Воїн і війна: сучасна художня комбатантська проза

2024-07-02 21:00:00 Марина Рябченко

Літературна закономірність: після хвилі документальних текстів про переломні та трагічні події поступово починають з’являтися твори з більшою (чи меншою) часткою художнього узагальнення. Віддаленість у часі, хай і не завжди значна, дає письменнику можливість дещо абстрагуватися, спробувати глибше осмислити, те, що відбулося, а не просто зафіксувати фактаж.

На сьогодні про російсько-українську війну вже написано чимало художніх творів — це і жанрова література, і складніші тексти. Важливою частиною цього пласту є комбатантська проза. Ці тексти я завжди читаю в першу чергу (до чого закликаю і вас), і завжди беззастережно їм вірю — справжності героїв, правдивості емоцій, насиченості почуттів. Адже їхньою особливістю є наявність міцної документальної основи, а власний бойовий досвід автора не дозволяє надмірної вигадки та фальші. 

Ця стаття є частиною спецпроєкту «Вітрина новинок 2024» до Книжкового Арсеналу, створеного за підтримки Фундації ЗМІН у партнерстві з Міжнародним фестивалем «Книжковий Арсенал».

«Мисливці за щастям»

Валерій Пузік. — Харків: Vivat, 2024. — 208 с.

Лише двомстам примірникам з усього накладу цієї книжки пощастило: вони чудом уціліли й не згоріли разом з іншими виданнями в палітурному цеху Харківської друкарні. На Книжковому Арсеналі стенд з обвугленими книгами був, напевне, найбільш емоційним та промовистим, як унаочнення постійного знищення росією української культури. Дуже символічно, що «Мисливці за щастям» присвячені пам’яті Максима Кривцова: росіяни вбили книгу, яка адресована ними ж вбитому Поету… У художньому творі це був би красивий паралелізм, та в реальному житті маємо трагедію й пропалену чорну діру в національній літературі.

 

В анотації до збірки її тексти узагальнено означені як оповідання, я б жанрово точніше їх окреслила як замальовки чи образки. Окрім того, про значну частину комбатантських текстів (і тексти Пузіка не виняток) можна говорити як про трансформацію відомого жанру романізованої біографії в романізовану, чи то пак охудожнену, автобіографію: вони документальні за змістом, але художні за формою. Це короткі зліпки з життя на війні: буденна рутина (як зауважує автор) солдатського життя і небуденні трагічні історії жителів з деокупованих територій; закривавлені ноші з пораненими, а за пів години до цього теплий привіт з мирного життя у книгарні; «хоч якою гарячою водою мийся, усе одно не змиєш війну з себе» і «голоси рідних у телефонній трубці […] — світло в кінці тунелю» — усе це епізоди, що нанизуються на вервечку днів (хотілося б сказати «нескінченну вервечку» та, на жаль, для окремих персонажів вона таки скінчена.

У більшості текстів Пузіка його оповідна манера — на позір відсторонена малоемоційна оповідь, яка водночас максимально заглиблює читача в текст.

Винятком стала попередня книга «З любов’ю, тато!», де рядки наповнені тужливим сумом за родиною та мирним життям. У «Мисливцях за щастям» він повертається до своєї більш традиційної стилістики, проте цей сум все ж часто проступає рясними краплинами. І я уявляю бійця, який дозволив собі емоційно розкритися, а тепер знову намагається застібнутися на всі ґудзики, щоби якісно виконувати бойові завдання, проте закриватися стає дедалі важче.

Купити книжку

«Грязь [*khaki]»

Сергій Сергійович (Saigon).  — К.: Білка, 2021. — 320 с.

Сергій Сергійович Saigon (Сергій Лещенко) різкий, колючий, прямолінійний — яскравий зразок «незручного» письменника. Хоча сам автор себе таким не вважає, наголошуючи на тому, що він не належить до сучасного літературного процесу. Про останній же часто відгукувався некомпліментарно, що кількаразово спричиняло скандали.

 

Його дебютна збірка оповідань «Грязь [*khaki]» з’явилася у 2018 році, а у 2021 вийшов друком переклад українською Вікторії Назаренко.

В оповіданнях висвітлено авторський воєнний досвід періоду АТО, із військових буднів вихоплено окремі епізоди, гіперреалістична картинка яких занурює читача в їхній нещадний вир.

Сайгон ніколи не згладжує реальність, навпаки, часто вдається до відвертих натуралістичних подробиць: ви ніколи не забудете ані «пластмасову миску, майже по вінця повну брудно-мутної води з мильною плівкою зверху», ані інших подробиць з оповідання «Бордельєро». Йому не властива ідеалізація, здавалось би, традиційних для цього тем дитинства («Діти війни») та кохання («Воєнно-цифровий роман»), проте в жорстких реаліях війни це не виглядає епатажною позою, навпаки, вчергове грає на правдивість зображення. Але навіть крізь образ максимально суворого та жорсткого воїна повсякчас проглядається втома від постійного бруду у всіх сенсах (назва збірки доволі промовиста), бажання нормального життя, гіркота, адже багато проблем невідомо коли вирішаться. Також за часто саркастичною маскою раз у раз зринає образ людини, яка поважає й цінує своїх побратимів, яка чітко розуміє, для чого й заради кого вона воює, яка незважаючи ні на що готова й далі наближати перемогу.

 

Напевне, не всім вибагливим читачам сподобається авторський стиль, адже мова Сайгона позбавлена яскравих епітетів, метафор та інших художніх прикрас, насичена обсценною лексикою та суржиком, натомість присутні короткі конкретні описи, яких потребує та чи інша ситуація. З одного боку таку стилістичну ощадливість та навіть нейтральність можна трактувати як недолік, адже, на перший погляд, художність і образність ніби втрачається, а з іншого — варто говорити про авторський стиль, що став його візитівкою. Маємо живу розмову без прикрас про справжню війну.

«Карателі»

Влад Якушев. — К.: ДІПА, 2018. — 680 с.

Якщо мене запитують «коли ж з’явиться наш ВЕЛИКИЙ роман про війну», завжди віджартовуюся, що він вже є — роман Влада Якушева «Карателі», обсяг якого 680 сторінок. І ви не повірите, проте я б воліла ще більше, настільки не хочеться відпускати героїв твору, адже це текст, що змушує стискувати кулаки або ж затримувати подих до кінця розділу, щоб із полегшенням видихнути (іноді навіть не могла стриматися і читала кінцівку, аби побачити, що вижили!), від якого смієшся довго і вголос навіть наступного дня. І від якого втираєш сльози, бо втриматися важко. Й одразу про гумор, бо його тут багато: це і ситуативні діалоги, і кумедні ситуації, в які часто потрапляють герої або ж створюють їх самі; для поціновувачів є чорний гумор (епізод про туалет і генерала ви пам’ятатимете довго); багато сатиричних моментів, у яких висміюється бюрократизм та часта непрофесійність штабістів, боягузтво окремих командирів, інші армійські проблеми, з якими письменник боровся, перебуваючи на посаді пресофіцера14-ї механізованої бригади.

 

Назва роману, звісно, іронічна: Якушев використовує російський пропагандистський означник українських військових задля контрасту, адже насправді провідною характеристикою головних героїв є людяність (і це відзначається у всіх без винятку читацьких відгуках на книгу).

Твір художній, проте події в ньому реальні (зокрема, бойові дії в районі міст Маріуполь та Мар’їнка упродовж 2015–2016 рр.), а персонажі мають справжніх прототипів — це бійці 14-ї бригади, які по-різному потрапили до армійських лав, проте однаково мужньо боронили свою країну. У романі переплітаються кілька сюжетних ліній, а поряд з людьми серед персонажів з’являються навіть дикі тварини (лисиця та їжак), що посилюють гуманістичний пафос твору. 

 

Загалом «Карателі» — це масштабне полотно про мужність і звитягу українських воїнів, які ще вчора були звичайними цивільними людьми різноманітних професій і не мали жодного стосунку до армії та війни, проте потреба у захисті країни не залишила їм мирного вибору. Учорашні фермери, прості робітники, менеджери й айтішники, юнаки, які не встигли опанувати професію, мусили вчитися нового ремесла, часто безпосередньо на позиціях, і це навчання давало такий прекрасний результат, що вороги навіть плутали їх з іноземними солдатами з багаторічним воєнним досвідом. На жаль, війна продовжується, і у фейсбук-дописах автора з’являються нові й нові звістки про смерть героїв, тож варто познайомитися  з ними на сторінках роману й запам’ятати, якими вони були.

Купити книжку

«Мисливці за градами»

Андрій Кириченко. — К.: Білка, 2021. — 224 с.

Андрій Кириченко довгий час був відомим та популярним у ветеранському середовищі як поет, на творчому рахунку якого п’ять збірок віршів та лауреатство у різних літературних конкурсах. «Мисливці за градами» — його перша прозова збірка, що невдовзі отримала премію імені Богдана Хмельницького в номінації «Літературні твори військової тематики». Якщо в поезії Кириченко може бути багатослівний і часто окрема рефлексія розростається в розлогий епічний сюжет, то в прозі, навпаки, він доволі лаконічний. Автору вдається за допомогою влучної деталі, короткого опису відтворити живі ситуації, у яких відбиваються події періоду АТО (у 2014–2017 роках він служив на посаді майора 72-ї механізованої бригади імені Чорних запорожців). Збірка містить двадцять сім новел, заснованих на реальних фактах, а їхні герої завжди мають прототипів у житті.

 

Як часто трапляється з поетами, проза Кириченка доволі лірична. Наприклад, у новелі «Подруга» письменник вдається до персоніфікації (погодьтеся, частий поетичний прийом), віртуозно олюднюючи бойову машину. І начебто одразу розумієш, що це все-таки машина, проте, читаючи, ні-ні та й задумуєшся, а чи точно? Настільки це олюднення переконливе. Урешті, хотілося плакати разом з оповідачем. Не менш переконливий автор і в царині композиції: у новелі «Снайпер» настільки вдало поєднуються спогади та реальність персонажа-воїна, що треба докласти зусиль задля розрізнення подій дитячої розваги та складного бойового завдання, тож поки читач напружено слідкує за їх перебігом, його підводять до динамічної розв’язки.

 

Наскрізною рисою комбатантської прози є чесне висвітлення армійських проблем на різних рівнях, проте на відміну від подібного зображення в сучасних масових творах від цивільних письменників, військові досить рідко вдаються до «зради» і «всепропальства», адже вони, як ніхто, знають про причини та наслідки багатьох негараздів і це далеко не завжди злий політичний чи ворожий умисел.

Збірка Кириченка не виняток: перед очима читача розгортається мозаїка з різних характерів, ситуацій, часто демотивуючих обставин (як то корупція та контрабанда в українському війську), адже такими є реалії будь-якої війни у будь-який час.

Проте герої новел не втрачають мотивації, продовжують нищити ворога попри все  і перемагають (наприклад, новели «Жадібність», «Тут не стріляють», «Кому війна…» та ін.). Тож якщо ви хочете побачити реальну картину війни, яка точиться з 2014 року, усвідомити значні проблеми і їх причини, зануритися у калейдоскоп характерів, задуматися над поворотами долі, психології, врешті, просто відчути героїчний чин — вам сюди, до збірки «Мисливці за градами».

Купити книжку

«Окопні історії. Фронтовий щоденник»

Степаненко Дмитро. — Кропивницький: «Імекс-ЛТД», 2016, 2020. — 231 с.

Використання різновидів комічного — невіддільний складник комбатантської прози, адже висміювання ворога й гумористичне чи іронічне підтрунювання над власними негараздами дає психологічну підтримку та допомагає вистояти у складній борні. Цікаво, що якщо співвіднести сучасні твори та тексти від українських бійців минулих війн, то раніше такого різноманіття і такої насиченості не спостерігалося.

 

Яскравим зразком, де поєдналися чи не всі способи жартувати, є збірка малої прози «Окопні історії. Фронтовий щоденник» Дмитра Степаненка. Вперше вона була видана у 2016 році, а потім навіть перевидана у 2020 самвидавом, проте на сьогодні це вже бібліографічна рідкість. Тож ще однією моєю мрією, яка стосується творів від захисників, є зацікавленість нею у колі видавців. Думаю, книжка має всі шанси стати комерційно успішною, адже в ній філігранно поєднано трагічне і комічне, щирий сміх і глибока філософія, воєнне повсякдення і переосмислення життєвих цінностей. Та й загалом, про те, що це перша книга автора, ви навряд чи здогадаєтеся без Google, настільки вона в цілому майстерно написана.

 

За структурою «Окопні історії» схожі на збірку Пузіка: охудожнені автобіографічні замальовки зі щоденного життя добровольця.

Оце повсякдення й умотивовує слово «щоденник» у назві, та ще, можливо, розділи, розміщені загалом хронологічно, — шлях від навчального табору до повернення додому.

На цьому шляху траплялися як хороші, так і не дуже товариші («Але ж не можна казати щось погане про людину лише на тій підставі, що вона зрадник і дезертир»); побратими періодично дуже дивували автора («А Орлику і Шаману так зірвало дах, що вони вирішили залишитися в армії на контракт. От і не вір після цього в містику»); з’являлася гірка солдатська мудрість («Кого не можна покарати — того можна нагородити»). У Степаненка навіть чорний гумор не відлякує тендітного читача, а викликає посмішку. Наприклад, після знищення групи російських журналістів-пропагандистів автор саркастично констатує; «Інтерв’ю вийшло не ідеальне. Уривками».

 

Ще однією важливою рисою цієї збірки є її життєствердний пафос і тверда віра в неодмінну перемогу українців. Думаю, і вас автор в цьому обов’язково переконає.

Купити книжку

На завершення мені, як викладачці української літератури, неодмінно хочеться поділитися «Списком художніх творів на літо», що, як і вже згадані, точно не залишать вас байдужими (подаю просто за алфавітом, адже для мене всі комбатантські тексти — це не боротьба за місця, а товариський матч):

 

Вербич Дмитро «Точка неповернення»

Єрьомін Артем «Записки Макара»

Запека Віталій «Герої, херої та не дуже»

Мартін Брест «Піхота наша земля»

Обертайло Григорій «Скепсис»

Пузік Валерій «Моноліт»

Сорд Влад «Безодня»

Чабала Костянтин «Вовче»

 

Цікавого читання!

 

У просторі фестивалю Книжковий Арсенал Вітрину новинок формували видання про війну будь-якого жанру, теми чи вікової категорії представлені видавцями й книгарнями на ярмарку Фестивалю-2024.

 

Оригінал статті на Suspilne: Воїн і війна: сучасна художня комбатантська проза