Володимир Коскін. «Навпіл»

Володимир Коскін. «Навпіл»

“Українська літературна газета”, ч. 18 (336), 16 вересня 2022

Загалом, ця добірка велика, у неї увійшли вірші з 2014 року й по сьогодні. Та я нещадно скоротив її для газетної публікації, залишив найхарактерніше – від 2014, і від 24 лютого 2022 р., коли ми, українці, остаточно позбулися ілюзій і наше життя було розрізано (чи розірвано) навпіл – ми і світ стали інакшими.
 
ВІД 2014 Р.
 
* * *
У дитинстві Василь малював птахів без ніг,
не розуміючи, навіщо літунам ноги потрібні.
На війні з Росією йому відірвало руки –
тепер він малює зубами і язиком
крилатих птахів у польоті.
Втомлюючись, заплющує очі –
і літає, літає,
розмахуючи дужими руками!
 
* * *
Росія – величезна, і завдає великих шрамів,
таких, що перекреслюють її цілком.
 
* * *
Росія – це салют
ідеологічних свят,
тільки запах гару в повітрі.
 
* * *
Росія – війна.
З перших царів
стоїть запах крові у степах і на вулицях.
 
Росія – рабство.
З мітками стріл на черепах,
заповнених ідеологією,
що виливається з вух та очних ямок.
 
* * *
СРСР прагнув створити
совєцьку породу людей,
котрим все одно – воля чи тюрма.
 
* * *
Ерефія продукує
дивних людей, що мають вигляд
зомбованих куль, патронів і гільз.
 
 
ЛИСТ З ТОГО СВІТУ
Двоє закоханих йшли селом і
їх накрило вогнем російського «граду».
 
Дощ стіною падав.
Сніг стіною пада.
І вогонь від «градів»
Спалахнув стіною.
Між тобою, мною
Стін нема, відрадо.
Йшли, рука в руці.
Запітнів приціл
Десь у ницій «раші»,
Пуск – і знов стіна
У кохання наші.
«Рашенська» війна –
Із крові стіна,
Із брехні стіна…
 
* * *
Війна іде. І пре брехливе грошовите слово.
Вмирають українці. Матерів жалоба рве.
Криваві хлопчики в очах Бориса Годунова
Відблискують в очицях Путіна В. В.
* * *
Московія-Расєя –
Моква-Москва,
Іван Грозний, опричники,
Чічіков, Раскольніков,
купці, городові,
Мізгірь, Снігуронька, Ярило,
І мужички зі Львом Толстим…
Санкт-Петербург…
Його поглинув Пітер –
і закрутило імперію
кривавим смерчем революції.
Ленін на броньовику,
Сталін на Мавзолеї над Леніним.
І вбитих полчища незліченні
лежать до обрію,
по них крокують незліченні орди
захищати соціалізм.
Прапори вигукують ідеологічні гасла!
Совєцьке, совєцьке, совєцьке –
Вбити, окупувати і пограбувати!
 
Нині, на острові Буяні,
Під назвою Кремль,
Сидить черговий цар – ВВП,
імператор нафтогазовий,
Чингізхан радянський,
що не піддається переобранню.
І цей деспот-гопник планує,
кому і де має статися каюк.
Війська, ракети, літаки, кораблі
тасує, наче карти.
Тим часом у глибинах Росії
п’ють горілку варвари,
чути побєдобєсія волання.
Щодня відправляють гарматне м’ясо
у далеку Україну, яку незрозуміло з якого дива
треба підкорювати.
А телеекранні красномовці-транспаранти-прапори
втовкмачують:
«Він Бог і цар. А ти хробак і раб».
 
* * *
Вкрасти, поцупити, відцегокати,
відрізати, підцобрити, хапонути,
тиронути, злимонити, відчикрижити,
підгребти, привласнити, відтяти,
відкраяти, відшматувати, влити,
присвоїти, присусідити, узурпувати,
загарбати, пограбувати, заграбастати,
зажирити, накласти лапу, запетлювати,
запрягти в ярмо, прибгати, підгорнути під кормигу,
видерти, обідрати, облупити, обшарпати,
стирити, смиконути, старабанити,
зволокти, укарамшити, лемнути,
відторгнути, приєднати, підкорити,
завойовувати, полонити, пристебнути,
приточити, підшити, приштукувати…
Одне слово, анексувати.
Отак затято чинить безкрайня країна
впродовж своєї вкраденої історії.
 
* * *
Епоха співіснування з Росією
відбилася, наче шийка від пляшки.
 
 
ВІД 24 ЛЮТОГО 2022 Р.
 
* * *
Набивався в брати – в братани – «старший брат»…
Жах кривавий війни сіє танками кат.
 
Параноя, цинізм і диявольська лють –
Ось така вона піниться рашенська суть.
Відсіч, відсіч! За рідне! Звитяжні і грізні,
Українці і рабство ніяк не сумісні.
 
* * *
На жаль, не наснилося, не привиділося –
в планету вгризається кровожерливий
гібрид ведмедя, крокодила і удава-гадюки,
що має ікла і пазурі скорпіонні,
очі Термінатора
а шкірою слугують отруйні голки,
як в дикобраза.
Що тут скажеш – гібрид,
огидніший за Франкенштейна чи годзіллу.
Ця потвора затято відгризає території від країн.
От люто вчепилася в Україну.
 
* * *
Над мапою ночами безсонними
не сидить пуйло у штабі до ранку.
Комфортабельно розслабившись
у розкішному бункері
під містом Армагеддоном,
плотолюбно він гладить
неласкавим поглядом
червону кнопку.
 
 * * *
Виявилося, що росія перекладається
як «безглуздя» і «навіщо».
 
Безглуздя-раша вбиває
дітей, жінок і літніх.
Навіщо?
 
Безглуздя-раша тупо нищить
шедеври і природу України.
Навіщо?
 
Безглуздя-раша вбиває
росіян і російськомовних в Україні.
Навіщо?
 
Безглуздя-раша вбиває власних родичів.
Навіщо?
 
Руйнує мирні оселі.
Навіщо?
 
Безглуздя-раша знищує
лікарні, школи, дитсадки,
музеї, церкви, культуру, мистецтво.
Навіщо?
 
Знищує водо-електро-газопостачання.
Навіщо?
 
Безглуздя-раша вбиває власних дітей,
посилаючи їх на абсурдну війну.
Їм, зомбованим, невтямки істина:
Хто з мечем прийде, від меча загине.
 
* * *
Дратується, сердиться, злиться
зазвичай перелякана гординя.
Ще гірша біда, коли пре особлива гординя –
шизофренічна манія величі
жадібного карлика-невігласа-тирана
з імперськими замашками.
Імперський павук ретельно, криваво плете
окупаційну «галактику» під ідіотським гаслом:
«Я захищаю свою цілісність!»,
отож зашморгує Афганістан, Чечню, Придністров’я,
Абхазію, Осетію, Сирію,
Крим, Донбас, Україну…
Перелякана гординя-жадоба-тиранія
«захищає свої інтереси» в Європі,
Арктиці, Азії, Африці, Америці,
отже, будь-де вигулькують метастази
«руzzкого – совєцького – міра».
Імперія принагідно саморуйнується
на кістках убієнних.
На превеликий жаль, довго руйнується,
прихоплюючи своєю темрявою
безневинних і безтямних.
 
* * *
Проходячи через себе, ми зустрічаємо
наставників, грабіжників, духів, велетнів,
старих, юнаків, дружин, вдів, братів-суперників.
Але зустрічаємо завжди самих себе.
Бог-Шекспір-Данте-Гете-Міцкевич-Шевченко –
кожен із нас.
З безліччю відтінків думок
ми обмислюємо неприязнь до ненависті,
мистецтво як самовираження,
нерозчленованість добра і зла.
Якщо Сократ сьогодні вранці покине свій будинок,
він знайде мудреця Сократа,
котрий сидить на порозі.
Якщо Іуда сьогодні ввечері вирушить у дорогу,
цей шлях приведе його до Іуди.
 
* * *
Старий шукав на згарищі,
що жевріло вогнями-вуглинами,
серед руїн онука.
Принаймні, тіло онука.
Врешті, поліз до підвалу.
Та зась!
Довго і непосильно розбирав і відтягував
дошки, цеглини, брили, всілякі уламки.
Зайшов молодий сусід Іван,
запитав: «Що робите?»
«Онука шукаю», – відповів дід.
Удвох взялися розбирати завал.
Дід охляв, запалив сигарету,
присів-привалився до яблуні.
Молодий Іван затято працював.
Зник у темряві провалу.
Вибрався з малим на руках.
Старий розтер залишок сигарети об каменюку.
Голова хлопчика безсило звисала.
Малий був мертвий.
Молодий сусід поклав дитину на зелену траву.
Дід став на коліна,
зазирнув онукові в розплющені очі.
Безслізно запитав Івана:
– Ти досі не віриш, що існує
демонський – пекельний – світ,
звідки вилізають двоногі рашисти?
– Та вірю, – махнув рукою Іван, до речі,
рятувальник служби надзвичайних ситуацій.
Він вже збився з ліку – скільки братських могил,
нашвидкуруч виритих екскаватором,
всіяло вулиці міста.
Він точно знав, що всі школи, лікарні,
церкви усіх конфесій
безжальні, відморожені істоти
розбомбили, спалили.
Скрізь вони розстрілювали ікони,
розстрілювали образи
Бога-отця, Христа і Діви Марії,
спалювали Біблії…
 
* * *
Мовчання, замовчування –
це прогинання переляканих і лестивих.
Найстрашніші зради,
підступи, підлості, смертовбивства
відбуваються за мовчання тих,
хто прогинається.
Атакувальника видно здалеку.
Та буває, що під прикриттям мовчальників
сильний за кущиком у затінку
знущається над слабким,
чи просто над таким,
хто не очікував нападу-підлості.
Тим часом довкруж стоять мовчальники
і прогинаються нижче лозиння під вітром.

litgazeta.com.ua
 

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Володимир Коскін. «Навпіл»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Український інститут книги проведе «Тиждень поезії»

Український інститут книги з 16 до 24 березня проведе всеукраїнську інформаційно-просвітницьку акцію «Національний тиждень читання. Тиждень поезії».

Про це повідомила пресслужба Міністерства культури

Окупаційна влада Криму обшукала дім кримськотатарської активістки Лутфіє Зудієвої

22 лютого російські силовики затримали кримськотатарську правозахисницю й активістку «Кримської солідарності» Лутфіє Зудієву, а в її будинку, що в тимчасово окупованому Джанкої, провели

Місто індустріальних монументів, людей і моря – яким був Маріуполь до окупації

До другої річниці блокади Маріуполя Вано Крюґер пригадує яким було це місто до початку повномасштабного вторгнення – під час проведення «StartUp Гогольfest». Перша версія цього есею бул

У Держкомтелерадіо розповіли, як формують комітети присуджуваних ним премій

Державний комітет телебачення і радіомовлення України розповів, скільки літературних премій організовує і назвав суми винагород переможцям. Про це комітет повідомив у відповідь на інфор

Актуальні збори, до яких закликають долучитися українські діячі культури

Українська літературна спільнота продовжує активно збирати кошти на потреби Збройних сил України. Розповідаємо про актуальні збори:

видавчиня, літературна редакторка, волонтерка Ірина

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"