Вогники волі і пам’яті

Вогники волі і пам’яті

(Відгук на книгу «Чи бачать небеса котів», упорядники Ольга Полевіна, Еліна Зажицька)

Врізаються не лише в пам’ять, а й навіть у душу сумні до щему історії про жахливі події нинішньої війни в розповідях 36 авторів, що мешкають у різних куточках не тільки нашої держави, а й інших країн.

Досить незвична за будовою та написанням книга «Чи бачать небеса котів», що побачила світ у видавництві НК «Богдан».

Автори неординарної ідеї такого видання – письменниці Ольга Полевіна з м. Кропивницького та Еліна Заржицька з м. Дніпра.

Вражає, що всі автори цієї незвичайної книги зуміли так щиро, відверто написати, продовжуючи оповідь свого колеги по перу, що аж не надивуєшся… Не можна без сліз, без душевних переживань читати ці на насамперед прості й життєві, але такі щемкі історії!

Це й зокрема роздуми величезного Будинку, який завжди був оберегом для сотень дніпрянських родин: «Кажуть, що у будинків немає душі. Неправда. Частка його душі була у кожному кутку, за кожною стіною. За кожними дверима існував усесвіт, окремий та ізольований, і все ж таки частинка загалу. Дім знав таємниці…».

Аж раптом за кілька хвилин не стало не тільки будинку, а й молодих мам, діточок, дідусів і бабусь, котиків та собачок. Бо ворожа російська ракета знищила їх зненацька. За що? Чим завинили ці невинно убієнні люди та тваринки?

А ще Ольга Полевіна так розповідає: «Будинок чув кожне слово, відчував кожну думку. За кожним його вікном пульсувало чиєсь життя. Плани, надії, мрії, сподівання – він усе знав. Лагідно усміхався про себе – так, як це може зробити Будинок, бо, наповнений людьми, він і сам поступово ставав людиною. Вони не могли знати про це, а він не міг їм цього пояснити. Якби в нього були руки, він затулив би долонями їх усіх, сховав би від лиха. І йому самому боляче за кожну людину, яка залишилася на самоті від виття сирен…».

То хіба можна назвати рашистів людьми? Це якісь страшні зайди з чумної планети. Бо в них ніколи не було серця й розуму. Не було ніяких почуттів та співпереживань за рідних, за близьких, за домашніх тваринок. У них, якщо і є душа, то наскрізь – чорна, гнила, порожня…

Моїми щоками текли сльози, сльози гіркоти й печалі, якогось розпачу після прочитання оповідання «Весільні каблучки» Галини Суржок із м. Кропивницького.

Настільки щаслива була родина, зібравшись у день срібного весілля своїх батьків. Бо батьки в любові й радості прожили ці славні 25 років! Але ж який кінець? Це просто не вкладається в моїй голові: «Їх знайшли через дві доби. Риту й Олександра впізнали за каблучками з написами…».

Також вражає оповідання Євгена Безуса з м. Верхньодніпровська Дніпропетровської області «Остання мелодія акордеона». Автор яскраво та колоритно подає образи сліпого музиканта та хлопчика-переселенця. Талановитий музика Віктор Хомович, осліпнувши ще в дитячі роки, внаслідок вибуху бойового пристрою часів Другої світової війни, усе життя присвятив грі на акордеоні. І, вже маючи поважний вік, продовжував вчити грі на акордеоні хлопчика-переселенця Єгора. Під час уроку музики до них у квартиру влетіли уламки ворожої ракети, які відвалили зовнішню стіну будинку-багатоповерхівки. Вчителя, мабуть, убило уламком стіни, а учень лежав непритомним. Акордеон, зачепившись за уламок балкона, гірко плакав, наче грав, голосив свій реквієм за полеглими.

Хочу підкреслити, що автори цієї унікальної книги «Чи бачать небеса котів», майстерно володіючи словом і образністю мислення, змогли не тільки проникнути в глибини людської душі, а й передати емоції героїв своїх оповідань. А ще автори намагалися віднайти ту точку, де сходяться й розв’язуються протиріччя доль і самого життя. Їм удалося розкрити рецепцію часу і простору.

Писати, творити, розказувати – особливе покликання. Цього навчитися важко. З цим, очевидно, треба народитися. Адже тут потрібно не лише талант, а й шляхетність душі, щирість, дитяча простодушність, знання сучасної лексики, освічений погляд на речі, жива уява і жива фантазія, здатні створити яскраві емоційні образи. А ще – любов до своїх читачів, до беззахисних тварин, знання їхньої психології, вікових потреб, інтересів та зацікавленості. Та ще так треба вміти доторкнутися до оголеного нерва, який нагадає про болючі втрати близьких, рідних, знайомих. І чи бачить наш Всевишній ці болючі втрати? Якщо бачить, то чому не закінчить цю страшну війну? Питання, на жаль, залишається без відповіді…

Ми несхитно віримо в Перемогу над варварами двадцять першого сторіччя. І неминуче прийде час відплати за непростимі гріхи. Московитів буде суворо покарано. Адже кожна пролита гаряча кров, «що оскверняє землю, і земля не інакше очищується від першої на ній крові, як кров’ю того, хто пролив її», – так написано в Біблії.

На наших захисниках, на нашому тилу тримається і живе наша Україна-мати. Бо вона веде ненастанну боротьбу за волю, за святу віру, за рідну землю, за культуру.

Ще напишемо книгу радості для наших нащадків. Простої, тихої, мудрої радості і просвітленого смутку.

Валентина Новодон, заступниця голови Верхньодніпровського відокремленого підрозділу ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Вогники волі і пам’яті

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Тараса Шевченка звільнили з посади заступника міністра культури та інформполітики

Кабінет Міністрів України звільнив Тараса Шевченка з посади заступника міністра культури та інформаційної політики з питань європейської інтеграції. Це сталося під час засідання 8 жовтн

У Києві запрацювала головна книгарня «КнигоЛенду»

У Києві відбулося передвідкриття для професійної спільноти головної книгарні «КнигоЛенду» в столиці за адресою вулиця Жилянська 5/60, біля метро Олімпійська. Про це повідомила кореспонд

Роман Ребекки Кван «Жовтолика» екранізують

Компанія Lionsgate Television придбала права на екранізацію роману Ребекки Кван «Жовтолика» у форматі серіалу. Про це повідомляє американський розважальний тижневик Variety.
Режисеркою

У Польщі оцифрували перші львівські газети XVIII-XIX століть

Національний інститут імені Оссолінських у Вроцлаві «Оссолінеум» виклав у відкритий доступ скани кількох річників перших львівських газет 1776–1805 років. Про це йдеться на сайті Нижньо

Global Teacher Prize отримала вчителька укрмови й літератури, що руйнує стереотипи про сільську школу

У Міжнародний день учителя оголосили переможців щорічної премії для педагогів Global Teacher Prize Ukraine 2024. Про це повідомила ГС «Освіторія», організаторка премії.
Головною перемож

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"