Вона зробила це знову…

2022-08-06 07:07:51 Дейзі Рід

Вона зробила це знову…

Всім привіт! 

Коли ми вже були у своєму  кабінеті, і збиралися випити кави, я сіла в крісло, і пола сукні випадково  сковзнула вниз, оголивши моє розбите коліно. 

— Ого, що це в тебе? — Олеська здивовано звела брови. 

— Впала сьогодні на вулиці.

— Нічого собі! Ти ж казала, що тебе шеф підвіз! 

— Ну я перед тим впала, — відчула, що червонію. — Коротше, я вийшла з дому, щоб іти до машини, перечепилася і зарила носом…

— Це тільки ти вмієш показати себе в невигідному світлі перед чоловіком, — хмикнула подруга. — А хоча, може, навпаки, в вигідному? Він же кинувся тебе героїчно рятувати і заспокоювати? 

Я кивнула. 

— От, треба взяти на озброєння, — замислено протягнула Олеся. — Наприклад, коли ми будемо йти на обід, то зазвичай у цей час до їдальні прямує і Мартиненко…

В’ячеслав Мартиненко, наш молодий програміст, був таємною Олесьчиною симпатією. Таємною, бо вони ніколи не розмовляли наодинці. Він сидів у кабінеті з  трьома такими ж трохи схибленими на комп’ютерах хлопцями, які розмовляли своєю мовою, повною незрозумілих слів. На Олесю уваги не звертав, як би вона не пускала в його бік бісики. А це мою подругу тільки роззадорювало. 

— Гей, Віко, ти що, не тут? Я тобі півгодини розповідаю про свій план спокушання Мартиненка, а ти сидиш і тупишся в вікно? Не слухаєш зовсім! 

Я стрепенулася.

— Вибач, Олесь. Задумалась, ти знаєш, у мене буває…

— Про що, цікаво? 

— Про те, як шеф згубив труси…

Очі Олесі, здавалося, стали втричі більшими.

— Ви що, там, в машині, теє…?

— Та ні, — поспішила заспокоїти її я. — Це він мені розповів історію зі свого дитинства, щоб підбадьорити. Мовляв, те, що я впала на рівному місці, це не така вже й прикра ситуація, от він колись купався чи в річці, чи в морі, не пам’ятаю вже, і згубив труси. 

— О, хотіла б я його побачити в такому вигляді, — почала зубоскалити Олеся. — Ясно, про що ти замислилася. Еротичні фантазії…

— Зовсім ні. Просто в мене виникло таке дивне відчуття… Дежа вю, чи як там кажуть… Коли ти щось бачиш чи чуєш, і розумієш, що це вже чув або бачив, але, хоч убий, не можеш пригадати, де це було і коли… Щось крутиться в голові, якийсь спогад, здається, от-от його спіймаю — і не виходить…

— Тю, дурниці які. Та такі історії, мабуть, з кожним другим траплялися. Хтось тобі просто вже про це розповідав. Я, наприклад, колись відпочивала на морі, і в мене зламалася застібка на бюстгальтері. Набігла хвиля, і понесла мій ліфчик в синє море. А я біжу за ним і кричу до дядька, який був поруч: “Ловіть, ловіть!” Він не зрозумів зразу, що я хочу, стоїть такий ошелешений, рота роззявив. Уяви, щоб ти була пенсіонером із села, приїхала відпочивати, а тут на тебе з води вискочила дівка без ліфона з криком: “Ловіть!” Добре, що бідолаху інфаркт не спіткав прямо на пляжі…

Я розреготалася. Уміє Олеська насмішити. Хай би і Мартиненку своєму розповіла якусь прикольну історію, то може й завоювала б його серце.

Але у подруги, як виявилося, була зовсім інша стратегія…

Переходьте за посиланням  і читайте книгу повністю! 

 

Також запрошую усіх охочих приєднатися до моєї творчої сторінки у ФБ! 

 

#я_божеволію_без_тебе #любовний_роман #жіночий_роман #сучасна_проза #романтика #бос_і_підлегла #дуже_емоційно #букнет

Оригінал статті на Букнет: Вона зробила це знову…