега. Радіооператор на судні повторив наказ: здавайтеся, складайте зброю! А о десятій на Зміїний прилетіла перша ракета. «Я не замислювався, чи попередження це, чи ні, – розповідав Гоцький. – Був надто заклопотаний, щоб відчувати страх. Від мене очікували рішень».

 

Зав’язався бій, що мав однобічний характер. А тоді з півдня, від Севастополя, підійшов другий ворожий корабель – найпотужніший у регіоні флагман Чорноморського флоту РФ «Москва». Завдовжки майже 200 метрів, озброєна крилатими ракетами та зенітними системами, з екіпажем у понад пів тисячі осіб, ця ударна платформа розкришила б усе, що постане в неї на шляху.

 

«“Москва” заходилася бити з артилерії. Через велику відстань між островом та кораблем ми не могли відкрити вогонь у відповідь, – вів далі капітан. – А потім їхні літаки стали скидати бомби. Довелося заховатися в укриттях». «Москва» повторила наказ «Васілія Бикова». Либонь, російське командування було переконане, що Гоцький і його підлеглі перекинуться на бік ворога, як 2014-го вчинили в Криму їхні попередники.

 

«Нам пообіцяли роботу, гроші й кар’єру в Росії. Та ніхто з нас не пристав на ці пропозиції. І не здався». Близько полудня Гоцький і ще два прикордонники (чиї імена він відмовився називати) опинились у приміщенні радіостанції біля маяка.
Ця кімната середнього розміру з сучасним дизайном, бежевими стінами і двома офісними столами була порівняно безпечним місцем.

 

На стіні висіли три монітори, на яких можна було спостерігати за морем і бачити, що відбувається довкола острова. Картина не тішила: Зміїний був оточений російськими кораблями. І підмоги просити ні в кого, адже від ворожих атак потерпає вся країна.

 

Скоцюрбившись перед портативним передавачем, під’єднаним до довгих антен, один із підлеглих капітана перехоплював радіохвилі. Завдяки передавачу прикордонники могли прослуховувати зашифровані розмови. Апарат саме був налаштований на шістнадцятий канал, чи то пак на міжнародну частоту 156,8 МГц, доступну будь-якому судну в радіусі 60 морських миль. Цей відкритий канал використовувався для зв’язку з кораблями і надсилання сигналів SOS. Комунікація зазвичай здійснювалась англійською.

 

Радіо зашипіло. На тому боці залунала російська. Говорили з «Москви», а тон промовця був настирливий, сварливий і зловісний. Обмін повідомленнями відбувався так:
– Острів Зміїний. Я, російський військовий корабель, повторюю пропозицію: складіть зброю, інакше я завдам ракетного удару. Чи ви мене зрозуміли? Прийом?
– Ну годі. Може, сказати їм, щоб ішли нахуй? – запитав один із прикордонників.
– Можна, – відказав інший.
– Російський військовий корабель, йди нахуй, – без жодних емоцій промовив перший.
Усе тривало щонайбільше пів хвилини.

 

«Ніхто тоді не надав цьому великого значення. Хлопець просто сказав те, що першим спало йому на думку, – пояснив мені Гоцький. – Жоден із нас і гадки не мав, що ця фраза стане настільки популярною. Ми її навіть не помітили. А тепер, звісно, вона здається нам дотепною».

 

Невдовзі після того мінідіалогу Генштаб утратив зв’язок з островом, і через це виникло хибне враження, ніби всі захисники загинули. Зеленський посмертно нагородив Гоцького і його товаришів званням Героя України. Із сумом і гордістю українські громадяни слухали аудіозапис славнозвісних перемовин, що їх вели хоробрі привиди, мученики, які життя поклали за Батьківщину. Принаймні всі так думали.

 

А за кілька днів з’ясувалося, що прикордонники живі, хоча й перебувають у російському полоні. Люди зраділи. П’ять слів про напрямок руху російського корабля вмить вихопилися за межі ретрансляційної станції і вирушили в далеку путь. Незабаром фраза набула надзвичайної популярності, статусу національного гасла, мему і символу української непокори перед обличчям ворожої бундючності й нахабності. Ідеальний підсумок реакції України на самовпевнену атаку зухвалої Росії: «Іди нахуй».

 

Відтоді скрізь – на білбордах і електронних табло над перехрестями, у кав’ярнях та крамницях, на будівлях місцевих адміністрацій і паках із кавою, у вікнах чи не кожної автівки, на уніформах солдатів, які боролись і гинули на лінії фронту, і на бронежилеті одного з особистих охоронців Зеленського – викрашалось оте послання.

 

Купити книжку

 

Оригінал статті на Suspilne: «Вторгнення» Люка Гардінґа: присвята українській незламності

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Як зміниться Osnovy Publishing, отримавши нових власників

Відтепер видавництвом Osnovy Publishing володітиме Українська школа політичних студій (УШПС).  Про це повідомили 14 червня на сайті школи.
Право власності на 100% частки в Osnovy Publis

В Україні започаткували видавничий проєкт ilostmylibrary

Галерея сучасного мистецтва в Івано-Франківську «Асортиментна кімната» запустила власний малотиражний видавничий проєкт ilostmylibrary, що видаватиме нішеву нонфікш-літературу англійськ

Конкурси воєнної поезії і короткої прози оголосили довгі списки

Конкурс воєнної короткої прози від видавництва «Білка» та конкурс воєнної поезії пам’яті Гліба Бабіча оголосили короткі списки 2023 року. Про це повідомила на своїй фейсбук-сторінці дир

Виходить книжка свідчень жінок про війну, які збирала Вікторія Амеліна

На початку 2025 року вийде друком книжка Вікторії Амеліної War & Justice Diary: Looking at Women Looking at War («Щоденник війни і правосуддя: Дивлячись на жінок, що дивляться на війну»

Вбивство священного оленя на Оболоні — про «Катананхе» Софії Андрухович

Після 800-сторінкової «Амадоки», що охоплювала величезні шматки історії української культури і яку завбачливо в іноземних перекладах розділяли на кілька томів, Софія Андрухович створила

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"